102

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………….........................3

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО МІСЦЕВІ ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ……………………………………………………....7

1. Поняття, система та принципи діяльності місцевих органів виконавчої влади………………………………………………………...7

2. Порядок формування та основні завдання місцевих державних адміністрацій…………………………………………………………...22

3. Повноваження та функції місцевих державних адміністрацій….......40

РОЗДІЛ 2. КОМПЕТЕНЦІЯ МІСЦЕВИХ ДЕРЖАВНИХ АДМІНІСТРАЦІЙ. ПРОБЛЕМАТИКА МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВАДИ……………………………………………………….52

1. Відносини місцевих державних адміністрацій з іншими органами влади……………………………………………………………………52

2. Методи діяльності місцевих державних адміністрацій……………61

3. Реформування місцевих державних адміністрацій…………………78

ВИСНОВКИ………………………………………………………………..…89

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………94

ВСТУП

Одним із основних чинників, що сприяють розбудові України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, є всебічне утвердження та забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Вирішення цих та багатьох інших проблем пов’язане із соціально-економічним та культурним розвитком України, створенням ефективної системи державного управління, у тому числі і на місцевому рівні, що зумовлює необхідність формування комплексу теоретико-методологічних засад управління розвитком країни та окремих її регіонів, а також розроблення конкретних пропозицій щодо удосконалення механізмів його здійснення.

Актуальність теми. Як свідчіть вітчизняна та зарубіжна практика, особливе значення для ефективної управлінської діяльності має організація роботи місцевих органів управління ― органів виконавчої влади, які діють в межах конкретних адміністративно-територіальних одиниць. Адже реалізація законодавчих актів, програм соціально-економічного та культурного розвитку в першу чергу залежить від діяльності місцевих органів виконавчої влади - місцевих державних адміністрацій. Саме вони організовують економічне, соціально-політичне та культурне життя відповідної адміністративно-територіальної одиниці і взаємодіють з цією метою з іншими державними органами та установами, органами місцевого самоврядування, громадськими об’єднаннями. Саме на них припадає основне навантаження щодо виконання головного обв’язку держави ― утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Відповідно, від ефективності та результативності їхньої діяльності істотним чином залежить повнота та комплексність виконання цього обов’язку на території конкретної адміністративно-територіальної одиниці.

Як свідчить дослідження практики діяльності місцевих державних адміністрацій, існуюча в Україні модель державного управління на територіальному рівні на цей час характеризується численними внутрішніми суперечностями та неузгодженістю, організаційним та функціональним дуалізмом. Це насамперед проявляється у відносно широкій компетенції місцевих державних адміністрацій без належного організаційно-правового забезпечення їхньої діяльності, а також в дублюванні повноважень територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Всі ці питання потребують глибокого теоретичного осмислення і відповідного вирішення.

Загальні питання функціонування виконавчої влади привертали увагу багатьох вчених-адміністративістів, зокрема: В.Б. Авер’янова, С.М. Алфьорова, О.Ф. Андрійко, Д.М. Бахраха, І.А. Бєлобжецького, М.Т. Білухи, Ю.П. Битяка, О.Д. Василика, Е.А. Вознесенського, Л.К. Воронової, В.М. Гаращука, О.П. Гетманець, С.М. Гусарова, С.Д. Дубенко, Т.В. Коломоєць, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, В.В. Конопльова, Т.М. Кравцової, В.В. Копєйчикова, М.П. Кучерявенка, І.Б. Коліушка,  та інших.

Таким чином, необхідність теоретичного осмислення правового змісту діяльності місцевих державних адміністрацій та їхнього статусу на ґрунті нової концепції взаємодії держави та особи, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, визначення місця цих органів в системі виконавчої влади, організації їх взаємодії з іншими суб’єктами соціального управління, оптимізації системи та структури місцевих державних адміністрацій та удосконалення їх діяльності, з одного боку, та відсутність комплексних наукових досліджень цієї проблематики – з іншого, обумовлюють актуальність комплексного дослідження місця місцевих державних адміністрацій в системі виконавчої влади України та адміністративно-правових засад їх діяльності.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України та практики його реалізації визначити місце та особливості місцевих державних адміністрацій в системі виконавчої влади України, адміністративно-правові засади їх діяльності, а також шляхи удосконалення цих засад.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі основні завдання: - Встановити основні положення про місцеві органи виконавчої влади. Охарактеризувати поняття, систему та принципи діяльності місцевих органів виконавчої влади.

- Дослідити порядок формування та основні завдання місцевих державних адміністрацій.

- Охарактеризувати повноваження та функції місцевих державних адміністрацій.

- Проаналізувати відносини місцевих державних адміністрацій з іншими органами влади.

- Охарактеризувати методи діяльності місцевих державних адміністрацій.

- Опрацювати порядок вдосконалення реформування органів виконавчої влади на місцевому рівні.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані зі створенням, організацією та функціонуванням місцевих державних адміністрацій як складової системи органів виконавчої влади.

Предмет дослідження становлять місцеві державні адміністрації в системі виконавчої влади України.

Методологічною основою є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування спрямовується системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснити системний аналіз адміністративно-правових засад організації та функціонування місцевих державних адміністрацій в системі виконавчої влади України.

Використано такі методи дослідження: Діалектичний метод, метод правового аналізу, статистичний метод.

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання роботи склали наукові праці фахівців у галузі теорії держави і права, теорії управління та адміністративного права, інших галузевих правових наук. Положення та висновки магістерської роботи грунтуються на нормах Конституції України, законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, які визначають правові засади діяльності місцевих державних адміністрацій.

Магістерська робота оформлена відповідно до мтеодичних вимог, складається з «ВСТУПУ», «ОСНОВНОЇ ЧАСТИНИ», яка складається з двох розділів, кожен з яких включає в себе по три підрозділи «ВИСНОВКІВ» і «СПИСКУ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ».

Розділ 1 основні положення про місцеві органи виконавчої влади

1. Поняття, система та принципи діяльності місцевих органів виконавчої влади.

Органи виконавчої влади є ключовими суб'єктами адміністративного права, оскільки їм належить провідне місце і роль у виникненні й функціонуванні суспільних відносин, що є предметом адміністративно-правового регулювання [1, с. 117].

Поняття “орган виконавчої влади” є похідним від ширшого поняття “державний орган” (або “орган державної влади”). В цьому розумінні орган виконавчої влади є окремим видом державних органів. На них поширюються всі загальні риси поняття державних органів. Це означає, що кожний окремий орган виконавчої влади [1, c. 117]:

- створюється з метою безпосереднього здійснення конкретного виду державної діяльності;

- виконує діяльність, що характеризується чітко визначеною державою спрямованістю, цілями, завданнями та функціями, певним обсягом компетенції (прав і обов'язків);

- реалізовує свою діяльність з допомогою визначених державою методів і форм;

- має певну організаційно-правову форму, внутрішню структуру і зовнішні зв'язки [1, c. 118].

Крім цього, органи виконавчої влади мають і певні особливі ознаки, зумовлені їх належністю до відносно самостійної частини державного механізму (апарату) — системи органів виконавчої влади. Ця система органів має досить поширену назву — “апарат державного управління” (або управлінський апарат).

Зважаючи на це, термін “органи державного управління” є цілком прийнятним для характеристики органів виконавчої влади, і часто виступає фактично другою загальнопоширеною їх назвою. Відтак немає підстав заперечувати проти використання поняття “апарату державного управління” як ідентичного поняттю “система органів виконавчої влади” [2, c. 59].

