Анафродизія, німфоманія і вірилізм корів

Етіологія та патогенез цих патологічних станів дуже різноманітний і залежить від багатьох факторів. їх симптомокомплекс надзвичайно складний і повністю ви­явити його не завжди вдається, але прояв неплідності майже завжди зводиться до та­ких клінічних станів як анафродизія - цілковитої відсутності ознак стадії збудження статевого циклу або ановуляторного статевого циклу, німфоманія - прояви статевого збудження через короткі проміжки часу або тривале перебування тварини в стадії статевого збудження, та вірилізм - спотворення статевого циклу і рефлексів, що ви­ражаються в набутті коровою ознак бугая.

Анафродизія найчастіше спостерігається у корів-первісток в зимово-весняний період, і триває до 5 місяців, а інколи - і довше.

Етіологія. Розрізняють анафродизію первинну або аліментарну, та вторинну, що виникла на ґрунті загального або гінекологічного захворювання (В. Я. Андрієвський), токсикозу, старості.

Аліментарна виникає у корів внаслідок виснаження під час тільності на ґрунті недостатньої, малопоживної і незбалансованої годівлі у зимово-весняний період стій­лового утримання.

531

Розділ їй

Вторинна проявляється в результаті запальних процесів у статевих органах, пере­родження яєчників, загальних інфекцій і паразитарних захворювань на фоні достат­ньої і збалансованої годівлі і задовільних умов утримання.

Патогенез. У неплідних тварин при анафродизії порушується нейрогормональ-на регуляція яєчників. Концентрація фолікулостимулюючого гормону в крові корів в середині статевого циклу і перед тічкою вища, ніж у тварин з нормальним статевим циклом, а лютеїнізуючого - дуже низька або він зовсім відсутній.

Нижчою є також концентрація тіреотропного гормону. Зниження в крові у два рази концентрації лютеїнізуючого і тіреотропного гормонів зумовлює якісні зміни в яєчниках, що проявляються розладом фолікулогенезу і виникненням анафродизії.

Симптоми. При аліментарній анафродизії за відсутності стадії збудження стате­вого циклу виявляють сухість слизових оболонок зовнішніх статевих органів, зни­женням розмірів матки, атрофію і склероз яєчників, а при вторинній - наявність в яєчнику персистентного жовтого тіла або кісти.

Оскільки анафродизія не є захворюванням, а одним із основних симптомів не­плідності, то лікування тварин повинно бути спрямоване на відновлення їх відтворю-вальної функції.

Вірилізм у корів виникає як результат німфоманії або її ускладнення і характе­ризується розвитком ознак маскулінізації: покращенням вгодованості, лордозом. вип'ячуванням кореня хвоста, потовщенням шиї і підгрудка, спотворенням статевого інстинкту і схильністю до гетеросексуалізму, гіпертрофією клітора, подовженням ін­тервалу між статевими циклами, виникненням анафродизії, проявом стадії збудження тільки у час прогулянки або випасу, зростанням в молоці вмісту жиру і погіршенням його якості, збільшенням маси зовнішніх і внутрішніх статевих органів, різким збіль­шенням об'єму порожнини піхви від 1-2 л до 5-8 л; утворенням одно- або двосто­ронньої багатокамерної у яєчниках кісти або їх кістозним переродженням, склерозом яєчників, збільшенням наднирникових залоз за розвитку гіпертрофії коркового шару. зниженням резервної лужності крові і підвищенням вмісту білка за рахунок альбумі­нів, збільшенням в крові концентрації андрогенів.

"Німфоманія" і "вірилізм" проявляються настільки характерно, що поставити діа­гноз захворювання не важко.

Німфоманія (путркотапіа) - розлади нейрогормональної регуляції статевої функції, що характеризуються інтенсивним проявом феноменів тічки, загального збу­дження та охоти, тривалістю до декількох діб, що повторюються через 2-5 діб. Із статевих губ виділяється у великій кількості тічковий слиз, іноді з прожилками крові. У такої корови спостерігають сильне розслаблення крижово-сідничних зв'язок із за­падинами між коренем хвоста та сідничними горбами (рис. 159). У яєчниках форму­ються одна за одною кісти, що швидко розсмоктуються.

