5.34.3. Східнослов’янська архітектура (х — початок XX ст..)

Народна архітектура слов'янських племен має свою тисячолітню історію, проте значних матеріальних пам'яток тієї епохи не збереглось. Це зумовлено тим, що стародавня архітектура слов'ян була в основному дерев'яною, а пізні кам'яні будівлі руйнувались під час нападів кочівників.

Об'єднання слов'янських племін у велику Київську державу (IX—X ст.) сприяло розвиткові монументальної кам'яної архітектури Стародавньої Русі, яка в XI ст. досягла свого розквіту. Цьому сприяли також і тісні зв'язки з Візантією, що була в той період центром європейської культури. Прийняття наприкінці X ст. християнства як державної релігії сприяло інтенсивному будівництву культових споруд. Разом з тим храми були також центрами громадсько-політичного життя й служили меті оборони від час облоги

МІСТ.

Найвідомішою пам'яткою Київської Русі XI ст. є собор св. Софії в Києві . Цей п'ятинефний хрестокупольний храм з тринадцятьма главами, розташованими пірамідально, збудований неподалік від Дніпра.

Основним будівельним матеріалом київських будівель була плінфа на вапняному розчині з додаванням цементівки. Застосовували також природний камінь.

До наших днів збереглось дуже мало пам'яток архітектури XI і XII ст. Це низка соборів ї церков у Києві, Чернігові, Новгороді, Пскові, Полоцьку та інших містах.

Розвиток російської кам'яної архітектури багато в чому зазнав впливу візантійської архітектури. Проте уже в цей період проявились самобутні національні риси, що походять від дерев'яної народної архітектури, характерної простотою зовнішнього вигляду й нарядністю внутрішнього вирішення.

Київська держава на початку XII ст. розпалась на окремі князівства. Центр економічного й політичного життя перемістився у Владимиро-Суздальську державу. Саме XII ст, пов'язане з новим розквітом староруської архітектури, Юрій Долгорукий на кордонах князівства створює низку могутніх фортець-міст, у тому числі Москву (1147).

Під час правління цим могутнім князівством Андрія Боголюбського та його сина Всеволода було збудовано низку чудових споруд: Успенський і Дмитрієвський собори у Владимирі і прекрасну пам'ятку світового значення — церкву Покрови на річці Нерлі споруджену в 1165 р.

. Для мурування стін використовували вапняк, яким звичайно викладали зовнішню 1 внутрішню стіни, а простір між ними заповнювали кам'яним ломом. Кладку вели на вапняному розчині. Характерним прийомом для будівель Володимиро-Суздальського князівства є влаштування аркового фриза з колонами на кронштейнах. Поверхню стін багато оздоблювали кам'яним різьбленням.

Розквіт Володимиро-Суздальської архітектури був перерваний золотоординським нашестям, під час якого більшість міст було майже повністю зруйновано.

Наприкінці XIII — на початку XIV ст., коли Новгород відстоював свою незалежність від ординців, а також було завдано нищівного удару по лівонських лицарях, почалось нове будівельне піднесення. У цей час були збудовані церкви Миколи на Липні, Федора Стратулата, св. Софії та ін. У Новгороді й Пскові збереглось кілька житлових будинків XV—XVI ст., фасади яких мають фортечний характер.

Архітектура Москви, міста-центру Росії, успадковує риси архітектури феодальних князівств, а також набуває своїх неповторних рис і самобутнього змісту. Поряд з кам'яними культовими будівлями інтенсивно будуються й дерев'яні: житлові будинки і господарські будівлі, дзвіниці й палати, фортечні споруди. Слід зазначити, що дерев'яне будівництво було масовим і впливало на архітектуру кам'яних будівель.

