5.4 Методика роботи з навчання старших дошкільників звукового аналізу слова

Загальне поняття дії звукового аналізу слова. Формування у дошкільників уміння визначати послідовність звуків у словах.

Основне завдання занять з навчання грамоти в старшій групі дошкільного навчального закладу – допомогти їм оволодіти дією звукового аналізу слів, тобто навчити дітей проводити повний звуковий аналіз сприйнятого на слух слова.

За визначенням Д.Ельконіна, під звуковим (фонемним) аналізом слова розуміють уміння визначати послідовність, місце звуків у слові; зазначати основні якісні характеристики звуків (розрізняти на слух голосні і приголосні, тверді і м’які приголосні). Виходячи з цього, дітей старшої групи необхідно ознайомити з голосними і приголосними звуками, сформувати у них уявлення про поділ приголосних звуків на тверді та м’які та про функцію звука у слові.

Науковець зазначав, що фонематичний аналіз, на відміну від фонематичного сприймання, передбачає відокремлення звукової оболонки слова від його значення, виділення в ній нерозкладних одиниць і їх порядку, зіставлення звукових форм і слів, з’ясування їх подібності й відмінності.

Д.Ельконін підкреслював – загальна орієнтація дітей у фонематичному складі мовлення, розрізнення в словах категорій фонем за їх диференційними ознаками є обов’язковою передумовою навчання читання.

На початковому етапі вихователь ознайомлює дітей зі схемою звукового аналізу слова. Зробити це, за рекомендаціями методистів Л.Журової, А.Іваненко та ін., можна на одному із занять з навчання грамоти, використавши як матеріал для аналізу слова, що складаються з двох звуків – ау, уа. Вихователь може повісити сюжетний малюнок із зображенням дівчинки, яка заблудилася в лісі і гукає своїх подружок, або з допомогою настільного театру створити на столі картинку лісу. За такою наочністю проводиться бесіда або дітям пропонується скласти розповідь. Суть такої роботи - поступово підвести дітей до слова ау, яким перекликаються, щоб знайти або не загубити один одного в лісі. Це слово неодноразово вимовляється в різних ситуаціях (загубилися в лісі, кличете друзів, які сховалися за деревами тощо). Діти вправляються у вимовлянні цього слова; вихователь домагається, щоб діти чітко промовляли кожен звук у слові: а-а-а-у-у-у. Далі педагог пропонує дітям назвати перший звук у ньому а-а-а-у-у-у. Після того як кілька дітей правильно виконали завдання - назвали перший звук, вихователь позначає його на дошці квадратиком. Знову уточнює, залучивши дітей, який звук позначили (перший) і який саме звук [а]; вихователь підкреслює, що квадратиком вони позначили звук [а]. Аналогічна робота проводиться і з другим звуком; поряд із першим квадратиком вихователь домальовує другий. Діти знову вимовляють слово ау, інтонаційно виділяючи перший та другий звуки, а вихователь показує указкою на квадратики (перший і другий), підкреслюючи, де місце («хатинка») для першого звука, де – для другого. Потім на дошку виставляється картонна смужка, поділена на дві клітинки («хатинки» для звуків). Знову вимовляється слово ау , виділяється голосом перший звук [а], береться фішка, яка символізує цей звук, ставиться в першу клітинку смужки (і так само з другим звуком) Діти вимовляють слово, а вихователь відповідно вказує на першу та другу фішки. Узагальнюючи, педагог підкреслює, що в слові ау – два звуки, які вимовляються один за одним, і називає окремо ці звуки. Потім вихователь повільно читає слово ау, пересовуючи указку синхронно вимовленим звукам. Діти хором та індивідуально «читають» слово за указкою вихователя

Аналогічно можна продемонструвати звуковий склад слова уа, яке використовується для позначення крику немовляти.

Ознайомивши дітей зі схемою звукового складу слова, вихователь переходить до формування в них дії звукового аналізу слова. Робота з навчання дітей звукового аналізу слова починається з визначення послідовності звуків у слові. Зробити це можна шляхом кількаразового вимовляння одного і того ж слова з послідовним інтонаційним виділенням кожного звука: мммак – мааак - макк.

