2. З якою метою проводять гельмінтоскопічні дослідження води з відкритих водоймищ?

На низинних випасних ділянках визначають стан водойми та умови водопою тварин, а також виявляють ями і канави, заповнені водою, мочажини, калюжі, струмки. Проводять обстеження цих ділянок на наявність проміжних і резервуарних хазяїв гельмінтів (молюсків, слизнів, жаб, пуголовків, риб, ракоподібних, малощетинкових червів, комарів, мошок, ґедзів, мокреців). Визначають їх видовий склад, щільність заселення та місця розмноження.

При обстеженні пасовищ слід враховувати, що збір проміжних і резервуарних хазяїв трематод, цестод, акантоцефал і більшої кількості нематод необхідно проводити в місцях можливого їх зараження інвазійними елементами.

Збір водних молюсків слід проводити влітку і восени при низькому рівні води в річках чи інших водоймах. Малого ставковика (Lymnaea truncatula) слід збирати на берегах мілких водойм, які знаходяться на лугах та пасовищах. Взагалі для збору прісноводних молюсків застосовують сачки різної величини, зроблені з канви, марлі чи рідкої мішковини. Маленьким сачком (діаметр 15-25 см) збирають молюсків наземних біотопів. При зборі представників водних біотопів - молюсків, циклопів, діаптомусів, дафній та рачків-бокоплавів ребро сачка ставлять перпендикулярно до поверхні води і роблять декілька рухів на визначеній площі і глибині водойми. Потім сачок швидко иитяі ують із води, дають стекти воді, беруть рукою за дно сачка вивертають і переносять його вміст у банку з водою. Так повторюють декілька разів. Враховуючи діаметр сачка (15-25 см), можна приблизно підрахувати щільність шселення водойми безхребетними на 1 м* площі. Банки з молюсками та іншими безхребетними етикетують і направляють в лабораторію не пізніше 2-3 годин після виловлення, де їх розселяють по акваріумах. При довготривалому транспортуванні виловлених безхребетних переносять у термос з прохолодною водою.

При неблагополучній ситуації водойм щодо опісторхозу, меторхозу, исевдамфістомозу, метагонімозу, ехінохазмозу, гетерофіозу, нанофієтозу, парагонімозу, дифілоботріозу та лігульозу необхідно проводити відлов риби в кількості не менше 50 екземплярів кожного виду, які є проміжними і резервуарними хазяями збудників вказаних гельмінтозів.

На цих же водоймах виявляють місця розмноження кровосисних комах (комарів, мошок, мокреців, москітів, ґедзів), представників гнусу та визначають щільність їх на пасовищах.

Особливо небезпечними є ці комахи не тільки як тимчасові ектопаразити (самки живляться кров'ю тварин та людей), а і як переносники личинок гельмінтів. Комарі виконують роль проміжних хазяїв сетарій, дирофілярій і діпеталонем, а мошки - онхоцерків.

Досвід показує, що визначення виду та активності комарів і мошок, які нападають на тварин і людей упродовж доби чи пори року в залежності від кліматичних умов, необхідно проводити основними методами: за допомогою купола Березанцева або методом збирання "на собі".

3. Санітарна оцінка м‘яса тварин забитих в агонії, методи виявлення м‘яса хворих та забитих в агонії тварин.

М’ясо та інші продукти вимушеного забою тварин повинні бути перероблені лише на м’ясопереробних підприємствах у межах адміністративного району під наглядом спеціалістів державної служби ветеринарної медицини.

Прийняття і переробку м’яса тварин вимушеного забою здійснюють м’ясопе- реробні підприємства, що мають дозвіл органу державної служби ветеринарної медицини, за наявності ветеринарного свідоцтва (довідки), акту про вимушений забій і висновку державної лабораторії ветеринарної медицини про результати лабораторних досліджень.

З метою не допустити знеособлення м’яса вимушено забитої великої рогатої худоби, його доставляють на м’ясопереробне підприємство тушами, півтушами і четвертинами, а м’ясо овець, кіз, свиней і телят — цілими тушами. Півтуші і четвертини нумерують для встановлення належності їх до однієї туші. Туші свиней, вимушено забитих у господарствах, повинні доставляти на м’ясопереробне підприємство з невідокремленими головами.

М’ясо вимушено забитих тварин розміщують в ізольованій холодильній камері до отримання повторних результатів лабораторних досліджень і прийняття рішення щодо порядку його використання.

Використання м'яса та інших продуктів вимушеного забою тварин для харчових цілей у господарстві, реалізація, передання іншим особам для споживання чи реалізації забороняється.

З урахуванням економічної доцільності, відсутності відповідних умов для зберігання тощо допускається знищувати м'ясо та інші продукти вимушеного забою тварин у господарстві (лише після виключення державною лабораторією ветеринарної медицини сибірки) з наступним складанням відповідного акта за участю спеціаліста державної установи ветеринарної медицини.

Ветеринарно-санітарну експертизу туш та інших продуктів забою здійснюють у встановленому порядку, а також обов’язково проводять мікробіологічні, біохімічні дослідження і пробу варіння.

Знешкодження і використання м’яса вимушеного забою здійснюють під контролем лікаря державної служби ветеринарної медицини.

Під час визначення м’яса загиблої, хворої або забитої в агонії тварини необхідно враховувати такі зовнішні ознаки: стан місця зарізу, ступінь знекровлення туші, наявність гіпостазів і змін у лімфатичних вузлах.

Стан місця зарізу. У тварини, забитої в нормальному фізіологічному стані, місце зарізу нерівне і більшою мірою просякнуте кров’ю, ніж м’ясо в інших частинах туші, а у тварини, забитої в агональному стані або розробленої після смерті, місце зарізу рівне й ін’єковане кров’ю так, як і інша м’язова тканина. Проте якщо місце зарізу добре зачищене або відрубане, то цей показник не враховують.

Ступінь знекровлення є показником ветеринарно-санітарного стану туші. Хоча не завжди погане знекровлення туші свідчить про те, що тварина була хворою. Якість знекровлення деякою мірою залежить від способу знекровлення, кваліфікації працівника, який проводить забій, та інших факторів. Так, за вертикального способу знекровлення відбувається значно краще (повніше), ніж за горизонтального. Незадовільне знекровлення спостерігається також у тварин, які перед забоєм перегрілися, зазнали переохолодження, перебували в стресовому стані, а також внаслідок недотримання технології оглушення та знекровлення.

Визначають ступінь знекровлення органолептичними і лабораторними методами. Під час органолептичного дослідження стану знекровлення м’ясних туш визначають колір м'язової та жирової тканин, наявність згустків крові у кровоносних судинах та оцінюють глибокі розрізи м’язів.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №_______.