74) Політичний портрет Богдана Хмельницького

Богда́н Хмельни́цький (27 грудня 1595 (6 січня 1596) — 27 липня (6 серпня) 1657) —

український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави в Наддніпрянській Україні (1648 — 1657). У 1620-1621 р. перебував у полоні. Але невдовзі його було викуплено. Шляхтич, реєстровий козак, військовий писар, з 1648 року — гетьман Війська Запорозького . Організатор повстання проти панування шляхти в Україні, яке переросло у Національно-визвольну війну українського народу проти Речі Посполитої. Він здобув перемогу у битвах під Пилявцями, Зборовом, Батогом, Жовтими Водами. Засновник козацької держави на теренах Центральної України — Війська Запорозького, більш відомої як Гетьманщина. Через ненадійність кримських союзників та важку війну з Річчю Посполитою, у 1654 році в Переяславі уклав військовий союз з Московським царством. Наприкінці свого життя намагався переорієнтуватися на союз зі Швецією та Османською Портою, вбачаючи в амбіціях Москви небезпеку козацькому суверенітету.

75) Укр нац рево під проводом Хмельницького

Українська національна революція середини ХVІІ століття, викликана жорстоким соціальним гнобленням, наростанням перешкод у розвитку національної культури та мови, утисками православної релігії, стала могутнім вибухом народного гніву в 1648 році. За глибиною і масштабністю, за змістом і характером боротьби вона виявилася тотожна розвитку революційних

процесів ХVІІ ст. в Європі, органічно впліталася в їхній контекст.

Вона спричинила створення національної держави, частина якої на терені Лівобережної України (Гетьманщина) на правах автономії проіснувала у складі Російської імперії до початку 80-х років ХVІІІ століття. Розпочавшись як селянський рух у лютому 1648 року захопленням загоном повсталих козаків Запорізької Січі й обранням гетьманом Війська Запорозького Богдана Хмельницького, Національно-визвольна війна, на думку багатьох вчених, тривала до вересня 1676. Після блискучих перемог українського війська під Жовтими Водами й Корсунем у травні 1648 козацьке повстання надзвичайно швидко переросло в загальнонаціональне. Протягом червня-листопада національно-визвольна і соціальна боротьба, що вилилась з селянського руху у Селянську війну охопила восени 1648 всі без винятку етнічно українські землі, що перебували у складі Польщі й Литви і мала надзвичайно розгорнутий, масовий характер.

Перший етап (лютий 1648 - червень 1652) характеризувався найбільшим розмахом й інтенсивністю національно-визвольної і соціальної боротьби. Відбувається бурхливий процес розвитку державних інституцій, формування національної державної ідеї, становлення політичної еліти.

Другий етап (червень 1652 – серпень 1657) відзначається погіршенням економічного і геополітичного становища козацької України та активним пошуком союзників на міжнародній арені з метою розгрому Речі Посполитої.

Третій етап (вересень 1657 – червень 1663) охоплює час різкого загострення соціально-політичної боротьби, що вилилася в громадянську війну і призвела до розколу козацької України на два гетьманства (Правобережне і Лівобережне) та виділення Запоріжжя в окрему політичну силу.

Четвертий етап (липень 1663 – червень 1668) ознаменувався прагненням польського й російського урядів поділити Українську державу (що й сталося згідно з Андрусівським договором 1667).

П’ятий етап (липень 1668 – вересень 1676) припадає на нове загострення політичної боротьби, посилення втручання іноземних держав у внутрішні справи України, ліквідацію державних інституцій у Правобережжі та його жахливе спустошення польськими, російськими, турецькими, кримськими військами.

Надзвичайно важливою складовою революційного процесу була розбудова держави. Попри існування різних міркувань й оцінок можна зробити висновок, що відбулось становлення національної держави. Протягом першого року революції виразно окреслилася боротьба двох тенденцій у становленні форми правління: республіканської (притаманної Війську Запорозькому) і монархічної (гетьманської).

