Лекція №23

План лекції

5.34.4.Архітектура капіталістичних країн.

5.34.5.Архітектура соціалістичних країн.

5.34.6.Архітектура Української держави

5. 34.4. Архітектура капіталістичних країн.

Архітектура епохи капіталізму країн Європи і Америки характеризується докорінними змінами у технічних засобах.

У цей період розвитку суспільства архітектура як ніколи є засобом здобуття прибутків панівним класом.

Перед архітектурою ставляться різноманітні завдання, пов'язані з потребою розробки цілком нових типів виробничих і громадських будівель. Для підвищення продуктивності праці при будівництві промислових будівель широкого застосування набувають нові будівельні матеріали й збірні конструкції. Це дає змогу розробляти раціональні за об'ємно-розплапувальними показниками будівлі. Потреба перекривання великих прольотів стала стимулом у розвитку будівельної механіки. Уже наприкінці XIX ст. у практиці будівництва застосовують легкі сплави на основі алюмінію. Для спорудження промислових будівель, залізничних вокзалів, великих торговельних комплексів використовують розроблені великопролітні арково-склепінчасті й рамні конструкції. Винайдення в І850 р. ліфта сприяло швидкому розвиткові багатоповерхового домобудування.

До Паризької виставки 1889 р, було створено дві найвизначніші споруди XIX ст.— Ейфелеву вежу, названу так за ім'ям її творця , і Галерею машин . Вежа 312,3 м заввишки являє собою грандіозну решітчасту конструкцію на чотирьох заанкерованих опорах. Галерея машин має площу 421 х 145 м, а центральний неф було перекрито двадцятьма стальними тришарнірними арками прольотом 110,6 м з решітчастими прогонами і балками.

Великий вклад у розвиток металевих конструкцій зробили російські інженери. До Всеросійської Нижньо-Новгородської виставки в 1896 р. було збудовано кілька павільйонів, для перекриття яких В. Г. ІПухов запроектував сітчасті підвісні конструкції діаметром до 68 м. У першій половині XX ст. в будівництві починає широко використовуватись зварювання металевих конструкцій, що дає змогу на 10—15 % скоротити витрату металу і значно знизити затрати праці. При цьому використовувались профільні елементи,

Своєрідний революційний переворот у будівництві пов'язаний з винайденням залізобетону. З цього часу почалось застосування залізобетону в будівництві. З використанням властивостей цього чудового будівельного матеріалу розробляються безбалкові і балкові системи перекриттів..

У 30-х роках починають застосовувати збірний залізобетон і розвивається індустріальне домобудівництво.

Наприкінці XIX ст. у США розгорнулось будівництво багатоповерхових будинків на основі металевих каркасів. Це привело до розробки нових методів конструювання будинків. Масивні несучі стіни заміняють суцільним: засклінням, легшими стіновими матеріалами і, нарешті, навісними легкими панелями з теплоізоляційних матеріалів.

Архітектор Луїс Саллівен (представник так званої «Чікагської школи») є автором низки висотних будинків, споруджених у Нью-Йорку та інших містах Америки. Виникнення хмарочосів пов'язане не тільки з пошуками нових прийомів проектування, а й з фантастичним зростанням цін на землю, особливо в центрах великих міст. Відсутність планомірності в забудові призвела до хаотичного нагромадження таких будинків у найбільших

містах, особливо в Нью-Йорку.

Після першої світової війни в країнах капіталізму починають розвиватись методи індустріального будівництва, що дають змогу скоротити витрати на спорудження будівель. Починається період широкого впровадження методів типізації й стандартизації.

У цей період працюють відомі архітектори В. Гропіус, Міс ван дер Рое, Ф. Райт, П. Л. Нерві, Ле Корбюзье. Вояж створюють багато проектів, у яких закладено нові принципи формоутворення.

Так, Ле Корбюзье прагнув у своїх теоретичних працях і проектах числен­них будівель ув'язати питання формоутворення й конструювання з машинними методами виробництва конструкцій і виробів.

