5.2. Проза казкова і неказкова ("Sage"),

їхні основні відмінності.

Проблема розрізнення

жанрів неказкової прози

Усна проза українського фольклору багата й різнобарвна, у традиційному бутті народу вона несла – а почасти несе й тепер – функції, життєво важливі для його існування: вона викладає систему релігійних переконань і намагається потвердити відповідні релігійно-моральні постулати; збирає, конденсує й передає наступним генераціям інформацію про біжучі події у світі реальному та потойбічному; розважає дорослих і дітей, зокрема оповідями гумористичними та сатиричними.

Розмаїттю функцій усної прози відповідає розмаїття її жанрових форм, яке поки що погано, як побачимо, піддається науковій класифікації. Проте є тут розмежування, що з ним погодяться всі українські фольклористи – це поділ усної прози на два великі жанрові угрупування, а саме на прозу казкову і неказкову. На жаль, в українській фольклористичній термінології немає такої зручної назви для неказкової прози, як у німецькій – "Sage". Щоправда, С. В. Мишанич запропонував називати неказкову прозу "документальною". Пояснення: "Використовуємо термін «документи», «документальна проза», орієнтуючись на одну з визначальних функцій легенд, переказів і оповідань – засвідчувати й пояснювати історично вірогідні джерела (від лат. documentum – повчальний приклад, взірець, доказ)". А втім, і "неказкова проза" звучить не так погано, і "Sage" можна (як це інколи роблять англомовні колеги) використовувати без перекладу – тим більше, що при цьому не виникатиме ототожнення з українським "сага" в прямому (жанр ісландської словесної культури) і переносному значеннях.

Між "Sage" і казковою прозою існують суттєві відмінності щодо їхніх функцій у традиційній культурі, формальних ознак, ставлення до історичної дійсності та до суб'єкта оповіді, за мірою традиційності сюжетики та стилю. Певне узагальнення їх подано в табл. 3.

Таблиця 3. Основні відмінності між прозою казковою та "Sage"

Ознака	"Sage"	Казкова проза
Домінантна суспільна функція Естетичні властивості текстів Суб'єктивна оцінка достовірності змісту Форми побутування в усній традиції Традиційність сюжетики Традиційність стилю	Пізнавальна або релігійна Факультативні Настанова на достовірність "Чутки-плітки", меморати, фабуляти Факультативна Незначна	Естетична Обов'язкові Настанова на вигадку Фабулати, як виключення –"квазімеморати" Обов'язкова Переважає формульність

Тепер пояснення стосовно таблиці. Можливо, що й жанри казкової прози в давнину так само, як і жанри "Sage", мали функцію передачі якоїсь життєво важливої інформації, або релігійно-повчальну. Проте в Україні XIX ст. на першому плані – уже їхня розважальна (естетична) функція. Звідси й важлива відмінність в оцінці традиційними оповідачами та слухачами достовірності нарації: усі жанри неказкової прози мають настанову на достовірність; натомість українська казкова проза якраз і не потребує, щоб повідане в її текстах вважали за правдиве – не лише об'єктивно, а й суб'єктивно, у сприйманні всіх учасників усної трансмісії, зміст текстів казкової прози є вигадкою.

Принципово важливим є для нас розмежування "Sage" і казкової прози за формами оповіді. Ще в З0-ті рр. минулого століття К. вон Сидов описав три форми побутування усної прози, що відрізняються і за структурою, і за позицією оповідача. Відомий шведський дослідник запропонував для них назви, які поступово стали загальноприйнятими у світовій фольклористиці: Memorat, Fabulat, Khroniknotizen (Sagenbericht)¹⁴. Меморат – це оповідь від першої особи, фабулат – сюжетна оповідь від третьої особи, що ввійшла до усної традиції, а третя форма оповіді – це коротке повідомлення, аморфне за сюжетною структурою й таке, що не вирізняється формально з плину живого побутового мовлення. Якщо латинські терміни з прозорою "внутрішньою формою", запропоновані К. вон Сидовом для перших двох типів оповіді, легко прижилися в українській фольклористиці, то український відповідник третьому, "хронікат", що знедавна почав з'являтися у фольклористичних розвідках, не є, як на нашу думку, вдалим. Своєю "внутрішньою формою" він підкреслює рису явища, для української його версії якраз не характерну, та й звучить надто солідно й не передає тієї атмосфери неформальної балаканини, в якій виникає цей тип оповіді. То ж, поки "хронікат" не встиг закріпитися в науковому обігу, пропонуємо поруч із ним інший переклад німецького терміну, ближчий до його фахового змісту – "чутки-плітки". Це словосполучення передає і спосіб поширення, і відносний лаконізм відповідних текстів, і сюжетну їхню аморфність.

