Глава V

ПОЗОВ У ГОСПОДАРСЬКОМУ

ПРОЦЕСІ

5.1. Поняття і елементи позову в господарському судочинстві

Якщо суб'єкт господарювання вважає, що його право чи охоронюваний законом інтерес порушений або оспорюється, він має можливість звернутися до господарського суду від­повідно до встановленої ГПК підвідомчості господарських спорів.

Відповідно до ст. 1 ГПК підприємства, установи, організа­ції, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право зверта­тися до господарського суду згідно із встановленою підві­домчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, які не є суб'єктами підприємницької діяльності. Як видно з роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарсько­го процесуального кодексу України», ГПК не надає органу управління права подавати до господарського суду позов в інтересах підпорядкованих йому підприємств і організацій, а також не наділяє господарський суд правом порушувати справу з власної ініціативи.

Для позитивного вирішення питання про порушення кон­кретної справи в господарському суді необхідна наявність у заінтересованої особи права на подання позову та реалізація цього права в належному порядку. В цьому разі йдеться про передумови права на подання позову — обставини, з наявністю або відсутністю яких закон пов'язує виникнення суб'єктивного права певної особи на надання позову за конкретною спра­вою. Якщо яка-небудь з передумов відсутня, відсутнє й право звернення до суду.

182

Так, загальними передумовами права на подання позову є такі: 1) підвідомчість справи суду; 2) процесуальна правоздат­ність сторін; 3) відсутність судового рішення, раніше винесе­ного у цій справі; 4) відсутність між сторонами договору про передачу цього спору на розгляд третейського суду.

Виходячи із змісту чинного господарського законодавства, порядок звернення до господарського суду зберігає в собі ви­черпний перелік вимог. На відміну від випадків недодержання передумов права на подання позову, недодержання порядку реалізації права на подання позову хоч і має наслідком по­рушення провадження у справі в суді, однак не є неусувним. Позивач може виправити допущені помилки та повторно звернутися до суду з тотожним позовом.

Звернення до суду здійснюється шляхом подання позовної заяви. У науці господарсько-процесуального права одним з найбільш спірних питань є питання про право на позов'. У зв'язку з різним підходом до аналізу цього поняття у нього вкладається найрізноманітніший зміст. Одні вчені розглядають право на позов як єдине поняття, але розрізняють в ньому матеріально-правову і процесуальну сторони. Навіть у межах цієї групи вчених немає єдиної думки з приводу співвідно­шення цих двох сторін позову. Одні поняття на позов зводили лише до матеріально-правової вимоги позивача до відповідача (С. Вільнянський)². Інші — вирішальну ознаку права на позов вбачають у його процесуальному значенні (К. Юдельсон)³. Нарешті, треті — у поняття права на позов вкладають як ма-тсріально-цравові, так і процесуальні можливості захисту права⁴. Цьому загальноприйнятому єдиному поняттю права на позов проти-стоїть ще одна точка зору, згідно з якою слід розрізняти право на позов у матеріальному і процесуальному значенні.

У процесуальному значенні право на позов — це право на порушення судової діяльності.

У матеріально-правовому значенні — це право на задоволен­ня позову. Для цивілістів позов важливий як засіб здійснення права. Для процесуалістів — як засіб порушення процесу.

'Див.: Осокина Г.Л. Проблемы иска и права на иск. —Томск, 1989. — 169 с.

² Див.: Вільнянський СІ. Лекції по радянському цивільному праву. — Харків, 1958. — С. 179—181.

³ Див.: Советское гражданское процессуальное право / Под ред. К.С. Юдельсона. — М., 1968. — С. 190.

⁴ Див.: Добровольский А.А. Исковая форма защиты права. — Л., 1965. - С. 10.

184

На нашу думку, позов має дві відносно самостійні сторо­ни. Отже, і право на позов слід розглядати у двох аспектах: з процесуального боку і матеріально-правового. Необхідність в позові виникає тоді, коли виникає потреба в розгляді і вирі­шенні спору між заінтересованими особами. Саму ж таку ви­могу про захист права і охорону інтересів в справах позовного провадження називають позовом або позовною вимогою. Суть позову може бути визначена правильно лише з урахуванням його матеріально-правової і процесуально-правової сторін. Це свідчить про те, що позов є процесуальною формою, яка забезпечує реалізацію матеріального закону, його примусове здійснення за допомогою держави в особі компетентного ор­гану — господарського суду.

Право на позов виникає з дня, коли особа — власник суб'єк­тивного права — дізналася або повинна була дізнатися про порушення цього права, якщо інше не передбачено чинним законодавством.

Позов — це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Для того, щоб позов мав змогу виконати роль засобу по­рушення судової діяльності, він має містити певні складові (елементи). Ці елементи позову визначають зміст судової діяль­ності, індивідуалізують позов. За ними проводиться класифі­кація позовів на види, встановлюються межі судового розгляду і предмет доказування. Елементи позову мають важливе зна­чення для вирішення судом питання про прийняття позовної заяви, для організації захисту відповідача проти позову, що важливо для забезпечення реалізації принципу змагальності сторін в господарському процесі. Вони також визначають суть вимог, на які суд повинен дати відповідь у рішенні.

Позов складається з трьох частин (елементів): предмет, підстава та зміст.