Досліди, які проводились під керівництвом Д.Ельконіна і Л.Журової, показали, що навіть ті діти, які добре володіють інтонаційним виділенням окремого звука в слові, відчувають труднощі у визначенні послідовності звуків у слові. Вони не можуть навчитися виконувати звуковий аналіз слова, якщо тільки вимовляють його вголос. Тому Д.Ельконіним був розроблений цікавий дидактичний матеріал, який дозволив «матеріалізувати» звукову форму слова, наочно показати її дітям у вигляді моделі. Реально уявити аналізоване слово допомагає картка-схема його звукового складу. На ній зображено предмет, слово-назву якого дитина буде розбирати. Під малюнком предмета накреслено схему звукового складу слова – ряд горизонтальних клітинок, що відповідають кількості звуків у слові. Малюнок предмета допомагає тримати в пам’яті слово-назву, а схема – визначити послідовність розташування звуків та їх кількість. (Слід зазначити, що окремі дослідники М.Вашуленко, В.Горецький, П.Жедек та ін. - заперечують доцільність підрахунку звуків).

Дітям також пропонується набір фішок, які використовуються для позначення звуків. Фішки – схематичні позначки звуків – фіксують результати інтонаційного виділення звуків, а просторове розташування фішок на схемі моделює послідовність звуків у слові. Предметна діяльність із фішками, яка дозволяє будь-яку з них прибрати, переставити тощо, дає можливість дитині зрозуміти, що і звуки в словах можна переставляти, діяти з ними так само, як і з фішками, і що перестановка одного звука (однієї фішки) здатна змінити все слово. Важливою особливістю є те, що дитина оперує не літерами, а нейтральними і однаковими (на першому етапі) для кожного звука фішками. Це дає можливість утворити загальну модель звукової будови слова, не ускладнюючи її конкретними взаємозв’язками звука й літери.

Зазначимо, що картка-схема виконує функцію контролю: якщо дитина під час аналізу пропустить певний звук, будуть заповнені не всі клітинки, і дитина побачить, де вона помилилася. Модель слова, яка отримана в результаті його звукового аналізу, відображає окремі звуки та їхню послідовність. Після того як всі клітинки схеми будуть заповнені фішками-звуками, дитина «читає» слово - веде указкою під схемою і відповідно до руху вимовляє слово з послідовним інтонаційним виділенням звуків.

Добір слів для звукового аналізу слів здійснюємо з урахуванням даних мовознавства і психології. Спочатку діти оволодівають умінням виконувати звуковий аналіз слів, що складаються із трьох звуків. Для таких вправ вихователь добирає 12-14 слів типу: мак, рак, Іра, кит, кіт, жук, бик, газ, гак, гол, дах, лак, лев, лід, тин, мед, дим, дім, дід, душ, зал, кінь, ніс, ніч, оса, рів, сир, сіль.

Робота з навчання звукового аналізу слова має відбуватися в такій послідовності:

- розглядання картинки називання зображеного на ній предмета;

- повільне вимовляння вихователем слова-назви з інтонаційним виділенням кожного звука;

- аналогічне вимовляння слова дітьми (разом з вихователем, по рядах, індивідуально);

- фіксація уваги на тому, що слово складається зі звуків;

- розглядання схеми звукового складу слова (визначення кількості клітинок);

- аналогічне розглядання схем звукового складу слів, які розміщуються на столах у дітей;

- інтонаційне виділення першого звука в слові, ізольована назва звука (так, як він звучить у слові), показ першої клітинки і розташування в ній фішки-звука (спочатку біля дошки, а потім діти у себе на столах);

- аналогічна робота з другим і третім звуками;

- підкреслене вимовляння звуків у слові, що супроводжується рухом указки (спочатку біля дошки, потім індивідуально на своїх схемах);

- узагальнення: в слові стільки-то звуків, вони вимовляються один за одним, перший звук …, другий …, третій ….

Наголосимо на тому, що вихователь проводить звуковий аналіз слова тільки на першому занятті, коли ознайомлює дітей з порядком розбору. У подальшому діти самі виконують звуковий аналіз з допомогою вихователя. Для цього до дошки може бути викликана одна дитина, яка знаходить перший звук у слові, фіксує його фішкою і сідає на місце; інша дитина знаходить другий звук і т.д. Можна запропонувати одній дитині провести звуковий аналіз слова біля дошки, потім це роблять діти індивідуально.