На відміну від "Sage", казкова проза складається тільки з фабулатів, незначне виключення становлять у ній "квазімеморати", що трапляються серед небилиць, наприклад: "Пішов я раз одудів брать, зліз до дупла, попробував – не влазить рука, так я сам вліз..." і т. д.¹⁵. Такі "квазімеморати", або меморати, в яких оповідач лише вдає, нібито те, про що мова, відбулося саме з ним, частіше зустрічаються в неказковій прозі, де, навпаки, фабулати є якраз найменш поширеною формою, а переважають меморати й "чутки-плітки". Такий розподіл може викликати подив, адже, скажімо, у класичній антології М. П. Драгоманова "Малоруські народні перекази і оповідання" (1876) зібрано якраз фабулати. Проте такий склад антології було продиктовано апріорним переконанням і збирачів, і упорядника, що текст усної прози – це обов'язково оповідь від третьої особи. У пізніших збірках зустрічаємо вже й інші форми, хоч про відбиття у складі записів реальних пропорцій між формами існування усної прози говорити не доводиться.

Причини, за якими в реальній усній традиції "Sage" саме фабулати зустрічаються вкрай рідко, добре пояснює петербурзький етнолог К. В. Чистов. У колективі, члени якого володіють певною системою міфологічних уявлень або історичної інформації, зовсім не обов'язково кожен раз, розмовляючи на відповідну тему, повністю переповідати все відоме обом співрозмовникам. За таких умов згадана "система може передаватися в динамічній формі" (серед прикладів і такий: "як поводяться русалки вночі"). К. В. Чистов продовжує: "якщо й це вже відомо, можуть розповідатися лише «дочірні оповіді», в яких зображаються нові епізоди або просто свіжі звістки або чутки про явище, вже знайоме слухачеві"¹⁶.

Якщо "динамічні сюжети" або "дочірні оповіді" мають, на думку К. В. Чистова, "езотеричний характер, тобто побутують у середовищі, що є колективним носієм тієї системи уявлень, яка їх породжує", то існують також ситуації, коли вона викладається повністю, а сама оповідь, у формі частіше фабулата, набуває "екзотеричного характеру". Це відбувається "при спілкуванні зі слухачами, незнайомими з системою уявлень, що з ними пов'язані ці оповіді – новачками в даній місцевості, представниками інших соціальних груп, дітьми тощо (і, між іншим, фольклористами)" (курсив мій – С. Р.). Фольклористи ж, додамо, записують те, що їм розповідають.

Натомість казкова проза взагалі не знає розрізнення езотеричних та екзотеричних (у розумінні К. В. Чистова) форм оповіді, суттєвого для вивчення "Sage". У казковій прозі є тексти, езотеричні в загальноприйнятому розумінні. Це сороміцькі казки та анекдоти, що їх казкар не стане оповідати дітям або дівчині-фольклористці, а в XIX ст. – і тексти про панів та священиків, які важкенько було записати збирачеві-"паничу". Тексти, езотеричні з міркувань соціально-політичних, сакральних та етичних, існують також і в неказковій прозі.

