6. Проблема загальнолюдських цінностей в роботі психолога. Головний етичний орієнтир психолога-практика

У здійсненні важливих життєвих виборів і вчинків людина може спиратися на свої уявлення про «належне» і «справедливе», але якщо вона не впевнена у своїх уявленнях, то вона неминуче звертається до подібних уявлень, що склалися в культурі, зокрема, до «загальнолюдських та духовних цінностей». Проте, що саме є «загальнолюдськими та духовними цінностями» чітко і зрозуміло сказати дуже складно.

Умовно можна виділити наступні підходи до розуміння «загальнолюдських та духовних цінностей»:

1. Теологічний підхід. Наприклад, багато чим відомий вислів: «Християнські заповіді - основа загальнолюдських цінностей». Природно, ніхто не заперечує ролі християнства у становленні сучасної європейсько-американської культури. Але мало хто досконало знає ці заповіді.

2. Правовий підхід, що грунтується на прийнятих і підписаних багатьма країнами документах: «Загальна декларація прав людини», «Конвенція про права дитини» і ін. Але й ці документи мало хто знає (особливо в сучасній Україні). І мало хто знає, що в «Загальній декларації прав людини» в ст. 23, пункті 2 записано: «Кожній людині, без якої-небудь дискримінації, гарантується рівна оплата за рівну працю», а нам вже встигли вселити, що вчитель повинен заробляти в десятки і навіть в сотні (а іноді і в тисячі) раз менше, ніж який-небудь пронозливий «акціонер» колишнього державного підприємства. На жаль, багато прав в таких документах залишаються чистою декларацією, тобто не можуть вважатися реальними загальнолюдськими цінностями.

3. Виділення різних рівнів людських потреб. Але часто вищі рівні потреб, пов'язані з ідеалами добра, краси, істини, справедливості та самовдосконалення (самоактуалізації), абсолютно байдужі для більшості людей. Їх більше хвилюють прості, зрозумілі та корисні для життя речі, а вищі потреби - це лише для обраних. Тому й даний підхід не відповідає сподіванням більшості людей, тобто не може вважатися «загальнолюдським».

4. Виділення «первинного блага», багато в чому визначаючого життєвий «успіх» і відчуття життя, що відбулося, - це відчуття власної гідності. В основі цього відчуття лежить принцип мотивації (або «Арістотелівський принцип», відображений ним в «Нікомаховій етиці», в книгах 7-й і 10-й), коли «за інших рівних умов людські істоти одержують задоволення від реалізації своїх здібностей (вроджених і набутих) і це задоволення зростає зі зростанням цих здібностей або їх складності». Відчуття власної гідності, самоповага включає два аспекти: перший - відчуття людиною своєї власної значущості, її стійке переконання в тому, що її концепція власного блага, життєвого плану заслуговує реалізації (це передбачає володіння раціональним життєвим планом, який задовольняв би «арістотелівський принцип», переконаність в тому, що наша особистість і наші справи оцінені і схвалюються іншими людьми, які також поважані, і асоціація з якими приносить задоволення) і другий - упевненість у власних здібностях (хоча люди володіють різними здібностями, у демократичному суспільстві для кожної людини повинна знайтися хоча б одна асоціація, де він міг би реалізувати свої здібності і бути гідно оцінена, тому у суспільному житті необхідно уникати оцінок того, чиє життя є більш цінним, інакше завжди ущимлятиметься гідність окремих груп населення або окремих осіб). Усе це досягається шляхом суспільного (раціонального) договору, що грунтується не на ідеї «загального братства і любові», реалізувати яку може хіба що Сам Господь Бог (тільки він любить все людство), а на ідеї узгодження різноспрямованих інтересів людей і неминучих компромісів.

5. Спроби виділити загальнолюдські цінності на основі ідеї професійного та особистісного самовизначення та пошуку головного значення своєї праці і всього життя. У зв’язку з цим Клімов Е. А. виділяє наступні загальнолюдські цінності:

1) постійне поліпшення, репродукція собі подібних (включаючи і турботу про здоров'я, про материнство і дитинство, а також - охорону природи);

2) поліпшення зовнішнього світу, створення нових засобів виробництва, розширення асортименту товарів і послуг, постійне підвищення їх якості);

3) повага до індивідуальних особливостей кожного, вдосконалення суспільства на основі ідей соціальної справедливості, розвиток правових систем і наближення їх до інтересів і сподівань людей;

4) вазаємозбагачення, взаємообмін досвідом і відчуттями, що переживаються, розвиток засобів комунікації між людьми, а також вдосконалення засобів залучення людини до культури (включаючи і розвиток психолого-педагогічних наук).

На жаль, як далекі багато людей від цих цілей, але Е. А. Клімов хоча б позначив вектор розвитку.

Можна приблизно так сформулювати головний етичний орієнтир не тільки для особистості, що самовизначається, але і для психолога, що намагається надати їй допомогу в такій складній справі — це культивування права кожного на побудову образу свого неповторного щастя, але права, що не ущемляє таких же прав інших людей. Слід зазначити, що в багатьох етичних Кодексах і Статутах підкреслюється «первинність інтересів клієнта». Ми ж вважаємо, що до цього обов'язково необхідно додавати і інтереси тих людей, з якими даний клієнт вступає в реальні взаємостосунки і за рахунок інтересів і гідності яких наш клієнт міг би вирішувати свої проблеми. У противному випадку, ми допомагатимемо одним людям («нашим клієнтам») і обмежуватимемо такі ж права інших людей, які з різних причин не стали «нашими клієнтами» або пацієнтами. При цьому особливо важливо, щоб не постраждало сумління самого психолога, щоб потім йому не було соромно за те, що він не стільки допомагав людині самовизначитися, скільки просто маніпулював ним.

Але при цьому відразу ж виявляються найскладніші проблеми в реалізації такого орієнтиру. По-перше, багато людей, що самовизначаються, займають пасивну, споживацьку позицію і просто чекають, коли психолог підкаже їм, як треба поступати у тих або інших ситуаціях. По-друге, багато психологів із задоволенням приймають таку роль («мудрого порадника») та навіть не намагаються вирішувати складнішу завдання - активізувати творчий потенціал особистості. Нарешті, по-третє, все це загострюється «ринковими відносинами», в які часто вступають психолог-консультант (продавець послуг) і клієнт (покупець послуг, діючий за принципом: «Раз я вам заплатив, то ви просто зобов'язані розв'язати мою проблему»).

Завершимо фразою Еріка Еріксона: «Поступай щодо іншої людини так, щоб це додавало сили тобі і їй...».