3.3. "Міфологічна" теорія я. Грімма.

Її конкретизація "молодшими міфологами"

Згадану першу фольклористичну теорію, "міфологічну", розробив славетний німецький філолог Якоб Грімм (1785–1863), а вперше обнародувана вона була в коментарі до видання 1822 р. "Дитячих і хатніх казок братів Гріммів" – тих самих, знайомих нам усім з дитинства. Із двох учених братів, Вільгельма та Якоба, як фольклорист-теоретик виступив Якоб, котрий і видав 1835 р. в Геттінгені монографію "Німецька міфологія", де "міфологічну теорію" було викладено систематично.

Щоб краще зрозуміти зміст цієї теорії (як, до речі, і низки наступних), корисно звернутися до схеми, не стільки бездоганно наукової, скільки навчальної або мнемонічної. Уявимо собі, що основні фольклористичні теорії XIX ст. намагаються відповісти на одне питання: чому казкові сюжети такі подібні в більшості народів Євразії?

Я. Грімм дав на це запитання першу наукову відповідь. За його гіпотезою, подібність казкових сюжетів (а також повір'їв і звичаїв) пояснюється, як би тепер сказали, генетично – спільним джерелом, а саме прадавньою міфологією аріїв, гіпотетичного предка індоєвропейців, племені, котре, вийшовши з правітчизни, рознесло свої міфи в усі краї, де розселилися його нащадки. Тепер, мабуть, зрозуміло, чому ця теорія зветься й міфологічною, і арійською, й індоєвропейською.

Концепція вчителя В. і Я. Гріммів, засновника "історичної школи права" Ф. К. Савіньї про звичаєве право, мову й поезію кожного народу як утілення притаманного йому "народного духу", трансформувалося у фольклористичних працях Я. Грімма в чіткі фахові ідеї про нижчі верстви народу як носіїв прадавньої міфології, про колективний, надособовий характер усної традиції, про її синкретизм.

Монографію ж недаремно названо "Німецька міфологія": ніякої німецької міфології не знали вчені сучасники Я. Грімма, але він створював її на їхніх очах, реконструюючи міфологію давніх германців. Учений ішов при цьому, по-перше, шляхом порівняння з міфологією близьких родичів, скандинавів ("Старша Едда", "Молодша Едда"), а також інших індоєвропейських народів, зокрема слов'ян. Так закладалися основи порівняльного методу у фольклористиці, а саму теорію інколи й називають "порівняльно-міфологічною". По-друге, відбитки міфології давніх германців Я. Грімм здобував із творів німецького фольклору XIX ст., носії котрого, як виявилося, зберегли рештки міфологічного світогляду.

На дослідника тут очікували справді епохальні відкриття. Коли античну міфологію було естетично освоєно ще в добу Відродження, то у своїй рідній, вітчизняній європейські вчені звикли бачити лише примітивне невігластво. Фактично в науці зберігався погляд на неї християнських богословів. Я. Грімм першим побачив у німецькому язичництві основу національної культури та справжню німецьку народну релігію. Він відкрив і явище двовірства, показавши, що німецькі селянин і бюргер, які вважають себе добрими християнами, насправді залишаються водночас язичниками.

Згодом, у передслові до видання "Німецької міфології" 1844 р., учений указав і на історичні корені двовірства: "Ніде зовнішній вплив не може бути таким очевидним, як у випадку зіткнення християнського вчення з язичництвом у народів, що прийняли християнство, коли їм доводилося відмовлятися від власного і ставити на його місце те, чого вимагало нове вчення, або пристосовуватися, видозмінюючи власну традицію"⁶. Цей процес не міг оминути й "внутрішніх поглядів і уявлень простого народу" де "іудейське, християнське вчення почало пристосовуватися до язичницького, язичницькі ж образи й забобони почали проникати в усі кутки, ще не заповнені новою вірою. Наприклад, то християнський сюжет з'являється в язичницькому вбранні, то християнська форма приховує язичницький сюжет". Серед вражаючих прикладів двовірства наводиться й такий: досі "лежать біля Бамберзького собору слов'яно-язичницькі фігури звірів, з рунами на них".

А до проблеми подібності сюжетів Я. Грімм звернувся останнім разом у коментарі до видання "Дитячих і хатніх казок..." 1856 р.: "Як можемо пояснити той факт, що казка у самотньому гірському селі у Гессе подібна до таких же у Індії, Греції або Сербії? <...> Фрагменти вірування, датованого набагато давнішими часами, коли духовні речі було викладено фігурально, стають звичними для всіх оповідей. Міфічний елемент нагадує дрібні скалки розтрощеного самоцвіту, що лежать розсипані на землі, поспіль порослій травою та квітами, і можуть бути виявлені тільки далекогляднішим оком. Значення їх багато в чому вже втрачено, але воно ще відчувається й становить цінність для оповіді, поки задовольняє природну розвагу чудовим". Відомо, що в науці надмірна метафоричність викладу, як правило, приховує неясність думки...

Як і в кожній науковій побудові, є в "міфологічній" теорії Я. Грімма і позитивне, і негативне; як водиться, знаходимо й плюс, що переходить у мінус. Так, хіба можна не симпатизувати вченому, коли він проголошує: "Мені хотілося піднести вітчизну, бо я зрозумів, що її мова, її право та її давнина дуже низько оцінюються"? Адже писалося це, коли Німеччина існувала лише як конгломерат маленьких князівств, а національні почуття німців зазнали приниження під час наполеонівських війн. Проте цей такий зрозумілий патріотизм Я. Грімма переходить, як хтось влучно сказав, у "тевтономанію", або в намагання довести перевагу германців – розумову, етичну, у суспільному устрою – над усіма іншими племенами, що вийшли з індоєвропейської правітчизни.

