Препарати гормонів епіфіза

Епіфіз синтезує значну кількість пептидних гормонів. Основним гормоном епіфіза є мелатонін (похідне амінокислоти триптофану). Гормон регулює в організмі людини біологічні добові ритми. Найвищий рівень секреції мелатоніну вночі. Синтез мелатоніну зростає при зниженні подразнення сітківки ока світлом. Крім того, гормон регулює сезонну статеву активність. Мелатонін має помірно виражену снодійну активність і також знижує температуру тіла і виділення лютеїнізуючого гормона. Гормон також проявляє антиоксидантну та імуностимулювальну властивість.

В організмі людини виявлені 3 типи мелатонінових рецепторів: Mel IA, IB i IC. Вони знайдені в супрахіазматичних ядрах гіпоталамуса, у сітківці ока, у деяких ядрах таламуса і переднього гіпоталамуса, а також у статевих залозах і лімфоцитах.

Препарат мелатоніну мелаксин використовується для регуляції біоритму при далеких авіаперельотах для адаптації людини до швидкої зміни часових поясів. Препарат приймають увечері всередину або сублінгвально дозою 0,001–0,005 г. Препарат добре всмоктується , легко проникає у ЦНС, швидко метаболізується. Із побічних ефектів можливі сонливість, незначні набряки.

Препарати гормонів щитовидної залози

Щитовидна залоза секретує йодовмісні гормони тироксин (тетрайодтиронін, Т₄) і трийодтиронін (Т₃), а також поліпептидний гормон кальцитонін. Останній бере участь у регуляції обміну кальцію. Йодовмісні гормони щитовидної залози впливають на загальну метаболічну активність. Для їх синтезу необхідний йод, який надходить з їжею. Йодиди, що циркулюють у крові, поглинаються щитовидною залозою, окислюються до йоду, який взаємодіє з амінокислотою тирозином. Утворюються монойодтирозин і дийодтирозин, з яких синтезуються тироксин і трийодтиронін. Гормони депонуються у фолікулах щитовидної залози у вигляді тиреоглобуліну. Тиреоглобулін не проявляє гормональних властивостей. Гіпоталамічний гормон тиреоліберин контролює швидкість секреції аденогіпофізом тереотропного гормона, який, у свою чергу, прискорює синтез тереоглобуліну. За механізмом негативного зворотного зв`язку тиреоїдні гормони, які циркулюють у крові, пригнічують синтез відповідних гормонів гіпофіза і гіпоталамуса. Гормони щитовидної залози впливають на проникність мембран мітохондрій і стимулюють транспорт електронів у мітохондріях, що супроводжується підвищенням споживання кисню, основного обміну і температури тіла. Активується катаболізм вуглеводів і жирів, знижується рівень холестерину. Тиреоїдні гормони контролюють синтез РНК у ядрах клітин, підвищують активність ряду клітинних ферментів, стимулюють ріст і дозрівання організму. У результаті стимуляції гормонами аденілатциклази у клітинах-мішенях збільшується утворення цАМФ у міокарді, зростає частота серцевих скорочень, підтримуються ударний і хвилинний об`єми циркулюючої крові, артеріальний тиск. Тиреоїдні гормони потенціюють дію катехоламінів. За недостатності цих гормонів у дитячому віці розвивається кретинізм, а у дорослому – мікседема. Остання проявляється пригніченням обмінних процесів, зменшенням фізичної та розумової працездатності, апатією, мукоїдним набряком тканин, порушенням діяльності серця. При гіперфункції щитовидної залози розвиваються гіпертиреоз або тиреотоксикоз, які супроводжуються підвищенням обміну речовин, збудженням симпатичного відділу нервової системи.

Препарати гормонів щитовидної залози використовують для замісної терапії при гіпотиреозі, коли у хворих різко знижена здатність залози накопичувати йод, а вміст тироксину і трийодтироніну знижений до 25% і менше щодо норми. Крім кретинізму і мікседеми, можливий розвиток найтяжчої форми гіпотиреозу – гіпотиреоїдної коми. Цей стан характеризується розвитком серцево-судинної недостатності, сухою і холодною шкірою, набряком серозних і слизових оболонок. У таких випадках терміново заміщають дефіцит тиреоїдних гормонів введенням внутрішньовенно 50 мкг тироксину через кожні 6–12 годин, після чого ще 10 днів вводять внутрішньовенно по 100 мкг тироксину на добу і далі переходять на приймання гормона всередину.

У медичній практиці застосовують такі препарти гормонів щитовидної залози: тиреоїдин, тироксин, трийодтиронін.

Тиреоїдин виділяють із висушених знежирених щитовидних залоз забитої худоби. Препарат містить суміш тиреоїдних гормонів. Активність його непостійна, оскільки стандартизація препарату недосконала. Призначають тиреоїдин усередину за 30 хвилин до їди, початок ефекту – через 2–3 дні, тривалість дії – 3–4 тижні.

У наш час широко застосовують синтетичні гормональні препарати щитовидної залози: L-тироксину натрієву сіль, трийодтироніну гідрохлорид (ліотиронін) та комбіновані препарати тироком (містить левотироксин і ліотиронін) і тиреокомб (містить левотироксин, ліотиронін і калію йодид).

L-тироксину натрієву сіль призначають всередину, іноді – внутрішньовенно. Дія препарату розвивається поступово і досягає максимуму через 8–10 днів. Тривалість ефекту – кілька тижнів.

Максимальний ефект трийодтироніну гідрохлориду розвивається через 24–48 годин, тривалість дії – кілька днів. Препарат проявляє у 3–5 разів більш виражений вплив на обмін речовин, ніж тироксин. Призначають трийодтиронін усередину.

На практиці частіше використовують L-тироксин. Трийодтироніну гідрохлорид призначають тільки у гострих випадках, наприклад, при комі у хворих на мікседему.

При гіпотиреозі, зумовленому недостатністю йоду в їжі (при простому або ендемічному зобі) лікування полягає у збагаченні раціону йодидами (йодована сіль, продукти з високим умістом йоду).