14.2. Хвороби новонароджених тварин

Пупковий сепсис та омфаліт (зерзіз итЬ'йісаІіз)

Пупковий сепсис - гостре інфекційне захворювання переважно новонароджених телят і пов'язано із недотриманням ветеринарно-санітарних правил при проведенні родів та антисептичної обробки пуповини.

У телят та ягнят часто розвивається гнійний процес, який носить назву омфаліт. Тривалий період розвитку захворювання пояснюється тим, що в багатьох випадках приблизно бувають рівні сили мікробної агресії та захисту організму теляти і процес супроводжується значним виснаженням організму теляти. Не дивлячись на задовільні умови утримання та годівлі хворі телята не поправляються, відстають в рості і такий стан називають хроніосепсисом - хронічний септичний стан теляти.

У випадку септицемії вхідними воротами інфекції є пупкові судини, а пізніше розвиваються у паренхіматозних органах теляти дистрофічні процеси, геморагічний синдром на всіх серозних оболонках з розвитком гемолітичної жовтяниці.

Загибель телят при пупковому сепсисі дуже висока і становить 75-90 % від захво-рівших. При гострій чи блискавичній формі сепсису телята гинуть через 4-8 годин піс­ля народження, при цьому місцевий гнійний запальний процес не встигає розвинутися і загибель телят відносять за рахунок інших хвороб - так званої токсичної диспепсії. Хронічна форма сепсису з розвитком омфаліту зустрічається у 25-37 % телят. Низь­кий рівень загальної резистентності організму телят, недостатність колострального імунітету прямо корелює з низьким рівнем імунного статусу глибокотільних корів.

Симптоми. Перші клінічні ознаки захворювання виявляються через 8-20 годин після народження. У телят проявляється пригнічення загального стану, відмова від ссання, підвищення температури тіла на 0,5-1,5 °С, розлади з боку шлунково-кишко­вого тракту. Основа пуповини тістуватої консистенції, пупковий канатик потовщений, болючий, при пальпації черевної стінки теля відчуває біль.

В нормі у пуповині розвивається сухий некроз і на 5-8-му добу вона відпадає. При груповому утриманні телят, коли вони ссуть один одного, тканини пуповини роз­мокають, інфікуються і розвивається в них гнійний процес. Пупок стає набряклим, болючим, запальний процес поширюється на навколишні тканини. В місці пуповини формується гнильна маса темно-бурого кольору.

427

Розділ 14

Пізніше з рани пуповини починає виділятися ексудат серозно-гнійного характеру і процес може переходити у хронічну форму. У телят розвивається гнійний омфаліт. розвиваються артрити переважно карпальних та скакових суглобів, ознаки бронхо-катаральної та гнійно-катаральної пневмонії. Загальна температура тіла досягає до 40-41 °С, м'язовий тремор, пронос.

Лікування. Застосовують місцеве та загальне. Хірургічне оперативне втручання складається із хірургічної обробки рани, застосування місцево антисептичних мазей та емульсій йодоформу, ксероформу, фурациліну розчинених у 50 % димексиді. Вну-трішньом'язово антибіотики широкого спектра дії (окситетрациклін, еритроміцин. цефлоспорини).

При наявності абсцесів їх розрізають, видаляють некротизовані тканини. Проводять загальне протисептичне лікування титрованими антибіотиками у вищих терапевтичних дозах, з введенням жиророзчинних вітамінів та вітамінів групи В (В_ГВ₇, В_(і, В_п).

Профілактика. Попередження захворювання полягає у дотриманні ветеринарно-санітарних правил в родильному відділенні, при наданні акушерської допомоги, ста­ранної антисептичної обробки пуповини, а при необхідності - при наявності ензоотії накладають на основу пупкового канатика лігатуру, яка ізолює судини черевної порож­нини, артерію і пупкову вену, від зовнішнього середовища. Великий вплив на підвищен­ня резистентності організму телят має повноцінна годівля корів у сухостійний період, створення їм належного догляду, моціону та своєчасне випоювання телятам молозива.

