6. Прорахунки Центральної Ради у державотворенні

- просоціалістична позиція її керівництва,

- брак державотворчого досвіду у керівників, їх молодість і нефаховість,

- невизначеність політичної орієнтації,

- заперечення необхідності формування власних збройних сил,

- непослідовність реформування системи місцевого самоврядування,

- орієнтація у внутрішній політиці виключно на так звані «трудові маси», небажання опертися на патріотичну інтелігенцію, проукраїнськи налаштованих промисловців і підприємців, фінансистів тощо. А також — повне ігнорування можливості співпраці з ук­раїнською православною церквою, яка мала великий вплив на на­селення.

Тема 13. Українська держава за гетьмана п. Скоропадського

(2 год.)

1. Організація державної влади

2. Розбудова війська

3. Спроби розширення території

4. Фінансова система

5. Джерела та галузі права

6. Причини короткотривалості держави

1. Організація державної влади

29 квітня 1918 р. у Києві відбувся конгрес хліборобів. Майже всі делега­ти висловились за встановлення сильної влади в Україні у формі гетьманату. Гетьманом у цей же день й було обрано Павла Петровича Скоропадсь­кого.

Етапи державності:

1) 29/30 квітня 1918 р. – 14 листопада 1918 р. – незалежна держава

2) 14 листопада 1918 р. – 14 грудня 1918 р. – федеративний зв'язок з Росією.

В день обрання (29 квітня) гетьман П. Скоропадський видав «Грамоту до всього українського наро­ду». Державний устрій України в період Гетьманату визначався виданими П. Скоропадським 29 квітня 1918 р. «Законами про тимчасовий державний устрій України».

Отож замість назви «Українська Народна Республіка» було встановлено нову назву — «Українська Держава».

Найвища влада в країні — законодавча, виконавча, військова, дипломатична — належала гетьману.

«Закони» передбачали створення гетьманського уряду — Ради міністрів. При Раді міністрів створено Генеральну канцелярію на чолі з Генеральним (пізніше — державним) секретарем. При уряді існувала також посада Генераль­ного контролера. Міністерства поділялися на департаменти і управління.

25 травня 1918 р. гетьман затвердив «Положення про Малу Ра­ду міністрів». Вона формувалася з «товаришів», або по-сучасно­му — заступників міністрів, і вирішувала поточні управлінські справи.

1 серпня 1918 р. видано «Тимчасо­вий закон про верховне управління державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами держави ясновель­можного пана Гетьмана всієї України». Влада мала передаватися Колегії верховних правителів.

За гетьмана було поновлено попередній, існуючий ще за царату, адміністративно-територіальний поділ на губернії, повіти, волості. Місцеві (губернські) адміністрації очолили губернські старо­сти (замість комісарів), їм належала вся повнота влади на місцях, тобто їх компетенція відповідала правовому статусу колишніх російських губернаторів.

5 вересня 1918 р. був виданий закон про вибори до земств та відновлено діяльність земських установ.

Законом від 30 листопада 1918 р. був поновлений інститут земських начальників і створено губернські та повітові ради у сільських справах.

Відповідно до закону від 25 травня 1918 р. всі урядовці, які пе­ребували на державній службі або бажали вступити на неї, мали принести «урочисту обітницю» на вірність Українській.

Тоді ж виданий Закон «Про порядок призначення на дер­жавну службу», яким підтверджено попередні, ще царські класи посад і порядок їх призначення гетьманом чи конкретним міністром

Щодо судової системи, то вона за весь попередній, рево­люційний час зазнала найменше змін. За «Законами про тимчасо­вий державний устрій України» верховною судовою інстанцією залишався Генеральний суд. 2 червня прийнято закон, що уточнював структуру та функції Генерального суду.

8 липня 1918 р. прийнятий закон, відповідно до якого. Державний Сенат став вищою в судових та адміністративних справах держав­ною інстанцією.

Залишались низові судові ланки. Ними були мирові суди.

Крім системи загальних судів, встановлено й спеціальні. Це, зо­крема, військові суди. Вони діяли на підставі Закону «Про ор­ганізацію військово-судових установ та їх компетенції» від 21 червня 1918 р. Вони поділялися на вищі і штабні суди. До вищих віднесено Київський і Катеринославський військові суди, до штаб­них — ті, що діяли при Головному штабі, штабах корпусів і дивізій.

Прокуратура. Окремого закону про прокуратуру не було. Відповідно до Закону «Про Державний Сенат» функції Генерального прокурора виконував міністр юстиції. При кожному генеральному суді Сенату, а також при Загальному зібранні Сенату встановлено посади прокурора і товариша прокурора «під ви­щим доглядом міністра юстиції як Генерального прокурора».

18 травня 1918 р. прийнято Закон «Про Державну варту», тоб­то відроджено поліцію. Під її виглядом відновлювалася по суті російська жандармерія і поліція.