Зустрічається в господарствах із значним використанням у раціонах корів жому (В. Е. Андрієвський) у корів усіх вікових груп і проявляється у період найвищої про­дуктивності.

532

Ветеринарна гінекологія

Етіологія. Основна причина німфоманії, як вказано вище, - розлад нейрогормо-нальної регуляції функції статевих органів, при якій в організмі корів секреція і на­копичення естрогенів перевищує їх фізіологічну норму.

Патогенез німфоманії дуже тісно пов'язаний з вірилізмом. Вважають, що німфо­манія і вірилізм - це дві взаємозв'язані форми розладу функції нервово-гормональної регуляції не тільки статевої системи, а всього організму. В обох випадках у тварин різ­ко порушується обмін речовин і внаслідок кістозного переродження яєчників - утво­рення і виділення естрогенів, створюються умови для гіперсекреції наднирниками андрогенів і розвитку ознак німфоманії чи вірилізму.

Отже, "анафродизія" - це симптом, властивий багатьом формам неплідності, а "німфоманія" і "вірилізм" - важкі захворювання, у патогенезі яких переважають нер­вово-гормональні розлади.

Збалансована і повноцінна годівля, тканинна і вітамінотерапія є основними захо­дами лікування і профілактики німфоманії та вірилізму тварин.

Симптоми. Статеве збудження при німфоманії проявляється через короткі про­міжки часу (5-12 днів), але у корів зберігається гетеросексуальність, ознаки екстер'є­ру самиці, кормовий рефлекс переважає над статевим, знижується кількість і якість молока, внаслідок постійного статевого збудження вони марніють.

Ректальним дослідженням у корів виявляють збільшення одного або обох яєчни­ків за наявності фолікулярних кіст або персистентного жовтого тіла, або його кісти.

Аритмія статевих циклів - укорочення їх тривалості, видовження чи нерегуляр­ність є частим явищем на багатьох фермах. Дослідження показали, що нормальна три­валість статевих циклів спостерігається приблизно у 55 % корів, вкорочені -у 1,5-5 % і видовжені - у 40 % корів. Вкорочені статеві цикли обумовлюються атрезією фоліку­лів, формуванням неповноцінного жовтого тіла, передчасним активуванням механізму регресії жовтого тіла, тоді як видовжені інтервали між черговими стадіями збудження статевого циклу бувають при несвоєчасній їх діагностиці чи, як наслідок ранньої емб­ріональної смертності з подальшою персистенцією жовтого тіла (В. А. Яблонський).

Неплідність при інфекційних та інвазійних захворюваннях

Статеві інфекції мають значне розповсюдження серед самок всіх свійських тва­рин. Серед сільськогосподарських тварин вони найчастіше виникають у корів, кобил і овець.

Небезпечність статевих інфекцій сільськогосподарських тварин у тому, що вони переносяться контактним шляхом при природному осіменінні. У корів до таких за­хворювань відносять трихомоноз, кампілобактеріоз, пустульозний вестибуло-вагініт, токсоплазмоз. Захворювання тварин статевими інфекціями супроводжується аборта­ми, народженням мертвих плодів, тривалою неплідністю і наносять господарствам значні економічні збитки.

Інфекційний вестибуло-вагініт (\езІіЬиШ& еі уа§іпіІіз іп/есііоза) - інфекційне за­хворювання зовнішніх статевих органів корів та кобил, рідше овець та свиней, що ви-

533

Розділ ':

кликається фільтрівним вірусом і передається під час коїтусу. Розповсюджений серед корів : телиць за відсутності їх штучного оєіменіши Реєструється найчастіше у тварин, які знахс -дяться у приватній власності громадян, пг відсутньому контролі за використанням і ста­ном здоров'я бугаїв.