Асфіксія новонароджених телят (азркухіа пеопаїогит)

Асфіксія новонароджених - порушення чи припинення дихання у новонароджено­го в момент виходу його з родових шляхів при важких родах, коли плід защімлюється і затримується у тазовій порожнині роділлі. Часто асфіксія буває при народженні пло­да у тазовому передлежанні, коли пуповина защімлюється плодом до кісток тазу.

Однією з причин асфіксії плода може бути недостатній вміст кисню у крові ма­тері, яке буває при лихоманці, крововтратах, інтоксикаціях, порушенні кровообігу між плодом і матір'ю. Внаслідок недостатності кисню у плода ще в порожнині матки рефлекторно виникають дихальні рухи і це сприяє попаданню навколоплідних вод у дихальні шляхи.

Клініка. Клінічно розрізняють дві форми асфіксії плода синюшну і білу. Синюшна форма вважається більш легкою. Вона характеризується посинінням слизових оболо­нок, важким диханням із хрипами, частим і слабким пульсом. Біла асфіксія характе­ризується блідістю слизових оболонок, відсутністю дихання, слабими тонами серця, кровотечею із судин пуповини. При синюшній асфіксії телята інколи видужують, а при білій - переважно гинуть.

Лікування. Після народження теляти необхідно негайно звільнити носову та ро­тову порожнини від слизу за допомогою марлевої чи паперової серветки. Під час цієї

428

Неонатальна патологія

маніпуляції голову теляти необхідно опустити, при наявності спринцівки чи шприца Жане доцільно використати їх для відсмоктування рідини з носових ходів. Одночасно новонародженого обприскують холодною водою і старанно розтирають тіло, роблячи при цьому штучне дихання з опусканням голови та передньої частини тіла теляти нижче тазової. Обов'язково роблять штучне дихання теляті.

Для збудження центру дихання, теляті підшкірно вводять 1 мл 1 %-го розчину ло­беліну, а для стимуляції роботи серця - кофеїн. Через пупкову вену за допомогою мо­лочного катетера шприцом Жане вводять до 50 мл 40 %-го розчину глюкози. Можна застосувати інтракардіальну ін'єкцію адреналіну.

Гіпотрофія новонароджених телят (куроігоркіа гіеопаїогит)

Буває наслідком неповноцінної годівлі вагітних корів і порушення на цій осно­ві процесу росту і розвитку плодів у внутрішньоутробний період; гіпотрофія також буває результатом недостатньої годівлі новонароджених після родів, тому гіпотрофію розділяють на вроджену і набуту.

Вроджена гіпотрофія буває внаслідок недостатньої і неповноцінної годівлі тіль­них корів, близькородинного розведення і порушення плацентарного кровообігу пло­да. Набута гіпотрофія виникає при недостатньому згодовуванні молозива і молока, утримання телят в антисянітарних умовах, холодних приміщеннях, а також причи­ною гіпотрофії можуть бу и незаразні та інфекційні захворювання.

Клініка. Телята-гіпотрофіки мають нижче середню вгодованість. їх маса при на­родженні на 40-50 % менша за середню масу телят даної породи. Такі телята широко розставляють передні кінцівки, не міцно стоять на ногах, голова у них опущена, дри­жання м'язів, малорухливість, слизові оболонки бліді, шерсть рідка, суха, підшкірна клітковина мало розвинена. Очі запавші. Температура тіла на 1-2 °С нижче норми. Серцева діяльність і перистальтика сповільнені, спостерігаються запори, молочні зуби недорозвинені. В крові відмічають понижений вміст еритроцитів, гемоглобіну, лейкоцитів. Вміст загального білка у сироватці крові понижений.

Характерною ознакою гіпотрофіків є наявність дрібних кровоточивих виразок на носо-губному дзеркалі.

