2. 27.3. Промислові вузли і райони. Техніко-економічна оцінка

Для підвищення ефективності капітальних вкладень групи підприємств об'єднують у єдиний виробничий район, який називають промисловим вузлом .Групи промислових вузлів називають територіально-виробничим комплексом.Створення промислових вузлів дає змогу повніше використовувати сировинну базу, здійснити кооперування підприємств між собою І міським господарством, раціонально використовувати відходи виробництва. Досягають також економії капітальних вкладень за рахунок скорочення територій, що їх займають підприємства, протяжності комунікацій, кількості будівель і споруд знижуються експлуатаційні витрати і збільшується прибуток підприємств за рахунок реалізації побічних продуктів.

Залежно від ряду виробництва і кількості шкідливих виробничих виділень промислові вузли можуть бути розміщені поза містом, на периферії селітебної території та в її межах.

Промислові вузли поділяють на три групи.

До І групи належать підприємства металургії, нафтохімічної промисловості, цементні заводі. Вони розташовані далеко від селітебної зони.До II групи належать машинобудівні підприємства, легкої і харчової промисловості тощо. Площі вузлів від 200 до 800 га, і їх розташовують поблизу меж житлових районів.До 111 групи належать приладобудівні, поліграфічні, оптичні та інші підприємства, які можуть розташовуватись у межах селітебної території. Площі вузлів 30—60 га.

Промислові вузли звичайно мають один або кілька громадських центрів з радіусом обслуговування 1,5—2,0 км. У центрах розташовують установи адміністративного, культурно-побутового, науково-технічного і спортивного обслуговування загальнорайонного значення.

Якість проектування як промислового підприємства, так і промислового вузла характеризується його техніко-економічними показниками, до яких входять: площа території ,га; площа забудови, га; щільність забудови, %; площа, зайнята озелененням, га; площа і протяжність заліняичних і безрейкових шляхів, га км; протяжність надземних і підземних інженерних мереж; протяжність огорожі,км.

Запитання для самоперевірки

1. Промислове підприємство і основні фактори, що визначають його розміщення..

2. Основні принципи зонування території промислового підприємства.

3. Схеми розміщення транспортних мерж на території підприємства.

4. Основні ТЕП генеральних планів промислових підприємств.

Практична робота №2

Проектування генплану промислового підприємства.

ІІІ. СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ БУДІВЛІ І СПОРУДИ.

Лекція №17

.ТЕМА 28. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ

БУДІВЛІ ТА СПОРУДИ

План.

3.28.1.Види сільськогосподарських будівель і споруд та вимоги до них.

3.28.2.Аграрно-виробничі комплекси.

3 28.1. Види сільськогосподарських будівель і споруд та вимога до них.

Сільськогосподарськими називають будівлі, призначені для обслуговування різних галузей сільськогосподарського виробництва. За призначенням вони поділяються на тваринницькі (корівники, свинарники, стайні та їй.), птахівницькі (пташники, інкубатори та ін.), складські (зерносховища, овочесховища, склади мінеральних добрив ), культиваційні (парники, оранжереї, теплиці .), для ремонту сільськогосподарської техніки та для обробки сільськогосподарської продукції (млини, молочарні, зерносушарки тощо).

За довговічністю і ступенем вогнестійкості сільськогосподарські будівлі можуть бути

11 класу зі строком служби від 50 до І00 років,

111 класу — від 20 до 50 рожів і

IV класу — від 5 до 20 років.

До сільськогосподарських будівель ставлять такі вимоги:

* функціональні, тобто будівля повинна бути запроектована так, щоб вона найповніше відповідала організації технологічного процесу, санітарно-гігієнічним, зооветеринарним та іншим умовам експлуатації;

* технічні, які забезпечують захист будівлі від зовнішніх внутрішніх

впливів середовища і передбачають достатню міцність, стійкість, довговічність і вогестійкість конструктивних елементів;

* архітектурні, що передбачають едність архітектурно-художнього і конструктивного вирішення відповідно до призначення будівлі, раціональне застосування матеріалів конструкцій і способів опорядження, а також високу якість робіт;

* економічні, що передбачають найраціональніше використання коштів і матеріальних ресурсів застосуванням оптимальних архітектурно-кон-структивних вирішень, способів виконання будівельно-монтажних робіт, скорочення експлуатаційних витрат.

