Загальна характеристика методів і прийомів психокорекції

Різноманітні методи психокорекції сформувалися в межах існуючих психологічних напрямів, основними з яких вважаються психоаналітичний, біхевіористський і екзистенційно-гуманістичний. Різні методології цих напрямів, різні уявлення про модель «здорової, «нормальної» людини» диктують відмінності в засобах і прийомах психокорекції.

У вітчизняній психології зміст психокорекційної роботи відображає теоретичні підходи основних наукових шкіл. Наприклад, в межах культурно-історичного підходу психокорекція розглядається як розвиток вищих психічних функцій через оволодіння знаковими системами з врахуванням перспективи розвитку. Діяльнісна парадигма пов'язує психокорекцію з формуванням системи дій і чіткою структуризацією діяльності.

Методи і прийоми психокорекції можна розглядати не тільки з позицій основних теоретичних напрямів психології, але і з погляду цілей психокорекції. В індивідуальній психокорекції виділяють два напрями:

1. Методи посилення регулюючих функцій психіки, розвитку емоційного самоконтролю та саморегулювання; при цьому завдання поліпшення психічної саморегуляції клієнта розв'язується з допомогою ділових бесід, в ході яких обговорюються конкретні вчинки, дії клієнта, які викликають труднощі; здійснюється корекція пізнавальних і емоційних компонентів саморегуляції через переконання, розвиток контролюючих емоцій і формування адекватних реакцій на різні зовнішні дії з боку керівника або колеги, члена сім'ї або випадкового ініціатора конфліктної ситуації;

2. Методи нормативно-ціннісної корекції, об'єктами яких виступають нормативні комплекси, що зумовлюють відмову від підпорядкування певним принципам, цілям, завданням, протест проти регламентації; відчуття необгрунтованого позбавлення свободи часто призводить до шкідливих звичок, хворобливих пристрастей. Методи групової психокорекції, як правило, спрямовані на вироблення норм особистісної поведінки і міжособистісної взаємодії, розвитку здатності гнучко реагувати на ситуацію, швидко перебудовуватися у різних умовах і різних групах. З цією метою використовуються спеціально розроблені психотехніки, вправи, рольові ігри, групові дискусії та ін.

Теоретичні і методологічні основи психологічного консультування

Психологічне консультування відноситься до найважливіших напрямів професійної діяльності практичного психолога. Основне завдання психологічного консультування можна визначити так: створити умови, за яких клієнт буде здатним поглянути на свої життєві труднощі з боку, усвідомити неконструктивні способи поведінки та побудови стосунків і знайти адекватні дії, що дозволяють йому отримати новий емоційний та особистісний досвід.

Основною метою при цьому слід вважати психологічну допомогу людині у її становленні як продуктивної особистості, яка володіє високим рівнем самосвідомості, здатної здійснювати власну, самостійно вибрану життєву стратегію, готову нести відповідальність за свою долю.

Психологічне консультування відрізняється від психотерапії достатньо умовно, оскільки у процесі консультації нерідко застосовуються психотерапевтичні методи і прийоми. Втім, прийнято вважати, що консультування має все ж таки більш поверховий характер, ніж власне психотерапія.

Методологія різних підходів в консультуванні визначається їх приналежністю до одного з основних напрямів сучасної психології: психоаналітичного, біхевіористського або екзистенційно-гуманістичного.

Відповідно психолог-консультант, що орієнтується на психоаналітичну теорію (в одній з численних модифікацій), розглядає душевне життя клієнта з трьох точок зору: динамічної (як результат взаємодії і конфлікту різних психічних сил), «економічної» (як сукупність її енергетичних характеристик) і топічною (з погляду структурної організації психіки). При цьому своє головне завдання консультант-психоаналітик вбачає в тому, щоб допомогти клієнту усвідомити природу і причини внутрішніх конфліктів, підсилити його Я і зробити його більш незалежним від «Над-Я» і «Воно» шляхом поділяння неадекватних захистів.

Для цього психологу необхідно досягти робочого альянсу з клієнтом, пропрацювати з ним його опір і перенесення, подолати дію неконструктивних захисних механізмів, можливо, усвідомити прояви різних комплексів. Як основа більшості технік психоаналітично зорієнтованого консультування розглядається «вільне асоціювання».

В біхевиористському напрямі відхилення від норми, що зумовлює необхідність у психокорекції, розглядаються як результат «шкідливого навчання». Тому основний акцент ставиться на зміні тих форм поведінки, які не відповідають обставинам життя клієнта. Корекційна робота здійснюється, перш за все, як навчання потрібним формам поведінки.

Консультант-прихильник поведінкового підходу працює перш за все над поведінкою клієнта. Його завдання - перевести психологічну проблему, що виражена незрозумілими, багатозначними словами, в об'єктивно спостережувані поведінкові акти. Продемонструвавши неадекватність стереотипної поведінки клієнта, біхевіорист-консультант разом з ним моделює бажану поведінку і формує необхідні навички. Розробляється конкретний план дій з досягнення поставленої мети, який планомірно і настирливо реалізується під контролем психолога.

В екзистенційно-гуманітичному напрямі психокорекційна робота розглядається, перш за все, як створення умов для позитивних особистісних змін (особистого зростання, самоактуалізації, розширення простору буття). При цьому завдання психолога полягає не у приведенні індивідуальних особливостей клієнта у відповідність нормам психічного розвитку, а в орієнтації на унікальні можливості, потенціали, ресурси особистості.

Гуманістично орієнтований консультант спирається на два найважливіші постулати:

1. Люди самі себе контролюють, їх поведінка детермінована здатністю здійснювати свій вибір: вибирать, як думати, і як поступати;

2. У кожної людини є вроджена потреба в реалізації свого потенціалу - в особистісному зростанні, а умови середовища можуть блокувати це зростання.

Виходячи з цих принципів, консультант бачить своє завдання в тому, щоб допомогти клієнту здійснити особистісні зміни і підтримати його під час схвалення відповідального рішення.