Під час виконання вправ на звуковий аналіз необхідно слідкувати за тим, щоб діти після інтонаційного виділення звука називали його ізольовано, так, як він звучить у слові. Інколи діти називають приголосні звуки з призвуком голосного (ма, ре тощо). Це ускладнює їм розпізнавання твердих і м’яких приголосних. Якщо дітей привчити називати приголосні звуки так, як вони звучать у слові, то, виділивши, наприклад, звук [л’], у слові лід, вони легко визначать, що це м’який приголосний.

Найбільшу увагу на цьому етапі слід зосередити на навчанні дітей послідовного інтонаційного виділення звуків у слові відповідним рухом указки під схемою. Діти мають міцно засвоїти, що рух указки завжди збігається з вимовлянням слова. Важливо терпляче й послідовно відпрацьовувати це вміння дошкільників на кожному занятті. Недотримання цієї вимоги спричиняє значні труднощі під час виконання звукового аналізу, адже він починається саме з того, що дитина, ведучи указкою під схемою звукової будови слова, вимовляє його, намагаючись, щоб указка рухалася разом із вимовлянням слова. Отже, коли дитина виділила перший звук у слові, вона веде указкою під схемою, але затримує її під першою клітинкою. Тут винятково важливою є роль вихователя, оскільки самій дитині надзвичайно важко домогтися такого узгодження дій. Інколи, виділяючи перший звук у слові й інтонаційно підкреслюючи його, дошкільники переводять указку на другу клітинку. У результаті вимовляється перший звук, а указкою фіксується другий, інколи третій. Можлива й інша помилка: дитина затримує указку під першою клітинкою, а слово продовжує вимовляти, інтонаційно підкреслюється не перший, а другий або третій звук. Як наслідок, замість першого звука дитина називає одразу два: у слові мак перший звук [ма]. Кожну таку помилку вихователь повинен обов’язково виправляти, постійно повторюючи дітям, що в кожній клітинці «живе» тільки один звук, кожен звук має свою «хатинку». А коли діти проводять дію звукового аналізу слова біля дошки, вихователь має притримувати руку дитини з указкою. Також він намагається допомогти дітям, у яких виникають подібні труднощі на місцях. Добре відпрацьована дія інтонаційного виділення звука у слові, коли дитина послідовно рухається від першого звука до останнього, є передумовою оволодіння нею в майбутньому орфографічно грамотним письмом.

Починаючи приблизно з третього заняття, можна пропонувати дітям завдання на зіставлення звукового складу проаналізованих слів (знаходження однакових або різних звуків); вимовляння певного звука за його порядковим місцем у слові; добір слів, які починаються з другого (третього) звука в слові, що аналізується. Ще через деякий час можна виконати завдання знайти місце певного звука-фішки у схемі або вилучити його зі схеми. Наприклад, дитині необхідно знайти місце звука [к] в слові рак. Вона бере фішку і розміщує її в третій клітинці схеми.

По мірі оволодіння дітьми аналізом тризвукових слів можна переходити до навчання аналізу слів із чотирьох звуків. Для цього добирається відповідний матеріал (10-12 слів). Наприклад: гуси, баба, діти, жаба, жало, кава, кіно, коза, коса, лапа, лижі, мама, море, піна, рама, ріка, рука, сало, сито, сіно,стіл, тато, теля, фара, шахи, шина, слон, бинт, вовк, вхід, грак, кекс та ін. Методика роботи з першими 2-3 словами така ж, як і під час аналізу тризвукових слів. При фонетичному розборі наступних слів поступово зменшується роль дій з фішками.

Навчання дошкільників старшої групи звукового аналізу, закріплення в них цього важливого і водночас складного вміння триває впродовж всього навчального року. Але при цьому зазнає певних змін і методика навчання. Проведення звукового аналізу слів з використанням всього арсеналу дидактичних засобів доцільне лише на перших етапах навчання, коли формування розумової дії вимагає максимальної його розгорнутості. Поступово, перетворюючись із предметної дії в дію розумового плану, звуковий аналіз звільняється від своїх зовнішніх опор. Л.Журова експериментально довела послідовність зняття опор у формуванні розумової дії. У першу чергу відпадає необхідність користуватися схемою, оскільки дитина, послідовно вимовляючи слово, запропоноване їй вихователем, на слух може визначити, з якої кількості звуків воно складається (якщо звуків у слові не більше п’яти). Потім є можливість відмовитись і від фішок; діти починають проводити звуковий аналіз, опираючись тільки на інтонаційне виділення звуків у слові.