Водночас слід враховувати, що не всі органи державного управління можуть бути визначені як власне органи виконавчої влади. Зокрема, до органів виконавчої влади не належать такі органи державного управління, як адміністрації (органи управління) державних підприємств, об'єднань, установ, а також: будь-яких інших організацій державної форми власності. Ці керуючі суб'єкти мають специфіку, пов'язану лише з внутрішньою — в межах відповідної організації — спрямованістю їх управлінських функцій та повноважень. Отже, щодо подібних суб'єктів слід застосовувати тільки назву “органи державного управління”, але не “органи виконавчої влади” [2, c. 60].

До особового складу органів виконавчої влади входять державні службовці, тобто працівники, які перебувають на державній службі та обіймають певні посади в органах виконавчої влади. Ці працівники в кожному органі становлять певне організаційне утворення, яке прийнято називати апаратом органу. Головним призначенням такого апарату є створення усіх необхідних умов для ефективної реалізації органом наданих йому основних функцій та повноважень. Щоправда, і сам по собі апарат виконує певні розпорядчі дії, але вони мають лише внутрішньо-організаційний характер, не підміняючи профільну діяльність власне органу виконавчої влади [3, c. 154].

Орган виконавчої влади є організаційно самостійним елементом державного апарату (механізму держави), який наділений чітко окресленим обсягом повноважень (компетенцією) відповідно до покладених на нього завдань і функцій, складається зі структурних підрозділів і посад, що обіймають державні службовці, і віднесений Конституцією і законами України до системи органів виконавчої влади [4].

Для кожного органу виконавчої влади характерна насамперед організаційна відокремленість від інших елементів апарату державного управління. Водночас другою найважливішою характеристикою є функціональна відокремленість, котра характеризує різні аспекти компетенції та фактичної діяльності цих органів. Саме дані ознаки є ключовими при виділенні окремих видів органів виконавчої влади [5, c. 79].

Класифікація видів органів виконавчої влади можлива за різними критеріями (ознаками). Зокрема, ці органи поділяються на види залежно від: характеру компетенції (або змісту функцій) — на органи загальної, галузевої, функціональної або змішаної компетенції; сфери дії — на органи управління економікою, соціально-культурним розвитком, в адміністративно-політичній сфері; способів прийняття владних рішень — на колегіальні та єдиноначальні (одноособові) і т. ін. Найважливіше значення має класифікація видів органів виконавчої влади в Конституції України. Вона виділяє за критерієм організаційно-правового рівня наступні види [5, c. 80]:

1)  вищий орган у системі органів виконавчої влади — Кабінет Міністрів України;    2)  центральні органи виконавчої влади (ЦОВВ) — міністерства та інші органи;    3)  місцеві органи виконавчої влади — обласні (Київська і Севастопольська міські), районні державні адміністрації [4].

Місцеві державні адміністрації – це єдиноначальні місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції, наділені правом представляти інтереси держави і приймати від її імені владні рішення на території відповідних адміністративно-терито­ріальних одиниць [6].

Повноваження місцевих держадміністрацій у цілому реалізуються одноосібно їхніми керівниками – головами місцевих державних адміністрацій.

До системи місцевих органів державної виконавчої влади входять обласні, районні, районні в містах Києві і Севастополі, а також Київська і Севастопольська міські державні адміністрації.

Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою. Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України [7, c. 238].

Місцеві державні адміністрації та їх голови в процесі здійснення своїх повноважень відповідальні перед Президентом і Кабінетом Міністрів України, підзвітні і підконтрольні урядові. Голови обласних державних адміністрацій інформують Президента України і Кабінет Міністрів України та щорічно звітують перед ними про виконання місцевою державною адміністрацією покладених на неї повноважень, а також суспільно-політичне, соціально-економічне, екологічне та інше становище на відповідній території, вносять пропозиції з питань удосконалення чинного законодавства України і практики його реалізації, системи державного управління.

Місцеві державні адміністрації під час здійснення своїх повноважень у сфері управління взаємодіють з відповідними міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади. Управління, відділи та інші структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій підзвітні та підконтрольні відповідним міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади. Голови місцевих державних адміністрацій координують діяльність територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади та сприяють їм у виконанні покладених на ці органи завдань. З питань здійснення повноважень місцевих державних адміністрацій керівники територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підзвітні і підконтрольні головам відповідних місцевих державних адміністрацій [7, c. 239].

Обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю. Голови районних державних адміністрацій регулярно інформують про свою діяльність голів обласних державних адміністрацій, щорічно та на вимогу звітують перед ними. В Автономній Республіці Крим діяльність районних державних адміністрацій у межах своїх повноважень спрямовує та контролює Рада міністрів Автономної Республіки Крим.

Місцеві державні адміністрації підзвітні та підконтрольними відповідним радам у частині делегованих повноважень [1, c. 126].

.

Місцеві державні адміністрації є юридичними особами, мають печатки із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, рахунки в установах банків України. Місцеві державні адміністрації знаходяться відповідно в обласних і районних центрах, містах Києві та Севастополі.

Структура місцевих державних адміністрацій

До складу місцевої державної адміністрації входять: голова; перший заступник; заступники голови; управління, відділи, інші структурні підрозділи та їх керівники; консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби (ради, комісії, колегії, робочі групи тощо); апарат.

Голови місцевих державних адміністрацій самостійно визначають кількість посад своїх заступників у межах установленої граничної чисельності, фонду оплати праці працівників та бюджетних видатків на утримання відповідних місцевих державних адміністрацій.

Управління, відділи та інші структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій здійснюють керівництво галузями управління, несуть відповідальність за їх розвиток. Вони підзвітні й підконтрольні головам відповідних місцевих держадміністрацій, а також органам виконавчої влади вищого рівня.

Голова держадміністрації утворює для сприяння здійсненню повноважень місцевих державних адміністрацій консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи, служби та комісії, члени яких виконують свої функції на громадських засадах, а також визначають їх завдання, функції та персональний склад [8].

Для погодженого розгляду питань, що належать до повноважень місцевої державної адміністрації, обговорення найважливіших напрямів її діяльності у місцевій державній адміністрації може утворюватися колегія місцевої державної адміністрації у складі голови місцевої державної адміністрації (голова колегії), його заступників і керівника апарату (за посадою), а також керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевої державної адміністрації. До складу колегії можуть входити керівники територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (за згодою) та посадові особи органів місцевого самоврядування (за згодою), а до складу колегії обласної, Київської і Севастопольської міської державної адміністрації – також керівники районних державних адміністрацій. Склад колегії обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації не повинен перевищувати 19, районної – 15 осіб. Члени колегії затверджуються та увільняються від обов’язків головою місцевої державної адміністрації [9, c. 274].

Головою місцевої державної адміністрації утворюється апарат місцевої держадміністрації в межах виділених бюджетних коштів. Апарат місцевих державних адміністрацій очолює керівник, який призначається на посаду головою місцевої держадміністрації. Голова місцевої державної адміністрації затверджує положення та визначає структуру апарату, призначає на посади і звільняє з посад керівників та інших працівників структурних підрозділів апарату. Примірні переліки управлінь, відділів та інших структурних підрозділів обласної, Севастопольської міської, районної, районної у місті Севастополі державної адміністрації та її апарату затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 2000 р. № 821, а примірні переліки управлінь, відділів та інших структурних підрозділів Київської міської і районної у місті Києві державних адміністрацій та їх апарату – постановою Кабінету Міністрів від 27 квітня 2000 р. № 733. Вони створюються за функціональним та галузевим принципом. Зокрема, додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 2000 р. № 821 передбачає наявність таких управлінь, відділів та інших структурних підрозділів обласної державної адміністрації та її апарату [9, c. 276]:

Головою місцевої державної адміністрації утворюється апарат місцевої держадміністрації в межах виділених бюджетних коштів. Апарат місцевих державних адміністрацій очолює керівник, який призначається на посаду головою місцевої держадміністрації. Голова місцевої державної адміністрації затверджує положення та визначає структуру апарату, призначає на посади і  звільняє  з посад  керівників  та інших працівників структурних підрозділів апарату. Примірні переліки управлінь, відділів та інших структурних підрозділів обласної, Севастопольської міської, районної, районної у місті Севастополі державної адміністрації та її апарату затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 2000 р. № 821, а примірні переліки управлінь, відділів та інших структурних підрозділів Київської міської і районної у місті Києві державних адміністрацій та їх апарату – постановою Кабінету Міністрів від 27 квітня 2000 р. №733. Вони створюються за функціональним та галузевим принципом. Зокрема, додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 2000 р. №821 передбачає наявність таких управлінь, відділів та інших структурних підрозділів обласної державної адміністрації та її апарату [9, c. 277]:

1. Відділи та інші підрозділи апарату обласної державної адміністрації:

– Організаційний відділ;

– Відділ кадрової роботи та з питань державної служби;

– Відділ роботи із зверненнями громадян;

– Юридичний відділ;

– Загальний відділ;

– Відділ контролю;

– Відділ бухгалтерського обліку;

– Відділ взаємодії з правоохоронними органами;

– Відділ з питань оборонної та мобілізаційної роботи;

– Відділ інформаційно-комп’ютерного забезпечення;

– Господарський відділ;

– Прес-служба;

– Відділ з питань режимно-секретної роботи.

2. Управління, відділи та структурні підрозділи облдержадміністрації:

– Головне управління сільського господарства і продовольства;

– Головне управління економіки;

– Головне управління праці та соціального захисту населення;

– Головне фінансове управління;

– Управління промисловості, енергетики, транспорту та зв’язку (у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Харківській, Луганській – Головне управління промисловості, енергетики, транспорту та зв’язку);

– Управління вугільної промисловості (утворюється у разі потреби);

– Управління капітального будівництва;

– Управління житлово-комунального господарства;

– Управління містобудування та архітектури;

– Управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (у Волинській, Житомирській, Київській, Рівненській та Чернігівській окремо – Управління у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи);

– Управління освіти і науки;

– Управління охорони здоров’я;

– Управління культури;

– Управління з питань молоді, спорту та туризму;

– Управління у справах преси та інформації;

– Управління з питань внутрішньої політики;

– Управління державної ветеринарної медицини;

– Управління з питань майна комунальної власності (за умови делегування радами повноважень з управління майном);

– Управління з питань державних корпоративних прав (утворюються у разі потреби);

– Управління зовнішніх зносин та зовнішньоекономічної діяльності;

– Відділ у справах національностей та міграції;

– Відділ у справах релігій;

– Інспекція державного технічного нагляду;

– Інспекція якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції;

– Служба у справах неповнолітніх;

– Державний архів області [ 9, c. 281].

Дяльність адміністрацій регламентується, на основі та відповідно до  Конституції, Законом України "Про місцеві державні адміністрації" № 586-14  від 09 квітня 1999р., який визначає організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій. Стаття 3 цього Закону закріпляє принципи діяльності місцевих  державних  адміністрацій. Так “місцеві державні адміністрації діють на засадах:

• відповідальності перед людиною і державою за свою діяльність;

• верховенства права;

• законності;

• пріоритетності прав людини;

• гласності;

• поєднання державних і місцевих інтересів [6].

Зазначимо, що наведені принципи діяльності місцевої державної адміністрації є невід’ємною частиною і базуються на узагальненні, діючих у державі юридичних правил або на принципах  державного управління, як на позитивних закономірностях, пізнаних наукою і практикою та  закріплених у правових нормах [10, c. 306].

Відповідно до класифікації пана Битяка Ю. П. , прийнято виділяти такі групи принципів державного управління:

- соціально-політичні - демократизм, участь населення в управлінській діяльності держави (народність); рівноправність осіб різних національностей; рівність усіх перед законом; законність; гласність і врахування громадської думки; об'єктивність;

- організаційні принципи побудови апарату державного управління - галузевий, функціональний, територіальний;

- організаційні принципи функціонування (діяльності) апарату державного управління - нормативність діяльності, єдиноначальності, колегіальність, поділ управлінської праці; відповідальність за прийняті рішення, оперативна самостійність [11, c. 274].

Соціально-політичні принципи - це найзагальніші принципи державно-управлінської  сфери. Вони поширюються на всі види виконавчо-розпорядчої діяльності та всі функціонуючі в державі управлінські структури, у тому числі і на обласні державні адміністрації. Принципи цієї групи, як правило,  закріплюються у нормативному порядку. Багато з них міститься у Конституції України (вони дістали назву конституційних) та в інших законодавчих актах.

Особливе місце серед усіх принципів державного управління належить принципу законності [11, c. 275].

Стаття 1 Конституції визначає Україну як правову державу, ст. 8 закріплює як державний принцип верховенства права (розуміється, з одного боку,  як верховенство Конституції стосовно всіх інших законів і підзаконних актів, а з іншого, як прихильність влади і громадян законам і нормам діючого внутрішньодержавного і міжнародного права), а статті 6 і 19 встановлюють, що органи законодавчої, виконавчої та судової гілок влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України [4].

Це означає, що суворе й неухильне додержання законів і підзаконних актів - це єдино припустимий варіант діяльності державних структур, посадових осіб, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, інших суб'єктів права.

Додержання законності необхідно розглядати як найважливішу умову і неодмінну основу ефективного функціонування управлінського апарату, забезпечення правового порядку в нашій державі [11, c. 276].

Отже, додержання принципу законності у державному управлінні  відносно обласних державних адміністрацій передбачає:

• діяльність (функціонування)  виключно в межах правових приписів;

• утворення управлінських органів на підставі суворого додержання чинного законодавства;

• високу свідомість і дисциплінованість службовців обласних держаних адміністрацій.

Законність як найважливіший принцип діяльності обласних  державних адміністрацій  фіксується у відповідних нормативних документах (перш за все Конституції та Закону “Про місцеві державні адміністрації”), які визначають їх правовий статус та повноваження як суб'єктів державного управління.

З іншого боку, обласні державні адміністрації повинні дотримуватись принципа відповідальності перед людиною і державою за свою діяльність.

Насамперед, тому що Конституція України проголошує: “держава відповідає перед людиною за свою діяльність” [4]; а також, тому що,  порушення чинного законодавства тягне за собою юридичну відповідальність, а незнання законів не звільняє від неї [4].

Реальне здійснення демократичних перетворень, вдосконалення управлінських процесів відповідно до вимог документів про адміністративну реформу, забезпечення в державі справжньої законності та реального правового порядку можливі лише в умовах широкої гласності та врахування громадської думки.

Цей принцип містить три взаємопов'язані та взаємозумовлені компоненти.

по-перше, - широка гласність;

по-друге, - громадська думка щодо функціонування суб'єктів державного управління;

по-третє, - широке її урахування під час вироблення управлінських рішень.

Гласність дає змогу громадянам бачити механізм формування і реалізації державно-керуючого впливу та протікання всіх управлінських процесів.

Громадська думка відображає уявлення (оцінки, судження) найактивнішої частини населення щодо ефективності, корисності, правильності управлінських рішень. Вона є масивом інформації для суб'єктів державного управління [12, c. 195].

Урахування громадської думки - це канал зворотного зв'язку в системі державного управління, використання інформаційного масиву для вироблення і прийняття найбільш обґрунтованих та ефективних управлінських рішень.

Держава забезпечує додержання даного принципу двома способами.

