Тема 5. 34. Kopoткі відомості з історії архітектури
План
5.34.1.Короткі відомості з історії архітектури. Архітектура Стародавнього Єгипту, Стародавньої Греції і античного Риму .
5.34.2.Архітектура епохи феодалізму.
5.34.3.Східнословянська архітектура .
5.34.1. Архітектура Стародавнього Єгипту, Стародавньої Греції
й античного Риму.
Архітектура як галузь людської діяльності вперше виробила свої зачатки тільки в первіснообщинному ладі.
У пошуках захисту від негоди людина спершу використовувала тільки створені природою схованки — печери, гроти, виступи. 3 появою перших знарядь праці людяна навчилась будувати штучні сховища — ями, заслони од вітру, курені і землянки.
Пізніше з'явились перші елементарні конструкції і каркаси з вертикальних і горизонтальних елементів. Так, колоди забивали в землю по колу й перекривали простір шатром Із таких самих колод. Люди навчились заповнювати простір між колодами влаштуванням плотів, робити цеглу-сирець для зведення житла та ін.
Родові об'єднання людей почали споруджувати великі колективні житла, а також примітивні будівлі з каменю {менгіри, дольмени, кремлем), і все це функціонально об'єднувалось, утворюючи перші комплекси, збудовані з урахуванням вирішення розпланувальних завдань з виділенням окремого центра.
Таким чином, розвиток суспільного виробництва в міру зростання суспільних: потреб дав змогу піднести будівельну діяльність людей до певного ступеня мистецтва.
Розклад первіснообщинного ладу й заміна його рабовласницьким були наслідком дальшого вдосконалення способів виробництва. Основою нового ладу стала рабська праця і поневолення інших народів. Як же це позначилось на розвитку архітектури? Простежити цього не можна без ознайомлення з архітектурою Стародавнього Єгипту, Стародавніх Греції і Риму.
Архітектуру Стародавнього Єгипту (XXVIII—XIII ст. до о. в.) треба розглядати як таку, що складається з трьох періодів: Давнього, Середнього й Нового царства.
Житлові будівлі Стародавнього Єгипту звичайно мали в плані прямокутну форму, причому стіни до основи розширювались і мали легкий нахил. Так забезпечилась найбільша стійкість і міцність глинобитних стін. Дах робили плоский. Цей прийом характерний для єгипетської архітектури того часу. Його й було покладено в основу створення характерного типу гробниці (мастаба). Поступово архітектори перейшли до вертикальної побудови гробниці. Поставлені один на одного мастаби є ступінчастою пірамідою. Прикладом того може бути чудовий ансамбль пірамід, у Гізі, що є найвищим досягненням будівництва й архітектури Давнього царства .
Основу комплексу становлять три піраміди фараонів Хеопса, Хефреиа І Мікерина (близько XXIX—XXVII ст. до н.е).
Найбільша з них — піраміда Хеопса 147 м заввишки з стороною квадрата основи 233 м. Її складено з 2 800 000 блоків масою від 2,5 до З0 т. Піраміду було, облицьовано білим каменем, а її основу — гранітом. Усередині піраміди є невелике поховальне приміщення, до якого підводить високий похилий коридор, перекритий блоками напуском,
У спорудженні пірамід брали участь сотні тисяч рабів з використанням примітивних методів будівництва, є припущення, що спочатку зводили зовнішню уступчасту частину піраміди, а потім, в міру її спорудження, заповнювали внутрішню частину. Щоправда, за іншою гіпотезою, для піднімання блоків біля піраміди зводили насип, який ріс разом з пірамідою.
У період Нового царства складається новий тип монументального наземного храму й споруджуються найбільші храмові комплекси Стародавнього Єгипту, серед них храм Амона (бога сонця).. Фронтально-осьова композиція побудови плану з глибинним розвитком відкритих і замкнутих просторів формується за допомогою влаштування масивної стіни з порталом входу, який утворює фасад храму. До нього примикає обрамлена з двох боків статуями сфінксів монументальна алея. Обнесений Із середини колонами двір-перисталь і закритий рядами колон зал освітлювались внаслідок перепаду висот середнього і нижчих бічних рядів колон. Великі масштаби форм, що пригнічують людину, й ефект таємничості — усе це створювало певний настрій, що готував людей до містичного ритуалу.