Питання про використання допоміжних матеріалів вирішує вихователь, попередньо оцінивши рівень підготовленості дітей.

Ознайомлення старших дошкільників із характеристикою звуків. Методика проведення повного звукового аналізу слова.

По мірі того, як діти оволодівають звуковим аналізом слів із трьох звуків, на початковому етапі навчання аналізу слів із чотирьох звуків стає можливим і необхідним поглибити знання дітей про звуки мовлення. Дошкільники практично засвоюють початкові відомості про голосні й приголосні звуки, тверді та м’які приголосні, вчаться свідомо вживати в мовленні відповідні лінгвістичні терміни.

Формуючи у дітей уявлення про особливості звуків, не слід повідомляти їм фонетичну теорію, а потрібно організувати спостереження за усним мовленням таким чином, щоб діти самі доходили висновку - «відкриття». Такі узагальнення, зроблені на основі власних спостережень за мовним матеріалом (звуками, складами, словами), міцно засвоюються дітьми, полегшують їм вільне оперування набутими знаннями.

Передусім дітей ознайомлюють з голосними звуками. Під час дидактичної гри (наприклад, «Знайди чарівні звуки в словах») вихованці дізнаються про те, що є особливі, чарівні звуки, які відрізняються від усіх інших. Ці звуки вимовляються легко; повітря, виходячи із ротової порожнини, не натрапляє на перешкоди; губи утворюють немовби кільце певної форми. Цим звукам нічого «не заважає» при вимовлянні – ні зуби, ні губи, ні язик: вони легко «виходять» із рота. Дитина, спостерігаючи за вимовою голосних звуків дорослими, однолітками і нею самою (за допомогою логопедичних дзеркалець), знаходить такі звуки в проаналізованих раніше тризвукових словах: мак – [а], ліс - [і], кит - [и]. Щоб перевірити правильність своїх висновків, діти з допомогою вихователя «обстежують» всі інші звуки, вимовляють їх і спостерігають, чи не заважає щось у роті їхньому вимовлянню. Корисно, щоб вихователь інколи «помилявся» і наполягав на тому, що такими «незвичними» звуками у слові є, наприклад звук [л] чи [с]. Нехай діти самі доводять, чому це не так. Здобуті таким активним шляхом знання міцно засвоюються дошкільниками. Коли діти знайдуть всі шість звуків, вихователь повідомляє, що ці чарівні звуки, при вимові яких повітря не зустрічає жодних перешкод, називають спеціальним словом - голосні звуки. У схему звукового складу слова вводиться умовне позначення голосного звука – біла фішка з чорним кружечком посередині. Бажано, щоб діти, спостерігаючи за вимовою голосних, самі дійшли висновку про те, що під час вимовляння цих звуків губи утворюють різної форми кружальця і через це їх умовно можна позначити кружечком.

На наступному занятті (бажано також через гру) діти дізнаються про приголосні звуки, вимовлянню яких завжди щось «заважає» - губи, язик чи зуби. Вихователі допомагають дітям здійснити спостереження за створенням різноманітних перешкод на шляху струменя видихуваного повітря під час вимовляння різного типу приголосних звуків, артикуляція яких насамперед добре піддається спостереженням ( [б], [д], [з], [м] [л], [н] [р], [с] та ін.). Так, голосно вимовити звук [м] перешкоджають губи, звуки [с, с’] – зуби тощо. Варто звернути увагу дітей і на те, що деякі приголосні звуки можна «тягнути», «співати» (з-з-з …,ж-ж-ж …), навіть голосно вигукнути (р-р-р-р), і цим вони ніби схожі на голосні, але все-таки при їх вимові повітря обов’язково натрапляє на якусь перешкоду, і це є їхньою головною особливістю на відміну від голосних. Можна використати прийом порівняння вимови різних звуків, який допоможе дітям дійти самостійного висновку щодо того, що під час вимови голосних рот відкривається широко, і чим голосніше ми їх вимовляємо, тим ширше він розкривається. Під час вимови приголосних спостерігається зовсім інша картина – рот закривається. Наприклад, можна запропонувати дітям вимовити спочатку звук [а], а потім звук [м] тихо, голосніше і дуже голосно. Усвідомивши відмінну ознаку приголосних у зіставленні з голосними, діти одержують хоча й елементарне початкове поняття «приголосний звук», проте таке, що ґрунтується на його найістотнішому змісті. Найкраще надати цьому прийому ігрової форми. Це допоможе дошкільникам швидко відчути різницю між голосним і приголосним, сформувати стійкі уявлення про них. Спостерігаючи за вимовою приголосних звуків, діти доходять висновку, що їх варто позначати іншим символом – рисочкою (це підказує положення губ під час їх вимови). У схему звукового аналізу вводиться нова фішка – білий прямокутник з чорною рискою посередині.

