4.7. Запобіжні заходи

Відповідно до ст. 43-1 ГПК особа, яка має підстави побо­юватись, що подання потрібних для неї доказів стане згодом неможливим або утрудненим, а також підстави вважати, що ЇЇ права порушені або існує реальна загроза їх порушення, має право звернутися до господарського суду з заявою про вжиття запобіжних заходів до подання позову.

Отже, ГПК передбачає особливе право сторони на вжиття запобіжних заходів, які становлять дії, спрямовані на запобі­гання негативним наслідкам порушення прав та інтересів заінтересованої особи. Крім того, запобіжні заходи можуть забезпечувати подання необхідних доказів.

Стаття 43-2 ГПК передбачає окремі види запобіжних заходів, що забезпечують досягнення мети — подання потрібних для до­казів, а також запобігання негативним наслідкам, пов'язаним з можливим порушенням прав та інтересів заінтересованої особи.

До них належать:

1. витребування доказів;

2. огляд приміщень, у яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав;

3. накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжиті запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб.

Для вжиття зазначених заходів має бути подана заява. Вимо­ги щодо змісту заяви про вжиття запобіжних заходів містяться у ст. 43-3 ГПК, Відповідно до цих вимог заява має містити:

1. найменування господарського суду, до якого подається заява;

2. найменування заявника і особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи, їх поштові адреси; документи, що підтверд­жують за заявником-громадянином статус суб'єкта підприєм­ницької діяльності;

' Див.: Васильев СВ., Ніколенко Л.М. Доказування та докази у гос­подарському процесі України: Монографія. — Харків, 2004. — С. 111.

3. вид і суть запобіжного заходу;

4. обставини, якими заявник обґрунтовує необхідність вжит­тя запобіжних заходів;

5. перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви;

6) підпис заявника або його представника, якщо заява подається представником.

Як вже було зазначено, заява про вжиття запобіжних заходів має містити обставини, якими заявник обґрунтовує необхідність вжиття запобіжних заходів. Такі обставини ма­ють узгоджуватися з приписами ст. 43-1 ГПК, а згідно з п. 5 ч. 1 ст. 43-2, ч. З ст. 43-4 Кодексу — також підтверджуватися відповідними доказами, витребування й оцінку яких здійснює господарський суд за загальними правилами ГП К про докази. Зокрема, заявник має подати докази, достатні для впевненості в тому, що його право порушується або невідворотно буде порушено, а також докази наявності права.

Відповідно до п. 11 рекомендацій Президії Вищого гос­подарського суду України від 10 червня 2004 р. № 04-5/1107 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» у Декреті Кабінету Міністрів України «Про державне мито» не передбачено роз­міру ставок державного мита із заяв про вжиття запобіжних заходів. Отже, до внесення відповідних змін до вказаного Декрету господарський суд не має правових підстав для ви­несення ухвали про залишення такої заяви без руху у зв'язку з тим, що її не оплачено державним митом.

Сплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення су­дового процесу із заяв про вжиття запобіжних заходів законом не передбачена.

Згідно з п. 14 зазначених Рекомендацій разом із заявою про вжиття запобіжних заходів подаються її копії відповідно до кіль­кості осіб, щодо яких просять вжити запобіжних заходів. Однак вказана норма не зобов'язує господарський суд здійснювати розсилання цих копій. Копії заяви можуть вручатися заінтере­сованим особам під час її розгляду, здійснюваного відповідно до ст. 43-4 ГПК. Неодержання особою, щодо якої просять вжити запобіжних заходів, копії відповідної заяви або її відмова від одержання такої копії не є перешкодою для розгляду заяви.

Повідомлення заінтересованих осіб про час і місце розгляду заяви господарський суд здійснює шляхом винесення відповідної ухвали з додержанням вимог ст. 86 ГПК, а в разі необхідності — також шляхом надіслання телефонограми, телетайпограми, використання засобів електронного зв'язку тощо.

176

177

Заяву про вжиття запобіжних заходів може бути розглянуто без участі особи, щодо якої просять вжити таких заходів, зокре­ма коли існує вірогідність того, що будь-яка затримка у вжитті запобіжних заходів завдасть невиправної шкоди заявникові або існує ризик того, що докази про порушення права інтелектуаль­ної власності будуть знищені або втрачені. Відповідно до ч. З ст. 43-3 ГПК після подання заявником позовної заяви запобіжні заходи діють як заходи забезпечення позову, тому матеріали про вжиття запобіжних заходів мають бути приєднані до справи, що порушується за відповідною позовною заявою.

Чинне законодавство не містить прямих вказівок щодо міс­ця розгляду відповідної заяви. Згідно з ч. 1 ст. 43-4 ГПК заява про вжиття запобіжних заходів розглядається господарським судом, в районі діяльності якого належить провести ці процесу­альні дії. Отже, у вирішенні зазначеного питання слід виходити з того, який саме запобіжний захід заявник вважає за необхідне вжити: тобто якщо йдеться про витребування доказів, про огляд приміщень або про накладення арешту на майно, заява має подаватися до місцевого господарського суду, в районі діяльності якого знаходяться відповідно докази, приміщення або майно, стосовно яких належить провести певні дії.