Етіологія. Достеменно точно причин за­хворювання не встановлено. Вважають, ш: захворювання викликає стрептокок Остертага або фільтрівний вірус. При зниженій стійкос­ті організму причиною захворювання можуть бути умовно-патогенна мікрофлора стате­вого апарату корів і телиць або мікоплазми (В. Г. Скибіцький).

Рис. 161. Локалізація вузликів на сли­зовій оболонці присінку при інфек­ційному вестибуло-вагініті.

Перезараження відбувається при статево­му контакті з хворими бугаями або через під­стилку і предмети догляду. Інкубаційний пері­од триває від 20 годин до 10 днів.

Симптоми. Через 3-6 днів після статевого акту у тварини з'являється набряк вульви та присінку, різке почервоніння його сли­зової оболонки з появою на ній у дорсальному куті вульви і навколо клітора велике: кількості дрібних червоних цяточок та вузликів, що скоро перетворюються на пухир­ці, заповнені прозорою рідиною (рис. 161).

Із статевої щілини виділяється слизово-гнійний ексудат. Гострий перебіг захворю­вання триває 2-А тижні і ознаки запалення поступово зникають. Перебіг запального процесу супроводжується зміною середовища піхви в кислу сторону, що негативно впливає на виживання сперміїв і може бути причиною неплідності. У телиць і моло­дих корів ознаки запалення виражені яскравіше і перебіг його важчий, ніж у старих. Якщо тварина завагітніла, то захворювання не впливає негативно на перебіг тіль­ності, бо у другій половині ознаки запалення затухають і повністю зникають.

З часом вузлики на слизовій оболонці присінку і піхви можуть знову з'являтися, але вже без ознак гострого запалення.

Діагноз. Характер перебігу захворювання, яскраво виражені зміни слизової обо­лонки дають підставу безпомилково визначити діагноз. Шляхом лабораторного дослі­дження зіскобів зі слизової оболонки віддиференційовують хворобу від інфекційного вестибуліту, трихомонозу і кампілобактеріозу. Іноді хвороба носить масовий харак­тер, особливо весною при першому вигоні тварин на пасовище. Протягом тижня без будь-якого втручання всі симптоми запалення і висипання зникають (Г. М. Калинов-ський, В. А. Яблонський, П. Ф. Дудчак).

Прогноз. При хронічному перебігу захворювання прогноз відносно виздоровлен-ня обережний, бо часто виникають рецидиви.

534

Ветеринарна гінекологія

Л ікування. Із врахуванням перебігу за­хворювання застосовують симптоматич­не лікування. Воно полягає в механічній очистці зовнішніх покривів вульви, коре­ня хвоста і промежини. Порожнину піхви зволожують лужними розчинами двовугле­кислої соди або натрію хлориду (1-2 %).

В порожнину піхви не бажано вво­дити розчини різних дезінфікуючих і по­дразнюючих речовин. Перевагу надають введенню в порожнину піхви антибіотиків на 0,25 %-му розчині новокаїну, емульсій синтоміцину або стрептоциду в тампонах, _{Рис> 162}. міхурцеві висипи на слизовій парасакральній новокаїновій блокаді за оболонці присінку. В. І. Завірюхою.

Профілактика. Запровадження штуч­ного осіменіння дає можливість уникати захворювання і обновити стадо.

Міхурцева висипка (ехапіета уезісиїогит соіїае) - інфекційне захворювання корів та кобил, рідше овець та свиней з ураженням зовнішніх статевих органів, що викликається фільтрівним вірусом і передається під час коїтусу. Захворювання ще відоме під назвою пустульозний вестибуло-вагініт або інфекційний ринотрахеїт.

Перебіг захворювання характеризується утворенням міхурців на слизовій оболон­ці зовнішніх статевих органів (рис. 162).

Етіологія. Збудник захворювання - фільтрівний вірус, яким тварини заражаються під час природного парування, через предмети догляду і сперму, отриману від хворих бугаїв.