На наступних заняттях діти під керівництвом вихователя аналізують слова із чотирьох звуків, знаходять у них голосні та приголосні звуки, позначають їх відповідними фішками – звуками.

Оригінальну методику ознайомлення дошкільників з якісними характеристиками звуків розробила І.Товкач. Щоб зробити цей процес цікавішим, доступнішим для дітей, вона рекомендує ввести графічні позначки для звуків у вигляді кумедних фішок-чоловічків, а також використати улюблений дітьми жанр - казку з ілюстраціями. Автором методики були написані цікаві казки про жителів далекої країни Звукляндії: «Про Голосного», «Зустріч Голосного з Приголосним», «Знайомство з м’яким Приголосним». Діти не просто слухають казки, а є активними учасниками дії: виконують певні завдання, відповідають на запитання, роблять узагальнення. Наведемо приклад однієї такої казки.

«У далекій країні Звукляндії біля лісу жив-був Голосний. Ось такий (Вихователь показує фішку-чоловічка).

Називався цей мешканець Голосним, тому, що він умів голосно співати звуки. Ось так: а-а-а, у-у-у, е-е-е, і-і-і!

- Як умів співати Голосний? (відповіді дітей).

- Оскільки голосний умів голосно співати, ротик був у нього кругленький.

- Чому ротик у голосного був кругленький? (Відповіді дітей)

- Голосний знав аж цілих шість пісеньок-звуків:

- А-а-а; о-о-о; у-у-у; и-и-и; е-е-е; і-і-і.

- Пригадайте пісеньки Голосного і заспівайте їх разом з ним (Вихователь звертає увагу на форму ротика під час вимови голосних звуків)

- Скільки пісеньок знав Голосний? (Діти відповідають)

Так. Тому він був завжди веселий і з ним було весело іншим. Голосного любили всі, а особливо пташки.

Чому? Як ви гадаєте, діти? (відповіді дітей).

Після того як діти оволодівають умінням визначати голосні та приголосні звуки в словах, пропонується нове завдання – навчити розрізняти приголосні звуки. В основу формування в дошкільників уміння розпізнавати приголосні звуки покладений принцип їх зіставлення у звукових парах.

Діти дізнаються про поділ приголосних на тверді та м’які (окремі методисти рекомендують цю роботу провести на тому ж занятті, коли відбувається загальне ознайомлення дітей з приголосними звуками) в процесі звукового аналізу двох слів, наприклад, «луна», «літо» Діти, опираючись на картинки-схеми, проводять повний звуковий аналіз цих слів, після чого вихователь звертає увагу на те, що в цих словах є схожі звуки. Діти з допомогою педагога знаходять ці звуки, спостерігають за їх артикуляцією, доходять висновку, що це приголосні звуки, які звучать по-різному: один звук твердо, інший – м’яко. Можна звернути увагу дошкільників і на форму губ: під час вимови твердих приголосних ротик «серйозний», губи стулені, що нагадує рисочку ( - ). М’які ж приголосні вимовляються весело. М’яко, ніжно, губи ніби розтягуються у посмішці й трохи напружується підборіддя. При вимові м’яких приголосних повітря в роті натрапляє на ще більші перешкоди, а тому у схемі їх доцільно позначати двома рисочками. Дітей знайомлять з новою фішкою на позначення м’яких приголосних звуків – білий квадратик із двома чорними рисками посередині. У старшій групі дітей вчать не тільки розрізняти тверді та м’які приголосні звуки, а й використовувати у своєму мовленні терміни «твердий приголосний», «м’який приголосний».

