4.13. "Концептуальна школа"

у США та в Україні

В останні десятиріччя позначився успіх у світовій науці про фольклор "контекстуального" напрямку американської фольклористики (Д. Бен-Амос, А. Дандис, Р. Джорджес, Р. Батман, Л. Дег, Е. Файн та ін.) (див.: 1.2). Нагадаю, що представників цього напрямку (його називають ще новітньою "виконавською школою" – "performance school")¹⁰⁴ цікавить передусім не твір фольклору як такий і не фактори, що визначають можливості його виникнення, тобто своєрідна передісторія (або рівень competence), але моменти, які характеризують його життя в усній традиції (transmission), а також головний і визначальний рівень екзистенції його, текстова реалізація, або виконання (рівень performance), що відбувається у взаємодії між інформантом і реципієнтом (рівень communication), які, у свою чергу, підкоряються певним неписаним правилам, що регулюють цей процес (кондуїт).

Головні ідеї цих теоретиків було викладено в збірниках статей "До нових перспектив у фольклорі" (1972, видавці А. Парадес і Р. Бауман), "Фольклор: Виконання і комунікація" (1975, видавці Д. Бен-Амос і К. Голдстейн), у розвідці Д. Бен-Амоса "Жанри фольклору" (1976) та в збірнику "Франтієри фольклору" (1977, видавець В. Беском). Як зауважує Р. Дорсон, промовисті заголовки цих томів "призвели до того, що performance і communication стали престижними термінами нового діалекту, а ці теоретики вбачають у собі відкривачів нових шляхів"¹⁰⁵. Іронія Р. Дорсона не виглядає тепер доречною. Адже цей новий напрямок значно потіснив традиціоналістську фольклористику послідовників Р. Дорсона, і навіть у зацитованому великому "хенд-буку", енциклопедичному підручнику, 1983 р. "Американський фольклор" вони змушені були помістити статтю Р. Баумана "Польове дослідження фольклору в контексті"¹¹⁰.

В останнє десятиріччя ідеї "контекстуального" напрямку продовжували розроблятися в США (див. зокрема, колективну монографію "Виконавство, культура, ідентичність" (1992) і працю Л. Дег 1995 р. "Наративи у суспільстві: Виконавськи орієнтоване дослідження нарації"), знайшли поширення в Росії, де засновано науковий осередок вивчення фольклорної традиції (Москва), і в Україні (праці І. Головахи і О. Бріциної).

Популярність "контекстуального" напряму в сучасній фольклористиці має виправдання й об'єктивні, й суб'єктивні. До перших слід віднести реальну важливість для нашої науки вивчення найрізноманітніших явищ контексту, в якому з'являється й функціонує фольклорний текст, недаремно ж задовго до американських "франтієрів" на чолі з А. Дандисом ("Текстура, текст і контекст", 1964) ці проблеми зацікавили В. Андерсона й О. І. Никифорова, а до них М. Рибникова, не кажучи вже про те, що сторінки, присвячені обставинам розказування казок у "Записках из Южной Руси" П. О. Куліша, можуть розглядатися як класична фіксація такого фольклорного контексту. Суб'єктивний же момент зумовив, головним чином, утворення цього напрямку саме в американській фольклористиці, яке не випадково ж збіглося з бурхливим розвитком студій над "міською", або "сучасною", легендою (див.: 4.15). Фахівець, що займається власне американським фольклором, має справу не лише з цими доволі нескладними за структурою оповідями, а й з міськими анекдотами, прокльонами, лайкою, й тими формами міського мовлення, які А. Дандис назвав "фольклором офісу". За своєю естетичною цінністю ці явища не можна й прирівнювати до чарівних казок або замовлянь, і психологічно зрозуміло, що в цій ситуації фахівцеві набагато цікавіше займатися не інтерпретацією більш примітивних за побудовою текстів, а їхньою екзистенцією.

Цікаво, що вже перші конкретні спроби застосувати ідеї "виконавської школи" до українського оповідного матеріалу продемонстрували певну невідповідність йому її методики. Так, традиційність оповідних текстів, з якими працювала І. Головаха, змусили її полемізувати й з ідеєю А. Дандиса, що "folk – це всі ми", і з розумінням Д. Бен-Амосом фольклорного осередку як "малої групи"¹⁰⁷ (порівн.: 1.1). Але ж це ще не означає, що ідеї цієї школи та її методику, розроблену на іншому ґатунку творів, аніж ті, з якими працює українська фольклористика, не можна плідно застосовувати до нашого матеріалу.

Перш за все, безспірною заслугою вчених американської "контекстуальної" ("виконавської") школи слід визнати чітке та ясне формулювання теоретичних положень, хай не таких уже й нових, а також запровадження відповідної фахової термінології. Адже ті ж ідеї з праць українських і російських попередників цієї американської школи доводиться буквально розкопувати в масивах конкретних спостережень над виконавцями та контекстом виконанням. За термінами ж трансмісія, виконання, комунікація, кондуїт приховані чіткі, добре структуровані фахові уявлення. Коли ж придивитися до кращих утілень ідей "виконавської школи" в українській фольклористиці, а саме до монографії О. Бріциної "Українська усна традиційна проза: Питання текстології та виконавства" (2007) і видання-дослідження записів прозового фольклору (зроблених О. Малинкою та – повторно – О. Бріциною та І. Головахою ) с. Плоске на Чернігівщині (2004), то треба буде визнати їхню бездоганну науковість, що значною мірою пов'язано з використаною теоретико-методологічною базою. Але ж перша книжка створює методологічну базу для наукової фіксації українського фольклору (див. ще: 2.3–2.6), а друга подає зразки таких записів. Питання розв'язуються дуже важливі, та все ж таки другорядні й допоміжні стосовно основного завдання, що й досі стоїть перед українською фольклористикою – адекватної інтерпретації вітчизняного традиційного фольклору.

ЗАПИТАННЯ

Для самоперевірки. Одним із засновників "контекстуального" напрямку в американській фольклористиці був...

1. ... Р. Дорсон.

2. ... В. Андерсон.

3. ... В. Бен-Амос.

4. ... С. Томпсон.

Відмінникові. Рівень communication, на думку представників "виконавської школи" включає ...

1. ... розмови старого селянина зі своїм собакою.

2. ... контакти між фольклористом та інформантом.

3. ... стосунки "текст – система".

4. ... взаємодію між інформантом і реципієнтом.