По-перше, вона вимагає від державних органів гласності й відкритої для широкої громадськості діяльності. Так, у Законі України від 23 вересня 1997 р. "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" є норма, яка зобов'язує ці органи забезпечувати журналістам вільний доступ до інформації щодо своєї діяльність, а також надавати її засобам масової інформації у повному обсязі [12, c. 197].

По-друге, держава стимулює прагнення населення до висловлювання суджень щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, а також підприємств, установ, організацій. Так, закріплене у Конституції право громадян України брати участь в управлінні державними справами (ст. 38) передбачає їх інформованість про стан справ у цій сфері та спонукає до активних дій, спрямованих на його поліпшення. Ця норма конкретизована в Законі "Про звернення громадян", в Указі Президента України від 19 березня 1997 р. "Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення" та в інших актах [12, c. 198].

Стаття 3 Конституції проголошує, що “Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.... Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави”. Зміст цієї закріпленої правової норми, у поєднанні з вищеописаним принципом гласності, у свою чергу, сприяє втіленню принципа  пріоритетності прав людини у діяльності обласних держадміністрацій [4].

Дотримання встановлених Конституцією України вимог щодо територіальної організації влади на місцях  передбачає поєднання державних і місцевих інтересів.

Іншою мовою, поєднання прямого державного управління на регіональному рівні з місцевим самоврядуванням виступає ще одним провідним принципом діяльності обласних державних адміністрацій і має конкретний вираз у делегуванні повноважень [12, c. 199].

Делеговані повноваження - це “повноваження  органів  виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження  органів місцевого самоврядування,  які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад”.

Додержання цих нормативно закріплених принципів діяльності дає змогу найбільш ефективно використовувати потенціал місцевих державних адміністрацій і сприяє прийняттю правильних управлінських рішень, застосуванню правових управлінських дій, ефективному контролю і виконавській дисципліні [12, c. 200].

Розкривши в цілому питання - поняття, система, та принципи діяльності обласної державної адміністрації, ми можемо перейти до розгляду наступного питання.

2. Порядок формування та основні завдання місцевих державних адміністрацій.

Порядок формування місцевих державних адміністрацій

Голови місцевих державних адміністрацій є державними службовцями, статус яких визначається Конституцією України, а також законами України «Про місцеві державні адміністрації» та «Про державну службу». Основними функціями голів місцевих державних адміністрацій є організаційно-розпорядча, представницька, установчо-номінаційна та інформаційна [8].

Організаційно-розпорядча функція полягає в тому, що ці державні службовці очолюють відповідні місцеві державні адміністрації, здійснюють керівництво їх діяльністю, несуть відповідальність за виконання покладених на місцеві державні адміністрації завдань і за здійснення ними своїх повноважень; в межах затверджених бюджетів вони виступають розпорядниками коштів відповідних державних адміністрацій, використовуючи їх лише за цільовим призначенням; координують діяльність територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади й сприяють їм у виконанні покладених на ці органи завдань [13, c. 84].

Оскільки місцеві держадміністрації є монократичними (керованими однією особою) органами, їх голови за посадою представляють відповідні місцеві державні адміністрації у відносинах з іншими державними органами та органами місцевого самоврядування, політичними партіями, громадськими й релігійними організаціями, підприємствами, установами, організаціями, громадянами та іншими особами в Україні та за її межами, виконуючи таким чином представницьку функцію.

Голови обласних державних адміністрацій мають право дорадчого голосу на засіданнях обласних рад, а голови районних державних адміністрацій – на засіданнях районних рад. Вони щорічно звітують перед відповідними радами з питань виконання бюджету, програм соціально-економічного та культурного розвитку територій і делегованих повноважень [13, c. 85].

Голови обласних державних адміністрацій інформують Президента України і Кабінет Міністрів України та щорічно звітують перед ними про виконання місцевою державною адміністрацією покладених на неї повноважень, а також про суспільно-політичне, соціально-економічне, екологічне та інше становище на відповідній території, вносять пропозиції з питань удосконалення чинного законодавства України і практики його реалізації, системи державного управління.

З питань здійснення повноважень місцевих державних адміністрацій керівники територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підзвітні і підконтрольні головам відповідних місцевих державних адміністрацій [14, c. 174].

Голова місцевої державної адміністрації має право порушувати перед міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади вмотивовані питання про відповідність посадовим вимогам керівників їх територіальних органів, на підставі чого міністерство, інший центральний орган виконавчої влади повинен у місячний термін прийняти рішення та дати обґрунтовану відповідь.

У разі відсутності голови місцевої державної адміністрації його функції і повноваження виконує перший заступник голови, а у разі відсутності останнього – один із заступників голови місцевої державної адміністрації.

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України на строк повноважень Президента України. Порядок розгляду питань, пов’язаних з призначенням на посади та звільненням з посад голів місцевих державних адміністрацій затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 732 (із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України №2095 від 30.12.1998 р. і №2081 від 13.11.1999 р.). Питання про призначення на відповідні посади та звільнення з посад розглядається за оформленим в установленому порядку поданням, документами особової справи та результатами співбесід [14, c. 175].

Кандидатури на посади голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій за дорученням Прем’єр-міністра України пропонують Департамент кадрового забезпечення та персоналу і Управління експертизи та аналізу розвитку територій Департаменту внутрішньої політики Секретаріату Кабінету Міністрів України. Кандидатури на посади голів районних державних адміністрацій пропонують голови відповідних обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а голів районних державних адміністрацій Автономної Республіки Крим – Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим. На кожну посаду вноситься тільки одна кандидатура [14, c. 176].

У поданні на ім’я Прем’єр-міністра України щодо призначення претендента на відповідну посаду зазначається прізвище, ім’я та по батькові, дата народження претендента, громадянство, займана ним на цей час посада, а також посада, на яку він рекомендується, та її функціональний напрям, рівень фахової та професійної підготовки, відомості про перебування в кадровому резерві, спроможність забезпечити доручену ділянку роботи, ділові та інші якості претендента, відомості про перебування його під слідством або наявність судимості. Якщо претендент не перебував у кадровому резерві на відповідну посаду, в поданні зазначається причина, з якої нікого з осіб, зарахованих до кадрового резерву на цю посаду, не було на неї рекомендовано[14, c. 176].

До подання щодо призначення додаються оформлені згідно з вимогами Порядку ведення особових справ державних службовців такі документи: особова картка (форма П-2 ДС) з відповідними додатками; три фотокартки розміром 4 х 6 сантиметрів; біографічна довідка, скріплена підписом керівника кадрової служби та печаткою; копії документів про освіту, науковий ступінь, вчене звання, підвищення кваліфікації; декларація (копія декларації) про доходи за минулий рік та зобов'язання фінансового характеру, в тому числі й за кордоном, претендента і членів його сім’ї, а для осіб, які претендують на зайняття посади державного службовця першої та другої категорій, також відомості про належне їм та членам їх сімей нерухоме і цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери; попередження про встановлені законодавством обмеження для державних службовців, підписане особою, яка рекомендується на посаду, та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави; довідка про наявність допуску до державної таємниці установленої форми; медична довідка про стан здоров’я; висновок Управління експертизи та аналізу розвитку територій Департаменту внутрішньої політики Секретаріату Кабінету Міністрів України щодо діяльності відповідної державної адміністрації, довідка Мінекономіки про соціально-економічну ситуацію в регіоні (для кандидатів на посади голів обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій); проект рішення про призначення кандидата на посаду, завізований керівником відповідного органу [16, c. 18].

Документи особової справи кандидата на посаду опрацьовуються Департаментом кадрового забезпечення та персоналу Секретаріату Кабінету Міністрів України. Співбесіди претендентів на посади голів обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій з Прем’єр-міністром України організовує Департамент кадрового забезпечення, а з іншими посадовими особами Кабінету Міністрів України – Управління експертизи та аналізу розвитку територій Департаменту внутрішньої політики Секретаріату Кабінету Міністрів України. Свої висновки про наслідки співбесід посадові особи записують до картки погодження [16, c. 19].

