Модель діяльності практичного психолога за Алленом – Абрамовою

Таблиця 5

Основні якості психолога
Кваліфікованого	Некваліфікованого
1. Цілі психологічної допомоги
Орієнтує клієнта в його цілях, пропонуючи йому максимально можливе число варіантів поведінки; завдання бачить у розширенні можливостей клієнта.	Переслідує свої цілі, використовує клієнта для реалізації власних намірів, демонстрації своєї винятковості або розв’язання власних проблем.
2. Відгуки та реакції в ситуації професійної діяльності
Дає різноманітні вербальні та невербальні відгуки; уникаючи оцінних суджень, дає конструктивний зворотній зв'язок.	Демонструє типовий, шаблонний стиль спілкування, дає стереотипні оцінки.
3. Світогляд (концепція) практичного психолога
Розуміє складність дослідження людської індивідуальності і впливу на неї, усвідомлює неможливість багатовимірного її опису у межах однієї концепції й тому прагне використовувати в роботі різні концепції.	Не володіє усвідомленою концепцією або має одну, зміст і походження якої не рефлексує та не усвідомлює.
4. Культурна продуктивність практичного психолога
Здатний до творення багатьох ідей та моделей поведінки як в своїй культурі, так і в межах інших культур, що дозволяє йому долучитися до світу клієнта, знайти розуміння його життєвого шляху, відмінного від власного.	Діє тільки у межах власної культури, яку він розуміє лише через зміст своїєї Я-концепції (часто неадекватної).
5. Конфіденційність
Чітко рефлексує зміст одержуваної психологічної інформації, уміє берегти професійну таємницю.	Порушує правила конфіденційності, схильний до розповсюдження конфіденційної інформації
6. Обмеження в діяльності практичного психолога
Реально оцінює свої можливості та межі компетентності, готовий до співпраці з представниками суміжних професій і колегами.	Працює без обмежень, береться за будь-яку проблему, не бажає працювати з іншими професіоналами, вважає правильними всі свої дії
7. Міжособистісний вплив в роботі практичного психолога
Усвідомлює і фіксує взаємовплив його і клієнта, постійно рефлексує свої відчуття, думки, бажання; враховує результати впливу у міжособистісній взаємодії.	Не розуміє, не приймає та не враховує наслідків міжособистісного впливу у взаємодії з клієнтом.
8. Людська гідність
Пошана гідності клієнта - це аксіома, зокрема, забезпечує адекватність для клієнта психологічного слова, яке використовує у спілкуванні.	Може демонструвати неуважне або навіть образливе ставлення до клієнта, підкреслює надзначущість своєї професії, займає позицію «зверху», використовує псевдонауковий жаргон, перенавантажуючи мову спеціальною термінологією.
9. Узагальнена теорія
Активно рефлексує зміст узагальненої теорії, постійно освоює нові теорії і підходи; іноді виробляє власну концепцію психологічної допомоги, відкритий для сприйняття альтернативних підходів	Прив'язаний до одного підходу, критично оцінює інші можливі точки зору, приймає відомий йому підхід за єдино вірний; не виробляє узагальнений підхід як особистий спосіб мислення.
10. Ставлення до узагальненої теорії
Розглядає теорію як віддзеркалення реальності, яке може змінюватись залежно від зміни психологічної реальності клієнтів, усвідомлює факт існування у будь-якій теорії предмету і різних способів його опису.	Ігнорує способи мислення авторів різних теорій, не виділяє предмету теорії і способів його опису, не співвідносить свою теорію з іншими.

У розгляді основних вимог (і протипоказань) до професіонала-психолога слід охарактеризувати індивідуальний стиль діяльності досвідчених фахівців, який складно підігнати під якісь загальноприйняті стандарти і профілі. Загальна логіка формування індивідуального стилю професійної діяльності психолога передбачає наступні важливі моменти: 1) спочатку психолог спирається на свої здатності і уміння, поступово пристосовувавши їх до розв’язання своїх професійних задач; 2) да­лі на основі наявних якостей і умінь нерідко виробляються нові, раніше відсутні якості; 3) нарешті, поступово формується складна взаємозв'язана система наявних адаптованих і нових професійно важливих якостей.

