4. Профіл та заходи боротьби при фасціольозі

Практикують стійлове утримання тварин. Випасають худобу на культурних пасовищах.

Не використовують для випасів заболочені, сильно зволожені пасовища з наявністю на них молюсків. Сіно з таких пасовищ згодовують тваринам не раніше як через 3-6 міс після його збирання. У липні — серпні проводять зміну пасовищ, обладнують водопій для тварин, який відповідав би санітар­но-гігієнічним вимогам.

У господарствах, стаціонарно неблагополучних щодо фасціольозу, прово­дять планові профілактичні дегельмінтизації. Оскільки більшість трематодо-цидів малоефективні проти личинкових стадій збудників, то першу дегельмі­нтизацію проводять ними через 1,5 - 2 міс після закінчення пасовищного се­зону і повторну — за 2 - 3 тижні до вигону на пасовище.

Для знищення молюсків — проміжних хазяїв фасціол осушують заболоче­ні ділянки, засипають землею ями, наповнені водою, відводять стоки води з канав. Прісноводних молюсків знищують спалюванням пересохлої трави на заболочених ділянках і обприскуванням за допомогою технічних засобів (ДУК, ЛСД та ін.), тракторних і ручних гідропультів їх біотопів дихлорсалі-циланілідом, розчином мідного купоросу в концентрації 1:5000. Внесення мі­неральних добрив (амонійних, фосфорних) не тільки знищує молюсків, а й значно підвищує врожайність травостою. Стежать, щоб молюскоциди не по­трапляли в рибогосподарські водойми. Впродовж доби на оброблених ділян­ках тварин не випасають. Пасовища обробляють молюскоцидами двічі на рік — навесні та влітку після скошування трав.

4. Профіл та заходи боротьби при дикроцеліозі тварин.

Проводять профілактичну дегель­мінтизацію в осінньо-зимовий період. Поліпшують пасовища — розчищають від чагарнику; очищають від каміння та інших сторонніх предметів; розорю­ють; обгороджують мурашники. Ефективним молюскоцидом і добривом є хло­рид калію, яким обробляють пасовища навесні до або після дощу чи роси. По­близу мурашників обприскують рослини емульсією дикрезилового ефіру.

3. Бактеріологічні дослідження безпечності харчових продуктів.

Бактеріологічне дослідження проводять у випадках, передбачених діючими “Правилами ветеринарного догляду забійних тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м‘яса і м‘ясних продуктів” (1985) і нормативно-технічною документацією (ДСТ 21237-75 “М‘ясо. Методи бактеріологічного аналізу”.

Згідно з діючими ветеринарно-санітарними правилами, до випадків, які вимагають бактеріологічного дослідження м‘яса, належать:

1. вимушений забій тварин;

2. шлунково-кишкові захворювання;

3. септико-піємічні процеси;

4. При отруєнні чи підозрі на отруєння ядовитими речовинами хімічного чи рослинного походження.

5. захворювання дихальних органів з тяжким перебігом;

6. захворювання родових шляхів, ускладнення, пов‘язані з тяжкими родами, гострі захворювання вим‘я, суглобів, сухожильних піхв;

7. наявність гнійних та гангренозних ран, великих травм, підвищення або зниження температури тіла;

8. випадки видалення кишечника з туші не пізніше 2 годин після забою тварини (особливо влітку);

9. підозріння щодо деяких гостро інфекційних захворювань;

10. відсутність внутрішніх органів, сумнів щодо придатності м‘яса та неможливість визначити придатність його в їжу методом ветеринарно-санітарного огляду;

11. підозра на паратифозні захворювання або після забійне забруднення м‘яса паратифозними бактеріями;

12. злоякісний перебіг ящура;

13. При враженні лімфатичних вузлів при лейкозі, туберкульозі (крововиливи, гіпо- і гіперплазія)

14. забій тварин-продуцентів, оброблених живими мікробами, але забитих не раніше 3 тижнів з моменту закінчення обробки (раніше цього строку тварин-продуцентів на м‘ясо забороняється);

15. При чумі свиней, рожі, пастерельозі, хворобі Ауескі, некробактеріозі, інфекційному ринотрахеїті, вірусній діареї, аденовірусній інфекції, стахіоботріотоксикозі, піроплазмідозі, при появі жовтушності мяса, що не зникає впродовж 2 діб;

16. При значних опіках, крововиливах, переродженні печінки, набряках внутрішніх органів;

17. М’ясо птиці при жовтушному перетоніті, деформації фолікулів, при серозних перикардитах, перегепатитах, перетонітах, аеросакулітах;

18. Мясо диких промислових тварин (лось, козуля, кабан, ведмідь, заяць, тетерева, фазани, глухарі, дикі утки, гуси) пр обширних вогнепальних ранах;

19. М’ясо при негативних органолептичних та фізико-хімічних показниках.

20. в усіх випадках за вимогою ветеринарної або медико-санітарної інспекції.

Відбір проб. Для бактеріологічного дослідження в лабораторію направляють:

• частину згинача або розгинача передньої та задньої кінцівок туші, вкриту фасцією, завдовжки понад 8 см або шматок м‘яза (8х6х6);

• лімфатичні вузли: колінні складки, поверхневий шийний (плечовий) разом із сполучною і жировою тканинами; від свиней, крім того, підщелепний лімфатичний вузол;

• селезінку, нирку, частину легень і печінки з портальними лімфатичними вузлами та жовчним міхуром, у свиней – трубчасту кістку.

Якщо в лабораторію ветсанекспертизи надходить частина туші або туша без внутрішніх органів, то для бактеріологічного дослідження беруть шматок м‘язів, трубчасту кістку і лімфатичні вузли, що залишилися. Проби відбирають стерильними інструментами, кожну окремо загортають у пергаментний папір, потім усе в загальний пакет і направляють у лабораторію. При необхідності пересилки зразків у лабораторію для запобігання розмноженню мікробів проби занурюють на 1-2 хв у кип‘яток або киплячий розчин креоліну. Потім кожну пробу загортають у марлю, змочену креоліном, і фільтрувальний або газетний папір. Проби складають у ящик, пересипають тирсою або стружкою, ящик закривають, перев‘язують і опечатують.

У супровідному документі вказують вид тварини або продукції, кому належить продукт, адресу, який матеріал направлено і в якій кількості, причину надсилання матеріалу для дослідження, коротко патологоанатомічні зміни, передбачуваний діагноз.