Бігуаніди

Механізм дії бігуанідів зумовлений здатністю препаратів гальмувати глюконеогенез у печінці й стимулювати поглинання глюкози м`язами, де вона утилізується шляхом анаеробного гліколізу. Також підвищується поглинання глюкози клітинами жирової тканини. Крім того, бігуаніди уповільнюють поглинання глюкози із кишечника і полегшують взаємодію інсуліну з рецепторами клітин-мішеней. Бігуаніди не сприячиняють розвитку гіпоглікемії.

Терапія буформіном часто супроводжується тяжкими ускладненнями (лактатацидоз). У зв`язку з цим у наш час від його застосування відмовилися.

Із препаратів зазначеної групи найчастіше застосовується метформін. Препарату властиві антисклеротичний (зменшує в крові вміст атерогенних ліпопротеїдів) і антиагрегантний ефекти, завдяки яким покращується мікроциркуляція. Препарат пригнічує апетит, що сприяє зниженню маси тіла. Приначають його 2–3 рази на день. Метформін є препаратом вибору при лікуванні діабету та фоні ожиріння. Терапія метформіном може супроводжуватися такими побічними ефектами, як металічний смак у роті, диспепсія. Шкірні алергічні реакції, порушення абсорбції ціанокобаламіну.

Різні препарати

У наш час для лікування цукрового діабету почали застосовувати похідні тіазолідиндіону, які підвищують чутливість клітин до інсуліну: розиглітазон і піоглітазон. Препарати взаємодіють зі спеціальними ядерними рецепторами, результатом чого є підвищення транскрипції деяких інсуліночутливих генів і зменшення резистентності до інсуліну. При цьому підвищується утилізація тканинами глюкози і жирних кислот, пригнічується глюконеогенез.

Інша група нових препаратів для лікування діабету – препарати, що зменшують всмоктування глюкози із кишечника. Таким чином діє акарбоза. Препарат блокує у кишечнику -глюкозидазу, що супроводжується порушенням перетравлювання і затримкою всмоктування із кишечника більшості вуглеводів. Неперетравлені вуглеводи потрапляють у товстий кишечник, де під впливом мікрофлори відбувається їх розщеплення з утворенням газів (метеоризм спостерігається у 20–30% пацієнтів). Як правило, акарбоза не застосовується як препарат для монотерапії. Частіше її призначають у поєднанні з інсуліном або похідними сульфанілсечовини. Комбінація з метформіном не раціональна, оскільки акарбоза порушує його всмоктування.

При цукровому діабеті різних форм тяжкості ефективні фітопрепарати: стручки квасолі, листя чорниці та гороху, ягоди шовковиці, трава споришу і козлятнику, лікарський збір “Арфазетин” та ін.

Глюкагон

Глюкагон – поліпептидний гормон, який продукують -клітини підшлункової залози. Він підвищує вміст глюкози у крові. Ефект зумовлений посиленням розпаду глікогену й активізацією глюконеогенеза в печінці. Глюкагон взаємодіє зі специфічними рецепторами, які функціонально пов`язані із G_s-білками. Останні підвищують активність аденілатциклази. У результаті зростає рівень цАМФ, що супроводжується активацією фосфорилази і пригніченням глікогенсинтетази. Під впливом глюкагону збільшується вихід глюкози із печінки.

Аналогічні ефекти властиві гормону ентероглюкагону, який виявлений у стінках дванадцятипалої кишки, тонкого кишечника і шлунка.

Глюкагон швидко руйнується під дією фермента глюкагонази (у печінці, нирках, крові та інших тканинах). Період напіввидення гормона – 3–6 хвилин.

Глюкагон посилює скорочення серця, спричиняє тахікардію, покращує атріовентрикулярну провідність. Кардіостимулювальний ефект глюкагону зумовлений активацією захоплення іонів кальцію саркоплазматичним ретикулумом, збільшенням вмісту АТФ у міокарді. Гормон сприяє виділенню адреналіну із мозкової речовини наднир-кових залоз, стимулює секрецію соматотропіну і кальцитоніну.

У медичній практиці глюкагон не набув широкого застосування. Його вводять під шкіру або внутрішньовенно при гіпоглікемії, гіпоглікемічній комі, серцевій недостатності, кардіогенному шоці. Під час застосування глюкагону як кардіостимулювального засобу потрібно мати на увазі, що він підвищує потребу міокарда у кисні.