Сільськогосподарські будівлі за об'ємно-розпланувальним вирішенням поділяють на одноповерхові (павільйонного типу або зблоковані) і багатоповерхові.

Залежно від застосованої конструктивної схеми бувають

1 каркасні,

2 з неповним каркасом

3 безкаркасні.

Багатоповерхові сільськогосподарські будівлі проектують найчастіше за каркасною схемою з уніфікованих залізобетонних конструкцій. Застосовують сітку колон 6 х 6; 6 х 9; 6 х 12 м.

Одноповерхові сільськоподарські будівлі мають прольот 6; 7,5; 9; 12; 18; 21 і 24 м, крок колон 3 і 6 м і висоту приміщень 2,4; 2,7; 3,8; 3,6 4,2 м.

Для багатоповерхових будівель застосовують сітку колон 6 х 6; 6 х 9 і 6 х 12 м і висоту поверху 3,6; 4,2; 4,8 м.

При спорудженні сільськогосподарських будівель поряд з використанням уніфікованих конструкцій треба як­найповніше застосовувати місцеві будівельні матеріали для виготовлення їх і будівництва.

Будівлі обладнують відповідною вентиляцією, опаленням, системами водо- і енергопостачання.

Підлогу в будівлях для утримування худоби і птиці роблять малотепло-провідною.

Водовідведення з покриттів роблять зовнішнє неорганізоване, а при ширині понад 36 м — внутрішнє.

Для зберігання зерна використовують наземні, засікові і бункерні зерносховища. Вони являють собою одноповерхові неопалювані будівлі і можуть бути каркасними і безкаркасними. Підлогу роблять бетонну й асфальтобетонну. Бункерні зерносховища мають підбункерне приміщення, місткості для зберігання зерна і надбуркерну галерею.

Для надійного збереження зерна і механізації вантажно-розвантажувальних робіт у складах для зберігання зерна установлюють спеціальне технологічне устаткування.

Картопле- й овочесховища бувають заглибленого типу і наземні. Будівлі можуть бути запроектовані за каркасною схемою або з неповним каркасом.

3.28.2. Аграрно-виробничі комплекси.

Виробнича частина сільських населених місць — це частина їхньої території на якій розміщують будівлі і споруди, пристрої та обладнання для робіт пов'язаних з виробництвом, переробкою та зберіганням сільськогосподарської продукції.

Об'єднання цих будівель і споруд, пристроїв та обладнання за технологічним принципом з спільними транспортними, енергетичними і санітарно-технічними пристроями утворює аграрно-виробнчі комплекси. Склад і характер комплексів залежать від спеціалізації, обсягу й організації виробництва колгоспу або радгоспу, його відділку, бригади та ін.

Розміщують виробничі комплекси на спільній території, що утворює виробничу зону населеного пункту.

Відносно оселення виробничу зону розміщують з підвітряного боку ії на відстані від житлових будинків. що визначається санітарно-захисною зоною

Виробничі комплекси повинні відповідати :

• економічним,

• санітарно-гігієнічним,

• будівельно-технічним,

• протипожежним,

• естетичним і

• зооветеринарним вимогам.

Застосовують дві схеми забудови виробничих комплексів: павільйонну і блокування будівель.

При павільйонній схемі забезпечується можливість черговості будівництва і введення в експлуатацію окремих об'єктів без істотного порушення технології виробництва. У комплексах, збудованих за цією схемою, можна ефективно використати особливості рельєфу місцевості, а тажож краще ізолювати приміщення в разі захворювання тварин.

При блокуванні будівель (моноблоки) 42, 48 м і більше завширшки створюються сприятливі умови для впровадження засобів комплексної механізації й автоматизації технологічних процесів.

Запитання для самоперевірки

1. Основні види сільськогосподарських будівель за призначенням, конструктивними та об’ємно-розпланувальним вирішенням

Лекція №18