3.6. "Антропологічна" школа

й "теорія самозародження" сюжетів

Наступні спроби розв'язання кардинальних проблем вивчення первісної міфології та ранніх форм фольклору було зроблено на шляху, можливості котрого вперше відкрилися перед європейською наукою ще в XVIII ст., коли колоніальні загарбання ознайомили місіонерів та мандрівників з побутом і культурою примітивних племен. Уже тоді була перша спроба осмислення цих нових фактів в інтересах вивчення власної, європейської "передісторії" – праця французького мандрівника Ж. Ф. Лафіто "Звичаї американських дикунів у зіставленні зі звичаями перших часів" (Париж, 1725); автор висловлює думку, що картина первісного побуту найдавнішого періоду історії народів культурних може бути відтворена за допомогою спостережень над побутом "дикунів".

Протягом наступних десятиріч цих безцінних для етнографів спостережень було зібрано достатньо, щоб забезпечити вірогідне й обґрунтоване порівняльним матеріалом нове теоретичне осмислення їх засновником "антропологічної" школи (або "етнографічної", або ще "англій­ської") Едуардом Беннетом Тайлором (1832–1917). У фундаментальній, досі не застарілій монографії Е. Б. Тайлора "Примітивна культура" (1871) знаходимо, насамперед, методику аналізу пережитків або таких явищ буденного життя людей, "де від старого звичаю збереглося доволі багато, щоб можна було розпізнавати його походження"²³. Таким чином, виявлення первісного значення пережитків у побуті цивілізованих народів Європи стає ефективним допоміжним прийомом при інтерпретації спостережень над побутом "примітивних або прадавніх племен".

Проте головною, мабуть, заслугою Е. Б. Тайлора перед наукою стало відкриття ним анімізму як "глибоко притаманного людині вчення про духовні істоти", котре дослідник поширював на весь величезний матеріал первісної людської культури. У свою чергу, учень і послідовник Е. Б. Тайлора Дж. Фрезер довів велике значення в первісній культурі магії, або віри в можливість людини надприродно впливати на дійсність, що її оточує²⁴, йому ж належить і ґрунтовне дослідження "Тотемізм і екзогамія" (1910, т. 1–4), де на дуже широкому етнографічному тлі досліджується явище тотемізму, уперше науково описане шотландським ученим Д.-Ф. Мак-Келланом (1869): приналежність людини до певного тотема (тварини, іноді рослини або, наприклад, дощу, або навіть конкретної людини), що вважається прабатьком і охоронцем "своїх", передбачає неможливість статевих контактів з особами свого тотема.

Анімізм, магія і тотемізм розглядаються представниками антропологічної школи як певні світоглядні основи функціонування первісного суспільства та стабільності його структури. На тлі безперечних успіхів цієї школи, котра, до речі, продовжує свій розвиток у США й досі, ще вірогіднішою виглядала теорія "самозародження сюжетів", стосовно примітивної міфології розроблена ще одним послідовником Е. Б. Тайлора, Ендрю Ленгом (1844–1912). Критикуючи лінгвістичну теорію М. Мюллера в монографії "Міфологія" (є російський переклад 1901 р.), Е. Ленг зазначав, що міфи, дуже подібні до "арійських", є також у австралійських аборигенів, ескімосів, ірокезів тощо. Міф, за Е. Ленгом, не є образне уявлення про природу та її явища (як це бачимо, наприклад, у О. О. Потебні), це також і не результат буквального розуміння, за М. Мюллером, уже незрозумілих слів первісного сакрального тексту. Міфологія є не чим іншим, як відбитком – і найбезпосереднішим – усього, у що колись вірувало все людство, відбитком первісного світосприймання. Усі племена й народи пройшли через цю фазу розвитку світогляду, а деякі не розсталися з цими віруваннями й дотепер. Проте саме тому, що всі народи пройшли ідентичні стадії світосприймання, в їхньому фольклорі відклалися однорідні мотиви – плід певних етапів однорідних вірувань людства.

В одній з небагатьох власне фольклористичних розвідок, "Інтродукції" до праці М. Е. Р. Кокс "Попелюшка" (Лондон, 1893), Е. Ленг таким чином резюмує свою позицію стосовно проблеми подібності сюжетів: "Можна, звичайно, задемонструвати багато шляхів, якими казка (tale), колись виникнувши, може бути поширеною або переданою <...>. З іншого боку, я зазвичай кажу, що, коли йдеться про подібний стан смаку й фантазії, подібні погляди, подібні матеріальні умови, – подібна казка, зрозуміло, може незалежно скластися в регіонах, віддалених один від одного. Ми знаємо, які подібні моделі, подібне мистецтво (порівняймо ацтекський і мікенський глиняний посуд у Британському музеї) у такий спосіб незалежно виникли; так само – подібні космічні міфи, подібні байки, подібні прислів'я, подібні звичаї та інституції"²⁵.

У радянській фольклористиці знаходимо звинувачення антропологічної школи спочатку як ідеолога "колоніальної політики західноєвропейської та особливо англійської) буржуазії", а потім у тому, що була "не в змозі розкрити динаміку суспільного розвитку" і т. п. Гірше, коли такі звинувачення приписуються, наприклад, І. Я. Франку. Нам кажуть, що він у огляді праць чеського фольклориста Ч. Зібрта "рішуче заперечував спроби автора поширити вплив "антропологічної" школи, що ігнорував історичний ґрунт виникнення народних звичаїв та обрядів, на всіх слов'янських фольклористів"²⁶. Насправді ж І. Я. Франко, як легко в цьому переконатися, натякав на примітивний фактографізм праць чеського колеги, на його погану обізнаність у теоретичних питаннях. І хіба вчені антропологічної школи заперечували отой "історичний ґрунт"? Хіба той же Е. Ленг у розвідці "Таємниця тотема" не написав прекрасну фразу: "Ми ніде не зможемо побачити абсолютно примітивну людину"²⁷?

Отже, "теорія самозародження" Е. Ленга запропонувала вже третє, в сучасній термінології – типологічне, вирішення проблеми подібності сюжетів. До цих трьох іноді ще додають "теорію полігенези" казки, яку висунув Ш. Бедьє у своїй праці "Фабліо. Етюди з народної літератури та історії літератури середніх віків" (Париж, 1893). Проте, гостро критикуючи бенфеїзм, Ж. Бедьє протиставив йому лише ідею незалежного один від одного та багаторазового виникнення тих самих казкових сюжетів і в різні часи, але принципово відмовився від пошуку закономірностей, котрим підпорядковується такий полігенезис.

ЗАПИТАННЯ

Для самоперевірки. Тотем – це...

1. ... будь-який предмет, явище природи, тварина рослина або навіть людина.

2. ... тільки тварина або рослина.

3. ... тільки тварина.

4. ... тільки рослина.

Відмінникові. Чи відкидав Е. Ленг можливість запозичення сюжетів?