Симптоматична неплідність

Ця неплідність самок обумовлюється патологією статевих органів. На відміну від попередніх видів неплідності, що виникали не на ґрунті хвороби, симптоматична не­плідність є виключно наслідком захворювань різної етіології.

Причиною цих захворювань найчастіше буває погана підготовка самок до родів, некваліфікована родова допомога, несвоєчасна діагностика післяродових захворю­вань та низька ефективність застосовуваного лікування. Отже, ефективність профі­лактики та лікування симптоматичної неплідності залежить від своєчасності її вияв­лення, від точності діагнозу і від вибраних терапевтичних заходів. Значна частина цих захворювань виникає у післяродовий період, тому тут залишаються в силі викладені раніше методичні підходи що до діагностики, лікування та профілактики післяродо­вих захворювань. Деякі керівники господарств вважають, що неплідну корову ліку­вати не вигідно. Це груба помилка. Щоб замінити неплідну корову первісткою, треба затратити мінімум 27 місяців на її вирощування.

Головним патогенетичним фактором симптоматичної неплідності є: розлади ста­тевої циклічності, загибель сперміїв та яйцеклітин у видозміненому середовищі ге­ніталій самки чи неможливість їх проходження назустріч одні одним; неможливість проникнення раннього ембріона з яйцепроводу в матку; проникнення в порожнину матки мікробів та токсинів.

Тривалість симптоматичної неплідності залежить від місця та характеру уражен­ня статевих органів. Немає такого захворювання статевих органів, від найлегшого до найважчого, яке б рефлекторно, через ланки нейрогуморальної регуляції, її матко-во-яечниково-гіпофізарно-гіпоталамічні зв'язки не вплинуло негативно на відтворну функцію тварини. Тому ми зупинимося тут на основних підходах що до профілакти-

508

Ветеринарна гінекологія

ки захворювань геніталій, які бувають причиною симптоматичної неплідності самок. Причини неплідності (імпотенції) самців викладені у темі "Андрології".

₀ Неплідність на ґрунті незаразних захворювань

Механічні ураження зовнішніх статевих органів.

Ця неплідність може бути наслідком таких механічних уражень зовнішніх стате­вих органів, як забій, рани вульви та промежини.

Забій вульви (сопіші уиіуае) виникає при нанесенні тварині в ділянці вульви уда­рів рогами, вилами, шкреблами чи при падінні її, що можуть ускладнюватися абсце­сами, гематомами та тромбозами судин, а великі пошкодження - гангреною, флегмо­ною тазової клітковини та сепсисом.

Симптоми: Хвороба проявляється набряком, збільшенням об'єму соромітних губ, випадінням слизової оболонки, крововиливами, почервонінням або посинінням шкі­ри і слизової оболонки, зменшенням розміру статевої щілини, зміною її конфігурації, болем. Набряки вульви поширюються на анус та стегна, бувають болючими, слизова оболонка почервонілою чи посинілою, іноді - з фіолетовим чи чорним відтінком. Тва­рина занепокоєна, махає хвостом, сильно реагує на пальпацію.

Лікування. Після механічної очистки і підготовки операційного поля виконують коротку новокаїно-пеніцилінову блокаду і змащують соромітні губи мазями - іхтіоло­вою або Конькова, емульсіями - синтоміциновою, стрептоцидовою або Вишневсько-го, спиртовим розчином йоду.

Рана вульви (тіпш уиЬае). Найчастіше виникають рвані рани вульви у корів внаслідок удару рогами, розривів її колючим дротом, у кобил і сук - укусів самців. Розриви вульви можуть виникати також при народженні великого плода і застосуван­ні фізичних зусиль для його витягування, у вівцематок - під час стриження.

Свіжі рани характеризуються кровотечею, давні - в'ялим утворенням грануляцій­ної тканини. Влітку дуже часто їх заселяють личинки мух.