У XV—XVI ст, було створено новий Кремль— могутній комплекс фортечних споруд, палаців і монументальних храмів. На початку XVI ст. було розпочато будівництво дзвіниці Івана Великого. Спорудження цієі багатоярусної 85-метрової башти тривало майже сто років. Для будівництва Кремля поряд з російськими архітекторами було залучено також майстрів з Італії, де в ті часи досягла розквіту архітектура Відродження. За короткий строк були збудовані Успенський, Благовіщенський та Архангельський собори. Споруджується новий князівський палац із знаменитою Гра-новитою палатою, названою так тому, що фасад будівлі було облицьовано граненим каменем.

Чудовою пам'яткою російської архітектури XVI ст. є храм Вознесіння в Коломенському , збудований невідомим архітектором. У цій пам'ятці найяскравіше проявився вилив дерев'яної архітектура шатрових церков російської півночі.

На пам'ять про розгром Казанського ханства на Красній площі в Москві російські архітектори Барма і Постник спорудили в І555—1560 pp. храм Василя Блаженного .

Цегляну кладку стін вели трьома основними способами; хрестовим, ланцюговим і поперечиковим. У товщу стін вводилось забутування цегляним боєм. Гідроізоляцію робили за допомогою шару щебеню, залитого гарячою смолою. Для зведення склепінь і стін широко застосовували металеві стержні, штаби, анкери і скоби.

Наприкінці XVIІ ст. в архітектурі Московської Русі розвинулись нові типи будівель , архітектурні прийоми, що характеризуються чіткішою організацією простору, а також цілісністю і витонченістю форм. Для членування стін використовують ордерні форми, близькі в деталях до класичних. Застосовують різні деталі з білого каменю для оздоблення віконних і дверних прорізів, влаштування парапетів і сходів. Будівлі набувають більш світського й життєрадісного вигляду. Найяскравішою пам'яткою цього періоду є храм Покрова у Філях, збудований у 1693 р. Центрична композиція будівні дуже гармонійна й пропорційна. Кінець XVII ст. характеризується для Росії небувалим піднесенням у розвитку культури та архітектури. Реформи Петра І спрямовані на створення абсолютистської монархії. Московська держава перетворюється в могутню Російську імперію з столицею в Санкт-Петербурзі. З XVIII ст. російська архітектура розвивається у взаємному зв'язку а європейською; при цьому зберігає свої національні риси та традиції.

На архітектуру будівель мав певний вплив І дальший розвиток науки й техніки. З цього періоду в Росії використовуються великопролітні решітчасті конструкції з металу й дерева. Російський винахідник І.П. Кулібін запропонував проект аркового моста прольотом 298 м через р. Неву. Цей оригінальний проект передбачав конструк­цію з двох спарених арок з ромбічною решіткою сталої висоти 12,8 м і стрілою підйому 25,6 м.

Для задоволення великої потреби в стінових матеріалах було запроваджено єдиний стандарт на цеглу з роз­мірами сирцю 267 X 183 X 66 мм.

Спостерігалась також уніфікація форм і розмірів інших кам'яних виробів. Так, якщо стіни мали русти, то їх звичайно робили в цеглі з виступом кладки з площини стіни на 1/4 цеглини.

Суворість архітектури північної столиці петровського періоду змінилась нарядним і пишним стилем, що дістав назву російського барокко. Він характеризується пластичним багатством і декоративною насиченістю фасадів 1 інтер'єрів. Парні або одинарні колони в один або два яруси стають основним елементом членування будівель.

Розпланування нової столиці характеризувалось регулярністю. Так, для надання однаковості й показності місто забудовували тільки кам'яними будинками й глинобитними з дерев'яним каркасом, які оштукатурювали під камінь. Було розроблено три «взірцевих» типи проектів. Рівень вигод і благоустрою будинків визначався призначенням їх. У цей період були втілені також нові принципи садово-паркового ансамблю. У Петербурзі розпланували «французький» парк, доповнений унікальною системою фонтанів, органічно включених до загальної композиції ансамблю.