При розтині загиблих телят виявляють ателектаз легень, зменшені в об'ємі па­ренхіматозні органи (легені, серце, печінка, нирки) недостатній розвиток м'язової та пухкої підшкірної тканини.

Профілактика. Для попередження гіпотрофії слід слідкувати за повноцінністю годівлі тільних корів, особливо у сухостійний період, а також створювати нормальні санітарно-гігієнічні умови утримання новонароджених телят. Новонародженим те-лятам-гіпотрофікам роблять внутрішньом'язову гемотерапію (гомо чи гетеро) в дозі 0,3 мл на 1 кг маси теляти. Внутрішньо з 5-го дня після народження задають натураль­ний шлунковий сік два рази на день перед випоюванням молозива та молока, вводять гаммаглобуліни, розчини глюкози, вітамінів жиророзчинних та водорозчинних.

429

Розділ 1*

Кровотеча із пупка (отркаІоггка§іа)

Як правило, кровотеча із судин пупка появляється внаслідок загального ослаблен­ня теляти, недостатнього дихання, коли не створюється від'ємний тиск у венозній системі. Кровотеча буває при асфіксії, при неправильному догляді за пуповиною -високому перерізанні пуповини.

Лікування. На пуповину накласти лігатуру, розтерти тіло теляти, активне штучне дихання.

Фістула урахуса (игаскиз раіепз)

Фістула урахуса спостерігається частіше у телят і рідше в інших видів народже­них, вона характеризується тим, що урахує зберігається у постфетальному періоді і через нього із сечового міхура виділяється сеча, яка постійно зволожує куксу пупо­вини. Внаслідок цього навколо пупка розвивається еритема, екземоподібні уражен­ня, виникає омфаліт та інші процеси запального характеру.

Лікування. Тканини кукси старанно очищають від забруднення, знезаражують ан­тисептичними і в'яжучими розчинами, а потім перев'язують або накладають прошив­ну лігатуру. Слідкують, щоб у шов не попала складка шкіри.

Уроджена відсутність анального отвору і прямої кишки (аігесіа апі еі гесіі)

Атрезія анального отвору і прямої кишки - вроджений виродок, при якому є від­сутній анальний отвір або пряма кишка, у таких випадках товстий відділ кишечника сліпо закінчується у тазовій порожнині. Переважно при даній патології є затримання меконію.

Клінічно при атрезії анусу на його місці знаходять випячування шкіри, через яке пальпуються калові маси. При атрезії прямої кишки такого вип'ячування не пальпу­ється, а клініка інших змін ідентична, тобто у тварин збільшений об'єм живота, від­сутній акт дефекації.

Лікування - оперативне. У місці розміщення анального отвору пінцетом, після під­шкірної інфільтраційної анестезії, відтягують шкіру і ножицями вирізають овальної форми отвір. Фіксують тварину у боковому положенні і в глибині рани під сполучною клітковиною можна помітити сліпий кінець прямої кишки, його фіксують пінцетом і повільно підтягують в рану. Лігатурою фіксують стінку кишки до підшкірної клітко­вини та шкіри в декількох місцях, а потім відрізають сліпий кінець прямої кишки, ви­даляють калові маси - первородний кал (меконій), а потім стінку кишки хірургічним вузлуватим швом підшивають до шкіри, виконуючи укол з зовні, а викол у просвіт прямої кишки. Такий метод попереджує інфікування каналу шва, а це забезпечує кра­ще загоєння рани у післяопераційний період.

Якщо сліпий кінець прямої кишки не вип'ячується в рану, то після вирізання шкі­ри розпрепаровують пухку сполучну тканину і в глибині рани відшукують сліпий

430

Неонатальна патологія

кінець прямої кишки. Навколо неї тупим способом відшаровують слолучну тканину і намагаються вивести сліпий кінець до шкірної рани, а потім хід операційного втру­чання, як описано раніше.