Лабораторне заняття № 1 тема.Вивчення анатомічних і морфологічних особливостей рослин

Мета: на основі вивчення морфологічної і анатомічної будови кореня, стебла, листка і квітки (суцвіть) навчитися розрізняти рослини.

Матеріали: гербарійні зразки кореневих систем, листя, квіток;

МОРФОЛОГІЧНІ ТА АНА ТОМЧНІ ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ КОРЕНЯ

У рослин розрізняють головний корінь, що розвивається із зародкового корінця і бічне коріння, як відходить безпосередньо від головного кореня. Це є корені першого порядку, а ті, що з них утворюються - другого і т.д. Корені, що виникають з частин стебла або листя, називають додатковими.

Сукупність коренів (головного та його бічних відгалужень) може бути розвинена не однаковою мірою, утворюючи різні кореневі системи: стрижневу (характерну для дводольних рослин) і мичкувату (характерну для трав'янистих однорічних рослин), які зображені на мал. 1.

Коренева система з чітко вираженим стрижневим коренем, але з великою кількістю додаткових, називається змішаною.

В окремих випадках вся коренева система або окремі корені набувають суттєвих змін (метаморфоз), оскільки вони можуть виконувати додаткові функції.

Корені, що накопичують поживні речовини, поділяють на коренеплоди, які утворюються із стрижневого кореня, і кореневі бульби, які розвиваються з бічних коренів.

Ріст і будова кореня. Ріст кореня у довжину здійснюється за рахунок верхівкової точки росту - групи клітин, пристосованих до активного ділення. Поздовжній розріз кінчика кореня зображений на мал. 2.

Мал. 1. Кореневі системи:  а--стрижнева; б-мичкувата

 

Мал. 2. Поздовжній розріз через кінчик кореня: А-чохлик; Б-зона ділення (росту); В-зона розтягування; Г-зона всісання (всмоктування); Д провідна зона

Ніжні, ініціальні клітини точок росту, які легко пошкоджуються, зверху вкриті чохликом (А). Він захищає їх від механічних пошкоджень і, виділяючи на зовнішній стінці слиз, забезпечує мінімальне тертя між: корінням і частинками ґрунту. Далі розміщена зона ділення кореня (Б), потім - зона розтягування (В), зона всмоктування (всисання) (Г) і провідна зона (Д).

МОРФОЛОГІЧНІ ТА АНАТОМІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ СТЕБЛА

Будова і способи росту стебла. Стебло підтримує листя і забезпечує найбільш сприятливі умови для їх освітлення. Точку на стеблі, звідки розвивається листок, називають вузлом, а вершину кута на вузлі між черешком листка і стеблом - пазухою листка. У багатьох рослин тут розміщена спляча брунька. Відстань між: вузлами – міжвузля (мал. 3).

Мал.З. Розміщення частин стебла: а-вузли; б-міжвузля; в-спляча брунька

Способи росту стебла (мал. А) і наступне формування рослини у просторі залежать від їх біологічних особливостей і від того, наскільки вони пристосовані до умов зовнішнього середовища. За цими ознаками стебла поділяють на:

прямі, або прямостоячі - стебла піднімаються вертикально (левкой літній);

висхідні, або ті, що піднімаються - стебла, в яких нижня частина стелиться по землі, а верхня дугоподібно піднімається над ґрунтом (шиверекія подільська);

лежачі, або ті, що стеляться - слабкі, не пристосовані рости вертикально без спеціально обладнаних опор і підв'язок (цемболярія настінна);

повзучі - відрізняються від тих, що стеляться тим, що утворюють на вузлах додаткові корені і за їх допомогою закріплюються в ґрунті та просуваються вперед (жовтець повзучий);

виткі - обвивають опори вправо, за ходом годинникової стрілки (аристолохія великолистяна), або вліво (клематис);

чіпкі - утворюють зачіпки, або вусики, різного походження, за допомогою яких кріпляться за рослини, що ростуть поряд, стіни будинків або стаціонарно встановлені опори (горошок духмяний).

Рослини, у яких відсутні стебла, а листя зібране в прикореневу розетку, утворюють квіткові стрілки з квіткою або з суцвіттям (функія, дзвіночок середній).