Предмет позову — це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої суд повинен прийняти рішення. Ма­теріально-правова вимога позивача має опиратися на підставу позову. Предметом позову буде та його частина, яка характери­зує матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої він просить постановити судове рішення. Вона опосеред­ковується спірними правовідносинами — суб'єктивним правом і обов'язком позивача і відповідача. У позовах, спрямованих на присудження відповідача до здійснення ним певних дій, на виконання обов'язку перед позивачем, предметом позову буде

185

спірна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. В позовах про визнання в наявності чи відсутності правовід­носин його предмет становлять такі правовідносини. Отже, предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин. Предмет позову характеризується певним змістом, а в багатьох випадках — і окремим об'єктом. Тому необхідно відрізняти предмет позову в його безпосередньому розумінні від матеріального об'єкта або матеріального предмета позову. Наприклад, предметом позову про виселення суб'єкта господарювання будуть спірні правовідносини, наприклад, право на дострокове розірвання договору оренди, об'єктом — приміщення.

Підстава позову — це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини становлять юридичні факти, які спричиняють певні правові наслідки. Підстава позову скла­дається із таких юридичних фактів, які підтверджують наявність спірних взаємовідносин, приналежність сторін до цієї справи та привід до позову. Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують позов. Ними будуть: юридичні факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення; доказові факти, тобто ті, що тісно пов'язані з фактами матеріально-правового характеру і на підставі яких можна зробити висновок про їх наявність чи відсутність. Від них відрізняються процесуальні факти, які стверджують наяв­ність обставин, необхідних для реалізації права на пред'явлення позову, заходів щодо забезпечення позову, зупинення провад­ження у справі тощо.

Підстави позову, які підтверджують, що спірне право нале­жить позивачеві, а на відповідача покладені певні обов'язки, є активними. Вони можуть бути правостворюючі, право-змінюючі, правоприпиняючі. До їх складу належать також факти, які обґрунтовують належність сторін до справи, що позивач і відповідач є суб'єктами прав і обов'язків спірних правовідносин.

Пасивну підставу позову становлять факти, з яких вба­чається, що відповідач виконав дії, спрямовані на заперечення права позивача або утвердження за собою права, яке йому не належить. Це факти з приводу подання позову, які покликані обґрунтувати необхідність захисту прав чи інтересів позивача. Вони свідчать, що право позивача порушене чи оспорене або є загроза в його порушенні чи необхідність в зміні встановлених між сторонами правовідносин.

Зміст позову — це вид судового захисту, за яким позивач звертається до суду, звернена до суду вимога позивача про здійснення судом певних дій з зазначенням способу судового захисту. Наприклад, в позові про виселення предметом позову будуть спірні правовідносини — право дострокового припи­нення договору оренди; підставою позову — факти порушен­ня відповідачем істотних умов договору; зміст — вимога про прийняття рішення про виселення відповідача.

Питання про наявність змісту як самостійного елемента позову в теорії процесу є спірним¹. Окремі автори, виокремлю­ючи в позові два елементи, стверджують, що предметом позову є певні правові вимоги позивача до відповідача, а підставою — фактичні обставини і суб'єктивне право, що породжує ви­могу позивача до відповідача. Водночас, на їх думку, позов має два аспекти — вимогу до суду про захист права та вимогу позивача до відповідача. З порівняння зазначених положень вбачається, що процесуальна сторона позову — вимога до суду про захист права — не відображена ними в складових позову. Це означає, що вимога позивача до суду про захист права є третім елементом позову — його змістом.

Позов без зазначення процесуальних наслідків, на які він спрямований, без тих вимог до суду, які намагається одержати позивач, буде неповноцінним. Зміст позову має практичне значення — саме за ним здійснюється класифікація позовів, що полегшує визначення межі дослідження справи в судовому засіданні, прийняття конкретного, повного і зрозумілого рі­шення, яке є основою для швидкого і правильного поновлення порушеного права.

Значна увага, що приділяється в юридичній літературі елементам позову та їх співвідношенню, не випадкова. Вони мають значення для всіх стадій господарського процесу, по­чинаючи з порушення провадження у справі і закінчуючи виконанням судового рішення. Елементи визначають зміст процесуальної діяльності, пов'язаної із захистом прав. Вио­кремлення елементів позову необхідно для реалізації позивачем права на зміну предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог.

Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, виявленню всіх заінтересованих осіб у справі, а також застосуванню необ-

¹ Див.: Абрамов С.Н. Советский гражданский процесе. — М., 1952. — С 164.

186

187

хідного способу для захисту права, а підстава — визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності в них конкретного права і обов'язку. Ыа їх основі визначаються обсяг і напрям дослідження справи в судовому засіданні, підстави і способи забезпечення позову. На стадії розгляду і вирішення справи елементи позову є основою, з приводу якої здійснюється вся процесуальна діяльність осіб, які беруть участь у справі. Без них неможливе вирішення питань про припинення проваджен­ня у справі, залишення позову без розгляду тощо. Необхідність визначення елементів позову виникає під час перевірки обгрун­тованості та законності судового рішення. Його повнота може бути правильно встановлена у разі зіставлення з предметом і змістом, а обгрунтованість — з підставою позову.

Одержавши відображення в рішенні, яке стало підставою для виконавчого документа і виконання, елементи позову дозволяють пізнати правові джерела, що визначають мету і суть виконавчих дій, спрямованих на реалізацію захисту права. Неуважне ставлення до виокремлення елементів позову, як правило, призводить до неповного дослідження справи, до прийняття незаконного і необгрунтованого рішення.

Отже, елементи позову перебувають між собою в тісному зв'язку. Певні юридичні факти, які підтверджують суб'єктивне матеріальне право і визначають підставу позову, вказують на юридичну природу спірних вимог і правовідносин, що станов­лять предмет позову. Водночас правова вимога і правовідно­сини, що підлягають захисту, обумовлюють і процесуальний засіб такого захисту — зміст позову.