Питання 5. Номінальні та реальні показники.

Макроекономічні показники —це показники в грошовій формі. Тому їхній рівень та динаміка залежать не тільки від фізичних обсягів виробництва, а й зміни цін. Також обчислення ВВП постійно ускладнюється інфляцією, яка властива всім країнам з ринковою економікою. В зв’язку з цим розрізняють поняття номінального та реального ВВП.

Номінальний ВВП (ВВП_н) — це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в поточних цінах, тобто в фактичних цінах даного року. В умовах інфляції він завищує результати економіки і потребує коригування.

Реальний ВВП (ВВП_р) — це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в постійних пінах, тобто в цінах року, який приймається за базу. Такий рік називають базовим. Реальний ВВП не враховує зміну рівня цін.

На основі ВВП обчислюється темп .зростання фізичного обсягу виробництва (Тз) і темп його приросту (Т_п):

,

1 – поточний рік

0 – базовий рік

,

де ВВП_р – показник попереднього року.

Важливе значення має також обчислення темпів зростання ВВП за рахунок цін. З цією метою застосовуються різні індекси цін, основними з яких є індекс споживчих цін та дефлятор ВВП.

Індекс споживчих цін (ІСЦ) обчислюється як співвідношення між сукупною ціною певного набору товарів та послуг (споживчого кошика) в поточному та базовому періоді.

Основними товарними групами у споживчому кошику є продукти харчування, одяг, житло, транспортні послуги, освіта, книги, медичні послуги, предмети особистої гігієни. Ринковий кошик у багатьох країнах охоплює близько 300 найменувань споживчих товарів і послуг. В Україні при обчисленні ІСЦ ураховують лише 60 найменувань.

Дефлятор ВВП – це індекс цін, який відображає зміну цін на всю сукупність товарів і послуг, що входять до складу ВВП

Дефлятор ВВП = *100

За допомогою дефлятора ВВП відбувається коригування номінального ВВП, на зміну якого впливають два чинника: фізичний обсяг виробництва і рівень цін. Тому реальний ВВП знаходять так:

Реальний ВВП =

Тема 3. Макроекономічна нестабільність. Лекція 3.1 Циклічність як форма макроекономічного розвитку.

Питання лекції:

3. Сутність та структура економічного циклу.

4. Види економічних циклів.

5. Індикатори циклічних коливань.

Питання для самостійного вивчення:

1. Причини циклічних коливань.

Лекція 3.2 Зайнятість, безробіття та інфляція.

Питання лекції:

1. Неповна зайнятість та рівень безробіття.

2. Види безробіття.

3. Інфляція, її види.

Питання для самостійного вивчення:

1. Дефляція та стагфляція.

Література,

1. 1 с. 381-399

2. 3 с. 246-259

3. 4 с. 343-345

4. 5 с. 49-59.

Питання 1. Сутність та структура економічного циклу.

Кожне суспільство прагне до економічного зростання. Технічний прогрес, запровадження нових технології, збільшення виробничих потужностей та підвищення життєвого рівня людей є стратегічними напрямами динамічного розвитку економіки кожної країни. Проте довгострокове економічне зростання не завжди є рівномірним. Воно переривається періодами економічної нестабільності, коливанням у темпах економічного зростання, структурі і ефективності відтворення. Це явище було помічене давно вченими-економістами, особливо коли почастішали періодичні економічні кризи — торгові, фінансово-кредитні, а потім і промислові.

Важливою особливістю ринкової економіки є її нестабільність, це означає, що зростання виробництва періодично чергується з його падінням. Такі коливання в економіці відбуваються не хаотично, а в формі економічних (ділових) циклів.

Економічний цикл — це послідовність піднесень і спадів економічної активності протягом кількох років, тобто це рух суспільного виробництва від одного кризового явища до другого, який постійно повторюється.

Ділові цикли неоднакові у часі. Вони тривають від 2-3 років до десятиліть, але всі мають одні і ті ж фази. Фази економічного циклу:

• криза (падіння, спад)

• депресія (застій, дно)

• пожвавлення

• піднесення (пік, бум)

Рисунок 1 Фази економічного циклу.

Спад — це фаза ділового циклу, в якій обсяг національного виробництва скорочується протягом не менш як двох кварталів поспіль. У фазі спаду домогосподарства купують менше споживчих товарів, особливо тривалого користування. Як наслідок, зростають запаси цих товарів на складах. Бізнес реагує скороченням виробництва на згортання закупівель і збільшення запасів. Тому реальний ВВП починає зменшуватися. Скорочуються інвестиції в будівництво, машини та устаткування.

Одночасно спадає попит на робочу силу. Спочатку скорочується середня тривалість робочого дня, частину працівників відправляють у примусові відпустки, а надалі й зовсім звільняють, збільшується безробіття. У фазі спаду заробітна плата може знижуватися, зменшуються прибутки ділових підприємств.

