Антигістамінні засоби

Відомо 4 типи гістамінових рецепторів (Н₁-Н₄), з яких найбільше значення мають Н₁- і Н₂-рецептори. Стимуляція Н­₁-гістамінових рецепторів супроводжується скороченням гладеньких м`язів кишечника, бронхів, матки; підвищенням проникності судин, набряком тканин, болем та свербінням. Стимуляція Н<sub>2</sub>-рецепторів супроводжується підвищенням секреції залоз шлунка, розширенням судин і тахікардією. Активація Н<sub>3</sub>-рецепторів пов`язана з активацією цих рецепторів у ЦНС, скороченням гладеньких м`язів шлунково-кишкового тракту і верхніх дихальних шляхів, підвищенням судинної проникності. Збудження Н<sub>3</sub>-гістамінових рецепторів підвищує тонус гладеньких м`язів кишечника, селезінки, активує імунокомпетентні клітини (Т-клітини, нейтрофіли, еозинофіли). Антигістамінні засоби блокують Н₁-гістамінові рецептори клітин, тим самим зменшуючи або усуваючи ефекти гістаміну: спазм бронхів, кишечника, матки, зниження артеріального тиску, підвищену проникність судин, свербіння, набряки, почервоніння шкіри. Численні препарати цієї групи різняться за силою та тривалістю ефекту, здатністю проникати через гематоенцефалічний бар`єр і проявляти седативну дію, наявністю супутньої М-холіноблокувальної дії.

Препарати класифікують на І та ІІ покоління.

1. Антигістамінні препарати першого покоління: димедрол, дипразин (піпольфен), супрастин, тавегіл (клемастин), діазолін, фенкарол (квіфенадин).

2. Антигістамінні препарати ІІ покоління: терфенадин (гістадин), астемізол (гісманал), кларитин (лоратадин).

Для препаратів ІІ покоління характерні вищі активність і вибірковість дії, відсутність впливу на центральну нервову систему, триваліший ефект.

Антигістамінні засоби блокують вільні гістамінові рецептори. Препарати не витісняють молекули медіатору, зв`язані з рецепторами. Це пояснюється тим, що спорідненість гістаміну до Н₁-рецепторів значно вища. Препарати ІІ покоління характеризуються дещо вищим афінітетом до Н₁-рецепторів, ніж препарати І покоління.

Поряд із антигістамінним ефектом препаратам притаманні й інші фармакологічні властивості. Дипразин, димедрол і супрастин проявляють виражений седативний вплив на центральну нервову систему. Для них характерний М-холіноблокувальний ефект. Проявляється це седативним і снодійним ефектами. Крім того, дипразин посилює дію засобів для наркозу, опіоїдних аналгетиків і місцевих анестетиків. Препарат впливає на центр терморегуляції, знижуючи температуру тіла. Для дипразину і димедролу характерна також місцевоанестезувальна дія. Димедрол блокує передачу збудження у вегетативних гангліях, що супроводжується розслабленням гладеньких м`язів внутрішніх органів. Дипразину притаманні -адреноблокувальні властивості, через що він знижує артеріальний тиск, особливо при внутрішньовенному введенні. Дипразин, димедрол і супрастин проявляють помірну спазмолітичну дію.

Препарати вводять внутрішньом`язово, внутрішньовенно або всередину. Всі блокатори гістамінових рецепторів добре всмоктуються із шлунково-кишкового тракту. Біодоступність препаратів І покоління становить близько 40%, оскільки вони зазнають біотрансформації при першому проходженні через печінку. Біозасвоєння препаратів ІІ покоління – більше 90%. Антигістамінні засоби зв`язуються з білками плазми більше ніж на 90%. Ефект препаратів проявляється через 20–40 хвилин. Терапевтична концентрація препаратів І покоління зберігається в організмі 4–6 годин, призначають їх 3–4 рази на день (виняток - тавегіл призначають двічі на день). Терапевтична концентрація препаратів ІІ покоління зберігається до 20 годин, їх призначають 1 раз на день. Більшість препаратів І покоління добре проникає через гемато-енцефалічний бар`єр (за винятком діазоліну і фенкаролу). Препарати ІІ покоління практично не проникають до центральної нервової системи. Метаболізуються антигістамінні засоби шляхом метилування у печінці. Основні шляхи виведення із організму – печінка і нирки.

Антигістамінні препарати застосовуються в клінічній практиці за такими показаннями:

1. Алергічні реакції негайного типу, в патогенезі яких гістамін відіграє основну роль: кропив`янка, алергічні риніти, ангіоневротичний набряк, шкірний свербіж, алергічні висипання, нейродерміт.

2. Безсоння, порушення засинання. Призначають переважно дипразин або димедрол.

3. Премедикація (дипразин, димедрол).

4. Профілактика кінетозів (димедрол).

5. У комплексному лікуванні бронхіальної астми, анафілактичного шоку, гострого набряку легенів, хоча їх ефективність при цих станах невисока.

6. Для попередження гістамінових ефектів при травмах шкіри та м`яких тканин.

7. Потенціювання ефектів ненаркотичних аналгетиків при больовому синдромі, що супроводжує травми та післяопераційний період (димедрол).

Вводять препарати всередину, підшкірно, внутрішньом`язово, внутрішньовенно. Через наявність подразнювальної дії дипразин, фенкарол і діазолін призначають всередину після їди. Побічні ефекти препаратів частіше зумовлені їх М-холіноблокувальними (сухість у роті, запори, тахікардія, порушення зору та ін.) і седативними (сонливість, зниження уваги) властивостями. Димедрол проявляє незначну гангліоблокувальну дію, яка може стати причиною зниження артеріального тиску. Дипразин також знижує АТ, але за рахунок -адреноблокувальної дії. Багато препаратів (особливо дипразин і діазолін) під час приймання всередину подразнюють шлунок і є причиною диспепсії. Димедрол підвищує судомну активність мозку, тому може провокувати судомний напад у пацієнтів, що хворіють на епілепсію та енцефалопатію. Іноді препарати стають причиною алергічних реакцій (особливо при місцевому застосуванні). Препарати з седативними властивостями не можна приймати людям, професія яких вимагає уваги та швидкої реакції.