Студент-психолог як суб'єкт навчально-професійної діяльності Про розвиток і саморозвиток: професійне становлення студента як розвиток особистості

Розвиток особистості - це така зміна, яку супроводжують виникнення нових властивостей, нових якостей; в деяких випадках можна говорити про наближення до деякого умовного ідеалу, можливої вищої точки, тобто йдеться про збагачення, вдосконалення, становлення. Сказане не означає, що розвиток - процес лінійний, постійно спрямований від низу до верху; навпаки, можливі кризи, тимчасові відступи на вже пройдені рівні, зупинки, але на цьому шляху можливо виділення деякої загальної «траєкторії», що і дозволяє говорити про розвиток. У цьому значенні розвиток професіонала - це процес оволодіння ним нових можливостей професійної діяльності, але йдеться не тільки про «технічні можливості» - знання, уміння, навички, звички: професіонал - особистість, і, отже, йдеться і про розвиток особистості.

Цілком природне питання, де слід шукати джерела професійного розвитку. Зрозуміло, одним з них є зовнішнє середовище - наприклад, в умовах навчання цілком природно, що сюди підносяться знання і досвід викладачів, пропоновані ними до виконання завдання, які впливають на професійне становлення, як і керівник, що спрямовує свого підлеглого на курси підвищення кваліфікації. Але ніякі зусилля педагогів не призведуть до професійного зростання, якщо студент не захоче засвоювати матеріал і не рухатиметься сам, тобто не буде активним, не прагне стати «більшим, ніж він є», тобто не є суб'єктом навчальної діяльності, а виявляється всього лише об'єктом чиїхось дій. Тим більше це стає очевидним, коли формальне навчання закінчене і людина виходить в «самостійне плавання», де можна закостеніти, осівши в якомусь просторі, а можна продовжувати рух, але вже без спрямовуючої ролі викладача. Справжній розвиток особистості – це, перш за все, саморозвиток, що визначається не зовнішніми діями як такими, а внутрішньою позицією самої людини.

Розвиток суб'єкта можливий тільки у процесі перетворення світу та самого себе. Такий розвиток здійснюється не самих собою, не як природне зростання, а як складний і важкий процес подолання виникаючих проблем. Між системою цілей, мотивів, домагань, здібностей особистості і системою спілкування, діяльності, самого життя з його конкретними обставинами, ситуаціями постійно виникають суперечності, які особистість розв’язує і стає суб'єктом професійного і життєвого шляху. Ці суперечності повинні досліджуватися, класифікуватися психологічною наукою та одночасно бути предметом свідомості, усвідомлення, рефлексії кожної реальної особистості». Здатність до подолання труднощів і вирішення суперечностей стає ще однією з найважливіших ознак суб'єкта діяльності. Суб'єкт виявляється тим, що постійно є активним у процесі просування до досконалості, і досконалість - як недосяжна мета - дозволяє йому знову і знову ставити життєві завдання перетворення світу і саморозвитку.

У сучасній педагогіці та педагогічній психології вже давно відмовляються від традиційної схеми взаємостосунків викладачів і студентів, коли викладач виступає в ролі «носія» знання і його активного «провідника» в свідомість тих, хто навчається, тобто виступає в ролі «суб'єкта освітнього процесу», а студенти лише «сприймають» пропоновані знання, фактично залишаючись в пасивній позиції «об'єктів педагогічної дії» з боку викладачів.

Нова схема грунтується на тому, що і викладачі, і студенти є активними суб'єктами освітнього процесу. При цьому викладач психології виступає в ролі суб'єкта організації освітнього процесу, а студент - в ролі суб'єкта навчальної (навчально-професійної) діяльності. Але тут виникає дуже непроста і цілком реальна проблема: на жаль, не всі студенти готові бути такими справжніми суб'єктами, і багато кого з них доводиться ще довго готувати до того, щоб вони стали справжніми студентами. На жаль, сучасна загальноосвітня школа далеко не завжди готує випускників (і майбутніх абітурієнтів вузів) до навчання у вищій школі, лише «нашпиговуючи» їх всілякими і часто несистематизованими знаннями. При цьому своє головне завдання - «навчити вчитися» школа часто не виконує. Вступні іспити також часто не виявляють найголовніші якості абітурієнта - його готовність і уміння бути студентом, перевіряючи лише його знання (нерідко засвоєні з допомогою репетиторів), що ще більше ускладнює проблему.