Навчившись розрізняти тверді та м’які приголосні, діти можуть аналізувати звукову оболонку слова будь-якої складності; вміють вимовляти приголосні звуки як твердо, так і м’яко; виділяти ці звуки у словах; добирати слова з парними твердими та м’якими приголосними; правильно позначати в схемах звукового аналізу слів різні за характеристикою звуки. Вправляючи дітей у звуковому аналізі слів, вихователь пропонує їм відповідні завдання: назвати м’який (твердий) приголосний у слові; знайти пару до твердого приголосного звука або до м’якого.

Для закріплення, уточнення знань дітей про якісні характеристики звуків, позначення їх певними фішками на заняттях та в повсякденному житті можна пропонувати дітям цикл вправ та дидактичних ігор. Наведемо приклади окремих із них, рекомендовані І.Товкач.

1. «Заспівай, як уміє голосний». Діти стають у коло, вихователь передає дітям по черзі фішку-чоловічка, що позначає голосний звук, і той, у кого в руках ця фішка, пригадує одну з пісеньок Голосного.

2. «Пригадай, що вміє приголосний» (Проводиться так само, як перша гра).

3.»Упізнай, хто я»:

а) Дорослий по черзі показує дітям фішки-чоловічки, що позначають голосні й приголосні звуки, а діти називають їх і пригадують, що вони вміють робити;

б) Діти поділені на команди. За сигналом по черзі учасники гри показують за допомогою губ того чи іншого мешканця країни Звукляндії, а гравці з протилежної команди відгадують і називають звуки, що відповідають тій чи іншій артикуляції губ.

4. «Намалюй (покажи) голосний (приголосний)». Дорослий називає різні звуки, а діти або малюють фішку, або знаходять і показують готову фішку, що позначає відповідний звук.

5. «Намалюй слово».

а) До дітей завітали в гості кумедні мешканці країни Звукляндії. Це фішки-чоловічки – друзі. Дітям дається завдання з допомогою малюнків або без них придумати слово і намалювати його у вигляді фішок-чоловічків. Тобто діти роблять звуковий аналіз певного слова.

б) Діти виконують аналогічне завдання, але не малюють фішки, а викладають слова з допомогою вже готових фішок.

в) Діти аналізують запропоновані слова, але самі виконують роль фішок-звуків.

6.Намалюй м’який та твердий приголосні.

Діти по пам’яті або, користуючись зразками, малюють за домовленістю з дорослим тих чи інших чоловічків-фішок, пригадують, як вимовляються звуки відповідно до зображеного.

Діти можуть викласти фішки-чоловічки за допомогою різних геометричних фігур.

7. «Продовж далі».

а) Дорослий або хтось із дітей називає звук (твердий чи м’який), а діти хором або по черзі називають пару до цього звука: [т]–[т'],[д']-[д] тощо.

б) Діти по черзі називають певний звук, а дитина, яка стоїть поруч, продовжує слово, наприклад: [т'] – тітка, [д'] – дядько і т.д.

8. «Хто з ким товаришує?» Діти поділені на команди, а на дошці в нижніх кутках намальовані фішки-чоловічки, які означають м’які та тверді приголосні (можна використати фігурки, виготовлені з картону). У кожної команди в конверті лежать малюнки предметів, у назвах яких є тверді чи м’які приголосні. Наприклад: кіт, кит, квітка, метелик тощо. Команди за сигналом мають розставити малюнки відповідно до фішок: для позначення твердого приголосного – слова, де всі звуки вимовляються твердо, а для позначення м’якого приголосного – слова, де є м’які приголосні.

Під час ознайомлення з характеристикою звуків дошкільники поступово переходять до активного аналізу слів із чотирьох звуків: слон, лист, ріка тощо. Саме тепер картинки-схеми на столах можна замінити схемами звукового складу слова, смужками паперу без малюнків, але з поділом на квадратики, які допомагають дітям у визначенні кількості звуків у слові, послідовності їх розташування у слові. Картинки-схеми на дошці ще певний час залишаються. Не зайвим буде нагадати, що в роботі з дітьми не використовується термін «схема». Вихователь говорить, що діти будуть працювати без картинок, тільки зі смужками, поділеними на клітинки.

