Тема 5. Суспільно-політичний розвиток югославії (1935–1941)

1. Суспільно-політична ситуація в другій половині 30-х років. Внутрішня і зовнішня політика уряду М.Стоядиновича

2. Політична боротьба у 1939 р. Утворення уряду Д.Цветковича – В.Мачека та його політика

3. Зовнішньополітичні орієнтації в керівних колах Югославії. Державний переворот 1941 р.

***

●Баран З., Полещук Т. Країни Центральної та Східної Європи в міжвоєнний період (навчально-методичний посібник). Львів, 1999.

●Хрестоматия по истории южных и западных славян. В 3-х т. / Отв. ред. Д.Б.Мельцер, Г.И.Чернявский. Минск, 1991. Т.3.

***

●Баран З., Кріль М. Історія Югославії. 1918–1980 рр. Львів, 1997.

●Волков В.К. Германо-югославские отношения и развал Малой Антанты (1933–1938). Москва, 1966.

●Волков В.К. Мюнхенский сговор и Балканские страны. Москва, 1978.

●История Югославии. В 2-х т. / Под ред. Москва, 1963. Т.2.

●Манчев К. История на балканските народи (XIX–XX в.). София, 1999.*

●Проблемы истории кризиса буржуазного политического строя. Страны Центральной и Юго-Восточной Европы в межвоенный период / Отв. ред. А.Х.Клеванский. Москва, 1984.

●Романенко С.А. Югославия: кризис, распад, война. Образование независимых государств. Национальное самоопределение народов Центральной и Юго-Восточной Европы в ХІХ–ХХ вв. Москва, 2000.*

●Срби и албанци у XX веку. Београд, 1991.

●Сумарокова М.М. Демократические силы Югославии в борьбе против реакции и угрозы войны. 1929–1939. Москва, 1980.

●Balkánské socialistické státy mezi dvěma válkami. D.2. Jugoslávie-Rumunsko. Praha,1970.

●Biber D. Nacizem in Nemce v Jugoslaviji. 1933–1941. Ljubljana, 1966.

●Dimitrijevič. S. Privredni razvitak Jugoslavie od 1918 do 1941 godine. Beograd, 1962.

●Felczak W. Historia narodów Jugosławii. Kraków, 1970.

●Rottschild J. East Central Europe between Two World Wars. London, 1974.

●Szulc W. Przemiany gospodarcze i społeczne w Jugosławii w okresie międzywojennym (1918–1941). Warszawa-Poznań, 1980.

***

Втілюючи в життя ідею “єдиної югославської нації” правлячі кола Югославії повністю іґнорували національні особливості народів країни, що безумовно викликало опір існуючому режиму. Державний переворот 1929 р. та встановлення в країні абсолютистського диктаторського режиму не змогли вивести Королівство Югославію з глибокої внутрішньополітичної кризи. Політика королівської Югославії мала великосербський характер, проводився курс на уніфікацію країни, централізацію державного управління. Ця політика не призвела до політичної стабілізації і національного порозуміння.

До літа 1935 р. стало очевидним, що політика диктату не призведе до суспільно-політичної стабілізації. Триваюча боротьба за національну рівноправність і демократизацію державного ладу зробили необхідним зміну форм і методів державного управління, відновлення парламентських інституцій. Розпочалося тривале компромісне узгодження. Лише напередодні війни, побоюючись, що невирішеність національного питання може призвести до розпаду держави, уряд почав шукати шляхів порозуміння з лідерами національних політичних партій, перш за все хорватських. Однак досягнута угода не сприяла внутрішній стабілізації. Час для неї був втрачений.

Початкова орієнтація зовнішньої політики на Францію зумовлювалася перш за все економічною залежністю, а також збігом інтересів обох країн у підтриманні та зміцненні співвідношення сил, що склалися на Балканському півострові та в Дунайському басейні після Першої світової війни. У другій половині 30-х років відбувається переорієнтація на держави фашистського блоку.

В умовах розпочатої Другої світової війни загроза цілісності і незалежності Королівства стала цілком реальною. Постійно посилювався тиск воюючих держав на Югославію. Питання зовнішньополітичної орієнтації стали предметом гострої внутріполітичної боротьби.

Виходячи з документального матеріалу, дослідницької літератури, потрібно дати відповіді на такі питання:

●концепція “триєдиного народу”;

●суспільно-політична база монархії;

●конституція 1931 р. – видимість парламентської системи;

●причини зміни форм і методів державного управління;

●відновлення парламентського правління;

●проекти федеративного перевлаштування держави;

●політика компромісів;

●міжнаціональні суперечності та спроби його розв’язання;

●здобуття Хорватією автономії;

●зовнішньополітичні орієнтації.