Хвороба поширена досить широко, в окремих господарствах вона охоплює прак­тично всіх корів і може не позначатися на їх плодючості, проте при важкому перебігу в геніталіях самки створюються несприятливі умови для сперміїв.

Патогенез. Вірус паразитує в епітелії клітин слизової оболонки зовнішніх стате­вих органів, викликає їх некроз і руйнування. Оголені ділянки слизової оболонки не-кротизуються. Він небезпечний тим, що має здатність проникати через плацентарний бар'єр і викликати аборт у останньому триместрі вагітності.

Міграція збудника в епітелії обумовлює набряк і гіперемію слизової оболонки, утворення міхурців, наповнених прозорою рідиною, що лопають, зливаються між со­бою з формуванням виразок, вкритих слизом і плівками фібрину.

Симптоми хвороби. Через 3-6 днів після коїтусу у тварини з'являється набряк вульви та присінку, різке почервоніння слизової оболонки присінку з появою на ній у дорсальному куті вульви і навколо клітора великої кількості дрібних черво­них цяточок та вузликів, що скоро перетворюються на міхурці, заповнені прозорою рідиною; може розвиватися гангренозний процес, запалення лімфатичних судин,

535

Розділ

набряк тазової клітковини і навіть септикопіємія. У тварини виникає сильна сверб­лячка у статевих органах, вона махає хвостом, треться вульвою до стін, приїїмі-позу сечовиділення.

Через 4-5 днів оболонка міхурців руйнується і на їх місці виникають виразки : І ерозії. Виділений із міхурців ексудат осідає на дно присінку, накопичується і витікі-із статевої щілини і прилипає до волосків кореня хвоста, сідничних горбів, внутріш­ньої поверхні стегна. Виразки гранулюють, епітелізуються і на їх місці залишаються сліди у вигляді гладеньких білих рубців.

При ускладненні запального процеу збудниками гнійної інфекції виразки ятрять­ся, набряк розповсюджується на глибокі шари присінку, вульви і навіть низу живота

Діагноз. Діагноз обґрунтовують за характерними клінічними ознаками з врахуван­ням епізоотичного стану ферми. Міхурцеву висипку необхідно диференціювати від інфекційного вестибуло-вагініту, трихомонозу, кампілобактеріозу.

Прогноз. При відсутності ускладнень прогноз благополучний.

Лікування. Для прискорення загоювання виразок можна застосовувати пухку понаду піхви з емульсією синтоміцину або стрептоміцину, мазі Конькова, розчинам;: антибіотиків на новокаїні.

Профілактика. У господарстві або на фермі, де виникло захворювання, впрова­джують штучне осіменіння тварин. Природне парування забороняють. Сперму від бугаїв для штучного осіменіння можна використовувати через місяць після клінічно­го одужання.

Трихомоноз - це інфекційне захворювання переважно великої рогатої худоби, рідше ним хворіють кобили, собаки та кішки. Збудником хвороби є джгутикові най­простіші -трихомонади (ігускотопасіа Ьоуі§епіІаІіит).

Місцем локалізації трихомонад є піхва, матка, яйцепроводи та яєчники, а у сам­ців - секрет простати, цибулинно-сечівникові залози, придаток, препуцій. Зараження відбуається статевим шляхом, в тому числі і при штучному осіменінні, не виключена можливість перезараження через підстилку.

Клінічі ознаки. Через декілька днів після зараження у корів виникає набряк вульви та слизової оболонки присінку. Із статевої щілини виділяється каламутний, іноді з до­мішками пластівців та гною, слиз. На слизовій оболонці присінку і особливо піхви, на її нижній стінці з'являються щільні шорсткі вузлики, так звана "терка".

У окремих корів запалення охоплює гартнерові ходи (виникає їх кістозне переро­дження) чи шийку матки, викликаючи цервіцит, що переходить в ендометрит.

У інвазованих корів та телиць з гострою формою перебігу хвороби може насту­пати запліднення, але на 2-7-му (найчастіше 4-му) місяці тільності виникає аборт з наступною мацерацією чи розсмоктуванням плода та розвитком піометри.