Спад болісно вражає національну економіку, передовсім галузі промисловості, які виробляють капітальні блага та споживчі товари тривалого користування. У роки спаду в цих галузях відбувається значне зниження обсягів виробництва і зайнятості, зокрема у важкому машинобудуванні, виробництві сільськогосподарських знарядь, автомобілів, холодильників, а також у будівельній галузі.

Інша справа — продукти харчування, взуття, одяг та інші споживчі товари щоденного вжитку. їх закупівлю не можна відкладати надовго. Щоправда, у фазі спаду обсяг закупівель навіть цих продуктів зменшується.

На фазі кризи відбувається надвиробництво товарів відносно платоспроможного попиту. Це викликає падіння цін і скорочення виробництва. Різко підвищується позичковий процент, оскільки зростає попит на позичковий капітал при різкому скороченні його пропозиції. Падає курс акцій. Багато промислових, торгових і банківських підприємств виявляються нездатними заплатити свої боргові зобов’язання і стають банкрутами. Масове закриття підприємств веде до значного зростання безробіття. Кризи супроводжуються падінням життєвого рівня народу.

На фазі депресії зупиняється скорочення обсягів виробництва, але перебуває на кризовому рівні. Масштаби безробіття такі ж значні як і під час кризи. Припиняється падіння цін, зростає позичковий процент, не збільшуються товарні запаси.На фазі пожвавлення відбувається підвищення рівня виробництва, скорочення безробіття, невелике підвищення цін, розширення кредиту. Зменшення протягом кризи товарних запасів скорочує розрив між попитом і пропозицією. Курси акцій тепер залишаються стабільними. Починається підвищення попиту на нове устаткування та інші елементи основного капіталу. Економіка поступово приходить у рух. Пожвавлення є дзеркальним відображенням спаду.

Фаза пожвавлення поступово переходить у фазу піднесення. Її визначальною ознакою є перевищення рівня виробництва, досягнутого в попередньому циклі. Починають зростати ціни, скорочуються розміри безробіття, підвищується попит на нову техніку за допомогою якої нарощується випуск товарів вищої якості з меншими витратами. Бурхливе зростання виробництва вже приховує в собі небезпеку кризового падіння.

Вершина (пік) – найвища точка піднесення, коли в національній економіці досягається повна зайнятість, а виробництво працює на повну потужність.

Дно – найнижча точка спаду. Таким чином можна сказати, що діловий цикл триває від одного спаду до іншого, або від одного піднесення до іншого. Однак існує стійка тенденція до економічного зростання через послідовність чергування падінь та піднесень ділової активності.

Американський економіст Артур Оукен виявив кількісну залежність між зміною обсягу національного виробництва і зміною рівня безробіття. Цю залежність, нині називають законом Оукена. Для багатьох країн з розвинутою ринковою економікою його можна записати за допомогою такого рівняння:

Зміна рівня безробіття = - 0,5(% зміни реального ВВП - 3)

Згідно з цим рівнянням, коли темп приросту реального ВВП становить 3% за рік, то рівень безробіття не змінюється і дорівнює природному. За темпу приросту реального ВВП, що перевищує 3%, рівень безробіття знижується приблизно на 0,5% на кожний відсоток цього перевищення. Якщо, наприклад, реальний ВВП зростає за рік на 5%, то рівень безробіття знизиться приблизно на 1% щодо природного.

За темпів зростання реального ВВП, що нижчі 3% за рік, рівень безробіття зростатиме. Якщо, наприклад, національна економіка перебуває у фазі спаду і реальний ВВП зменшився на 1 %, то, згідно з законом Оукена, рівень безробіття зросте на 2%.

У перехідній економіці України дія закону Оукена поки що не простежується.

Не всі коливання ділової активності творять діловий цикл. Існують так звані сезонні коливання, причини яких криються або в природних умовах виробництва і збуту, або у звичаях і традиціях даного суспільства. Наприклад, виробничі процеси в землеробстві відбуваються не одночасно, а послідовно впродовж року. Зокрема, площу під посів цукрового буряка готують ще восени. Навесні здійснюють оранку, посів, підживлення, потім обробіток і восени збирають урожай, який закуповують цукроварні. Восени чисельність зайнятих на цукроварнях збільшується, зростають доходи цих працівників. Фермери, продавши врожай, збільшують попит на предмети тривалого користування, побутові вироби, одяг. Отже, продаж цих товарів розширюється. Така хвиля розширення триває два—три місяці, а відтак спадає до нового урожаю.

Подібне простежується і в будівництві. З початком будівельного сезону починають нові забудови, збільшується попит на будівельні матеріали, машини, транспортні послуги та робочу силу. Із настанням осінньо-зимових холодів будівельний бум спадає.

Сезонні коливання ділової активності відбуваються і під впливом різних соціальних подій. Наприклад, звичай робити подарунки перед Новим роком, Різдвом, іншими святами викликає пожвавлення в роздрібній торгівлі й зумовлює значні щорічні коливання ділової активності. Сезонні коливання охоплюють лише окремі групи галузей або окремі галузі національної економіки. Кожна така група чи галузь має свій часовий період зростання та спаду. Проте сезонні коливання суворо впорядковані в часі й не творять ділового циклу.