Заслуговує на увагу розроблений у цей час принцип функціоналізм у. Він дає змогу тісно ув'язати об'єм з функціональним призначенням, причому в разі зміни функціонального процесу вільне розпланування дає змогу змінювати розташування перегородок. Це велика перевага каркасних систем будівель.

В архітектурі й будівництві прогрес науки й техніки, а також науково-технічна революція, що розпочалась після війни, надали архітекторам нові засоби індустріалізації будівництва. Саме індустріальне будівництво починає інтенсивно розвиватись у житловій забудові й промисловій архітектурі, а потім і в архітектурі громадських будинків.

| 5.34.5. . Архітектура соціалістичних країн

Після Великої Жовтневої соціалістичної революції почався новий етап у розвитку архітектури. Будівництво промислових підприємств і населених місць почало здійснюватись тільки на плановій основі. Період перших п'ятирічок характеризується істотними зрушеннями в розвитку всієї будівельної техніки. У цей час в країні створюється потрібний науковий потенціал для того, щоб будівництво базувалось найпередовішому науковому рівні. Створюється мережа спеціалізованих наукових інститутів, вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, яким доручають розробку наукової політики в галузі будівництва і архітектури, підготовку висококваліфікованих фахівців. У 30-х роках було здійснено перехід від традиційних кам'яних і дерев'яних конструкцій на металеві і залізобетонні, з цією метою створюється мережа спеціалізованих заводів для виготовлення металевих і залізобетонних виробів і конструкцій. На 60-ті роки питома вага великопанельного домобудування в жтиловому будівництві становила третину загального обсягу.

З 1917 р, архітектура вирішує якісно нові завдання щодо створення оптимального просторового середовища. До одного з цих завдань належить виконання історичного плану ГОЕЛРО (1920), який передбачав спорудження 80 найбільших електричних станцій і підприємств важкої промисловості.

Архітектура 20—30-х років, періоду перших п'ятирічок, характеризується пошуками нових шляхів, які б найповніше відповідали новому соціальному ладові та його ідеології, З'являються нові типи будівель: палаци праці, робітничі клуби, будинки-комуни, дитячі садки та ясла. Ведуться пошуки таких проектних вирішень, які б відповідали соціальпо-фуикціональним завданням споруджуваних будівель. Ці пошуки, що грунтуються на досягненнях науки й техніки, є характерною, рисою нового стилевого напряму радянської архітектури цього періоду, що дістав назву архітектурного конструктивізму, який очолювали брати Весніни та М. Я. Гінзбург.

Конструктивізм став панівною течією в архітектурі СРСР, а також мав великий вплив на розвиток європейського функціоналізму.

Особливо яскраво принципи конструктивістів проявились у проектах промислових об'єктів перших п'ятирічок. Вони вважали, що промислові будівлі і інженерні споруди, в архітектурі яких переважає утилітарний бік, а отже, конструктивні форми можуть виступати в усій своїй виразності, по-вияві стати найважливішою стороною формування сучасної архітектури. До таких споруд належить комплекс Дніпрогесу (арх. В. Веснін та ін., 1927— 1932.. На основі загального зростання добробуту радянського народу, його культури, інтенсивного розвитку народного господарства розгортається реконструкція радянських міст, Індустріалізація країни в роки перших п'яти-річок викликала масове будівництво великих промислових комплексів, житлових масивів і цілих міст (Магнітогорськ, Комсомольськ-на-Амурі, Запоріжжя, Березники та ін.). У найбільших кварталах Харкова, Запоріжжя, Ленінграда, Свердловська радянські архітектори закладали основи сучасного мікрорайону з розвинутою системою обслуговування населення.

Проте в архітектурі низки житлових й особливо громадських будівель поряд з розвитком реалістичних тенденцій де-які архітектори надмірно захоплюються принципами монументалізму, прикрашування, застосуванням класичних ордерних елементів і численних декоративних деталей.

