7.5. Повноваження суду апеляційної Інстанції

Повноваження апеляційної інстанції щодо розгляду апеля­ційних скарг на рішення суду першої інстанції вичерпно виз­начено у ст. 103 ГПК, яка не передбачає можливості передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Таке право надано апеляційній інстанції лише у разі скасування ухвал, зазначених у ч. 4 ст. 106 Кодексу.

Отже, якщо у процесі перегляду справи апеляційним гос­подарським судом буде встановлено, що суд першої інстанції, приймаючи рішення, неправомірно відмовив у задоволенні частини позовних вимог, припинив провадження чи залишив без розгляду позов у певній частині або ж не розглянув одну чи кілька заявлених вимог, суд апеляційної інстанції пови­нен самостійно усунути відповідне порушення. Він не вправі передавати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під повноваженнями суду апеляційної інстанції в юридич­ній літературі розуміють сукупність його прав та обов'язків, пов'язаних з вчиненням встановлених законом процесуальних

290

291

дій стосовно рішення або ухвали, які не набрали чинності і є об'єктом перевірки за апеляційною скаргою чи апеляційним поданням прокурора.

За своєю суттю повноваження можуть бути предметними і функціональними.

Предметними повноваженнями є такі повноваження органу судової влади, які визначають межі юрисдикції зазначеного суб'єкта правовідносин.

Функціональні повноваження — це різні дії зазначеного су­дового органу в процесі здійснення правосуддя, пов'язані з вирішальними діями суду щодо керівництва процесом.

Отже, повноваження суду апеляційної інстанції грунтуються на принципах диспозитивності і змагальності, які є визначаль­ними для апеляційного провадження. Можливість апеляційного господарського суду щодо дослідження нових доказів зумовлена вимогами господарського процесуального законодавства, пов­новаження апеляційного суду при розгляді справи в апеляційній інстанції не зв'язані доводами апеляційної скарги (подання).

Право апеляційного господарського суду скасувати рішення суду першої інстанції або змінити його чи ухвалити нове рішен­ня є характерним повноваженням суду апеляційної інстанції.

Апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право:

1. залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення;

2. скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;

3. скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду пов­ністю або частково;

4. змінити рішення.

Апеляційний суд вправі прийняти додаткову постанову за заявою особи, яка бере участь у справі, або за своєю ініціативою у разі, якщо він скасував рішення господарського суду першої інстанції повністю або частково і прийняв нове рішення (п. 2 ст. 103 ГПК). Додаткову постанову може бути прийнято апеля­ційним судом, якщо з якоїсь позовної вимоги, яку було розгля­нуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення, або якщо не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення державного мита з бюджету.

За загальним правилом суд апеляційної інстанції повинен мати певні критерії, за допомогою яких він міг би перевірити правильність рішень місцевого суду. Такими критеріями є підстави для скасування або зміни судового рішення. У зв'язку

з цим ГПК містить досить детальний перелік підстав, за яких рішення суду першої інстанції підлягає перегляду.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1. неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2. недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3. невідповідність висновків, викладених у рішенні місце­вого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм ма­ теріального чи процесуального права.

Перші три з підстави свідчать про необґрунтованість судо­вого рішення, а остання — про його незаконність.

Отже, обгрунтованим вважається рішення, яке повно відоб­ражає обставини, що мають значення для справи, а висновки суду щодо встановлених обставин і правових наслідків є вичер­пними, такими, що відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, які досліджені в судовому засіданні.

Недотримання цих правил є підставою для скасування рішення суду.

Порушення або неправильне застосування норм процесу­ального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо цс порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Залежно від правових наслідків, зумовлених порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, в юридич­ній літературі виокремлюють такі порушення, які в усіх випад­ках призводять до скасування рішення, їх зазвичай називають безумовними підставами для скасування рішення суду.

Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого госпо­дарського суду, якщо:

1. справу розглянуто господарським судом у незаконному складі колегії суддів;

2. справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду;

3. господарський суд прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

4. рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

5) рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглядала справу;

292

6. рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім ви­падків, передбачених у ч. З ст. 17 цього Кодексу;

7. рішення прийнято господарським судом з порушенням правил виключної підсудності.

Порушення норм процесуального права, зазначені в ч. З ст. 104 ГПК, є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, зокрема тоді, коли суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. У такому випадку апеляційний суд скасовує рішення місцевого господарського суду повністю і згідно з п. 2 ст. 103 Кодексу приймає нове рішення.