Передбачене ч. 4 ст. 43-4 ГПК зобов'язання заявника забез­печити його вимогу заставою визначене як право, а не обов'язок господарського суду. Внесення коштів, які є предметом застави, має здійснюватися на депозит господарського суду. Сума від­повідних коштів, що визначається судом, має бути співмірною заявленій шкоді та розумно необхідною з огляду на неприпус­тимість зловживання запобіжними заходами і в жодному разі не може перевищувати розміру заявленої шкоди.

Згідно з ч. 5 ст. 43-4 ГПК в ухвалі господарського суду про вжиття запобіжних заходів зазначається зокрема порядок і спосіб їх виконання. Такі порядок і спосіб мають визначатися відповідно до обраного запобіжного заходу (ст. 43-2 ГПК), перелік яких є вичерпним. Витребування доказів (ст. 38 ГПК) здійснює господарський суд. Що ж до огляду приміщень, в яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав, та накладення арешту на майно, що належить особі, стосовно якої вжито за­побіжних заходів, і знаходиться в неї або в інших осіб, то такі дії здійснюються державним виконавцем в порядку, передбаченому Законом «Про виконавче провадження», на підставі відповідної ухвали господарського суду, яка згідно зі ст. 49-1 вказаного За­кону додається до документів виконавчого провадження. Такий арешт може бути застосовано щодо майна, яке ншіежить певній особі як на праві власності, так і на інших підставах, передбаче­них законом, в тому числі за договором оренди чи лізингу.

В ухвалі про вжиття запобіжного заходу має обов'язково зазначатися про те, що у разі неподання заявником відповід­ної позовної заяви у строк, встановлений ч. З ст. 43-3 ГПК, запобіжний захід припиняється (п. 1 ст. 43-9 Кодексу).

Строк, який надається господарським судом заявникові для виправлення недоліків заяви про вжиття запобіжних заходів (ч. 1 ст. 43-5 ГПК), має бути розумно необхідним й визна­чається з урахуванням конкретних обставин, пов'язаних з поданням заяви, зокрема тривалості поштообігу. Цей строк є процесуальним, а отже, в разі необхідності може бути подов­жений судом (ч. 4 ст. 53 ГПК) за заявою заінтересованої особи чи з власної ініціативи. У разі винесення ухвали про відмо­ву в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів (ч. б ст. 43-4 ГПК) зазначена заява не повертається судом заявни­кові, оскільки законом таке повернення не передбачене. Копії відповідної ухвали розсилаються заявникові та особі (особам), щодо якої (яких) просили вжити запобіжних заходів.

Відповідно до ст. 43-5 ГПК суддя, встановивши, що заяву про вжиття запобіжних заходів подано без додержання вимог, викладених у ст. 43-3 цього Кодексу, або не оплачено держав­ним митом, виносить ухвалу про залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк для виправ­лення недоліків. Коли заявник відповідно до вказівок судді у встановлений строк не виконає всіх перелічених у ст. 43-3 ГПК вимог та не сплатить державне мито, заява вважається неподаною і повертається заявнику, про що суддя виносить мотивовану ухвалу, яку разом із доданими до неї документами та іншими доказами повертає заявнику.

Відповідно до ст. 43-6 цього Кодексу ухвала про вжиття запобіжних заходів виконується негайно в порядку, встанов­леному для виконання судових рішень.

Відповідно до ст. 115 ГПК рішення, ухвали, постанови гос­подарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встанов­леному Законом «Про виконавче провадження».

Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка належить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону Украї­ни від 24 березня 1998 р. «Про державну виконавчу службу» примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби, державної вико­навчої служби Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя, державної виконавчої служби у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах (далі —

178

179

державні виконавці). За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення, або у разі виконання зведеного виконав­чого провадження при органах державної виконавчої служби можуть утворюватися виконавчі групи в порядку, встановленому Міністерством юстиції України, до складу яких включаються державні виконавці одного або кількох органів державної вико­навчої служби. За наказом Департаменту державної виконавчої служби або державної виконавчої служби Автономної Респуб­ліки Крим, областей та міст Києва і Севастополя на керівника групи можуть покладатися права та повноваження, встановлені цим Законом, у виконавчому провадженні для начальників де­ржавної виконавчої служби у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах. Інші органи, установи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передба­чених законом, у тому числі відповідно до ст. 6 цього Закону на вимогу чи за дорученням державного виконавця.

У законодавстві передбачено також скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів.

Так, відповідно до ст. 43-7 ГПК на ухвалу про вжиття за­побіжних заходів, винесену за участю заявника без повідом­лення особи, щодо якої вжито запобіжних заходів, остання протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали може подати заяву про її скасування. Подання заяви про скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів не зупиняє виконання ухвали про вжиття запобіжних заходів.

Заява про скасування вжиття запобіжних заходів розгля­дається протягом трьох днів господарським судом, який виніс ухвалу про їх вжиття. Неявка заінтересованих осіб не переш­коджає розгляду заяви.

За результатами розгляду заяви господарський суд виносить ухвалу про залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів або її зміну чи скасування.

