4. Судочинство та право доби «Руїни»

Джерела права:

- звичаєве право - принцип «ведлуг звичаю давнього»;

- нормотворча діяльність гетьманської влади;

- джерела польсько-литовського походжен­ня: окремі князівські та королівські грамо­ти, постанови сейму, Литовський статут 1588 р., збірники магдебурзького права;

- договірні статті гетьманів і старшини з російським урядом;

- Кодифікації:

- «Права, за якими судиться малоросійський на­род» 1743 р.

- «Суд і розправа у правах малоросійських» 1750 р.

- «Книга Статут та інші права малоросійські» 1764 р.

- «Екстракт малоросійських прав» 1767 р.

- збірник «Екстракт із указів, інструкцій та установ» 1786 р.

- 1840-1842 рр. на Україну поширилося загальноімперське і кримінальне законодавство.

Ос­новні галузі діючої системи права.

Цивільне право. Способи набуття землево­лодінь:

1) збереглися: спадкування, дарування, купівля-продаж, освоєн­ня нових земель,

2) нові: отримання на ранг за службу, пожалування з боку царя, гетьмана чи полковника, за давністю володіння.

З правового погляду всі земельні володіння поділялися на 2 види:

1) вотчину - у повній власності і могли вільно відчужуватися,

2) держання були тимчасовими володіннями: рангові маєтки передавалися старшині та іншим урядникам за умовою і на строк служби.

Товарно-грошові відносини зумовили розвиток зобов'язальних відносин, що випливали з договорів та із заподіяння шкоди. В обох випадках шкода мала бути відшкодована майном або відробітком.

У спадковому праві з'явилась тенденція до встановлення меж вільного розпорядження спадковим майном за за­повітом, а також розширення спадкових прав за жіночою лінією. Для міщан приватновласницьких містечок право спадкування за заповітом обмежене третиною спадкового майна, а дві трети­ни за законом переходило до дітей для забезпечення їх повинностей на користь власника землі.

Сімейно-шлюбне право не зазнало суттєвих змін. Зазнав змін об­ряд заручення. При укладенні договору про шлюб і встановленні приданого (віна) визначався «заряд» - частина майна нареченої (гроші, золото чи золоті прикраси і вироби) оцінювалась у подвійному розмірі та поверталась у випадку відмови нареченого від вступу в шлюб або розірвання шлюбу з його вини.

Кримінальне право. Суб'єкти злочину: всі особи за винятком осіб до 16-років. Від покарання звільняли­ся (чи каралися легше) особи з фізичними вадами.

Злочини поділялися на:

• державні (перехід на бік ворога, здача фортеці, фальшивомонетництво),

• проти релігії (богохульство, віровідступ­ництво, чари, порушення церковних обрядів),

• посадові (хабар, розтрати, казнокрадство),

• проти особи (вбивство, каліцтво, нанесення побоїв),

• май­нові (крадіжки, розбій, грабунок).

Система покарання – складна: вид покарання визна­чався, його межі — не завжди.

Пока­рання:

1) смертна кара:

- проста (повішення, відсічення голови)

- кваліфікована (четвертування, спалення, закопування живим у землю);

2) тілесні покарання: відрізання вуха, носа, болісні: биття палиця­ми, різками;

3) ганебні покарання: злочинця прив'язували до стовпа на майдані під час ярмарків, а кат або будь-хто бажаючий бив його;

4) ув’язнення при військових урядах чи ратушах;

5) конфіскація майна і вигнання за межі конкретної території на певний час або без права повернення (додаткові покарання), зіслання до Сибіру;

6) шельмування, догана: з ме­тою залякування це робилося здебільшого публічно.

Процесуальне право також зазнало змін. Відбувалися часті реор­ганізації судів, проводилися судові реформи тощо. Суди не відо­кремлювалися від адміністрації. Не було поділу процесу на цивільний та кримінальний. Всі справи розглядалися за одним процесуальним порядком. Процес цивільних справ починався з по­дання позовної заяви, де називали предмет спору або наявні дока­зи. Відповідача викликали до суду, вимагали від нього пояснення, визнання позову чи надання доказів про заперечення позову.

Кримінальні справи порушувалися зацікавленими особами чи державними органами. Потерпілий публічно оголошував про зло­чин, його шкоду, про те, щоб відшукати свідків. Досудове слідство проводив суддя. На початковій стадії розслідування застосовувались побиття і тортури, для чого існували спеціальні кати. Звільнялися від тортур переважно панівні верстви. На вимогу судді місцева адміністрація проводила розшук чи обшук, а потерпілий разом з понятими робив «трус се­ла». Після розшуку і встановлення вини злочинця віддавали до су­ду. Розпочинався процес судового розгляду. При винесенні вироку на рішення суду могли вплинути прохання потерпілого чи грома­ди пом'якшити покарання, жінки — віддати злочинця їй в чоловіки тощо. Рішення і вироки можна було оскаржити у вищі інстанції.