3. Система судових органів

Від середини XIX ст. у Галичині і на Буковині для розгляду:

- цивільних справ існували 4 крайових суди - у Львові, Станіславі, Тернополі, Чернівцях,

- кримінальних справ - вісім судів з апеляційною інстанцією у Львові.

Крім того, у містах діяли магістратські суди, а по селах функції правосуддя вико­нували мандатори.

У другій половині XIX ст. на українських землях Австро-Угор­щини чинними були такі суди:

- повітові, що мали цивільні та кримінальні відділи;

- окружні, які виступали як суди першої інстанції з цивільних (визнання особи померлою, усиновлення) та другої інстанції - з тяжких кримінальних справ;

- вищий крайовий, який був другою інстанцією для окружних і останньою - для повітових судів у цивільних справах. У Галичині існувало два вищих крайових суди - один у Львові для Східної Га­личини, інший — у Кракові для Західної.

- Верховний судовий і касаційний трибунал - найви­ща судова інстанція в державі.

Поза загальною судовою системою знаходився створений у 1867 ро­ці Імперський суд, який розглядав спори між австрійськими кра­ями і справи про зловживання владою з боку міністрів і наміс­ників.

У 1875 році для вирішення адміністративних спорів між державними органами та громадянами у Відні був заснований Ад­міністративний трибунал.

Особливий статус у системі судів посідав Верховний маршалківський суд. Він здійснював правосуддя щодо членів пануючої династії, за винят­ком самого імператора. Другою інстанцією для нього був вищий крайовий суд у Відні, останньою - Верховний судовий і касацій­ний трибунал.

Для військовослужбовців існували окремі військові суди трьох інстанцій - військовий суд, вищий військовий суд і верховний військовий трибунал.

Водночас із проведенням судових реформ в Австро-Угорщині було організовано державну прокуратуру.

Значне місце в державному житті посідала адвокатура. У Галичині та на Буковині вона виникає у 1781 році. Саме тоді було прийнято положення про суд, яке й започаткувало організацію адвокатури. У 1868 році вступило в дію постійне положення про адвокатуру, а 1 квітня 1872 року було затверджено дисцип­лінарний статут адвокатів.

4. Джерела та характерні риси права

З приєднанням Галичини наприкінці XVIII ст. до Австрійської імперії розпочався процес заміни польського права на австрійське. Та лише на початку XIX ст. австрійська правова система на західноукраїнських землях стала панівною.

Східна Галичина отримала першу Конституцію, автором якої був С. Старжинський. Галицька Конституція була ухвалена австрійським урядом 19 серп­ня 1791 року і діяла до 1805 року. Одначе вона відіграла роль збудника національне свідомої галицької інтелігенції.

У 1776 році законодавча комісія подала на підпис ерцгерцо­гині Марії Терезії проект цивільного кодексу Австрії. В основу його було покладено римське право, магдебурзьке право та право інших держав.

За часів імператора Йосифа II кодекс було доповнено новими нормами. Перший розділ - положеннями про права подружжя, взаємні права та обов'язки батьків і дітей тощо. Йосифінська кни­га законів забороняла використовувати категорію звичаєвого права. Цісарські поправки, які мали надзвичайне значення для розвитку держави та суспільства, отримали назву патентів.

Наступний імператор Леопольд II створив комісію, якій дору­чив розробити новий кодекс цивільних законів. Першу частину було укладено 1794 року, другу — 1795 і третю - 1796 року.

Особливо важливе значення в імперії надавалося законодавчо­му забезпеченню прав національних меншин. Так, згідно з дер­жавним законом від 5 березня 1862 року та крайовим від 12 серп­ня 1866 року автономна влада мала дотримуватися принципової позиції щодо української мови.

Законом про загальні права населення та постановою цент­рального уряду від 21 грудня 1867 року було визнано рівноправ­ність усіх народів імперії, право кожного народу зберігати і пле­кати свою мову, звичаї, традиції, релігію. Закон зобов'язував представників місцевої державної влади та самоврядування за­безпечити таке ставлення до мов, яке відкидало б можливість за­гострення міжнаціональних суперечностей.

Паралельно проводилася робота над підготуванням цивільно-процесуального кодексу, який у Галичині набув чинності з 1782 р., а з 1807 р. діяв у Східній Галичині під назвою Галицького цивільно-процесуального кодексу. Судова практика використовувала кодекс до кінця XIX ст.

У 1898 р. набрав чинності новий цивільно-процесуальний кодекс Австро-Угорської імперії. Його відмінною рисою стало впровадження у цивільний процес демократичних принципів судочинства: усності, гласності, змагальності.

Кримінальні право і процес також мали тривалий період своєї систематизації:

- у 1768 р. запроваджено кримінальний кодекс під назвою Терезіана (від імені Марії Терезії). Кодекс відзначався жорстокою системою покарань.

- у 1787 р. запроваджено кримінальний кодекс під назвою Йосифіна вперше поділив злочинні дії на карні злочини, що розглядалися судами, і поліцейські проступки, що передавалися на розгляд адміністративних ор­ганів. Як вид покарання не застосовувалася смертна кара.

- у 1803 р. набрав чинності кодекс кримінального права (Францішкана). Він складався з двох частин: перша — про злочини, друга — про норми процесуального права. Зі змінами, внесеними у 1852 році, Францішкана діяла на Галичині до 1932 року.