В порожнині матки накопичується ексудат, що нагадує гороховий суп.

Діагноз ставлять за клінічними ознаками (характерний аборт) і на підставі мікро­скопії ексудату в затемненому полі зору. Проте мікроскопію необхідно проводити без-

536

Ветеринарна гінекологія

посередньо на місці, оскільки при охолодженні трихомонади втрачають рухливість і їх легко сплутати з лейкоцитами.

Лікування полягає у звільненні геніталій від вмістимого шляхом промивання 2-3 %-им розчином іхтіолу, люголівського розчину чи 0,5 %-им розчином азотнокис­лого срібла.

Кампілобактеріоз (вібріоз) - інфекційне захворювання великої рогатої худоби, свиней та овець, що передається при осіменінні, через предмети догляду, підстилку, питну воду. Збудник хвороби- плодовий вібріон- СатруїоЬасІег /оеїш уепегаїіз та СатруїоЬасІег іпіезііпаїіз. Два інших збудники - СатруїоЬасІег іур НІ та СатруїоЬа­сІег ЬиЬиІіз - непатогенні.

Хвороба реєструється в різних зонах. При першому винекненні в господарстві вона перебігає гостро, швидко росповсюджується і охоплює значне поголів'я тварин. Джерело збудника - хворі тварини. Корови і телиці заражаються під час природного парування з хворими бугаями або при штучному осіменінні контамінованою спер­мою. Вівці можуть заражатися за час кітності аліментарним шляхом. У тварин, які перехворіли кампілобактеріозом, відтворювальна здатність відновлюється.

У відповідь на проникнення і розмноження збудника виникає вестибуліт, церві-цит, ендометрит, сальпінгіт.

Місце локалізації збудника - слизова оболонка статевих органів самок, плацента, плодові оболонки, тканини та органи плода.

Клінічні ознаки. При гострому перебігу хвороби спостерігають гіперемію, на­бряки слизових оболонок геніталій. Із статевої щілини виділяється велика кількість слизу, іноді із домішками крові і при хронічному перебігу на слизовій оболонці піхви навколо шийки матки виявляють вузликовий висип.

Характерною ознакою хвороби у корів є аборти на 2-8-му місяці із зігнанням ви­кидня чи резорбцією плода.

Викидні бувають набряклими, на шкірі голови та шиї у них є темно-червоні пля­ми, при їх розтині в грудній та черевній порожнині виявляють мутну рідину, вмістиме шлунка - мутне чи коричневе, на серці та селезінці бувають дрібні крововиливи, на плодових оболонках - крововиливи та некрози.

Після зігнання викиднів спостерігаються затримання посліду, вагініти та метри­ти, субінволюція матки, персистентні жовті тіла та кісти яєчників, тривала (до 6 мі­сяців) анафродизія, але регулярні статеві цикли з безрезультатними багаторазовими осіменіннями.

У телиць при кампілобактеріозі тільність звичайно перебігає нормально, але теля­та народжуються ослабленими, апетит у них відсутній і вони швидко гинуть.

Діагноз ставлять на основі мікроскопічного дослідження абортованих плодів (се­лезінка, легені, плодові оболонки), або ж постановки реакції зв'язування комплемен­ту (РЗК) чи реакції тривалого зв'язування комплементу (РТЗК), виділення бактеріо­логічним методом чистої культури збудника із слизу статевих органів.

А. Я. Крилов запропонував спеціальний катетер для взяття матеріалу з матки та введення рідких лікарських речовин.

537

Розділ І і

Для взяття матеріалу корову фіксують, знезаражують зовнішні статеві органи, вводять у піхву стерильне піхвове дзеркало з освітлювачем і через нього - катетер Звільняють вільний кінець його від муфти і просувають до шийки матки. Зрошують шийку матки середовищем і засмоктують катетером змивну рідину, що стікає на вен­тральну стінку піхви, у пробірку. Виймають катетер, відокремлюють пробірку із зми­вом, закривають стерильним корком, поміщають у тканинний чохол і направляють > лабораторію.