Після проведення співбесід Департамент кадрового забезпечення та персоналу Кабінету Міністрів України дооформлює документи особової справи і разом з поданням Прем’єр-міністра України та проектом Указу Президента України невідкладно надсилає до Адміністрації Президента України.

При внесенні пропозицій про звільнення з посади у поданні на ім’я Прем’єр-міністра України обґрунтовуються причини неможливості або недоцільності перебування особи на означеній посаді. До подання додається відповідний проект акта про звільнення, заява особи, яка звільняється, за необхідності – матеріали службового розслідування, медична довідка, інші документи, що безпосередньо стосується цієї справи [16, c. 20].

Кандидатури на посади голів обласних державних адміністрацій на розгляд Кабінету Міністрів України вносить Прем’єр-міністр України. Кандидатури на посади голів районних державних адміністрацій на розгляд Кабінету Міністрів України вносять голови відповідних обласних державних адміністрацій. Пропозиції щодо призначення на посаду або звільнення з посади голови районної державної адміністрації в Автономній Республіці Крим вносить на розгляд Кабінету Міністрів України голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим. На кожну посаду вноситься одна кандидатура.

У разі відхилення Президентом України поданої кандидатури відповідно Прем’єр-міністр України чи голова обласної державної адміністрації вносять на розгляд Кабінету Міністрів України нову кандидатуру [16, c. 21].

На підставі акта Президента України про призначення на посаду, звільнення з посади за місцем роботи видається наказ (розпорядження) із зазначенням дати фактичного вступу на посаду чи звільнення з посади.

Порядок призначення на посади та звільнення з посад перших заступників, заступників голів та керівників апарату обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій визначений у ст.10 Закону «Про місцеві державні адміністрації» і деталізований у постанові Кабінету Міністрів України від 29 липня 1999 р. № 1369 (із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1283 від 21.08.2000 р.) [6].

Згідно з названими актами, перший заступник голови обласної, Севастопольської міської державної адміністрації призначається на посаду відповідно головою обласної, Севастопольської міської  державної адміністрації за згодою Прем’єр-міністра України. Заступники голови обласної, Севастопольської міської державної адміністрації призначаються на посади та звільняються з посад відповідно головою обласної, Севастопольської міської державної адміністрації за погодженням з відповідним віце-прем’єр-міністром України [18, c. 26].

Заступники голови Київської міської держадміністрації, повноваження яких стосуються сфери виконавчої влади, призначаються на посади та звільняються з посад Київським міським головою за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Заступники голови обласної, Севастопольської міської держадміністрації призначаються на посади та звільняються з посад відповідно головою обласної, Севастопольської міської держадміністрації за погодженням з відповідним віце-прем’єр-міністром України.

Перші заступники та заступники голів районних державних адміністрацій призначаються на посади головами районних державних адміністрацій за погодженням з відповідними заступниками голів обласних державних адміністрацій. Призначення першого заступника та заступників голови, а також керівників структурних підрозділів районної державної адміністрації в Автономній Республіці Крим здійснюється головою відповідної районної державної адміністрації за погодженням з відповідними посадовими особами Ради міністрів Автономної Республіки Крим [18, c. 27].

Перший заступник голови Київської міської держадміністрації, повноваження якого стосуються сфери виконавчої влади, призначається на посаду та звільняється з посади Київським міським головою за погодженням з Президентом України. Подання попередньо розглядається Прем’єр-міністром України.

Керівник апарату обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації призначається на посаду  та звільняється з посади відповідно головою обласної, Київської і Севастопольської міської держадміністрації за погодженням з Державним Секретарем Кабінету Міністрів України. Подання на погодження для призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату обласної, Київської і Севастопольської міської держадміністрації попередньо розглядається Головдержслужбою. Подання на погодження для звільнення з посади першого заступника, заступника голови, керівника апарату обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації повинне містити обгрунтування причини та підстав для звільнення [18, c. 28].

Подання на погодження для призначення на посаду та звільнення з посади першого заступника голови, заступника голови та керівника апарату обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації (у відповідному випадку – з висновком Головдержслужби), що надійшло до Кабінету Міністрів України, надсилається до Департаменту кадрового забезпечення  та персоналу Секретаріату Кабінету Міністрів України, яке після реєстрації та перевірки наявності та правильності оформлення документів надсилає його у дводенний термін Управлінню експертизи та аналізу розвитку територій Департаменту внутрішньої політики Секретаріату Кабінету Міністрів України для організації співбесід у Кабінеті Міністрів України [19, c. 59].

Подання розглядається в Кабінеті Міністрів України у п’ятиденний термін з дня його надходження, а у разі необхідності додаткового вивчення ділових та етичних якостей особи, яка пропонується для призначення на посаду (звільнення з посади), безпосередньо на місці – у десятиденний термін.

Управління експертизи та аналізу розвитку територій Департаменту внутрішньої політики Секретаріату Кабінету Міністрів України організовує проведення співбесід з особами, запропонованими для призначення на посади, з відповідними посадовими особами Кабінету Міністрів України. Висновки за результатами співбесіди викладаються посадовою особою Кабінету Міністрів України у картці погодження для призначення на посаду та засвідчуються її підписом [19, c. 60].

Подання на погодження для призначення на посаду та звільнення з посади першого заступника і заступника голови, обласної, Севастопольської міської держадміністрації, а також першого заступника, заступника голови Київської міської держадміністрації, повноваження яких стосуються сфери виконавчої влади, з висновком Кабінету Міністрів України за підписом Прем’єр-міністра України, надсилається до Адміністрації Президента України.

Висновок Кабінету Міністрів України про погодження для призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату обласної, Київської і Севастопольської міської держадміністрації надсилається голові відповідної держадміністрації, Київському міському голові за підписом Державного секретаря Кабінету Міністрів України, або особи, яка його заміщає [19, c. 60].

У разі відхилення подання на погодження для призначення на відповідну посаду голова обласної, Севастопольської міської держадміністрації, Київський міський голова повинен подати у двотижневий термін подання щодо призначення на цю посаду іншої особи, а у випадку отримання в установленому порядку позитивного висновку – видає розпорядження про призначення на посаду або звільнення з посади першого заступника, заступника голови, керівника апарату відповідної держадміністрації.

Керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду та звільняються з посади головами відповідних державних адміністрацій за погодженням з органами виконавчої влади вищого рівня в порядку, що визначається Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1999 р. № 1374 [20, c. 47].

Питання про призначення на посаду або звільнення з посади керівника управління, відділу, іншого структурного підрозділу місцевої державної адміністрації порушується головою відповідної місцевої державної адміністрації за наявності вакансії або обґрунтованих підстав для звільнення з посади.

У разі наявності вакансії голова місцевої державної адміністрації у двотижневий термін звертається до відповідного міністерства, іншого центрального або місцевого органу виконавчої влади з пропозицією щодо кандидатури на посаду керівника управління, відділу, іншого структурного підрозділу місцевої державної адміністрації.

У випадках визнання міністерством, іншим центральним або місцевим органом виконавчої влади роботи відповідного управління, відділу, іншого структурного підрозділу місцевої державної адміністрації або їх керівників незадовільною, міністр чи керівник іншого центрального або місцевого органу виконавчої влади звертається з умотивованим поданням до голови відповідної місцевої державної адміністрації. Голова місцевої державної адміністрації зобов’язаний розглянути це подання і не пізніше ніж у місячний термін прийняти рішення та дати оґрунтовану відповідь [21, c. 16].

