18.2. Типологія політичних конфліктів

Проблема типології політичних конфліктів має важливе не тільки теоретичне, але і практичне значення. Для того, щоб вчасно і цілеспрямовано впливати на той або інший конфлікт, важливо точно визначити його тип. Від цього багато в чому залежать способи і методи вирішення політичних конфліктів, темпи і спрямованість їхнього розвитку.

В сучасній політичній літературі існують різні типології політичних конфліктів, що відображають складність і багатогранність політичної дійсності. Розглянемо деякі з них. З погляду масштабів і рівнів прояву політичних конфліктів розрізняють зовнішньополітичні (міждержавні) і внутрішньодержавні конфлікти.

Зовнішньополітичні конфлікти - це конфлікти між двома або кількома державами за сфери впливу і панування на світовій арені. Вони можуть виникнути в результаті розбіжності територіальних, економічних, військових та інших інтересів між Державами.

Внутрішньодержавні конфлікти можуть виникнути між політичною елітою і масами. Це відбувається тоді, коли правляча еліта не виражає корінних інтересів більшості, знаходится на службі інтересів меншості. Тоді політична еліта розглядається масами як антинародна хунта. До внутрішньодержавних відносяться також конфлікти між різними об'єднаннями політичних еліт, що, маючи ряд загальних інтересів, можуть вступати в боротьбу між собою з конкретних питаннь. Політичні конфлікти можуть виникати між різними політичними групами і класами суспільства, що не належать до політичної еліти. Крайньою формою прояву конфліктів є кризи, що мають різні форми свого прояву.

До внутрішньополітичних криз відноситься урядова криза. Вона виражається у втраті урядом авторитету, у невиконанні його розпоряджень виконавчими органами влади. Якщо уряд не справляється із ситуацією, то парламент як інститут законодавчої влади може відмовити в підтримці кабінету міністрів і відправити його у відставку. Частіше усього урядові кризи трапляються в тих країнах, де уряд формується на багатопартійній основі. Тоді вихід частини міністрів з уряду може викликати гостру урядову кризу. В умовах президентського режиму конфлікт законодавчої і виконавчої влади може визначитися вотумом недовіри президенту. Він може привести до перестановок і відставок у його кабінеті, а, можливо, і до його власної відставки.

До внутрішньополітичних конфліктів відноситься також парламентська криза. Це зміна співвідношення політичних сил в органах законодавчої влади, коли рішення парламенту розходяться з волею більшості громадян країни. Його результатом, як правило, є розпуск парламенту і призначення нових виборів. Парламентська криза може виникнути в тому випадку, коли основні протиборчі фракції приблизно рівні за силою. Це, зрозуміло, заважає прийняттю рішень, паралізує роботу законодавчої влади. Подоланням патової ситуації є також розпуск парламенту, що втратив дієздатність, і призначення нових парламентських виборів.

Наступний різновид внутрішньополітичного конфлікту - конституційна криза, що зв'язана з фактичним припиненням дії Основного закону країни. У цих умовах потрібні перегляд і якісна зміна колишньої конституції, що втратила свою легітимність і Діючу силу. Затягування рішення цього питання загрожує зростанням негативних соціальних тенденцій і розпадом держави.

До внутрішньополітичних конфліктів відноситься і загальнонаціональна криза. Це найбільш небезпечна для державної влади криза. Вона може включати, і майже завжди включає, у себе три попередніх. Загальнонаціональна криза демонструє глибока криза влади, криза "верхів", нездатних більше управляти країною. Ця криза торкається основи суспільного устрою і впритул підводить до зміни політичної влади. У процесі загальнонаціональної криза може виникнути і революція, і контрреволюція, і серія радикальних і політичних реформ. Розв'язка кризи залежить від ступеня її гостроти і співвідношення політичних сил у суспільстві.

У відповідності зі структурою та організацією політичного режиму виділяють горизонтальні і вертикальні політичні конфлікти (М.Дюверже). Перші розкривають зв'язки однопорядкових суб'єктів і носіїв влади, наприклад, усередині правлячої еліти. Вертикальні політичні конфлікти характеризують взаємовідносини суб'єктів, що належать до різних рівнів влади. Такий підхід до класифікації політичних конфліктів представляється цілком виправданим, оскільки конфлікт між індивідуумом, групами і класами одного рівня істотно відрізняється від конфліктів між суб'єктами й об'єктами влади, так само як і боротьба в рамках політичного режиму, від боротьби за або проти політичного режиму.

За характером публічності розвитку політичних конфліктів розрізняють відкриті, виражені в явних, зовні фіксованих формах взаємодії конфліктуючих сторін, і закриті (латентні) політичні конфлікти, де домінують тіньові способи і прийоми заперечування суб'єктами своїх владних повноважень. Перший тип подібних конфліктів виявляється в різноманітних формах масової участі громадян у політичному житті, наприклад, у вигляді маніфестацій, пікетів, страйків і т.ін. Закриті політичні конфлікти протікають у прихованих формах прийняття політичних рішень, способах і методах політичної боротьби. Зокрема, це виявляється усередині правлячої еліти, усередині відносин між різними гілками державної влади.

За тривалістю протікання політичні конфлікти поділяються на короткострокові і довгострокові. Виникнення і вирішення короткострокових конфліктів у політичному житті може завершитися досить-таки швидко, наприклад, відставка якоїсь посадової особи у зв'язку з викриттям її аморальних або інших вчинків, державний переворот і т.ін. Довгострокові політичні конфлікти мають затяжний характер і можуть тривати десятиліттями (наприклад, панування комуністичного тоталітаризму в колишньому СРСР, у КНДР, на Кубі та ін.).