На ухвалу про вжиття запобіжних заходів, ухвалу про від­мову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів, а також на ухвалу про залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів або її зміну чи скасування може бути по­дано апеляційну скаргу.

Подання апеляційної скарги на ухвалу про вжиття запобіж­них заходів не зупиняє виконання відповідної ухвали. Подання апеляційної скарги на ухвалу про скасування запобіжних за­ходів або їх заміну зупиняє виконання відповідної ухвали.

Слід зазначити, що оскарження ухвал щодо вжиття запобіж­них заходів у ст. 43-8 ГПК передбачено лише в апеляційному, а не в касаційному порядку. Тому в разі подання касаційної

скарги на відповідну ухвалу та (або) на прийняту за результата­ми її апеляційного перегляду постанову Вищий господарський суд України відмовляє в прийнятті такої скарги і виносить з цього приводу відповідну ухвалу.

Запобіжні заходи припиняються у разі:

1. неподання заявником відповідної позовної заяви у строк, встановлений ч. З ст. 43-3 ГПК;

2. відмови господарським судом у прийнятті позовної заяви з підстав, передбачених ч. 1 ст. 62 ГПК;

1. невиконання позивачем вимог, передбачених ст. 63 ГПК;

3. винесення господарським судом ухвали про скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів.

Цей перелік є виключним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

У разі припинення запобіжних заходів та повернення заяви відповідно до ч. 1 ст. 43-9 ГПК постає питання про відшко­дування завданої шкоди.

Відповідно до положень ст. 43-10 Кодексу у випадку припи­нення запобіжних заходів або у разі відмови заявника від позову, або набрання законної сили рішенням щодо відмови у задоволен­ні позову особа, щодо якої вжито запобіжних заходів, має право на відшкодування шкоди, завданої вжитгям цих заходів.

У разі внесення заявником застави відшкодування шкоди, завданої вжиттям запобіжних заходів, в першу чергу здійс­нюється за рахунок цієї застави.

Застава повертається заявникові повністю, якщо госпо­дарський суд задовольнив позов заявника, або якщо відпові­дачем було визнано позов, або якщо господарським судом затверджено мирову угоду сторін.

У випадках, передбачених пунктами 2—4 ст. 43-9 ГПК, а також під час розгляду справи по суті господарський суд може вирішити питання щодо відшкодування шкоди, завданої вжиттям запобіжних заходів.

Список рекомендованої літератури:

1. Арбитражный процесе: Учеб. пособ. / Под ред. Р.Е. Гу- касяна, В.Ф. Тараненко. — М., 1996.

2. Беляневич В.Е. Господарський процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. — К., 2006.

3. Богля С.С. Відображення в інституті судових витрат принципів процесуальної економії та доступності судового

180

181

захисту // Проблеми правознавства та правоохоронної діяль­ності. — 2003. — № 2. — С 238—288.

4. Богля С.С. Судові витрати в цивільному судочинстві: Автореф. лис. ... канд. юрид. наук. — Харків, 2005.

5. Васильєв С.В., Ніколенко Л.М. Доказування та докази у господарському процесі України: Монографія. — Харків, 2004.

6. Вершинин А.П. Внешнеэкономическое право. Введение в правовое регулирование внешнеэкономической деятельности. — М., 2001.

7. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. — М., 2000.

8. Жгунова А. В. Сроки в советском гражданском праве: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. — Свердловск, 1971.

9. Коссак В.М., Бачун О.В. Практика вирішення спорів, пов'язаних з реалізацією корпоративних прав (за матеріала­ми узагальнення практики Господарського суду м. Києва) // Право України. — 2003. — № 12. — С 37.

10. Луць В.В. Строки в цивільних правовідносинах. — Львів, 1994.

11. Луць В. В. Строки захисту цивільних прав. — Львів, 1993.

12. Мельник О. Захист прав суб'єктів ЗЕД у міжнародному комерційному арбітражі // Юридический журнал. — 2004. — № 2. — С 156—174.

13. Науково-практичнии коментар Господарського процесуаль­ного кодексу України / За ред. О.І. Харитонової. — К., 2006.

14. Притика Д.М. Арбітражний процес: Законодавство та практика застосування. — Харків, 1999.

15. Притика Д.М., Тітов М.І., Щербіна B.C. та ін. Арбіт­ражний процес: Навч. посіб. — Ч. II — Харків, 2001.

16. Сибилев Д.М. Участие третьих лиц в гражданском су­допроизводстве. — Харьков, 2001.

17. Трубников Н.Н. Проблема времени в свете философско­го мировоззрения // Вопросы философии. — 1978. — № 2. — С. 111-118.

18. Халатов С.А. Представительство в гражданском и ар­битражном процессе. — М., 2002.

19. Цірат ГА. Міжнародний комерційний арбітраж: Навч. посіб. - К., 2002.

20. Цікало В.І. Поняття та правова природа давності в цивіль­них правовідносинах // Вісник Львівського університету. — 2001. - Вип. 36. - С 302.

21. Чернадчук В.Д., Сухонос В.В., Нагребельний В.П., Лук'янець Д.М. Господарське процесуальне право України: Підруч. — Суми, 2006.