Висновки щодо призначення на посаду або звільнення з посади керівника управління, відділу, іншого структурного підрозділу місцевої державної адміністрації не пізніше десяти днів з дня порушення даного питання надсилаються голові відповідної місцевої державної адміністрації і додаються до особової справи державного службовця за місцем роботи.

Голова місцевої державної адміністрації у триденний термін з дня отримання висновку відповідного міністерства, іншого центрального або місцевого органу виконавчої влади видає в установленому порядку розпорядження про призначення на посаду або звільнення з посади керівника управління, відділу, іншого структурного підрозділу місцевої державної адміністрації. Копії цих розпоряджень надсилаються до відповідного міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій [22, c. 17].

На посади в місцеві державні адміністрації призначаються громадяни України. Голови місцевих державних адміністрацій, їх заступники, керівники управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій не можуть бути народними депутатами України або мати інший представницький мандат, суміщати свою службову діяльність з іншою, в тому числі на громадських засадах, крім викладацької, наукової та творчої діяльності у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства чи іншої організації, що має на меті одержання прибутку. Однак згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 4 грудня 2001 р. зазначені посадові особи місцевих державних адміністрацій можуть мати представницький мандат депутата місцевої ради [6].

Голови місцевих державних адміністрацій:

1) очолюють відповідні місцеві державні адміністрації, здійснюють керівництво їх діяльністю, несуть відповідальність за виконання покладених на місцеві державні адміністрації завдань і за здійснення ними своїх повноважень;

2) представляють відповідні місцеві державні адміністрації у відносинах з іншими державними органами та органами місцевого cамоврядування, політичними партіями, громадськими і релігійними організаціями, підприємствами, установами та організаціями, громадянами та іншими особами як в Україні, так і за її межами [6];

3) призначають на посади та звільняють з посад своїх заступників, керівників структурних підрозділів відповідно до статей 10 та 11 цього Закону;

4) призначають на посади та звільняють з посад керівників апаратів місцевих державних адміністрацій та керівників структурних підрозділів апаратів місцевих державних адміністрацій;

4-1) затверджують положення про апарат місцевої державної адміністрації та положення про її структурні підрозділи [6];

5) укладають та розривають контракти з керівниками підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління відповідної місцевої державної адміністрації, або уповноважують на це своїх заступників;

6) погоджують у встановленому порядку призначення на посади та звільнення з посад керівників не підпорядкованих підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління органів виконавчої влади вищого рівня, крім керівників установ, підприємств і організацій Збройних Сил та інших військових формувань України, Міністерства внутрішніх справ України [6];

7) в межах затверджених бюджетів виступають розпорядниками коштів відповідних державних адміністрацій, використовуючи їх лише за цільовим призначенням;

8) регулярно інформують населення про стан виконання повноважень, покладених на місцеву державну адміністрацію;

9) утворюють для сприяння здійсненню повноважень місцевих державних адміністрацій консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи, служби та комісії, члени яких виконують свої функції на громадських засадах, а також визначають їх завдання, функції та персональний склад;

10) здійснюють інші функції, передбачені Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня [6].

Голови обласних державних адміністрацій у випадках, передбачених законом, можуть порушувати перед Верховною Радою України питання про призначення Верховною Радою України позачергових виборів сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної ради, сільського, селищного, міського голови [24, c. 158].

У разі відсутності голови місцевої державної адміністрації його функції і повноваження виконує перший заступник голови, а у разі відсутності останнього - один із заступників голови місцевої державної адміністрації.

Голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.

Проекти розпоряджень нормативно-правового характеру погоджуються з керівниками відповідних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій [27, c. 342].

Проекти нормативно-правових актів місцевих державних адміністрацій, які відповідно до закону є проектами регуляторних актів, підлягають погодженню з територіальними органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної регуляторної політики в порядку, встановленому Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Акти місцевих державних адміністрацій індивідуальної дії, прийняті в межах їх повноважень, набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо самими актами не встановлено пізніший строк введення їх у дію. Ці акти доводяться до їх виконавців, а також обов’язково оприлюднюються, крім внутрішньоорганізаційних актів [27, c. 343].

Нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції в установленому порядку і набирають чинності після реєстрації з моменту їх оприлюднення, якщо самими актами не встановлено пізніший строк введення їх у дію.

Відповідно до ст. 47 вищезазначеного Закону акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду [28, c. 58].

Розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Не можуть бути призначені на посади в місцеві державні адміністрації особи, які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку [6].

Повноваження голів місцевих державних адміністрацій припиняються Президентом України у разі:

– порушення ними Конституції України і законів України;

– втрати громадянства, виявлення факту подвійного громадянства;

– визнання судом недієздатним;

– виїзду на проживання в іншу країну;

– набрання законної сили обвинувальним вироком суду;

– порушення вимог несумісності;

– за власною ініціативою Президента України з підстав, передбачених Законом «Про місцеві державні адміністрації» та законодавством про державну службу;

– висловлення недовіри двома третинами голосів від складу відповідної ради;

– подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням [6].

Повноваження голів місцевих державних адміністрацій можуть бути припинені Президентом України у разі:

– прийняття відставки голови відповідної обласної державної адміністрації;

– подання Кабінету Міністрів України з підстав, передбачених законодавством про державну службу;

– висловлення недовіри простою більшістю голосів від складу відповідної ради [6].

Повноваження голів місцевих державних адміністрацій припиняються також у разі їх смерті [6].

У разі обрання нового Президента України голови місцевих державних адміністрацій продовжують здійснювати свої повноваження до призначення в установленому порядку нових голів місцевих державних адміністрацій.

Голови місцевих державних адміністрацій щорічно звітують перед відповідними радами з питань виконання бюджету, програм соціально-економічного та культурного розвитку територій і делегованих повноважень.

 Обласна та районна ради можуть висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого, з урахуванням пропозицій органу виконавчої влади вищого рівня, Президент України приймає рішення і дає відповідній раді обґрунтовану відповідь [29, c. 19].

Якщо недовіру голові обласної чи районної державної адміністрації висловили дві третини від складу відповідної ради, Президент України приймає відставку голови відповідної місцевої державної адміністрації.

Перший заступник та заступники голів місцевих державних адміністрацій виконують обов’язки, визначені головами відповідних державних адміністрацій, і несуть персональну відповідальність за стан справ на дорученій їм ділянці роботи. Згідно з Тимчасовим регламентом місцевих держадміністрацій, розподіл обов’язків між першим заступником та заступниками голови, іншими посадовими особами місцевої державної адміністрації здійснюється головою місцевої державної адміністрації не пізніше одного місяця з дня призначення його на посаду. При цьому повинні бути визначені: функції й повноваження, закріплені за посадовою особою; управління, відділи та інші структурні підрозділи місцевої державної адміністрації, діяльність яких спрямовується, координується та контролюється посадовою особою [30, c. 28].

Перші заступники та заступники голови, інші посадові особи місцевих державних адміністрацій здійснюють функції і повноваження відповідно до розподілу обов’язків, визначених головами місцевих державних адміністрацій, і несуть відповідальність за стан справ у дорученій сфері перед головою місцевої державної адміністрації, органами виконавчої влади вищого рівня [32, c. 168].

Основні завдання та нормативно-правові засади діяльності.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" правовий статус місцевих державних адміністрацій встановлюється Конституцією України, цим Законом та іншими законами України [6].

Обласні та районні державні адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, Законом України "Про місцеві державні адміністрації" та іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня, а районні державні адміністрації в Автономній Республіці Крим - також рішеннями та постановами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їх повноважень [6].

Відповідно до ст. 119 Конституції України, ст. 2 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують [4]:

1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;

2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;

3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку [6];

4) підготовку та виконання відповідних бюджетів;

5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;

7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень [6].

До відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань:

1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;

2) соціально-економічного розвитку відповідних територій;

3) бюджету, фінансів та обліку;

4) управління майном, приватизації та підприємництва;

5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв´язку;

6) науки, освіти, культури, охорони здоров´я, фізкультури і спорту, сім´ї, жінок, молоді та неповнолітніх;

7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля;

8) зовнішньоекономічної діяльності;

9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки;

10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати.

Місцеві державні адміністрації вирішують й інші питання, віднесені законами до їх повноважень [6].

Кабінет Міністрів України в межах, визначених законами України, може передавати місцевим державним адміністраціям окремі повноваження органів виконавчої влади вищого рівня[33, c. 18].

2. Повноваження та функції місцевих державних адміністрацій.

Функції місцевих державних адміністрацій відзначаються багатоманітністю й охоплюють майже всі сфери суспільного життя на відповідній території.

За формами діяльності можна виділити нормотворчу, установчу, правозастосовчу (виконавчо-розпорядчу), контрольну функції місцевих держадміністрацій. Серед них приіоритетною безумовноє правозастосовча, оскільки мова йде про органи виконавчої влади на місцях, які повинні забезпечувати виконання Конституції, законів України, актів Президента і Кабінету Міністрів України, а також інших органів виконавчої влади вищого рівня в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці [34, c. 16].

Значне місце в діяльності місцевих держадміністрацій займає й контрольна функція, оскільки вони в межах, визначених Конституцією й законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за:

- збереженням і раціональним використанням державного майна;

- станом фінансової дисципліни, обліку та звітності, виконанням державних контрактів і зобов’язань перед бюджетом, належним і своєчасним відшкодуванням заподіяних державі збитків [35, c. 97];

- використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів;

- охороною пам’яток історії та культури, збереженням житлового фонду;

- додержанням виробниками продукції стандартів, технічних умов та інших вимог, пов’язаних з її якістю та сертифікацією;

- додержанням санітарних і ветеринарних правил, збиранням, утилізацією і захороненням промислових, побутових та інших відходів, додержанням правил благоустрою;

- додержанням архітектурно-будівельних норм, правил і стандартів;

- додержанням правил торгівлі, побутового, транспортного, комунального обслуговування, законодавства про захист прав споживачів [35, c. 98];

- додержанням законодавства з питань науки, мови, реклами, освіти, культури, охорони здоров’я, материнства та дитинства, сім’ї, молоді та неповнолітніх, соціального захисту населення, фізичної культури і спорту;

- охороною праці та своєчасною і не нижче визначеного державою мінімального розміру оплатою праці;

- додержанням громадського порядку, правил технічної експлуатації транспорту та дорожнього руху;

- додержанням законодавства про державну таємницю та інформацію [35, c. 97].

Серед основних предметних функцій місцевих органів виконавчої влади можна виділити економічну, бюджетну, соціальну, екологічну, юрисдикційну.

Компетенцію місцевих державних адміністрацій складають їхні власні, а також делеговані повноваження. Делегованими є повноваження, передані місцевим держадміністраціям відповідними радами, а також окремі повноваження, передані їм від органів виконавчої влади вищого рівня Кабінетом Міністрів України у межах, визначених законами України [36, c. 124].

Основні власні повноваження держадміністрації

1. В галузі соціально-економічного розвитку:

– розробляє проекти програм соціально-економічного розвитку і представляє їх на затвердження відповідній раді, забезпечує їх виконання, звітує перед радою про їх виконання;

– забезпечує ефективне використання природних, трудових і фінансових ресурсів;

– складає необхідні для управління соціально-економічним розвитком відповідної території баланси трудових, матеріально-фінансових та інших ресурсів, місцевих будівельних матеріалів, палива [6];

– розглядає і приймає рішення за пропозиціями органів місцевого самоврядування по проектах планів і заходів підприємств, установ, організацій, розташованих на відповідній території;

– розробляє пропозиції щодо фінансово-економічного обґрунтування обсягів продукції, що підлягає продажу для державних потреб за рахунок держбюджету; за пропозицією органів місцевого самоврядування формує обсяги продукції, що постачається для місцевих потреб за рахунок коштів місцевих бюджетів та інших джерел фінансування [37, c. 17].

2. В галузі бюджету і фінансів:

– складає і подає на затвердження ради проект місцевого бюджету і забезпечує його виконання; звітує перед відповідною радою про його виконання;

– подає у встановленому порядку в органи виконавчої влади вищого рівня фінансові показники і пропозиції до проекту Державного бюджету України, пропозиції щодо розміру коштів Держбюджету для їх розподілу між територіальними громадами, розмірів дотацій та субсидій, дані про зміни складу об’єктів, що підлягають бюджетному фінансуванню [6];

– отримує від усіх суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності інформацію, передбачену законодавством для складання і виконання бюджету;

– здійснює фінансування підприємств, установ і організацій, переданих у встановленому законом порядку в управління держадміністрації вищими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад;

– регулює ціни і тарифи за виконання робіт і надання житлово-комунальних послуг підприємствами, а також визначає і встановлює норми їхнього споживання [38, c. 192].

3. В галузі управління майном, приватизації та підприємництва:

– здійснює на своїй території управління майном, що перебуває в державній власності або передане під її управління, приймає рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, установ і організацій, що належать до сфери її управління, а також здійснює делеговані відповідною радою функції управління майном, що перебуває у спільній власності територіальних громад;

– вносить пропозиції до проектів програм приватизації держмайна, організує їх виконання;

– забезпечує реалізацію державної політики сприяння малому бізнесу, надає допомогу підприємцям, які займаються впровадженням інвестиційних проектів, виробництвом товарів народного споживання, наданням послуг населенню [6].

4.Повноваження в галузі містобудування, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку.

- організовує розробку та проведення експертизи містобудівної документації населених пунктів відповідно до державних норм і стандартів;

- забезпечує організацію обслуговування населення підприємствами, установами та організаціями житлово-комунального господарства, зв'язку, телебачення, радіомовлення, торгівлі та громадського харчування, побутового і транспортного обслуговування незалежно від форм власності;

- організовує роботу з атестації об'єктів, сертифікації продукції, робіт і послуг підприємств і організацій житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування населення [6];

- організовує охорону, реставрацію та використання пам'яток архітектури і містобудування, палацово-паркових, паркових та історико-культурних ландшафтів;

- розробляє та затверджує схеми санітарного очищення в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці та організовує окреме збирання побутових відходів, інших видів відходів як вторинної сировини;

- погоджує документацію із землеустрою у випадках та порядку, визначених Земельним кодексом України та Законом України "Про землеустрій", щодо відповідності зазначеної документації законодавству у сфері містобудування та архітектури, охорони культурної спадщини;

- здійснює заходи щодо ведення в установленому порядку єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов [40, c. 107].

5. В галузі екології.

– розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості ґрунтів, що перебувають у державній власності;

– подає пропозиції відповідним радам і здійснює заходи щодо реалізації їх рішень про приватизацію земель та їх вилучення для державних потреб;

– розробляє, подає на затвердження відповідної ради та забезпечує виконання регіональних екологічних програм; звітує перед відповідною радою про їх виконання; вносить до відповідних органів пропозиції щодо державних екологічних програм [6];

– вживає заходів для відшкодування збитків, заподіяних порушенням законодавства про охорону довкілля підприємствами, установами, організаціями і громадянами;

– вносить пропозиції відповідним органам місцевого самоврядування щодо організації територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення;

– інформує населення про екологічно небезпечні аварії та ситуації, стан довкілля, а також про заходи, що вживаються для його поліпшення [6];

– організовує роботу з ліквідації наслідків екологічних аварій, залучає до цих робіт підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та громадян;

– вносить пропозиції в установленому законом порядку про зупинення діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності у разі порушення ними законодавства про охорону довкілля і санітарних правил [41, c. 461];

– розробляє і забезпечує дотримання правил користування водозабірними спорудами, призначеними для задоволення питних, побутових та інших потреб населення, зони санітарної охорони джерел водопостачання; обмежує або забороняє використання підприємствами питної води у промислових цілях [6].