76. Формування укр держави в ході нац револ Хмельницького

Військовіперемоги Б. Хмельницького привели до суттєвихзмін у політичномустановищі в Україні. На звільненійтериторіїліквідовувалисьорганидержавноївладиРечіПосполитої і почала утворюватись нова політична система, формуваласьукраїнськанаціональна держава. Піднесеннянаціонально-визвольногоруху, завданняведеннятривалої і широкомасштабноївійни, необхідністьуправління великою масою людей, значнийрозмірзвільненоїтериторії і міжнароднісправи — усе цевимагалостворення нового ефективноговійськово-адміністративногоапарату. Правовеоформленняукраїнськадержавністьотримала у Зборівському (1649 р.) таБілоцерківському (1651 р.) договорах Б. Хмельницького з Польщею. Українськенаселеннявизнавалосамеціорганипублічноївлади, якібулистворені Б. Хмельницьким, і сприялоїхдіяльності. УсятериторіяоголошуваласявласністюВійськаЗапорозького. Населеннярозділялося на декількастанів, щомалисвоєсамоврядування, але всі разом підпорядковувалисягетьманському уряду: селяни,міщани, щорозділялися на тих, хтомавмагдебурзьке право , і тих, щоне мали; духовенство, що мало власнесамоврядування і суд, і шляхта. Влада належала військовому стану — козакам.Адміністративна система складалася з декількох ланок. Центральнемісце в системіорганівновоївладипосідавгетьман, яким з 1648 р. був Б. Хмельницький.Дієвішим і постійнішим органом владибула рада генеральноїстаршини. Нова українська держава створювалась на основіідеологіїукраїнськоїкозацькоїдержавності, де провідноюверствоюнаселення повинно було стати козацтво. Уже у 1649 р. Б. Хмельницькийвисуваєідеюствореннянезалежної, соборної (об'єднаної) козацькоїУкраїни в етнічних межах. Б. Хмельницький проводив активнузовнішнюполітику. Вінрозумів, що сама Україна навряд чизможезвільнитисявідпольськогопанування, тому вже з 1648 р. цілеспрямованошукавсоюзників.

77.Зовнішня політика Б. Хмельницький проводив активнузовнішнюполітику. Вінрозумів, що сама Україна навряд чизможезвільнитисявідпольськогопанування, тому вже з 1648 р. цілеспрямованошукавсоюзників. Йомувдалосяукластивійськовий союз з Кримським ханством, і татари брали участь у всіхнайважливіших битвах з польськимвійськом (щоправда, їх роль у цьому, як показано вище, була неоднозначною).ВівХмельницький переговори і з Туреччиною про можливуїї участь у війніпротиПольщі. Султан пропонував перейти в йогопідданство, але Хмельницький не погодився. Прагнучиізолювати Польщу, вінналагоджуваввідносини з Валахією, Молдавією, Семиграддям (Трансільванією), Швецією. Активно велись переговори про співробітництво (з 1648 р.) з Московським царством. Буловстановленодипломатичнізв'язки з Австрією, Англією, Венецією, Персією. Цесвідчить про те, щоУкраїнастаєсуб'єктомміжнароднихвідносин, суб'єктомміжнародногоправа.Великузацікавленістьвиявив Б. Хмельницький до молдавських справ, здійснивши на їїтериторіюдекількапоходів. У серп ні 1650 р. українські і татарськівійська вступили до Молдови і захопилиїїстолицюЯсси, оскількигосподар (князь) Молдови Василь Лупул підтримувавзв'язки з польськими магнатами. Лупул змушенийбуввідмовитисявід союзу з Польщею, сплатитипереможцямконтрибуцію і пообіцяввіддати свою дочку Розанду за синаХмельницького Тимоша. Таким чином, Хмельницькийзабезпечивсвійтил і на деякий час отримав нового союзника.

78.Корсунська битва. 26 травня 1648 р Одна з найяскравіших перемог повстанськоговійська над армієюРечіПосполитої на початку Визвольноївійни. Гетьман М. Потоцький, довідавшись про поразкуйоговійська у битвіпідЖовтими Водами, де потрапив у полон йогосин Стефан, прибув 10 травня з головними силами з Черкас до Корсуня й фортифікувавтабірпоблизуміста. Тудивирушив з військом Б Хмельницький Вдавшись до воєнниххитрощів (до противника булопідіслано одного з козаків з дезинформацією), вінвиманивпольськевійсько з добре укріпленого табору. Залишившинапризволящечастину обозу, загони Потоцького почали відступати доБілої Церкви. В урочищіГороховійДібровіпоблизуКорсуня вони потрапили у засідку В тилПотоцькому вдарив Хмельницький з козацькоюкіннотою і татарською ордою, а з флангівпольськевійськоатакуваликозакипід проводом М Кривоноса Противник зазнавнищівноїпоразкиСередбагатьох тис поляків у полон потрапили М. Потоцький та його заступник, польнийгетьман М. Калиновський. Разом з іншимизнатними особами ХмельницькийподарувавїхкримськомухановіПовстанціздобуличималозброї, припасів, різного добра. Корсунська битва знаменувала собою небувалийдотирозмахвизвольноїборотьби.