Перед учнями Я. Грімма, котрі отримали в науці назву "молодших міфологів", постало надзвичайно складне завдання – конкретизувати його концепцію, дослідивши шляхи перевтілення міфології аріїв у реальні усні традиції індоєвропейських народів. З учених, що запропонували тут справді нові ідеї, слід згадати Адальберта Куна, Вільгельма Шварца (Німеччина), Макса Мюллера, німця, що працював у Англії.

А. Кун (найбільш відома праця – "Сходження вогнів та божественні напої", 1859) розробив так звану "метеорологічну" теорію, за якою міфи виникли внаслідок спостережень перших індоєвропейців над явищами погоди. В. Шварц, учень А. Куна, зосередився на гіпотезі про те, що основний фонд прадавніх індоєвропейських міфів виник у процесі обожнювання бурі та громовиці ("грозова" теорія). М. Мюллер віддав перевагу сонцю та взагалі небесним світилам ("солярна" теорія).

А ось що виходило в італійського "молодшого міфолога" А. де Губер­натіса, коли він приклав ці теорії до конкретного, зокрема слов'янського матеріалу: "Вранішня зоря – це корова; у цієї корови є роги; її роги круглясті й золоті. Коли з'являється вранішня зоря, все, що падає з її рогів, приносить щастя"⁷. Або таке міфологічне переповідання казки про "трикутник" дівчини, її чоловіка-монстра й гарного юнака: ідеться, бачте, "про вечірню зорю, що тікає від монстра ночі, прямуючи за своїм коханцем сонцем, котре вранці, прикрасивши себе її яскравістю, залишає її на березі похмурого океану й тікає; вечірня зоря змушена тому ввечері повернутися до свого чоловіка-монстра".

Проте найбільш руйнівним для наукової репутації "молодших міфологів" і – на довгий час – усієї "міфологічної" школи було практичне ними застосування розробленого М. Мюллером лінгвістичного методу реконструкції арійських міфів. Книгу вченого "Есе з компаративної міфології" (1856) було вже 1863 р. видано в російському перекладі, що безумовно, сприяло впливу її ідей і на українських учених.

У лінгвістичній теорії міфотворення, викладеній у цій праці, ключовим є твердження: "Для того, щоб яке-небудь слово отримало міфологічний зміст, необхідно, щоб у мові забулася або притемнилася свідомість первісного значення цього слова". Це – необхідний етап розвитку мови, і цей її стан "можна справді назвати дитячою хворобою, через яку рано чи пізно має пройти кожний здоровий організм". Звідси славнозвісна формула М. Мюллера: "Міфологія – це хвороба мови". Є мови (скажімо, санскрит), що краще зберігають притаманний "первісній мові" арійців "зовсім простий і загальнозрозумілий зміст", а є такі, де слова прамови бачимо вже "з міфологічним значенням". Так само і з міфологіями різних індоєвропейських народів.

Ученому здавалося, що за допомогою лінгвістичного аналізу можна буде вивчати, нарешті, міфологію науково "і, замість того, щоб виводити міфологію, як це робилося досі, ab ingenii humani imbecillitate et a dictionis egestate (тобто з немощів людського розуму та з убозтва людської мови), можна, здається, навпаки, шукати для неї вірнішого пояснення в ingenii humani et sapientia a dictionis abundantia), цебто в силі людського розуму й багатстві людської мови)"⁸.

Ці ідеї М. Мюллера його послідовники почали так беззастережно застосовувати до фольклорного матеріалу сучасних народів, що викликали на себе нищівну критику. В. Ягич, наприклад, висміював відчайдушне словотворення, за допомогою якого російський "молодший міфолог" П. О. Безсонов виводив з прадавньої міфології імена билинних богатирів. Так, за П. О. Безсоновим, ім'я Чурили – персонажа билини, російської балади та кількох українських календарних пісень – походить від кореня чур-, а цей – від послідовно сур-, svar-, sol-, притягуються ще кур-, ser-, sur-, не забуто й Гермеса. Загальний висновок: Чурило – нащадок сонячного бога⁹. Подібні етимологічні екзерсиси та глибокодумні висновки з них сучасники висміювали й у працях іншого російського "молодшого міфолога" О. М. Афанасьєва.

Але ж і в наш час один з невтомних дослідників "міфів Київської землі" виводить стародавню назву Дніпра "Данаприс" "від двох слів: Д а н ѣ (Дані-Діві) і слова п р и с н о, що означає "завжди" ("повсякчасно").

Данѣ + приснє – Дънѣпръ – Дніпро". От і виходить, що "стародавня назва великої священної річки наших предків збереглася до наших днів у церковнослов'янському Приснодіва". Для автора такої етимології не має значення, що вказані ним фонетичні перетворення фантастичні, що ім'я богині Дана експліковано з відомого приспіву, що слова "присно" немає в східнослов'янських діалектах, а це й не дивно – адже і в означенні Богородиці воно з'явилося лише в старослов'янських перекладах грецької гімнографії... Одна надія, що книжку призначено видавництвом "для старшого шкільного віку", а в цьому віці саме призначених для них книжок і не читають.

ЗАПИТАННЯ

Для самоперевірки. Проблему подібності сюжетів "міфологічна школа" пояснювала...

1. ... перенесенням арійцями своєї міфології до народів-сусідів.

2. ... незбагненною волею Божою.

3. ... їхньою присутністю вже у фольклорі арійців.

4. ... впливом давніх германців на інші племена.

Відмінникові. Чи мала "міфологічна теорія" Я. Грімма підтримку в сучасній їй лінгвістиці?