37 .Культура Київської Русі

Розвиток феодальних відносин зумовив зростання міст, торгівлі, ремесел. Оскільки Київ знаходився на перехресті торгових шляхів із сходу, заходу, півночі та півдня, тобто шляху «з варяг у греки», то це сприяло надзвичайно швидкому розвиткові культури, ремесел та торгових відносин з Візантією, Сходом та Західною Європою.  Запровадження християнства на Русі пожвавило розвиток писемності, сприяло заснуванню князем Володимиром перших шкіл для дітей знаті, за часів Ярослава Мудрого — першої бібліотеки при Софійському соборі. Існувала також книгозбірня при Києво-Печерському монастирі, приватні книгозбірні, бібліотеки в інших містах. Відомо, що значна частина знаті на Русі вміла писати і читати, вільно володіла кількома європейськими мовами. Першими книгами, що писалися від руки на пергаменті, були Євангеліє та Псалтир. Найдавніша книга, яка дійшла до наших часів, — це «Остромирове Євангеліє» (1056-1057). З XIV століття перейшли на півустав, а з XV — на скоропис, письмо, що нагадує сучасне. Книги прикрашалися мініатюрами. Найдавніші мініатюри прикрашали «Остромирове Євангеліє» та «Ізборнік» князя Святослава (1073). Переписування церковних книг — це було одне з найповажніших занять у Київській Русі.  Також у Київській Русі була розвинена музична культура: уже в той час існували професійні співаки й музиканти. При дружинах князя існували спеціальні окремі оркестри, до яких входило від 40 до 60 сурм, бубнів та литавр. Ці оркестри були призначені підносити бойовий дух дружини під час походів.  Швидкого розвитку у Київській Русі зазнали ремесла: архітектура (спочатку дерев'яна, а потім — кам'яна), живопис і декоративне мистецтво, за межами давньоруської держави великим попитом користувалися ювелірні, гончарні вироби, зброя. Усього налічувалося понад 60 видів ремесел.  На сьогодні збереглися такі величні пам'ятки архітектури Київської Русі, як Софійський собор, Золоті ворота, Десятинна церква (1928 року зруйнована радянською владою, залишився лише фундамент та деякі фрески), Михайлівський собор у Києві (зруйнований 1935 року радянською владою, відбудований 1997 року), собор Спаса у Чернігові. 

38. Піднесення Галицького і Волинського князівств Галичина розташована в східному передгір'ї Карпат, у верхів'ї річок Дністра і Прута. її спочатку заселяли племена дулібів, тиверців та білих хорватів. На сході вона межувала з розлогими й лісистими рівнинами Волині, також заселеної дулібами та білими хорватами. Обидва князівства мали вдале розташування, недосяжне для кочових нападників зі степу, їхні міста стояли на стратегічно важливих торгових шляхах із Заходу. Крім того, у Галичині містилися великі родовища солі — товару, від якого залежала Русь. Першими в Галичині правили Ростиславичі, нащадки онука Ярослава Мудрого. Тим часом на Волині до влади прийшли Мстиславичі, що вели свій рід від Володимира Мономаха. У процесі розпаду Київської держави першою відокремилася від Києва Галичина. Перший, кому вдалося зміцнити Галицьке князівство, був князь Володимирко (1123— 1153). Він підпорядкував своїй владі все князівство і згодом успішно протистояв намаганням київських князів впливати на розвиток подій у Галичині. Столицею він зробив Галич над Дністром, який знаходився на важливому торговельному шляху до Чорного моря.   Обдарований син Володимирка Ярослав Осмомисл (1153—1187) розширив кордони князівства аж до гирла Дністра, що у теперішній Молдові. З піднесенням Галичини процвітали ЇЇ бояри. За Ярославового правління значно зріс їхній політичний вплив.             Ще більшу непокірність і незалежність галицькі бояри стали виявляти за владування сина Ярослава Осмомисла Володимира (1187—1198), останнього з династії Ростиславинів. Князь Володимир не любив радитись з боярами. Вони виступили проти нього, примусивши князя тікати в Угорщину. Король Угорщини Андрій пообіцяв допомогти Володимирові, але, зайнявши Галичину, оголосив цю землю своєю. Народ повстав проти чужинців і, спираючись на нього, Володимир визволив свої землі від мадярів. Володимиру вдалося повернути галицький престол, але він відтепер ще більшою мірою залежав від волі бояр.

В 1199 р. волинський князь Роман Мстиславович, спираючись на підтримку дружинників, частину середніх і дрібних бояр та міщан, які були незадоволені могутністю великих бояр, зайняв Галич. Утворилося єдине Галицько-Волинське князівство.