Отже, перелік підстав, зазначених у статті 104 ГПК, дає можливість дійти висновку, що всі підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення можна звести до незаконності й необґрунтованості рішення.

Вивчення кожного із зазначених видів порушень має як тео­ретичне, так і практичне значення. Лише чітко з'ясувавши, яке конкретно із зазначених у законі порушень допустив суд, апе­ляційна інстанція може правильно викласти мотиви скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Отже, аналіз підстав для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення свідчить про те, що перелік цих підстав є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Необхідно зазначити, що ГПК не передбачає такої підстави для скасування рішення, як відмова позивача від позову.

Тут хотілося б зробити невеликий відступ від господарського процесу й звернутися до більш прогресивного цивільного проце­су, насамперед до повноважень апеляційного суду в цивільному процесі. Ці повноваження зазначені в ст. 307 ЦПК.

За результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд мас право:

1. постановити ухпалу про відхилення апеляційної скарги й залишення рішення без змін;

2. скасувати рішення суду першої інстанції й ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

3. змінити рішення;

4. постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції й закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду;

5. постановити ухвалу визначення про повне або часткове скасування рішення суду першої інстанції й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Отже, відмінності між ст. 104 ГПК і ст. 307 ЦПК незначні. І в тій, і в іншій не зазначено підстав для скасування рішення першої інстанції й закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову в апеляційній інстанції.

Але в ЦПК є ст. 306 «Відмова позивача від позову й мирова угода сторін». У ній визначено, що в апеляційному суді позивач має право відмовитися від позову, а сторони — укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто направив апеляційну скаргу.

Законодавець послідовно врегулював питання відмови позивача від позову в адміністративному судочинстві. Так, у ст. 194 КАС зазначено, що позивач може відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення апе­ляційного провадження.

При цьому в ст. 204 цього Кодексу законодавець визначив, що постанова суду першої інстанції скасовується в апеляційно­му порядку, а провадження у справі закривається на підставах, передбачених зокрема ст. 157 КАС. У п. 2 ч. 1 зазначеної статті як підстава для припинення провадження у справі передбачено відмову позивача від адміністративного позову, якщо відмова прийнята судом. У випадку якщо рішення суду першої інстанції є законним, а підстави для припинення провадження виникли після його прийняття, апеляційний суд визнає рішення суду першої інстанції недійсним і закриває провадження у справі.

І в господарському, і в цивільному процесі, і в адміністратив­ному судочинстві завдання й мета апеляційної інстанції однакові: перевірка рішення суду першої інстанції й у випадках, передба­чених законом, прийняття рішення іцодо спору по суті.

Отже, основний аргумент тих, хто стверджує, шо відмова позивача від позову в апеляційній інстанції неможлива тому, що спір вже вирішений, не відповідає основній меті законо­давця в цьому питанні.

Основи цивільного процесу й адміністративного судочинства вказують на відсутність теоретичних підстав для ствердження про те, що ухвалення рішення в суді першої інстанції позбавляє можливості відмовитися від позову в апеляційному суді.

Що ж стосується безпосередньо господарського процесу, то у ст. 99 ГПК встановлено порядок розгляду апеляційної скарги (подання) і визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII цього Кодексу. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

294

295

Тобто насамперед необхідно встановити, чи передбачає ГПК у розділі XII якісь особливості щодо відмови позивача від по­зову. Ні, такі особливості не встановлені. Щодо повноважень суду апеляційної інстанції, якими він користується при розгляді справ, то й тут необхідно вказати, що він, як і суд пертої інс­танції, має право прийняти відмову позивача від позову.

Якщо апеляційний суд відмовляє позивачеві в праві відмО' витися від позову, то цим він змушує позивача продовжувати брати участь у господарському процесі проти його волі. Суд зобов'язує позивача захищати своє право, обмежуючи його в праві вільно розпоряджатися своїми правами й свободами, порушує принцип диспозитивності поводження особи й зму­шує її вчиняти дії, проти яких вона заперечує або здійснювати які не бажає.

Відповідно до принципів, закріплених у статтях 3, 8, ч. 1 ст. 19 Конституції, суд не може зазначати, ідо позивач не має права відмовитися від позову на стадії апеляційного провадження.

Відсутність прямої норми права щодо наслідків розгляду відмови від позову в апеляційній інстанції не може бути пере­шкодою для здійснення позивачем вільного волевиявлення у вирішенні питання щодо судового захисту порушеного права або відмови від такого захисту.