Лікування. П. А. Топленко рекомендує вводити внутрішньом'язово хворим коро­вам 3 000—4 000 ОД на 1 кг маси тіла пеніциліну, 3-4 рази на день протягом 3-4 днів Внутрішньоматково можна вводити 1 000 000 ОД пеніциліну в 30-50 мл рослинно: олії та інші антисептичні розчини.

При вагінітах застосовують 0,5 %-ну йодну мазь на вазеліні в поєднанні із зрошен­ням порожнини піхви фізіологічним чи гіпертонічним розчином хлористого натрію.

Загальні принципи лікування гінекологічно хворих тварин

Довгий час у ветеринарній гінекології для лікування тварин з патологією статевих органів застосовували розчини дезінфікуючих, припікаючих, в'яжучих і подразнюю­чих речовин. їх рекомендували для промивання, іригації та спринцювання порожни­ни матки і піхви.

Дослідженнями, проведеними під керівництвом І. С. Нагорного встановлено, що розчини цих речовин руйнують або осаджують глікозамінглікани (муцини) секрету геніталій, подразнюють слизову оболонку, тобто діють ятрогенно. Було зроблено ви­сновок про недоцільність введення в порожнину геніталій лікарських засобів у ви­гляді водних розчинів, за винятком розчинів антибіотиків.

Будь-які маніпуляції в порожнині статевих органів виконують після надійної фік­сації тварин, механічної очистки ділянки статевої щілини, ануса, промежини і кореня хвоста та їх дезіфекції.

Метою лікувальних заходів, перш за все повинно бути підвищення резистентності та імунного статусу організму тварин.

Особливості лікування корів при вестибуліті і вагініті. У порожнину піхви вво­дять тампон Мікулича, просочений емульсією синтоміцину або стрептоциду, маззю Конькова, мастисаном з трициліном або іншими антибіотиками і сульфаніламідами. Для доброї фіксації порошків марлеву серветку змазують однією з названих емульсій або стерильним риб'ячим жиром, комплексними вітамінними препаратами (тривіт. тетеравіт, декамевіт). Кінчик тампона виводять із статевої щілини або залишають в глибині на межі піхви і присінку. До складу емульсій або мазей можна вводити 1 % новокаїну.

Введення тампона можна поєднувати з парасакральною новокаїновою блокадою за В. І. Завірюхою.

У корів при достатній годівлі та тривалому стійловому утриманні трихомонозний вагініт і ендометрит самовиліковуються протягом 18-34-х днів. Самовиліковуван­ня прискорюється під час тічки і охоти, а також влітку при пасовищному утриманні

538

Ветеринарна гінекологія

тварин. Нерідко через 24-^-8 годин після аборту і вигнання плода та навколоплідних облонок у виділеннях із статевих органів корови, яка абортувала, не виявляють збуд­ника трихомонозу і протягом 5-10 днів настає самовиліковування. Добрі наслідки дає внутрішньом'язове введення коровам синестролу 2-3 рази по 3-6 мл, фолікулі­ну - 1 500-2 000 ОД, пітуїтрину - 5-10 мл, внутрішньовенно - суміші розчинів 40 %-ї глюкози 100 мл, 10 %-го кальцію хлориду 100 мл і 5 %-ї аскорбінової кислоти 20 мл.

Для підвищення стійкості організму щодо трихомонад і продуктів запалення, особливо при хронічному перебігу процесу, застосовують тканинні препарати в дозі 20-25 мл або аутогемотерапію (І. С. Нагорний).

Особливості лікування тварин при ендометриті. Основна мета лікування - від­новити здатність самиць до відтворення нащадків. Його спрямовують на асептизацію внутрішнього середовища матки, регенерацію епітелію ендометрію та залоз.

З цією метою застосовують: патогенетичну терапію (новокаїнові блокади за В. І. Завірюхою, І. Г. Морозом, М. В. Плахотіним, Г. С. Фатєєвим), тканинні препара­ти із печінки, селезінки, плаценти, алое, ФІБС, аутогемотерапію.