Для житла Стародавнього Єгипту характерне застосування каменю для будівництва садиб знаті, а тростини, дерева, іноді цегли-сирцю — для простого населення.
У Египті багато уваги приділяли будівництву великих гребель . На відміну від давньосхідиих деспотій рабовласницький лад у Стародавній Греції, що розвивався в VII ст, до н. е. мав демократичніші форми прав- ління, які сприяли розвиткові мистецтва. При цьому в архітектурі широко використовувались живопис і скульптура.
Греки започаткували багато галузей науки: геометрії, механіки і статики, що було базою для розвитку інженерної науки. Досягнення наук мали практичне втілення при будівництві міст, мостів, гребель і гаваней. Хоч грекам була відома арково-склепінчаста конструкція, але в практиці будівництва головним конструктивним елементом залишалися стіна й стояково-балкова система .
Стіни мурували з прямокутних каменів, додержуючи перев'язування.
Колони складали з циліндричних блоків-барабанів. Розчин для мурування не застосовували. Блоки кріпили «насухо» старанною обробкою стичних гра- ней. Іноді для кріплення використовували металеві штирі або пірони, що вставлялись у спеціальні гнізда й заливались рідким свинцем. Застосовували також дерев'яні штирі, вставляючи їх у гнізда по осі колони. Було створено закономірні взаємозв'язки і визначено порядок розташування основних конструкцій, визначено правила пластичної й декоративної розробки їх. Загальний композиційний лад системи дістав назву класичного ордера.
Грецька архітектура створила три основних ордери; доричний, іонічний і корінфський.
Основою ордера є колони, балкові покриття — антаблемент, загальне підніжжя колонади — стилобат, а також фронтон — верхня звичайно трикутна частина стіни фасаду, обрамлена по периметру карнизом,
* Доричний ордер — найбільш строгий і монументальний за пропорціями і найпростіший в оздобленні, Староримський архітектор Вітрувій, посилаючись на думку грецьких авторів, порівнює доричний ордер з «міццю й красою чоловічого тіла». Стовбур колони для стійкості звужений догори й увінчаний капітеллю. Обробка стовбура колони вертикальними жолобами — канелюрами підкреслює несучу функцію колони.
** Іонічний ордер — стрункіший і більш витончений за пропорціями. Колона має тонко профільовану базу й багату капітель із спіралеподібними волютами. Горизонтальні членування капітелі прикрашували глибоким ліпним орнаментом з переважанням у них яйдеподібних деталей — іоників.
*** Корінфський ордер — найлегший за пропорціями і найбагатший за оздобленням. Його пишна подовжена капітель з витонченими наріжними волютами і трьома ярусами стилізованого листя оканту немов виростає з колони, стовбур якої прикрашений канелюрами і має багату щодо профілювання базу. Цей ордер не набув широкого застосування в Греції,
Розвиток ордерів у Стародавній Греції був пов'язаний в основному з формуванням головних типів будівель громадського призначення. При цьому колонада є основним композиційним елементом, що надає будівлі особливої виразності й привабливості.
Однією з видатних пам’яток старогрецької архітектури є храм Парфеон, що входить до комплексу Афінського акрополя. Він виконаний із мармуру в доричному ордері. Відзначаючись винятковою стрункістю пропорцій і художньою виразністю, він є одним із найдосконаліших витворів світової архітектури. Його розміри по стилобату 30,86 X 69,51 м, а висота колон 10,43 м при діаметрі 1,905 м. По периметру 48 колон утворюють два великих зали—- прямокутний і квадратний, входи до яких були розташовані з протилежних боків. Прямокутний зал із статуєю Афіни в глибині поділеним на три частини двоярусними колонадами доричного ордера.
Зовнішня велика ордерна галерея домінує над меншими членуваннями інтер'єра й свідчить про центральне місце храму в ансамблі Акрополя.