Принцип права не може бути проігнорований або пору­шений з посиланням на відсутність норми права. Суд може не прийняти відмову від позову, якщо це порушує права й інтереси третіх осіб. При цьому суд здійснює превентивну функцію щодо недопущення порушення прав інших осіб, а не позивача й відповідача.

Водночас позивач має право й повинен самостійно визна­чатися щодо здійснення або нездійснення захисту своїх прав у господарському процесі. У випадку, якщо відмова від позову не порушує прав і законних інтересів третіх осіб, апеляційний суд зобов'язаний прийняти її. Невизначеність у ГПК правових наслідків відмови від позову в апеляційній інстанції не є під­ставою для порушення Конституції, зокрема положень ст. 64, що не допускає обмеження прав і свобод, крім випадків, вста­новлених Основним Законом.

Обмеження позивача в праві щодо відмови від позову є обмеженням конституційного принципу верховенства права. Верховний Суд України під час перегляду рішень господарських судів у порядку повторної касації неодноразово вказував, що відсутність у тш чи іншій статті ГПК певного правового наслідку перегляду судового рішення не є процесуальною перешкодою для прийняття ним, Верховним Судом України, рішення, не

передбаченого ГПК. При цьому Верховний Суд України по­силався навіть не на принцип верховенства права, а на свій статус найвищого органу в системі судів загальної юрисдикції й на обов'язок забезпечити законність у здійсненні правосуддя (постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 17 жовтня 2006 р. у справі № 3/157).

7.6. Постанова апеляційної інстанції

За результатами розгляду справи по суті апеляційний гос­подарський суд, вислухавши пояснення сторін судового про­цесу, дослідивши наявні та витребувані судом докази, приймає постанову, яка набирає законної сили з дня її прийняття та надсилається сторонам у справі в п'ятиденний строк з дня її прийняття.

Постанова приймається іменем України відповідно до вимог ч. 5 ст. 124 Конституції та має вступну, описову, мотивувальну і резолютивну частини, які повинні містити певні відомості, зазначені у ст. 105 ГПК.

Так, у постанові мають бути зазначені:

1. найменування апеляційного господарського суду, який розглянув апеляційну скаргу, склад суду, номер справи і дата прийняття постанови;

2. найменування сторін і найменування особи, яка подала скаргу (подання);

3. найменування місцевого господарського суду, рішення якого оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, прізвища судді (суддів);

4. стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду;

1. підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення;

5. доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу (по­дання);

6. обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; '

8. у разі скасування або зміни рішення місцевого госпо­дарського суду — доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції:

9. висновки за результатами розгляду апеляційної скарги (подання);

296

10) новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Згідно із ст. 101 ГПК апеляційна інстанція вправі прий­няти додаткове рішення, роз'яснити чи виправити його лише стосовно прийнятих нею процесуальних документів, але не рішень, прийнятих у першій інстанції.

Питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови апеляційного суду та порядок її виконання вирішується апеляцій­ним судом одночасно з прийняттям постанови за результатами перегляду судового рішення, про що зазначається у постанові.

В інших випадках, тобто коли відповідну заяву подано після прийняття постанови апеляційним судом, зазначені питання вирішуються господарським судом, який розглянув справу у першій інстанції, з винесенням ухвали на підставі ст. 121 Кодексу.

Відповідно до ст. 121-1 ГПК повноваження на зупинення виконання судового рішення має виключно суд касаційної інстанції. Тому апеляційний господарський суд за будь-яких обставин не має права на таке зупинення.

Господарський суд апеляційної інстанції, прийнявши поста­нову за результатами перегляду рішення суду першої інстанції, повинен повернути матеріали відповідної справи до місцевого господарського суду.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку. Правила такого оскарження зазначені у розділі XII-1 Кодексу. Якщо зазначену постанову оскаржено в касаційному порядку, матеріали справи у разі необхідності видачі судом першої інстанції наказу на виконання рішення і в цьому випадку мають бути повернуті до цього суду, який, видавши стягувачеві зазначений наказ, надсилає їх до Вищо­го господарського суду України для здійснення касаційного провадження.

Список рекомендованої літератури:

1. Васильев СВ. Хозяйственное судопроизводство Украины: Учеб. пособ. — Харьков, 2004. — 408 с.

2. Куйбіда Р. Перегляд судових рішень в Україні: вдоскона­лення процедури (нотатки з науково-практичного семінару) // Право України. - 2003. — № 8. — С. 143—144.

3. Малишев К.И. Курс гражданского судопроизводства. — Т. 23. - СПб., 1874.