Наступне розмежування. Сюжет тексту казкової прози ніколи не буває оказіональним, створеним щойно, у процесі спілкування, він завжди має за собою певну традицію його оповідання. Уся народна казкова проза має сюжети традиційні. Слухаючи або читаючи українську казку, можна бути певним, що її сюжет зафіксовано в міжнародному покажчику (див.: 4.1). Складніше з анекдотами, але й серед них селянські мають традиційний міжнародний фонд сюжетів, та й сучасний міський анекдот, хай він про комп'ютер і жінку, до вас уже чули мільйони людей різними мовами в різних країнах.

У "Sage", навпаки, широко побутують сюжети своєрідні, пов'язані з особливостями місцевої історії, побуту, релігії тощо. Тут, зрозуміло, теж зустрічаються традиційні сюжети, відомі й іншим народам, проте питома вага їх менша, ніж у казковій прозі, до того ж серед них є такі, чия "традиційність" є, власне, ілюзорною, бо подібність з такими ж сюжетами в інших народів виникла незалежно, "типологічно" (див.: 4.12; порівн.: 3.6). Що ж до подібності казкових сюжетів, то вони пояснюються численними та різноспрямованими запозиченнями, міграцією їх (див.: 3.5; 4.1).

На відміну від текстів "Sage", твір казкової прози завжди має "замкнену в собі" естетичну систему, що чітко вирізняє його з плину живого мовлення. Казкову прозу характеризує специфічна "замкненість" художнього часу в сюжеті. Відповідні спостереження дослідників стосуються казки чарівної, проте, як легко переконатись, можуть бути поширені й на інші жанри казкової прози. У творах, що належать до "Sage", навпаки, "минуле" завжди має вихід у "теперішність", у час, коли відбувається оповідь.

Ще виразніше розрізняються казкова проза й "Sage" за такою ознакою, як питома вага традиційних компонентів стилю. Формульному, клішованому стилю чарівної казки протистоїть "голий", як правило, безобразний стиль неказкової прози, що користується лише загальнофольклорними постійними епітетами, та й то рідко.

З усіх наведених тут протиставлень зовсім не випливає, що казкова проза є цікавішою за неказкову, що її варто досліджувати, а неказкову – ні. У тому, що таке враження було б хибним, має переконати конкретний огляд жанрів "Sage". Але спочатку слід обґрунтувати свою позицію в далеко не простій проблемі класифікації та розмежування жанрів неказкової прози.

Незважаючи на те, що фольклористи обговорюють цю проблему на своїх міжнародних конгресах ось уже понад дев'яносто років, помітних результатів поки що не маємо. Майже в кожній європейській країні існує власна термінологія і свій поділ для текстів, за жанровою специфікою якщо не ідентичних, то дуже подібних. Французи, наприклад, називають "легендами" всі жанри неказкової прози, розрізняючи останні за допомогою означень (легенди християнські, світські, локальні або місцеві тощо); для німецьких і польських фольклористів "легенда" – це в першу чергу легенда християнська, але поляки додають до неї ще напівлітературний жанр "легенди гербової".

В українській фольклористиці виразно протистоять дві тенденції. Перша, започаткована Г. С. Сухобрус¹⁷, розчиняє всю неказкову прозу про минуле в наджанровій сукупності "легенд і переказів". Цю тенденцію – з "доданням "народних оповідань" як розповідей про події недавні – втілено у відповідних томах академічної серії "Українська народна творчість" (див. про неї: 2.8; 4.11). При цьому легенди подаються, як і у французькій фольклористиці, більше (О. І. Дей), або менше (Л. Ф. Дунаєвська) розгалуженими.

Розглянемо, як відрізняє переказ від легенди О. І. Дей. На його думку, "перекази в своїй основі відштовхуються від конкретної дійсності, у них відсутній надприродний елемент, минуле відображається правдоподібно, у межах життєвої достовірності", вони "не відриваються від реальних фактів, про які велась інформація". Легенди ж мають "ту саму провідну інформативно-пояснювальну функцію", але все інше в них, коротко кажучи, навпаки. "Критерієм визначення жанрової приналежності прозових творів у цьому випадку є ступінь достовірності їхніх зображень"¹⁸. З цим неможливо погодитися.