6. В галузі науки, освіти, охорони здоров’я:

– реалізовує державну політику в галузі науки, освіти, охорони здоров’я, культури, фізкультури і спорту, материнства і дитинства, сім’ї та молоді;

– сприяє розвитку науки і техніки, реалізації регіональних науково-технічних програм, впровадженню нових екологічно безпечних технологій, підвищенню технічного рівня виробництва та якості продукції; забезпечує охорону прав винахідників і раціоналізаторів, створення територіальних інноваційних центрів і технопарків [6];

– виконує програми щодо обов’язковості повної загальної середньої освіти, здійснює загальне керівництво закладами науки, освіти, охорони здоров’я, культури, фізкультури та спорту, що належать до сфери її управління, їх матеріально-фінансове забезпечення;

– вживає заходів до збереження мережі закладів освіти, культури, охорони здоров’я, фізкультури та спорту й розробляє прогнози її розвитку, враховує їх при розробці проектів програм соціально-економічного розвитку;

– організовує роботу медичних закладів у сфері надання допомоги населенню, надає у межах повноважень встановлені пільги і допомогу, пов’язані з охороною материнства і дитинства, поліпшенням умов життя багатодітних сімей [44, c. 157];

– вживає заходів щодо запобігання інфекційним захворюванням, епідеміям, епізоотіям та їх ліквідації;

– бере участь у вирішенні питань про визнання місцевості як курорту, встановлення зон санітарної охорони курортів і визначення їх режиму.

7. В галузі соціального захисту населення:

- реалізує державну політику в галузі соціального забезпечення та соціального захисту соціально незахищених громадян [6];

- сприяє розвитку соціального забезпечення соціально незахищених громадян, правильному і своєчасному призначенню і виплаті державних пенсій та допомоги, поданню адресної соціальної допомоги та підтримки, призначенню та виплаті цільової грошової допомоги, інших компенсаційних виплат;

– створює мережу, забезпечує розвиток матеріально-технічної бази закладів соціального захисту населення, підвищення рівня обслуговування в них;

– розробляє і забезпечує виконання комплексних програм поліпшення обслуговування соціально незахищених громадян [47, c. 168];

– забезпечує працевлаштування інвалідів, сприяє здобуттю ними освіти, набуттю необхідної кваліфікації, матеріально-побутовому обслуговуванню, санаторно-курортному лікуванню інвалідів, ветеранів війни та праці, осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; сприяє наданню протезно-ортопедичної допомоги населенню і забезпеченню інвалідів засобами пересування і реабілітації; встановлює піклування над повнолітніми дієздатними особами, які за станом здоров’я потребують догляду;

– забезпечує в установленому порядку надання населенню субсидій на житлово-комунальні послуги;

– сприяє громадським, релігійнім організаціям, благодійним фондам, окремим громадянам у наданні допомоги соціально незахищеним громадянам [50, c. 19].

8. В галузі забезпечення законності й правопорядку:

– забезпечує виконання Конституції та законів України, рішень Конституційного Суду України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади;

– забезпечує здійснення заходів щодо охорони громадської безпеки, громадського порядку, боротьби зі злочинністю [6];

– забезпечує розгляд звернень громадян та їх об’єднань, контролює стан цієї роботи в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в організаціях і установах, розташованих на відповідній території;

– здійснює заходи щодо правового інформування і виховання населення;

– розглядає питання і вносить пропозиції про нагородження державними нагородами [51, c. 19];

– забезпечує виконання актів законодавства з питань громадянства, пов’язаних з перебуванням іноземців та осіб без громадянства, сприяє органам внутрішніх справ у додержанні правил паспортної системи;

– проводить роботу, пов’язану з розробкою та здійсненням заходів щодо розміщення, працевлаштування, соціально-побутового і медичного обслуговування біженців, а також депортованих осіб, які добровільно повертаються в регіони їх колишнього проживання;

– забезпечує виконання законодавства щодо національних меншин і міграції, про свободу думки і слова, свободу світогляду і віросповідання [6];

– оголошує у разі стихійного лиха, аварій, катастроф, епідемій, епізоотій, пожеж, інших надзвичайних подій зони надзвичайної ситуації; здійснює передбачені законодавством заходи, пов’язані з підтриманням у них громадського порядку, врятуванням життя людей, захистом їх здоров’я і прав, збереженням матеріальних цінностей [6];

– бере участь у вирішенні питань проведення виборів і референдумів та адміністративно-територіального устрою у межах, визначених законодавством;

– розглядає справи про адміністративні правопорушення, віднесені до її відання, утворює адміністративні комісії та координує їх діяльність;

– здійснює управління архівною справою [54, c. 14].

9. В галузі міжнародних та зовнішньоекономічних відносин:

– забезпечує виконання зобов’язань за міжнародними договорами України на відповідній території;

– сприяє розвитку міжнародного співробітництва в галузі економіки, захисту прав людини, боротьби з тероризмом, екологічної безпеки, охорони здоров’я, науки, освіти, культури, туризму, фізкультури і спорту [6];

– укладає договори з іноземними партнерами про співробітництво в межах компетенції, визначеної законодавством;

– сприяє зовнішньоекономічним зв’язкам підприємств, установ та організацій, розташованих на її території, незалежно від форм власності;

– сприяє збільшенню виробництва продукції на експорт;

– організовує прикордонну і прибережну торгівлю [55, c. 138];

– сприяє діяльності митних органів та прикордонних служб, створенню умов для їх належного функціонування;

– вносить до відповідних органів пропозиції щодо залучення іноземних інвестицій для розвитку економічного потенціалу відповідної території [55, c. 138];

10. В галузі оборонної роботи:

– забезпечує виконання законодавства про військовий обов’язок посадовими особами і громадянами, підприємствами, установами і організаціями;

– здійснює заходи, пов’язані з мобілізаційною підготовкою, цивільною обороною на відповідній території [6];

– забезпечує виконання законодавства про пільги, встановлені для ветеранів війни, військовослужбовців, звільнених з військової служби, а також про пільги і допомогу сім’ям військовослужбовців строкової служби;

– сприяє підготовці молоді до військової служби, проведенню призову громадян на строкову військову та альтернативну (невійськову) службу;

– вживає заходів щодо створення належних умов для функціонування пунктів пропуску через державний кордон України [56, c. 19].

Таким чином, з приводу державної адміністрації, можна зробити наступні короткі висновки:

Державна адміністрація є одним із суб’єктів адміністративного (державно-управлінського) права, тому що, здійснює діяльність по управлінню соціальними відносинами, віднесеними до її компетенції законодавством України;

Поняття, правовий статус, повноваження, призначення і принципи діяльності  державної адміністрації закріплено в Конституції, та відповідних Законах України. Насамперед, це Закони “Про місцеві державні адміністрації” та “Про місцеве самоврядовання в Україні”, оскільки вони закріпляють основний розподіл виконавчої влади на місцях [6].

Державна адміністрація є складовою ланкою ієрархії державної влади і здійснює виконавчу владу відповідно до адміністративно-територіальнго поділу України. Державна адміністрація діє на засадах законності, гласності, поєднання загальнодержавних і місцевих інтересів, взаємодії з іншими відповідними органами та органами місцевого самоврядування [57, c. 25].