5.2. Форма і зміст позовної заяви

Згідно зі ст. 54 ГПК позовна заява має містити:

1. найменування господарського суду, до якого подається заява;

2. найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізви­ще, ім'я та по батькові за його наявності дпя фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб'єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або індивідуальні ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб — платників податків);

3. документи, що підтверджують за громадянином статус суб'єкта підприємницької діяльності;

4. зазначення ціни позову, якщо позов підлягас грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів);

5. зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів — зміст позовних вимог щодо кожного з них;

6. виклад обставин, на яких грунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавс­тво, на підставі якого подається позов;

7. відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися;

8. відомості про вжиття запобіжних заходів відповідно до розділу V-1 ГПК;

9. перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору.

Обов'язковою вимогою, передбаченою ст. 54 ГПК, є письмова форма позовної заяви. Позовна заява підписується керівником підприємства, організації або його заступником (органами юридичної особи), прокурором.

Із порівняння цієї статті зі ст. 63 ГПК випливає, що в позов­ній заяві слід обов'язково вказати посаду особи, яка підписала її від імені юридичної особи. Якщо позовна заява підписана особою, яка не має такого права, або особою, посада якої не вказана, вона згідно з п. 1 ч. 1 ст. 63 Кодексу повертається суддею без розгляду.

На етапі подання заяви важливим моментом є визначення господарського суду, який розглядатиме справу. Якшо позивач помилиться і виявиться, що справа не є підсудною певному господарському суду, матеріали справи надсилаються госпо­дарським судом за встановленою підсудністю не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи. При цьому позивач має право оскаржити ухвалу суду про передачу справи за підсудністю.

В позовній заяві має бути вказана назва господарського суду, до якого надсилається позовна заява. Але, аналізуючи зміст ст. 63 ГПК, можна дійти висновку: якщо назву госпо­дарського сулу не вказано, це не є підставою для повернення позовної заяви без розгляду.

В позовній заяві вказуються найменування сторін, їх пош­това адреса — для індивідуалізації учасників спору, а також для відправлення їм судових документів і подальшого виконання рішення. На сьогодні вимога про зазначення в позові реквізитів

188

189

сторін (номерт рахунків сторін у банківських установах) не є обов'язковою. Це зумовлено складністю отримання в банках даних про рахунки відповідача, оскільки позивач не завжди пов'язаний з відповідачем договірними відносинами.

Закон передбачає обов'язкову вимогу про повне наймену­вання сторін (п. 2 ч. 1 ст. 63 ГПК). Отже, можливість вказувати їх офіційне скорочене найменування виключається.

Якою позов подається до кількох відповідачів, слід вка­зувати повне найменування, поштову адресу кожного з них. Порушення цієї вимоги має наслідком повернення позовної заяви без розгляду (п. 2 ч. 1 ст. 63 ГПК).

Так, суддя господарського суду м. Києва, розглянувши матеріали за позовом ЗАТ до Кабінету Міністрів України, Національної комісії регулювання електроенергетики Ук­раїни та Національної комісії з питань регулювання елек­троенергетики України про визнання недійсними окремих положень нормативних актів, встановив:

У позовній заяві не вказано повного найменування сторін, їх поштових адрес.

Відповідно до п. 58 Правил надання послуг поштово­го зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 р. № 1155, адреса, за якою пересилається поштове відправлення (поштовий переказ), зазначається у такому порядку: найменування адресата (одержувача) у називному відмінку... повне найменування підприємства, установи, населеного пункту, району, області, поштовий індекс...

Відповідно до п. 60 вказаних Правил адреса має бути вичерпною і повністю виключати необхідність в уточненні даних під час пересилання поштового відправлення (пошто­вого переказу). В адресі не повинно бути скорочених най­менувань чи будь-яких знаків, що не стосуються адреси.

Оскільки відповідно до п. 61 зазначених Правил пош­тові відправлення юридичних осіб без зазначення індексів для пересилання не приймаються, а вийняті з поштових скриньок — повертаються відправникам з першого етапу обробки, в п. 2 ч. 2 ст. 54 ГПК встановлено, шо позовна заява повинна містити найменування сторін та їх поштові адреси, а в зазначеній позовній заяві відсутні індекси від­повідачів.

Крім того, не подано доказів, шо підтверджують викла­дені в заяві обставини.

Відповідно до ч. 2 ст. 36 ГПК письмові докази подаються в оригіналі або належним чином посвідченій копії. Надані ксерокопії документів належним чином не посвідчені.