З метою посилення скоротливої функції матки, збільшення виділення слизу із за­лоз і кращого розкриття шийки матки роблять масаж матки через пряму кишку один раз на добу, 3-6 разів з інтервалом 1-2 дні, під шкіру або внутрішньом'язово вводять масляний розчини синестролу- 3-6 мл, пітуїтрину- 5-10 мл, фолікуліну- 1 500-

2 000 ОД, карбохоліну - 2-3 мл; внутрішньовенні вливання 20^40 %-го розчину глю­ кози - 100-200 мл з 10 %-им розчином кальцію хлориду 100-150 мл і 5 %-ї аскорбі­ нової кислоти 20-30 мл.

Добрий результат дає введення в аорту 1 %-го розчину новокаїну дозою 100 мл з по­вторенням через 48 годин (Д. Д. Логвинов, В. С. Гонтаренко), або у вену 0,5 %-го розчину новокаїну з розрахунку 0,5-1 мл на 1 кг маси тіла (2-3 ін'єкції з інтервалом 4-5 днів).

При аутогемотерапії свіжу кров зразу ж вводять внутрішньовенно у дозі 60-100 мл

3 інтервалом 3^4 дні або стабілізовану 5 %-им розчином натрію цитрату (на 100 мл свіжої крові беруть 10 мл розчину натрію цитрату, кров утримують в холодильнику 3-5 днів при темпера­ турі 3-5 °С) і теж вводять внутріш­ ньом'язово через день в дозах 25, 50, 75 мл або 50, 75, 100 мл. У кров доцільно додавати 250-500 тис. ОД пеніциліну або стрептоміцину. Пере­ ливання крові, особливо опроміне­ ної ультрафіолетовими променями, (УФОК) має виражену високу тера­ певтичну ефективність у корів.

З успіхом використовують мето- Рис. 163. Накладання озокериту на попереко- ди фізіотерапії (рис. 163). во-крижовий відділ хребців.

539

Розділ '--

Лактотерапія: Застосовують свіже знежирене пастеризоване молоко або мала» зиво від здорових корів. їх вводять підшкірно 3 рази через день в дозах 15, 25, 40 м.т Для ін'єкцій краще брати останні порції видоєного молозива (Д. С. Гришко).

Штучно набута неплідність виникає на ґрунті неправильної організації відтворен­ня тварин, а саме:

• низька кваліфікація технолога-осіменатора;

• несвоєчасного та неповного виявлення корів з ознаками тічки та статевого збудження;

• порушень правил техніки осіменіння самок (неправильний вибір часу осіме-ніння, невдалі станки для фіксації тварини, грубе поводження з тваринам;: під час осіменіння, низька якість застосовуваної сперми, ненадання тварин: спокою після осіменіння), а також коли осіменену тварину не залишають на деякий час у станку, а тоді на привя'язі до закінчення охоти;

• несвоєчасне (запізніле) виявлення тварин, що не запліднилися в результат, осіменіння;

• осіменіння тварин безпосередньо в стійлах;

• погана організація обліку роботи по відтворенню тварин.

Весь парадокс штучно набутої неплідності полягає в тому, що цілком здорові та придатні для відтворення самки залишаються неплідними внаслідок поганої органі­зації відтворення. Найчастіше це буває в тих господарствах, де осіменіння тварин довіряють малокваліфікованим працівникам, де виявлення самок з ознаками тічки та охоти відбувається випадково, не зацікавленими особами. Практика показує, що у ЗО^Ю % і більше корів охоти не виявляють внаслідок слабкого прояву у них її ознак в цей час. З іншого боку, у значної частини корів (за окремими авторами до ЗО %) охоту визначають неправильно і, отже, осіменяють їх не в оптимальні строки. Щоб уникнути цих помилок в передових господарствах вдаються до використання спеці­ально підготованих пробників (див. "Діагностика тічки, статевого збудження, охоти та овуляції").