У ці роки було здійснено ряд заходів для поліпшення проектування будинків і споруд на основі індустріалізації будівництва. Нових рис набула й архітектура села. З'явились будівлі нового призначення — сільські клуби, хати-читальні, амбулаторії.

Наступний період розвитку радянської архітектури охоплює важкі роки Великої Вітчизняної війни і післявоєн­ної відбудови народного господарства.

Але поряд із здійсненням масового будівництва деякі архітектори і далі працювали в руслі загальної спрямованості архітектури 30-40-х років. Вони дедалі більше запозичували форми й прийоми проектування

з історичної спадщини.

У містобудівному відношенні ці будинки себе виправдали, Проте ступінчасті баштоподібні об'єми з стилями, багато декоровані, більше відповідали б масивним спорудам, виконаним у кам'яній техніці, ніж каркасним. Розпланувальне вирішення не зовсім вдале у зв'язку з великою розчленованістю і порізаністю стін. Такі вирішення призводили до значного подорожчання будівництва і підвищення експлуатаційних витрат.

Разом з тим інтенсивне зростання населеності міст потребувало якнайшвидшого розв'язання житлової проблеми. Ось чому з 1955 р. почались істотні зміни в архітектурі і будівництві. Почався інтенсивний перехід на широку Індустріалізацію будівництва, який повинен був у короткий строк розв'язати в основному проблему задоволення населення країни житлом і створити необхідну мережу громадсько-побутового обслуговування, У зв'язку з ним змінилась і творча спрямованість архітектури.

Почався перехід від Індивідуального до масового типового проектування на основі типізації, стандартизації і уніфікації в будівництві, широкого впровадження збірності елементів будівель. За короткий період було збудовано понад 300 великих заводів залізобетонних виробів; багато які з них пізніше переросли в домобудівні комбінати.

Будинки масового спорудження почали набувати найпростішої прямокутної форми, в їхній композиції основне значення надається функціонально потрібним елементам — прорізам, балконам, лоджіям, еркерам, входам та ін. Розрізування стін на блоки і панелі почало характеризувати нову тектоніку будівель, що виражає особливості конструктивних систем .

По-новому вирішуються і містобудівні завдання. Основною розпланувальною одиницеюю став житловий мікрорайон з населенням 10—15 тис. чоловік. Мікрорайони об'єднуються в житлові райони з центром, що включає й громадські будівлі загальнорайонного значення. При розробці планів забудови територій більше увага приділяється витанням благоустрою, транспортного обслуговування, озеленення.

Виконання комплексної програми масового житлового будівництва дало змогу збудувати мільйони впорядкованих квартир і ліквідувати гостру потребу населення в житлах. Тепер архітектори дедалі більшу увагу приділяють підвищенню рівня розпланувальних вирішень, поліпшенню комфортабельності житла, створенню гнучкої й дійової системи благоустрою і обслуговування, усуненню однотипності і монотонності забудови.

Для надання індивідуальності й архітектурно-художньої виразності забудові здійснюється поступове впровадження в практику блок-секційного методу розпланування. Він дав змогу компонувати житлові будинки різної протяжності, конфігурації і поверховості. Уже в 70-х роках Москві, Вільнюсі, Ленінграді, Зеленограді, Києві й інших містах створюється багато житлових районів, які дають змогу забезпечити високий рівень комфорту проживаючнм і потрібні архітектурно-художні якості.

При проектуванні громадських будівель ширше використовуються просторові конструктивні форми, що визначає загальну форму і інтер'єри приміщень.

Одним з унікальних досягнень синтезу конструкції й архітектурної форми є телевізійна вежа в Останкіні у Москві.Споруда 533 м заввинки виконана в нижній частині із залізобетону, а в верхній (антена) — із сталі, характеризується винятковою стрункістю, чого досягнуто завдяки застосуванню попередньо напружених канатів, натягнутих у внутрішній поверхні стовбура.