79. Битва підПилявцями вересень 1648 року— переможна битва українськоїармії, очолюваної Богданом Хмельницьким, протипольськихвійськпідПилявцями.Національно-визвольнийрухохопив всю Україну, внаслідокчоговлітку 1648 року Київське, Брацлавське, Чернігівське і частинаПодільськоговоєводствабулазвільнена з-підвладишляхетськоїПольщі. Наслідкибитви:Українськаарміязахопила всю ворожу артилерію (92 гармати) та величезний обоз з матеріальнимицінностями. Загальнавартістьтрофеївперевищувала 7 млн. злотих. Блискучаперемогаукраїнськоїармії в Пилявецькійбитвімалавеликевоєнно-політичнезначення. В результатіПилявецькоїбитвипольськуарміюбулорозгромлено, повністюзвільненоВолинь і Поділля, створились сприятливіумови для визволеннявсіхзахідноукраїнських земель. Після перемоги підПилявцямипольську шляхту в Україніщедовгоглузливоназивали «пилявчиками».

80. Статті про устрій війська Запорозького Б.Хмельницькийдужедбав про належнуорганізацію і боєздатністьзбройних сил. Для того вінв червні 1648 p. прийняввійськовий Статут — "Статут про устрійВійськаЗапорізького". Дисципліна в ньомубуласуворою. Достатньонагадати, щошановного полковника М. Кривоносаприкували до гармати за неслухняністьгетьману. Подальшареалізаціяположеньцих статей мала великезначення для зміцненнявлади Богдана Хмельницького як ГетьманаУкраїни, оскільки в руках місцевоїполково-сотенноїадміністраціїзосереджуваласявеличезнавлада, яка охоплювала, поряд з адміністративними і судовимифункціям, ще й функціївійськові.Згідно з реформою ЗапорозькоїСічі, насампередзазналиліквідаціїкошовіоб’єднаннязапорозькихкуренів, якібулинайбільшавтономнимиосередками у внутрішнійструктуріСічі, а булизалишенітількиуправлінськіцентрикуренів, якіоб’єднувалися в єдиний (великий) кішЗапорозькоїСічі. Такожбула введена посада кошовогоотаманаСічі, який, незважаючи на виборність більшістю голосів, адміністративноповністюпідпорядковувавсягетьманськійадміністрації. 90) Руї́на — період історії України кінця XVII століття, що відзначився розпадом української державності і загальним занепадом.

Причини:

• відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Богдана Хмельницького після його смерті

• глибокий розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики

• егоїстичність козацької старшини, її нездатність поставити державні інтереси вище від вузькокланових та особистих

перетворення українських теренів на об'єкт загарбницьких зазіхань Росії, Польщі, Османської імперії та Кримського ханства внаслідок внутрішньої міжусобної боротьби.