190

Керуючись пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 63 ГПК, суд ухвалив: Позовну заяву і додані до неї матеріали повернути по­зивачеві без розгляду.

Повернути з бюджету державне мито у сумі 85 грн. 00 коп., перераховане квитанцією № 000023 від 10 березня 2005 р.

В позовній заяві вказується ціна позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. В ціну позову включаються вказані в позовній заяві суми штрафу, пені. Ціна позову, який складається з кількох самостійних вимог, визначається сумою всіх вимог.

Визначення ціни позову має важливе значення, оскільки ця сума безпосередньо впливає на розмір державного мита, що сплачується за подання позову (в разі якщо позивач не звільнений вії сплати державного мита). Ціну позову вказує позивач і тільки у разі її неправильного зазначення вона виз­начається суддею.

Правила ст. 55 ГПК визначають ціну позову:

1. у позовах про стягнення грошей — стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку;

2. у позовах про витребування майна — вартістю майна, що витребується;

3. у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог — загальною сумою усіх вимог;

4. у позовах про стягнення іноземної валюти — в іноземній та національній валюті відповідно до офіційного курсу, встановле­ного Національним банком України на день подання позову.

В позовній заяві вказуються: обставини, на яких грунтується позовна вимога; докази, що підтверджують її; обґрунтований розрахунок стягуваної або оспорюваної суми; законодавство, на підставі якого подається позов.

Обставини, на яких грунтуються позовні вимоги — юридич­ні факти, що призвели до виникнення спірних правовідносин (договір тощо), його порушення, настання відповідальності або інших наслідків.

В позовній заяві перелічуються докази, які підтверджують такі юридичні факти з викладенням 'їх суті. Перелік доказів встановлюється стороною самостійно, виходячи з ЇЇ право­вої позиції у справі. Докази, як правило, подаються до суду в копіях, посвідчених належним чином (копія документа скріплюється печаткою позивача, підписом уповноваженої посадової особи або представника та написом «копія вірна» або «з оригіналом згідно»). Відповідно до п. 3.2 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі пи-

191

тання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» суд не вправі повернути позовну заяву з мо­тиву ненадання документів, що є доказами, оскільки позивач може їх надавати, а суд — вимагати їх надання до закінчення розгляду справи. Якщо у позовній заяві є посилання на докази, що підтверджують викладені обставини, але самих доказів до позовної заяви не додано, таку заяву не можна повертати з посиланням на ст. 63 ГПК. У цьому випадку суддя у процесі підготовки справи до розгляду ухвалою витребує ці докази від позивача чи відповідача.

Розрахунок стягуваної або оспорюваної суми складається із зазначенням застосованих методів, платіжних та товарно-роз­порядчих документів з розбивкою по періодам і підписується посадовими особами, які його склали.

Законодавство, на підставі якого подається позов, вказуєть­ся у вигляді посилання на конкретні положення відповідних нормативно-правових актів.

Засоби захисту прав передбачені в ЦК. Якщо позов подаєть­ся до кількох відповідачів, в позовній заяві має бути виділена позовна вимога щодо кожного з них.

В одній позовній заяві згідно зі ст. 58 ГПК може бути об'єднано кілька вимог до одного чи кількох відповідачів. Але вони мають бути пов'язані між собою підставами виникнення або поданими доказами. В іншому випадку — якщо буде порушено правила поєднання вимог або об'єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору — позовна заява підлягає поверненню без розгляду (п. 5 ч. 1 ст. 63 ГПК).

Право на об'єднання позовів належить насамперед позива­чеві. Він може в одній позовній заяві об'єднати кілька вимог. Але закон надає право суду об'єднувати в одне провадження кілька однорідних позовних вимог за позовами одного і того самого позивача до того самого відповідача або до різних від­повідачів. Суд має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь одні і ті самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

Прикладом об'єднання позовних вимог Президія Вищого арбітражного суду України в роз'ясненні «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодек­су України» називає зокрема такі об'єднані вимоги:

— про стягнення неповернутого кредиту, відсотків за ко­ристування кредитом і неустойки;

192

• про визнання недійсним акта державного органу і про відшкодування заподіяної у зв'язку з його виданням шкоди;

• про стягнення вартості недостачі товару, одержаного за кількома транспортними документами і оформленої одним актом приймання або коли такий товар сплачено за одним розрахунковим документом;

• про спонукання до виконання зобов'язань за госпо­дарським договором і про застосування заходів майнової відповідальності за його невиконання.