Після того як діти навчаться розрізняти голосні, тверді та м’які приголосні звуки, паралельно ознайомляться з наголосом і оволодіють умінням виділяти у слові наголошений склад, необхідно навчити їх знаходити наголошений голосний звук. У цей час вводиться позначення наголошеного голосного звука чорною фішкою на моделі слова. Виділення дітьми словесного наголосу розширює їх орієнтацію у звуковій структурі слова, а в майбутньому допоможе їм перейти від поскладового вимовляння слів під час читання до читання цілими словами, а також забезпечить оволодіння грамотним письмом.

Провідна роль у навчанні дошкільників виділяти наголошений голосний звук відводиться вихователеві. Він показує і пояснює дітям, як треба правильно вимовити слово, щоб визначити в ньому наголос. На початковому етапі ознайомлення дітей з наголошеним голосним звуком ефективним є такий прийом, як злите вимовляння вихователем слова з інтонаційним виділенням наголошеного голосного, яке супроводжується відповідним рухом указкою під схемою звукового аналізу слова, а саме затримуючи її під позначкою для наголошеного голосного звука. Можна використати і такий прийом, як вимовляння вихователем одного й того ж слова з перенесенням у ньому наголосу.

Після багаторазових вправ у визначенні кількості голосних звуків у словах, у слуханні того, як звучать слова з подовженою вимовою наголошеного звука, у вимовлянні слів із перенесенням наголосу вихователь повідомляє дітям про те, що в словах є один наголошений звук, що наголошеним звуком є такий голосний звук, при протяжній вимові якого слово не змінюється, звучить правильно; в слові тільки один голосний наголошений, інші – ненаголошені. Терміни «наголошений голосний», «ненаголошений голосний» педагог постійно вживає у своєму мовленні, поступово привчаючи і дітей до цього.

Робота над наголосом ведеться не тільки на заняттях з навчання грамоти; привернути увагу дітей до словесного наголосу доцільно і на заняттях з розвитку мовлення. Досить ефективними є завдання, для виконання яких потрібно знайти помилки (неправильна постановка наголосу), пояснити значення нового слова, яке з’явилося в результаті перенесення наголосу тощо. Дуже важливо слідкувати за тим, щоб виділення наголошеного голосного звука обов’язково відбувалось на тлі злитого вимовляння слова з одночасним рухом указки під складеною схемою. Поступово діти починають самостійно визначати наголошений голосний звук. Певну допомогу в цьому їм надасть уміння виділяти наголошений склад у слові. Діти переконуються в тому, що в наголошеному складі знаходиться і наголошений голосний звук.

Для успішного вироблення у дошкільників уміння визначати словесний наголос вихователю слід відмовитись від колективних відповідей дітей, оскільки при хоровому вимовлянні слова, як правило, членуються на склади. Слід знати і те, що для визначення наголосу слово вимовляється з подовженим виділенням тільки наголошеного голосного звука (на відміну від проведення звукового аналізу, де дитина виділяє інтонаційно кожен звук).

Закріплення в дошкільників уміння здійснювати звуковий аналіз слова відбувається на матеріалі п’ятизвукових слів типу слива, замок. На завершальному етапі роботи графічна схема звукового складу слова вже не використовується; діти викладають слова фішками на столах. На дошці картина – схема замінюється графічною схемою.

Одночасно із засвоєнням звукового аналізу слова дошкільники усвідомлюють смислорозрізнювальну функцію звуків. Із цією метою вони виконують фонетичний розбір слів, які є близькими за вимовою (дім – дим, кіт - кит), у результаті якого доходять висновку: якщо замінити (додати) в слові звук, змінюється все слово (син-синь рак-грак).

На заняттях з навчання грамоти широко використовується цікавий матеріал, наприклад, вірші, в яких діти порівнюють слова, що відрізняються одним звуком, і констатують його смислорозрізнювальну функцію. З інтересом сприймають дошкільники вірші, в окремих словах яких заблудились звуки.