У цілому при будівництві громадських будівель цього періоду широко використовується передова техніка, що дає змогу розгорнути системи величних просторів, створити прості, лаконічні за формою споруди з вільним об'ємно-розпланувальним вирішенням, пов'язаним з навколишнім середовищем. Найяскравішими прикладами цього є не тільки Палац з'їздів у Москві, а і Палац піонерів у Києві; Палац мистецтв у Ташкенті, московський аеровокзал у Шереметьєві, піонерський табір в Артеку, ленінський меморіал в Ульяновську та багато інших .

У 60-х роках реконструкція і нове будівництво міст здійснюються на основі комплексності, що дає змогу створювати великі ансамблі. Особливу увагу при цьому приділяють реконструкції центрів міст, у яких передбачено систему великих ансамблів площ, вулиць, еспланад, історико-меморіальних паркових комплексів, об'єднаних у цілісну просторову композицію. Яскравими прикладами є проекти забудови центральних районів Москви, Ленінграда, Києва, Новгорода, Талліна, Свердловська, Вільнюса та ін.

Після закінчення війни в цих країнах треба було відбудувати зруйновані міста. Архітектори Польщі, Німеччини, Чехословаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії, Монголії та інших країн вивчали досвід будівництва й архітектури в Радянському Союзі, розробляли проекти відбудови міст, промислових підприємств, транспорту. За короткі строки відбудовано Варшаву, Берлін, Дрезден, Прагу, Будапешт та ін.

Між країнами народної демократії в другій половині 40-х і 50-х років, після переходу їх на шлях соціалістичного розвитку, постала потреба вирішення завдань розширення й будівництва промислових підприємств як бази для 'розвитку соціалістичної економіки. Крім того, треба було розв'язувати дуже гострі проблеми задоволення житлових, побутових і культурних потреб широких мас трудящих.

Для архітектури цього періоду характерні комплексна реконструкція старих міст (Бухареста, Софії, Брати­слави та ін.) і початок будівництва низки нових промислових міст (Нова Гута, Ейзенхюттенштадт, Дунайварош та ін.). Ведуться пошуки шляхів оптимізації будівництва на основі розробки серій типових проектів.

Особливу увагу архітектори й будівельники приділяють вдосконаленню конструктивних схем будівель, пошукові нових будівельних матеріалів і методів виконання робіт, розробці оптимальних обє'мно-розпланувальних вирішень будівель. Спершу в основному будували порівняно невеликі будинки, що споруджувались переважно на основі типових секцій. Поряд з цим ведуться пошуки нових, раціональних типів житлових будинків, призначених для масового будівництва.

Архітектурна спрямованість розвитку в країнах народної демократії в 50-х роках характеризується певними протиріччями. Так, в ряді країн з'явились тенденції відходу в Історичне минуле при розробці архітектурних форм. Цей період збігся з перебудовою архітектурно-будівельної справи в 50-х роках у Радянському Союзі. З цього часу в країнах соціалізму основою є широка індустріалізація, що дає змогу значно збільшити об'єми в цивільному й промисловому будівництві.

На кінець 50-х років індустріалізація промислового будівництва набула значного розвитку майже в усіх Соціалістичних країнах Європи. Це будівництво ведеться на основі типізації обємно-розпланувальних і конструктивних вирішень. Великого поширення набувають просторові системи покриття (склепіння-оболонкн, складки, ватові покриття та ін.)

Характерною особливістю масовою житлового будівництва європейських соціалістичних країн є значна різноманітність конструктивних систем. У практиці комплексного житлового будівництва широко використовуються секційні, галерейні, односекційні будинки. Забудову багатьох житлових районів і мікрорайонів нерідко характеризує дуже висока архітектурна якість. У будівництві громадських будівель також широко використовують типові проекти її індустріальні конструкції,

Великого розмаху з 60-х років набуває комплексна забудова й реконструкція міст. Особливу увагу приділяють формуванню загальноміських центрів.

Планомірна забудова міст за генеральним планом стала містобудівним правилом соціалістичних країн. Невпинно удосконалюються і поліпшуються об'емно-розпланувальні та конструктивні вирішення будівель.