6. Причини короткотривалості держави

В період Гетьманату Україна мала певні здобутки:

- обмін дип­ломатичними представниками з державами Центрального блоку; проводилися переговори з Румунією, Фінляндією, Литвою, Грузією, Швейцарією, Іспанією, Данією. Швецією, Голландією, Норвегією, Італією, Персією

- віідбудова залізниць, мостів та інших шляхів сполучення,

- вдала фінансова політика

- проводились важливі судові реформи

- помітними були здобутки в галузі культури й освіти.

Але опозиція проти Гетьманату, що виникла з перших днів перевороту, все більше посилювалася. Це було зумовлено:

- соціальна політика спрямовувалася на підтримку заможних верств населення, повернення поміщикам землі

- опора на німців, яка зникла через відхід їх військ

- ставка на російських елемент з староімперською освітою і переконаннями

- міжнародна ізоляція у жовтні-листопаді 1918 р.

Тема 14. Українська держава та право періоду Директорії

(2 год.)

1. Організація державної влади

2. Розбудова війська

3. Фінансова система

4. Джерела та галузі права

5. Причини падіння Директорії

1. Організація державної влади

14 листопада 1918 р. створено керівний ор­ган повстанського руху проти Гетьманату — Директорію у складі 5 осіб: В. Винниченко (голова), С. Петлюра, (головний отаман), Ф. Швець, О. Андрієвський і А. Макаренко.

14 грудня війська Директорії захопили Київ. Гетьман П. Скоропадський цього ж дня зрікся влади. 18 грудня до столиці уро­чисто в'їхала Директорія.

Директорія не мала чітко визначеного правового статусу. Не було прийнято закону, який встановив би повноваження, компетенцію цього органу, розподілив би обов'язки серед директорів. Фактично, вона стала най­вищим органом влади: законодавчої, виконавчої, судової.

26 грудня було створено уряд, до складу якого увійшли представники тих політичних партій і сил, які виступили проти ге­тьмана. Уряд очолив В. Чехівський (Ук­раїнська соціал-демократична робітнича партія).

За більшістю голосів були позбав­лені виборчого права не тільки справжні експлуататори — поміщики й капіталісти, а й так звана «нетрудова» інтелігенція — лікарі, вчителі середніх шкіл, викладачі вузів, адвокати, письмен­ники, духовенство та ін. У поняття «трудової інтелігенції», якій надано виборчі права, включили такі її категорії, які безпосеред­ньо обслуговували «трудовий народ» — санітарів, фельдшерів, учителів народних шкіл, службовців канцелярій тощо.

Згідно з Декларацією влада Директорії була тимчасовою — до виборів так званого «Трудового конгресу. На засіданнях Трудового конгресу, який справді зібрався 22 січня 1919 р. у Києві, було прийнято низку доленосних рішень (наприклад, Акт злуки УНР і ЗУНР).

У міжсесійний період мала ще працювати Президія конгресу, але ні її складу, ні функцій Кон­грес затвердити не встиг.

Відколи С. Петлюра став головою Директорії (13 лютого 1919 р.) спостерігався перехід від парламентської до пар­ламентсько-президентської форми правління. Про це свідчили закони, затверджені С. Петлюрою 12 листопада 1920 р., — «Про тимчасове управління та порядок законодавства в УНР» та «Про Державну Народну Раду УНР».

Новий державний орган — Державна Народна Рада, що обира­лася населенням, планувалась як орган законодавчої влади між сесіями парламенту, контролю за діяльністю уряду.

Щодо самої Директорії, то після виходу з її складу В. Винниченка, у травні 1919 р. вийшов і П. Андрієвський. Незабаром за кордон виїхали А. Макаренко і Ф. Швець. Перед цим було ухвале­но постанову, що верховне керування справами Республіки покла­дається на С. Петлюру, а Макаренко і Швець будуть представляти інтереси України за кордоном. Петлюрі присвоєно титул Головного отамана.

Місцеве правління. Адміністративну владу на місцях представ­ляли волосні, повітові, губернські комісари або отамани, що їх призначала Директорія. Саме в їхніх руках була зосереджена менш-більш реальна влада в провінції. Крім того, у деяких губер­ніях було відновлено діяльність дореволюційних органів земсько­го і міського самоврядування — земських зібрань і земських управ та міських дум і міських управ.

Майже у всіх місцевостях, населених пунктах діяли утворені в час революції ради робітничих і селянських депутатів, ревкоми, комбіди та ін.

Міністерство внутрішніх справ 24 червня 1919 р. затвердило Інструкцію про тимчасову організацію влади на місцях. При повітових комісарах створювалися комісаріати, при гу­бернських — управління, які поділялися на відділи — загальний, адміністративний, паспортний, міліції та фінансовий.

Судова система. Майже відразу після повалення Гетьманату Директорія видала закон (2 січня 1919 р.) про відновлення діяль­ності Генерального суду. Змінено тільки його назву — на Найви­щий суд. 24 січня відновлено дію Закону «Про затвердження апе­ляційних судів», що був прийнятий Центральною Радою 1 грудня 1917 р. Продовжували функціонувати як низова ланка мирові ^СУДИ. 19 лютого 1919 р. Директорія затвердила Закон «Про вибо­ри та призначення мирових суддів».

У зв'язку зі складним внутрішньополітичним становищем в Україні 26 січня 1919 р. був прийнятий Закон «Про надзвичайні військові суди» (4 серпня 1920 р. він був доповнений). Такі суди створювалися у прифронтових місцевостях або в місцевостях, де оголошено військовий стан або стан облоги.