У 1657 році старшинська рада, посилаючись на молодість спадкового гетьмана Юрія Хмельницького, віддала гетьманську булаву генеральному писарю Івану Виговському. Не зважаючи на вдалий, вигідний для України договір зі Швецією, який зумів укласти І.Ви-говський, широкі верстви українського громадянства були неза-доволені зосередженням усієї влади в руках старшини, всередині країни зростала опозиція проти гетьмана. Резонатором цих настроїв мас, осередком демократичної опозиції стала Запорізька Січ на чолі з Яковом Барабашем. 16 вересня 1658 р. був підписаний Гадяцький трактат, який привів до відкритої війни України і Росії. За цим трактатом Україна в межах воєводств Київського, Чернігівського й Брацлавського ставала вільною і незалежною державою під назвою Великого Князівства Руського, яка входила на рівних у федерацію трьох самостійних держав: Польщі, Литви й України. Об'єднувалася ця федерація особою спільного короля, всіма державами спільно обраного.
На чолі Великого Князівства Руського мав бути гетьман, якого б обирали самі українці. Гетьману заборонялося мати зовнішньополітичні стосунки, що значно обмежувало суверенітет України. Козакам забезпечувалися давні соціальні права, що на практиці означало перетворення старшини на шляхту. І хоча польські політики в деяких пунктах пішли на визнання елементів української державності у принципових справах вони виявили непоступливість (зокрема, не погодились на державну самостійність, а надавали лише автономію і то лише для Наддніпрянщини). Гадяцький трактат не було втілено в життя. Поляки не збиралися виконувати пункти трактату, а в Україні він не знайшов підтримки серед рядового козацтва.
В українській історіографії Гадяцька угода знайшла досить неоднозначну оцінку: від цілком негативної до визначення її як вищої політичної ідеї українців, котрі змагалися за свою державність і хотіли відстояти політичну суверенність України. Послідовники останньої точки зору вважають, що ідеї, викладені в цьому документі, стали на тривалий період українською національною програмою: його взяв в основу своєї діяльності гетьман П.Дорошенко, його таємно зберігали й вивчали інші гетьмани, він став певним політичним ідеалом гетьмана Івана Мазепи.
У 1667 році Польща і Росія без участі України уклали Андрусівсь-кий договір про перемир'я на 13 років. За цим договором Лівобережна Україна залишалась під владою Росії, Правобережжя закріплювалося за Польщею, запорізькі землі мали бути під подвійним польсько-російським управлінням. Київ на 2 роки залишався під владою Росії, а потім мав перейти до Польщі, але ряд застережень в угоді давали можливість Росії назавжди залишити за собою місто. Таким чином, Андрусівське перемир'я остаточно затвердило розкол України.
Андрусівський договір викликав обурення і протести в Україні. Нехтування українськими інтересами і відверте розчленування українських земель посилили серед українців прагнення до єдності. В цих умовах тогочасний гетьман Петро Дорошенко вирішив об'єднати під своєю владою Правобережжя і Лівобережну Україну, і хоча йому вдалося бути проголошеним гетьманом обох боків Дніпра, бажаної єдності України Дорошенкові зберегти не вдалося.
У цей час на Лівобережжі гетьманом вибрали Івана Самойловича, який теж плекав честолюбні мрії стати гетьманом всієї України, і в Москві вирішили підтримати його.
Внаслідок міжусобних воєн і вторгнень іноземних армій, що тривали практично безперервно з 1648 року, Україна була поділена між могутніми сусідами. Українська державність з кожним новим гетьманом, з кожною зміною протекторату від Польщі до Росії і від Польщі до Туреччини втрачала здобутки середини 17 сторіччя. Гетьманська влада і авторитет занепадав, старшина досить легко могла скинути того, хто їй не догодив. Українська державна організація зосталася лише на Лівобережній Україні — Гетьманщині, де зберігся значно обмежений царизмом автономний устрій.

• вона зумовила створення національної Української держави — Гетьманщини, частина якої на теренах Лівобережжя проіснувала у складі російської імперії до останньої чверті XVII ст.;

• під час її розвитку формується національна державна ідея, розвівається в українському народові почуття національної самосвідомості, які згодом відіграли важливу роль у боротьбі за незалежність;

• зміцнила традиції боротьби проти національно-релігійного та соціального гніту, пробудила волю народу до самоутвердження й самовираження у формі національної держави;

зумовила закріплення за витвореною державою назви «Україна» й започаткувала зміну назви «руський народ» на «український народ».

91) У 1657 році старшинська рада, посилаючись на молодість спадкового гетьмана Юрія Хмельницького, віддала гетьманську булаву генеральному писарю Івану Виговському

Обраний на Раді в Германівці, Юрій Хмельницький був висунутий старшиною антипольського напрямку, яка схилялася до зміцнення союзу з Москвою. Новий гетьман був людиною невеликої освіти, мовчазний, позбавлений чару Богдана, але впертий і завзятий. Головним дорадником Юрія був генеральний осаул Іван Ковалевський, якого старий гетьман призначив на його опікуна, близько стояли Луцький полковник Петро Дорошенко та кошовий отаман Сірко."Юрій зі старшиною вирішили наладнати відносини з Москвою і добитися від неї поширення прав для України, приєднання північної Чернігівщини, частини Білоруси, заборони воєводам втручатися у внутрішні справи країни, свободи дипломатичних стосунків.Все це було оформлене в статтях, відомих під назвою Жердевських.Московський уряд не рахувався з Юрієм Хмельницьким. Воєводи втручалися в управління, роздавали на свій розсуд землі, московські залоги грабували населення, уряд через голову гетьмана вів переговори зі старшиною. Гетьманська влада Юрія стала номінальною. Зростало незадоволення людности.Московські війська пішли на Правобережжя проти Польщі; з ними пішов і гетьман зі своїм військом. Під Чудновом, на Волині, в 1660 році поляки розбили московські та українські війська. Юрій підписав з Польщею договір, що був повторенням Гадяцького договору, але без «Великого Князівства Руського», проте Україна діставала автономію.Так Україну поділено на дві частини; Лівобережна залишилася під владою Москви, а Правобережна стала автономною частиною Польщі. Юрій не втрачав надії об'єднати знову всю Україну, але цього не досяг. На початку 1663 року, свідомий своїх невдач, він зрікся булави і пішов у ченці.