Справді, яким інструментом має керуватися дослідник, вимірюючи оту "ступінь достовірності"? Ось приїздить до села фольклорист, і йому старі люди розповідають сім-вісім пояснень його назви. Можливо, що одне з них відповідає дійсності, тоді всі інші – ні. За логікою О. І. Дея, це достовірне пояснення є переказ, а всі інші – легенди. І це при тому, що всі вони цілком подібні за формою, і, не звернувшись до архіву, за методою О. І. Дея їх не можна розрізнити. Не згадуючи вже про те, що насправді й свідчення архівного джерела треба теж перевіряти на достовірність, чи взагалі має збирач можливість здійснити архівний пошук і чи входить це взагалі до його обов'язків? А якщо – ситуація якраз типова – матеріали про це село або не відклалися в архівах, або неприступні, або не містять необхідної інформації? Тоді, виходить, текст принципово не зможе отримати наукового визначення жанру. Цікаво, що з цією класифікацією О. І. Дея не впорався його співробітник А. Л. Іоніді, зазначивши в коментарі: "Легенда розкриває справжню картину бойової операції..." (Легенди..., с. 389).

Але підійдемо до проблеми з іншого боку. Чи взагалі доцільно визначати жанр твору за критерієм, що стосується речей, які існують поза його текстом і в тексті цьому не відбиваються?

Другу тенденцію втілюють останніми роками праці В. Ф. Дави­дюка, який намагається чітко розрізнити переказ і легенду, виходячи з певної сукупності жанрових ознак. Для переказу він, наприклад, називає такі: "реалістичність (як у самій природі персонажів, так і в структурі мотивів); 2) зовнішню форму вияву епічної позиції, повну відсутність зв'язку з очевидцем на основі загальної значимості подій, відображених в оповіданні; 3) хронікат або ембріональну форму фабулата; 4) ознаку порівняно давнього часу; 5) відкриту форму сюжетного оформлення; 6) відсутність яскравих персонажів"¹⁹. Це є серйозною спробою визначити специфіку переказу, але перша й остання ознаки викликають на полеміку. "Реалістичність" переказу тут протиставлено, як і в О. І. Дея, фантастичності легенди й має в основі той самий критерій достовірності. Остання ж ознака, як легко в тому пересвідчитися, прикладається не тільки до фольклорного тексту, а й до дійсності, що в ньому відбилася. Сам автор далі згадує "про Пугачова й Кармалюка перекази" – хіба ж це не "яскраві персонажі"?

Мабуть, єдиний вихід із плутанини навколо критерію достовірності в неказковій прозі (див: ще справедливі зауваження В. Сокола²⁰) – цей критерій узагалі відкинути. А натомість запропонувати класифікацію, в якій жанри "Sage" розрізняються лише за трьома головними ознаками – характером ідеології, основною суспільною функцією та особливостями художнього часу (табл. 4).

Таблиця 4. Деякі характеристики жанрів неказкової прози

Ознака	Жанр		Світський наратив		Легенда
			Історичний переказ	Народне оповідання	Міфологічна	Християнська
Ідеологія	Світська		+	+	+	+
	Релігійна	Язичницька
		Християнська
Форми художнього часу	Минуле	Сакральної давнини	+ +	+	+ + +	+ + + +
		Історичне
		Генерації оповідача
	Майбутнє сакральне
Основна функція	Інформативна Пізнавальна Підтвердження вірування Моральна настанова		+ +	+	+	+ + +

Ця класифікація буде пояснюватися й деталізуватися в ході подальшого огляду жанрів неказкової прози.

ЗАПИТАННЯ

Для самоперевірки. Меморат у фольклористиці – це...

1. ... прозова оповідь від першої особи.

2. ... запис, зроблений фольклористом-збирачем із пам'яті.

3. ... усне переповідання літературних мемуарів.

4. ... оповідь, що використовує спомини іншого інформанта.

Відмінникові. У розвідці, цитованій у розділі, К. В. Чистов зазначає: "Їх можна виконувати без усякого приводу, але завжди необхідно розповідати спочатку й до кінця". Про твори якої прози йдеться – казкової чи неказкової?