Останню систему якостей В.З. Мерлін називав «симптомокомплексом», зазначаючи при цьому: «Індивідуальний стиль діяльності слід розуміти не як набір, окремих властивостей, а як доцільну систему взаємозв'язаних дій, з допомогою якої досягається певний результат. Окремі дії утворюють цілісну систему саме завдяки доцільному характеру їх зв'язку».

Для повноцінного формування фахівця-психолога також найважливішу роль відіграє орієнтація на конкретну мету (або навіть ідею), яка й мобілізує різні знання та уміння, що набувалися у процесі навчання у ВНЗ, так і поступово накопиченому досвіді самостійної практичної роботи. Найсумніше, коли відсутня така ідея, що не дозволяє навести лад в наявних знаннях і уміннях, не дозволяє узагальнити свій досвід, так і залишаючись на рівні купи несистематизованих рецептів, не пов'язані загальною ідеєю вражень, знань, умінь тощо.

У формування індивідуального стилю діяльності психолога можна виділити такі основні етапи. На першому етапі важливо засвоювати професійну діяльність за вже відпрацьованими схемами і процедурами, тобто навчитися працювати так, як належить. Саме це гарантує успішне виконання поставлених завдань. На даному етапі виділяють підетапи:

1. Загальне орієнтування в даній діяльності, коли початкуючий психолог, «в цілому» вже знає (або уявляє), як треба працювати, але саму роботу в цілому виконувати ще не може.

2. Засвоєння окремих дій та операцій, а також відпрацювання окремих процедур, прийомів і методів роботи, практики використання методик.

3. Засвоєння діяльності в цілому (за нормативно-схваленим зразком).

На другому етапі вже більш досвідчений фахівець (який навчився виконувати окремі завдання та навіть засвоїв певні види професійної діяльності в цілому) може дозволити собі деякий відступ від нормативно-схвалених зразків роботи. Тут можна виділити такі підетапи:

1. Виникнення загальної ідеї роботи по-своєму (хоч би приблизне уявлення, якомога успішно виконувати професійну задачу інакше, ніж це робиться звичайно).

2. Пробне виконання окремих дій по-новому

3. Поступове проектування та засвоєння всієї діяльності по-новому, тобто формування свого, індивідуального стилю професійної діяльності.

Найголовніше у формуванні індивідуального стилю праці – не поспішати і завжди мати забезпечені «тили» у вигляді засвоєної раніше діяльності за нормативно-схваленим зразком, що гарантує успішне, а найголовніше безпомилкове виконання роботи у разі невдалого експериментування у виробленні нових способів діяльності.

Спостереження за студентами і досвідченими фахівцями дозволяють виділити одну цікаву закономірність: студенти і психологи, які прагнуть підвищити свою готовність до майбутньої професійної діяльності, більшу увагу приділяють не тільки засвоєнню своїх знань, а виробленню вмінь та навичок.

Із зростанням свого професійного досвіду досвідчені практичні психологи також стурбовані своїм розвитком у професії, поступово переносячи акцент зі знань і умінь на ціннісно-смислові аспекти своєї діяльності. Вони все більше ставлять перед собою запитання про значення свого перебування у психології, про те, що вони можуть дати психології, і наскільки вона може збагатити їх як осібистостей. У зв'язку з цим постає запитання: чи варто прискорювати події і ставити такі ціннісно-смислові питання вже перед студентами і початкуючими психологами, чи почекати, поки вони самі не «дозріють» для таких питань? Ми вважаємо, що і тут неприпустимі якісь стандартні підходи, оскільки всі фахівці, і всі студенти-психологи – різні, і терміни фахового становленняу всіх теж різні. А у когось такого дозрівання взагалі може не наступити, хоч він може цілком ефективно виконувати свої професійні обов'язки та навіть вважати себе досвідченим психологом. Чи варто розчаровувати таких психологів-фахівців, тим паче, що вони навіть приносять користь оточуючим.

Проблема полягає в тому, що більш важливим результатом професійної праці є розвиток особистості самих професіоналів, а цей розвиток пов'язаний, перш за все, з розвитком ціннісно-смислової сфери особистості. Недаремно А. Д. Маркова, виділяючи рівні професіоналізму, як вищий такий рівень називає рівень суперпрофесіоналізму, де головним етапом є етап творчого самопроектування себе як особистості-професіонала. Саме на цьому етапі людина по-справжньому досягає вершини професійного розвитку свого «акме».