1. Етапи перебування українських земель у складі вкл та Польщі. Люблінська унія

І етап (1340—1362) — «оксамитове» литовське проник­нення: дії литовців не мали характеру експансії, руські князі зберігали свою автономність.

II етап (1362—1385) — «ослов'янення» литовських пра­вителів: розширення сфери впливу право­слав'я на терени ВКЛ; утвердження «Русь­кої правди»; визнання русь­кої мови державною; запозичення руського досвіду військової організації, налагодження податкової системи, форму­вання структури адміністрації.

III етап (1385—1480) — втрата українськими земля­ми залишків автономії. У 1385 р. укладено Кревську унію, суттю якої була інкорпорація ВКЛ до скла­ду Польської держави. Участь православних у державному управлінні обмежувалася.

IV етап (1480—1569) — посилення литовсько-російської боротьби за право бути центром «збирання земель Русі». З поваленням 1480 р. ординського іга Москва ініціює «збирання земель Русі». 1569 р. Польща і ВКЛ укладають Люблінську унію: утворюється Річ Посполита з спіль­ним королем, сеймом, сенатом, грошима. Українські землі опиняються у складі Польщі.

2. Соціальна структура суспільства

До феодальної верстви населення належала шляхта, яка поділялася на:

- магнати-князі, що володіли широки­ми правами та привілеями

- пани - члени великокнязів­ської ради (пани радні) та найзаможніші феодали, які у воєнні походи виїжджали під власними корогвами (пани-хоруговні).

- шляхта - середні землевласники

- дрібна шляхта (зем'яни) - колишні вихідці із селян чи міщан, які за свою військову (боярську) службу одержали статус шляхти та земельні володіння..

Духовенство – не підляга­ло світському суду (суд єпископа), поділялося на:

а) біле (пара­фіяльні священики, які не давали обітниці безшлюбності)

б) чорне (ченці, здебільшого високі духовні ієрархи).

В XIV—XV ст. виділився в окрему верству населення міщани:

• патриці­ат - найбагатші та найвпливовіші купці та промисловці

• бюргерство - цехові май­стри та торгівці середньої заможності

• міське поспольство або плебс: ремісники, дрібні торгівці та селяни.

Найнижчим прошарком було се­лянство, яке, поділяють на три групи:

1. Чиншові селяни - сплачували чинш, особисто вільні та економічно незалежні.

2. Тяглі селяни - вели господарство на ділянках, що належали феодалам.

3. Службові селяни - ремісники, конюхи, які обслуговували двір феодала.

Суспільні процеси XV—XVI ст. зумовили виникнен­ня козацтва.

3. Земські сеймики і уряди – органи шляхетського самоврядування

Сеймик – орган шляхетського самоврядування. У 1565/ 1566 рр. проведено адміністративну реформу, відповідно до якої базовою територіальною одиницею, на якій здійснювалось шляхетське самоуправління, визначався повіт (округ).

Види земських сеймиків:

1) передсеймовий сеймик – обирались по 2 представники від повіту на загальнодержавний (вальний) сейм;

2) елекційний сейм – обирались по 4 кандидати на вакантні земські уряди;

3) депутатський сеймик – обирались члени Трибуналу (вищий суд;

4) реляційний сеймик – заслуховування послів про роботу на вальному сеймі;

5) каптуровий сеймик – управління воєводством у період безкоролів’я;

6) господарський сеймик – вирішувались питання щодо внутрішньо воєводських податків; обирались комісари до скарбового Трибуналу).

Земські уряди – посади, що призначалися шляхті пожиттєво.

Щодо управління території воєводств існували дигнітарські посади:

- воєвода – керував посполитим рушенням, головував на елекційних сеймиках, мав юрисдикцію щодо євреїв;

- каштелян – допомагав воєводі скликати ополчення, у разі відсутності першого був його намісником.

Групи земських урядів:

1) діючі урядники:

- підкоморій – чинив підкоморський суд про розмежування землі шляхти;

- гротський староста – очолював гротський суд (кримінальні справи);

- суддя, підсудок, писар – здійснювали земське цивільне судочинство;

2) урядники з обмеженими функціями:

- хорунжий – ніс хоругви під час війни і похорон;

- войський – забезпечував порядок за відсутності посполитого рушення;

3) титулярні урядники – чашник, стольник – ряди почесні.

Специфічними урядами для українських воєводств були:

- маршалок Волинської землі;

- городничі (Київ, Новгород, Кременець).