Згідно зі ст. 57 ГПК до позовної заяви додаються документи, які підтверджують:

1. вжиття заходів досудового врегулювання господарсько­го спору у випадках, передбачених ст. 5 ГПК, з кожним із відповідачів (у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні договорів — відповідно договір, проект договору, лист, який містить вимогу про укладення, зміну чи розірвання договору, відомості про пропозиції однієї сторони і розгляд їх у встановленому порядку, відповідь другої сторони, якщо її одержано, та інші документи; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав — копія претензії, до­кази її надсилання відповідачу, копія відповіді на претензію, якщо відповідь одержано);

2. відправлення відповідачеві копії позовної заяви і дода­них до неї документів. Позивач, прокурор чи його заступник зобов'язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих доку­ментів у сторін немає. Такий самий обов'язок покладається на позивача у разі залучення господарським судом до участі у справі іншого відповідача, заміни господарським судом нена­лежного відповідача. Зазвичай документами, що підтверджують відправлення, є фіскальний чек поштового відділення та опис вкладення у цінний лист. Розрахунковий документ (фіскальний чек), виданий відправникові поштового відправлення відповід­но до п. 36 Правил надання послуг поштового зв'язку, може вважатися належним доказом надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів. Відсутність опису вкладення до листа не тягне наслідків у вигляді повернення позовної заяви, оскільки, згідно з п. 78 вказаних Правил лис­ти, бандеролі і посилки приймаються з таким описом лише за бажанням відправника, тому у господарського суду відсутні правові підстави спонукати відправників до обов'язкового оформлення описів вкладення;

3. сплату державного мита у встановлених порядку і роз­мірі.

193

Розмір державного мита встановлений Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито». Законом України від 25 березня 2005 р. «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2005 рік» та деяких інших законодав­чих актів України» до цього Декрету було внесено зміни, які значно збільшили розмір держмита. Відповідно до цих змін із позовних заяв майнового характеру сплачується державне мито в розмірі 1% ціни позову (але не менше 6 і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). Отже, максимальний розмір держмита за подання позову становить 25 500 грн. (до внесених змін ця сума дорівнювала 1700 грн.). Якщо аналізувати правила (порядок) сплати мита, слід звер­нутися до роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України». Виша спе­ціалізована судова інстанція визначає, що платіжне доручення на безготівкове перерахування державного мита, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява) оплачується державним митом.

Згідно з п. 14 Інструкції про порядок обчислення та справ­ляння державного мита, у разі безготівкового перерахування державного мита з рахунка платника відповідальний виконавець установи банку зобов'язаний на лицьовому чи зворотному боці останнього примірника платіжного доручення, який видається платнику, зробити відповідний напис (помітку) про зарахування державного мита до державного бюджету. Цей напис скріплюєть­ся першим і другим підписами посадових осіб і відбитком печатки кредитної установи із зазначенням дати виконання платіжного доручення. Невиконання цієї вимоги має наслідком повернення позовної заяви без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК. Якщо позивач сплатив державне мито готівкою, Інструкція у такому разі не передбачає вчинення кредитною установою будь-яких написів, крім встановлених формою квитанції. У цьому випад­ку до позовної заяви додається оригінал квитанції кредитної установи, яка прийняла платіж. Але на стадії судового розгляду справи господарський суд може зобов'язати позивача надати довідку з Державного казначейства про зарахування держмита, сплаченого готівкою, до держбюджету України. Необхідно також враховувати, що платіжні документи подаються до господарсько­го суду тільки в оригіналі. Ксерокопії чи фотокопії платіжних документів не можуть бути доказом сплати державного мита. Слід суворо дотримуватись всіх зазначених правил, оскільки суди приділяють цим правилам дуже велику увагу;

4) сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У Розмірах витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, пов'язаного з розглядом цивільних і госпо­дарських справ встановлено, що розмір витрат на інформа­ційно-технічне забезпечення судового процесу для позивачів становить 118 гри. Але якшо позивач у встановленому порядку звільнений від сплати державного мита, то він звільнений і від сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

5) обставини, на яких грунтуються позовні вимоги.

До заяви про визнання акта недійсним додається також копія оспорюваного акта або посвідчений витяг з нього.

До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

В позовній заяві можна вказати й інші відомості, напри­клад, про третіх осіб, чиї права можуть бути обмежені резуль­татами розгляду справи. В позовній заяві може вказуватися клопотання про розстрочку, відстрочку, звільнення від сплати державного мита, відновлення строку позовної давності, за­безпечення позову тощо.