Провідну роль у розплануванні Петербурга відіграли в 80—40-х роках XVIII ст, російські архітектори II. М, Єропкін, М. Г. Земцов, І. К. Коробов Вони розробили також низку питань теорії архітектури.

Beликим майстром російської архітектури середини XVIII ст був В.В. Растреллі. Він створив низку чудових пам'яток російського барокко Катерининськии палац у Царському Сел., Зимовий палац ІІетербурзі, собор Смольною монастиря, кілька будівель Москві, Києві.

Синтез найкращнх досягнень будівництва й мистецтва першої половини XVIII ст втілився в робоп Растреллі —Андріївській церкві в Києві збудованій \ 1748—1767 рр. Андріївська церква побудована вона на 15-метровому фундаменті — стилобаті, однокупольний храм з п'ятиглавим вивершенням . Розміри в плані 32 х 23 м і висота 60 м

Зовні будівлю прикрашують корінфські колони, пілястри, карнизи з склад ним профілем. У 1730-х роках в Москві у зв'язку з скасуванням петровського указу про заборону спорудження в місті кам'яних будинків розгортається будівництво. Архітектори Д. В, Ухтомський, І. Ф. Мічурин багато зробили для планомірної забудови Москви, збереження й підтримання стародавніх архітектурних пам'яток.

Перепланування старих міст, заснування низки міст на півдні Росії, інтенсивне будівництво столиці й великої кількості поміщицьких садиб у другій половині XVIII ст. велось уже на новій архітектурній основі — російському класицизмі.

Звертання до античних принципів і прийомів стало основою класицизму. Його основоположниками були архітектори В. І. Баженов (1733—1799), М. Ф. Казаков (1733—1312), І. Є, Ста­ров (1744—1808).

Баженов здійснив такі чудові пам'ятки російського класицизму, як будинок Пашкова в Москві, Михайлівський замок у Петербурзі . Архітектор М, Ф. Казаков у Москві створив низку урядових і громадських будинків, палаців, житлових будинків, міських і заміських садиб, церков та ін. Найвідоміші з них будинок Сенату в Московському Кремлі , Голіцинська лікарня і будинок Благородного зібрання. Вишукано суворий інтер'єр приміщенння створюється корінфською колонадою з усіх чотирьох боків у поєднанні з люстрами і дзеркалами на стінах.

Архітектор І. С. Старов створив у Петербурзі чудовий будинок російського класичного стилю -— Таврійський палац. Для всіх перелічених будівель характерним є прагнення архітекторів уникнути зайвої декоративності. Водночас слід відмітити широке застосування в будівлях класичного періоду монументальної скульптури, органічно пов'язаної з загальною архітектурною композицією.

На початку XIX ст. основні принципи класицизму в архітектурі дістають дальший розвиток. У цей час зростає ідейне значення архітектури. Ансамблі і будинки нерідко розглядаються як вираження тріумфу перемоги російського народу в Вітчизняній війні 1812 р.

Найвидатнішими архітекторами цьо­го періоду були А. II. Вороніхін , А. Д, Захаров , К. І. Россі , В.П. Стасов , Й. І. Бове , Д. І. Жілярді та О. Г, Григорєв.

Архітектор К. І. Россі створив низку монументальаих будинків у центрі Петербурга, серед них будинки Головно­го штабу з його знаменитою аркою, Російського музею та ін,

Архітектори А. О. Михайлов та Й. І. Бове здійснили проект Театральної площі з будинком Великого театру .

Капіталістичні методи будівництва, зростання робітничих околиць , хаотична забудова міст посилили занепад архітектури в другій половні XIX ст. Буржуазне суспільство і його apxiтeтypa не зуміли використати значних успіхів, досягнутих у будівництві великих промислових і транспортних споруд.

На початку XX ст. у російську архітектуру проник вплив так званого стилю модерн, прийнятого верхівкою промислової і купецької буржуазії, У цьому стані і застала архітектуру Велика Жовтнева соціалістична революція, що відкрила нову епоху в Історії світової архітектури.