Ордери в архітектурі Стародавньої Греції: а — доричний, б — іонічний, в — корінфський
Однією з видатниж паж"ятож старогрецької архітектури в храм Парфенон (477—433 pp. до ж. в.), що входить до
Зростання міст зумовлювало потребу будівництва самостійних громадських центрів (адміністративних, культових, видовищно-спортивних). На окрему увагу заслуговують створені греками видовищно-спортивні комплекси, при спорудженні яких звичайно використовувався природний ландшафт.
Житло в Стародавній Греції звичайно являло собою замкнутий блок із кількох приміщень, згрупованих навколо невеликого відкритого дворика. Житлові будинки об'єднувались у квартали, поділені вулицями.
Характерним є високий рівень благоустрою грецьких міст (Александрії, Мілета, Пергама, Прієна та їй.). Житлові квартали постачались водою, що текла по керамічних і свинцевих трубах до громадських водозабірних фонтанів. Була і каналізація, У профілі вулиць виділялись тротуари І проїзні частини.
Після завоювання Греції Римом класичний період розквіту архітектури занепав.
Розвиток римської архітектури поділяють на два найголовніших періоди; республіканський і імператорський. В результаті загарбницької політики з VI ст. до 30-х років до н. є. Римська республіка з невеликого міста-держави перетворилась у світову рабовласницьку державу.
Виникнення багатьох міст, військових таборів і поселень потребувало будівництва фортець, мостів, шляхів, будівель і споруд.
Потреби суспільства висунули необхідність практичного вирішення важливих питань архітектури і будівництва.
Трактат з архітектури Вітрувія «Десять книг про архітектуру», що дійшов до нас, мав великий вплив на розвиток теорії і практики будівництва її архітектури. Особливого значення тоді надавалась будівництву палаців, громадських комплексів І споруд — форумів, амфітеатрів, терм, розрахованих на велику місткість.
Триває розвиток стінових і стояково-балкових конструкцій, широко застосовуються аркові і склепінчасті конструкції. До II ст. до н є. склалась нова техніка спорудження монолїтних стін і склепінь на основі розчину із дрібного каменю ~ заповнювача. Штучний моноліт, добутий змішуванням розчину з вапна і піску з кам'яним щебенем, що дістав назву римського бетону, відіграв провідну роль у часи Імператорського Риму. Для облицювання бетонних стін римляни застосовували випалену цеглу, туф, вапняки та ін.
Мурування стін було економічним щодо затрат матеріалів, простим у виконанні і не погребувало високої кваліфікації будівельників. Це й стало однією в передумов широкого розмаху будівництва, при якому стало можливим використання дешевої праці рабів.
Широкого розвитку набули в Римі дерев'яні конструкції. Для покриття великих прольотів застосовували несучі конструкції покриття, в яках навантаження передавалось на кроквини горизонтальним затяжкам, що працюють на розтяг.
Ордери запозичені римлянами в греків, зазнають часткової переробки і нерідко набувають суто декоративного характеру. Створюється новий, так званий тосканський, ордер, що є простішим за формою й важчим за пропорціями. Найбільшого поширення набував ордерна система з застосуванням пишного корінфського ордера. Широко застосовуються в архітектурі скульптура і живопис.
Найяскравішим прикладом римської архітектури є амфітеатр І цирк Колізей , що вміщував до 50 тис. глядачів. Його розміри в плані 188 х 156 м і він має багатоярусну аркаду по висоті. Фасад амфітеатру вирішений
розчленованим на чотири яруси й оформлений ордером в основному декоративного значення. Унизу приставні до простінків колони виконані тосканським ордером, у другому ярусі — іонічним, у третьому — корінфським, у четвертому ярусі пілястри виконані корінфським ордером.
Інтерес становить купольне покриття храму Пантеон діаметром 48,5 м центрі якого є отвір діаметром 9 м. Вхід до храму оформлений портиком з колонадою корінфського ордера.
Дуже характерне для періоду Римської республіки будівництво мостів та акведуків (водопроводів), що виконувались в основному арковими в камені і бетоні, являючи собою складні інженерні споруди.
Житла в Римі будували за атріумним типом, коли в центрі будівлі розміщувався критий дворик, навколо якого групувались приміщення.
Як і в грецькому містобудуванні, в Римській імперії перевагу віддавали прямокутним кварталам і прямим вулицям, ансамблевій забудові форумів.