У зв'язку з цим виникають дуже непрості проблеми:

1) як краще формувати у студентів готовність бути суб'єктами навчально-професійної діяльності?

2) як працювати у групах студентів, серед яких хтось все-таки готовий виступити в ролі справжніх суб'єктів, а хтось взагалі не бажає зайняти активну позицію (йому простіше залишатися «споживачем» знань, як його привчили до цього у школі, де він був відмінником чи навіть медалістом).

Що значить бути суб'єктом навчальної діяльності і в чому суть навчальної діяльності взагалі? Виходячи з того, що навчальна діяльність характеризується предметом, з яким має справу учень вже на початку свого навчання в школі. Предметом навчальної діяльності є узагальнений досвід знань, диференційований на окремі науки. Але які предмети піддаються зміні з боку самої дитини? Парадокс навчальної діяльності полягає в тому що, засвоюючи знання, дитина сама нічого не змінює у цих знаннях. Предметом змін в навчальній діяльності вперше стає сама дитина, сам суб'єкт, що здійснює цю діяльність. Навчальна діяльність є така діяльність, яка повертає дитину на самої себе, вимагає рефлексії, оцінки того, «яким я був» і «яким став». Процес власної зміни виділяється для самого суб'єкта як новий предмет. Найголовніше у навчальній діяльності - це звернення погляду людини на саму себе. Дані слова відносяться до початку шкільного навчання і, природно, передбачають, що у випускника (і тим більше у студента ВНЗ) була сформована саме така суб’єктність, саме така готовність до навчальної діяльності, в основі якій лежить рефлексія власної самозміни. Але, на жаль, навіть не всі студенти володіють такою готовністю. Вже у вузівській (і університетській) освіті студент повинен проявляти свою готовність до самозміни та саморозвитку стосовно освоєння наукового методу пізнання.

Таким чином, найважливішою умовою залучення студентів до самостійних досліджень є приклад навчання самих професорів і викладачів, що «ніколи не кінчається, приклад їх постійного роздуму над важливими проблемами своєї науки. «Тому перше завдання викладача в аудиторії, в лабораторії - це думати науково, застосовувати метод як живе знаряддя думки. Тільки постійна напруженість думки, метод наукового пізнання, що ставлять перед студентами проблему, дозволяє розвинути студента як майбутнього фахівця.

Освітній процес у ВНЗ не повинен зводитися до «переказу» підручників і до «викладу» відомих в даній науці положень, відображених у підручниках. Не підручник стоїть у центрі справжнього викладання, а викладач з його неослабленим бажанням курувати думку. Підручник є лише умовно корисною допомогою. Завдання викладача - з допомогою власних розмірковувань «з приводу предмету», що викладається, зацікавити студентів і спонукати їх самостійно досліджувати проблему, використовуючи у тому числі і підручники, і книги у бібліотеці.

На жаль, в більшості випадків викладання у ВНЗ перетворюється на «виклад матеріалу» і «переказ підручників». Проблема загострюється тим, що в умовах нинішньої «ринкової освіти» багато викладачів через мізерні зарплати змушені підробляти тим, що читають курси і спецкурси, яким мало самі приділяють уваги.

Але у цій ситуації ще більше страждають студенти, бо вони не одержують головного, що повинна давати їм вища школа (залучати до методу наукового пізнання), у них ще і формується переконаність, що викладач взагалі «зобов'язаний» їм все переказувати і розжовувати, тобто формується явно пасивна позиція об'єкту педагогічної дії. Тому самі студенти повинні якось вириватися із замкнутого кола і підвищувати в собі рівень самостійності і відповідальності за свою навчальну діяльність.