Значні рани обумовлюють неповне змикання статевої щілини, засмоктування по­вітря у піхву, забруднення переддвер'я та власне піхви калом, занесення в них мікро­флори і як результат - розвиток запального процесу.

Лікування. Свіжі рани підлягають хірургічній обробці і закриттю глухим швом, в стадії гранулювання - накладанням вторинного раннього шва, в стадії рубцюван­ня - висікання рубця і накладання вторинного пізнього шва.

При виникненні потреби у видаленні великих тканинних клаптів слід мати на увазі, що вирізання забруднених тканин супроводжується сильною кровотечею, тому на свіжі рвані не забруднені та не розчавлені ділянки краще накладати вузлуваті шви з дренажем.

Рани зі значним ушкодженням тканин і розвитком некрозу загоюються за вторин­ним натягом, але після відторгнення мертвих тканин їх теж можна закривати вторинним пізнім швом. У всіх випадках застосовують коротку новокаїно-пеніцилінову блокаду.

Розрив промежини (щйпж регіпеит). Виникають спонтанно при патологічних родах за великих плодів, невмілому наданні допомоги із застосуванням акушерських

509

Розділ 16

інструментів. У більшості випадків розривається шкіра і волокна м'язів верхньої ко-місури вульви, а рідше - стінка присінку аж до прямої кишки.

Такі розриви можуть бути неповними, що захоплюють вульву та промежину де ануса, і повними (наскрізними) з утворенням клоаки. Загоєння таких ран ускладню­ється забрудненням їх каловими масами, які подразнюють слизову оболонку і обу­мовлюють розвиток вестибуло-вагініту.

Постановка діагнозу вимагає ретельного дослідження для виявлення цілості пря­мої кишки, наявності каналу у тазову порожнину.

Лікування. Необхідно старанно обмити і освіжити краї рани, накласти на них чис­ті вузлуваті шви. У запущених випадках необхідно попередньо оживити краї рани ножицями. Тварину витримують на легкій дієті (щоб уникнути пошкодження швів каловими масами, спринцюють обережно піхву асептичними розчинами та тампону­ють йодоформ-гліцериновими чи іхтіоловими тампонами.

Давні рани, залежно від стану країв рани і наявності грануляційної тканини, за­кривають вторинними швами. При загоюванні ран за вторинним натягом їх обробля­ють аерозолями "септонекс", "кубатол" тощо.

При утворенні штучної клоаки хірургічне втручання і закриття ран швами ви­конують у декілька етапів: спочатку закривають рану прямої кишки, потім - вульви і промежини.

При маніпуляціях на промежині застосовують епідуральну сакральну анестезію, блокаду нервів за В. І. Завірюхою або коротку новокаїно-пеніцилінову.

Присінково-ректальна нориця ф.с&1и1а уезйЬиІо-гесШІіз) зустрічається у всіх са­миць свійських тварин. Може бути вродженою або набутою. Остання виникає при трав­муванні склепіння присінку під час родів або як ускладнення після невдалого оператив­ного лікування розриву промежини. Рідше хвороба виникає внаслідок прориву абсцесу. що виник у тазовій клітковині. У тварини спостерігають виділення значної кількості гною із зовнішніх статевих органів. При піхвовому дослідженні у присінку та піхві ви­являють калові маси, як ускладнення гнійних запальних процесів у ділянці таза.

В результаті постійного подразнення слизової оболонки може виникати вестибу-літ або вестибуло-вагініт.

Діагноз обґрунтовується за результатами клінічного дослідження з врахуванням анамнезу.

Лікування. Невеликі нориці припікають з боку присінку 10 %-им спиртовим розчи­ном йоду, 3-5 %-им розчином карболової кислоти, ляпісом, йодоформ-ефіром, електока-утером. При рубцюванні країв отвору нориці консервативне лікування малоефективне.

Нориці з діаметром більше 1 см з омозоленими краями лікують оперативно -оживляють краї рани і накладають вузлуватий шов, краще в два ряди. Першим захо­плюють лише стінку прямої кишки, другим - стінку присінку.