Формуванню і закріпленню в дошкільників орієнтації в звуковій структурі слова, уміння інтонаційно виокремлювати звук, давати якісну характеристику звука, проводити повний звуковий аналіз сприяють різноманітні словесні ігри. Так, наприклад, гра «Назви слова» може мати різні варіанти: вона може сприяти закріпленню способу інтонаційного виділення звука в слові, розрізненню звуків за їх якісним звучанням (назвати слова з певним звуком, вимовити їх так, щоб цей звук було чітко чути); можна закріпити знання про різницю пари звуків у словах (діти добирають слова, які різняться за твердістю – м’якістю пари звуків – [р]-[р’] ); назвати слова, в яких заданий звук обов’язково перший, другий чи останній. Грі можна надати тематичну спрямованість: запропонувати приготувати обід, всі страви якого починаються зі звука [к], або порекомендувати відправитися до магазину і купити для нової квартири предмети, в назвах яких є звук [р]. Можна запитати, які продукти принесла мама в сумці, якщо вона купувала тільки ті, в назвах яких є звук [м].

До найбільш складних фонетичних ігор можна віднести гру «Назви слово за поданою моделлю». Вона вводиться для закріплення у дітей уміння орієнтуватися в звуковій структурі слова, тоді, коли діти вже оволоділи звуковим аналізом слів і навчились розрізняти голосні, тверді і м’які приголосні звуки. Успішність проведення такої гри залежить від попередньої роботи, в процесі якої діти разом з вихователем уважно розглядали всі моделі аналізованих слів. Перше ігрове завдання на придумування слів за поданою моделлю має бути нескладним, наприклад: [- о -] . Вихователь звертає увагу дітей на те, що в цій схемі перший звук твердий приголосний, другий – голосний, третій – твердий приголосний. Пропонує згадати і назвати слова, які відповідають цій схемі. Якщо діти будуть називати слова, які не відповідають моделі слів (наприклад - слова з м’якими приголосними), необхідно «прочитати» помилково назване слово, ведучи указкою по моделі і звернувши увагу дітей на те, що це слово не підходить, у ньому перший (чи останній) звук м’який приголосний, а нам потрібно тільки твердий приголосний. Потім можна змінити модель: наприклад, замість фішки на позначення твердого приголосного поставити фішку на позначення м’якого приголосного звука ( [= о -] ).

Активізує пізнавальну діяльність дітей, розвиває в них навички діалогічного мовлення та закріплює уміння проводити звуковий аналіз слова гра-загадка «Відгадай слово». Вихователь викладає на дошці модель слова і говорить: «А зараз ми пограємо в нову гру. Я загадала слово. Воно складається із таких звуків: перший звук – твердий приголосний, другий – голосний, третій – твердий приголосний, четвертий – голосний. (При цьому вихователь веде указкою по моделі, привертаючи увагу дітей). Відгадайте, яке це слово? Щоб відгадати, ви маєте знати, про що я загадала загадку. Ви запитайте мене, живий чи не живий об’єкт, названо цим словом і вам стане легше відгадувати. А якщо неживе, то навпаки, треба дізнатися, до чого це відноситься. Запитуйте!». Діти запитують, а вихователь відповідає, і по необхідності коректно спрямовує їх пошуки в потрібне русло. Наприклад, діти встановили, що задумане слово називає тварину. Вихователь підказує дітям: «Тепер подумайте, як легше всього дізнатися, яка це тварина. Ви вже знаєте, які бувають тварини, як можна поділити всіх тварин» Поступово вихователь підводить дітей до відгадування слова (коза), ставити запитання, поступово звужуючи коло. У цій грі є небезпека відійти від звукової сторони слова, орієнтуючись тільки на смислові запитання. Тому потрібно дуже вміло проводити гру, весь час звертаючи увагу дітей на модель слова. Потім задумувати слово можуть діти.

Отже, на кінець навчального року за умови методично правильної організації занять у дітей старшої групи ДНЗ мають бути сформовані вміння здійснювати повний звуковий аналіз слів, а саме: виділяти послідовно всі звуки у слові, давати їм якісну характеристику, виділяти наголошений голосний, будувати графічну модель слава, а також виконувати завдання на добір слів за поданими графічними моделями різної складності.