11.4. Партійна система в сучасній Україні

У Конституції України (ст. 36) зазначено, що громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.

Становлення багатопартійності у сучасній Україні пройшло декілька етапів. Основними рисами першого, допартійного, етапу були наступні:

- політичні об'єднання мають позапартійний характер і організаційно прямують від суто неформальних угрупувань до масового Руху;

- ідейна платформа більшості політичних об'єднань еволюціонує від гасел загальноперебудовних і духовного відродження до державного суверенітету України і антикомунізму;

- методи й засоби діяльності нових організацій еволюціонують від нечисленних зборів до масових мітингів, від теоретичних дискусій у вузькому колі до боротьби за депутатські мандати;

- нові політичні об'єднання перебувають у стані різкої конфронтації з номенклатурою компартії, що утримує монополію на владу.

В цей період починає активно діяти Українська Гельсинська спілка (УГС). В 1987 році створюється Український культурологічний клуб і Товариство Лева, основною ідеєю для яких стає ідея духовного відродження України. Ці об'єднання стали базою для виникнення Народного Руху України за перебудову.

Наступний етап - вибори до Верховної Ради. Було створено блок демократичних сил, який опирався на структури Руху. Цей блок отримав чверть депутатських мандатів, а в Галичині -переконливу перемогу. Керівництво Руху обрало нову політичну «лінію, а сама організація заявила про себе як про антикомуністичну.

Новий етап починається на рубежі 1989 - 1990 p.p. і закінчується в 1991 р. (крахом СРСР). Він ознаменований прийняттям Закону про громадські об'єднання, що означало кінець монополії КПРС на владу і можливість формування інших політичних партій.

Наступний етап, посткомуністичний, розпочався після проголошення Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. Акту про незалежність держави України.

Аналізуючи сучасні політичні партії, можна визначити 4 спрямування:

1. Національно-радикальне - Всеукраїнське політичне об'єднання "Державна самостійність України", Конгрес українських націоналістів, Українські консервативні республіканська і національна партії, Організація Українських націоналістів,- яке обстоює пріоритет прав інтересів нації.

2. Національно-демократичне - Народний Рух України, Українська Республіканська партія, Демократична партія України, Партія зелених України, Соціал-демократична партія України (об'єднана), - в основу якого покладено принцип єдності національних і особистих інтересів.

3. Центристське - Ліберальна партія України, Народно-демократична партія, Аграрна партія України,- яке зосереджує увагу на проблемах соціально-економічного розвитку.

4. Соціал-комуністичне - Комуністична партія України, Соціалістична партія України, Прогресивна соціалістична партія України,- пріоритетом для якого є колективні форми власності та господарювання.

Партійна система України є автомізованою. Серед головних причин цього явища слід відокремити:

1. Наявність старої соціальної структури, яка все ще перебуває в стані незавершеного розпаду, коли нові соціальні прошарки ще остаточно не викристалізувалися через недостатні економічні мотиви і стимули їх консолідації.

2. Повна зневіра багатьох громадян у демократичних інститутах як наслідок стрімкого зниження рівня життя і зумовленого цим зубожіння більшості населення.

3. Відсутність у суспільстві сталих політичних традицій функціонування механізмів плюралістичної демократії.

Взаємини між партіями характеризуються нетерпимістю, непримиренністю, ворожнечою партій навіть одного табору. Поза тим жодна із партій не може реалізувати себе без союзу з іншими партіями.

Україна, мабуть, не зможе минути загальної тенденції поступового "угрупування" партій. Це триватиме до того часу, поки не сформується зріле громадянське суспільство, в якому домінуватимуть дві основні партії або два блоки партій. Іншими словами, поки не складеться могутній середній клас, а місце нинішньої конфронтаційної свідомості не займе консенсусна свідомість.