Питання 3. Валовий випуск та валовий внутрішній продукт.

Система національних рахунків передбачає обчислення багатьох макроекономічних показників. Первинним з них є валовий випуск.

Валовий випуск (ВВ) — це сукупна ринкова вартість товарів та послуг, вироблених за рік резидентами країни в базових цінах.

Відповідно до прийнятої в СНР тлумачення виробничої діяльності, ВВ включає: усі товари, незалежно від місця їх використання; та послуги, що надаються іншим інституційним одиницям, в тому числі і ті, які необхідні для виробництва інших товарів та послуг.

Більшість продуктів проходить через кілька виробничих стадій, перш ніж потрапляє на ринок. Окремі частини й компоненти продукту купуються і продаються декілька разів. Щоб уникнути багаторазового врахування частин продуктів, які продаються і купуються, при обчисленні ВВП ураховують лише ринкову вартість кінцевих товарів і не враховують вартість проміжних товарів. Урахування вартості проміжних товарів означає подвійний рахунок, що завищує обсяг ВВ.

Під кінцевими товарами розуміють товари і послуги, які купують для споживання, а не для перепродажу, подальшого оброблення чи перероблення. Проміжними називають товари і послуги, які використовуються для подальшого оброблення чи перероблення, тобто для виробництва інших товарів чи для перепродажу.

Центральне місце серед макроекономічних показників займає валовий внутрішній продукт (ВВП).

Валовий внутрішній продукт — це сукупна ринкова вартість. кінцевої продукції та послуг, що вироблені резидентами країни за рік (ВВП).

Це означає, що при обчисленні ВВП не враховується проміжна продукція, тобто продукти і послуги використані в процесі виробництва. Включення до складу ВВП проміжної продукції означало б повторний рахунок, тому що вартість проміжної продукції вже входить до складу кінцевої продукції та послуг.

Під час обчислення ВВП не враховується вартість товарів, які були у вжитку, також не враховують невиробничі фінансові операції, що здійснюються в економіці. До невиробничих фінансових операцій належать

• державні та приватні трансфертні платежі (пенсії, допомога, страхування та кошти, які передаються однією приватною особою іншій безкоштовно)

• операції з цінними паперами, які не впливають на обсяги виробництва товарів та послуг.

Однак, підрахунок та встановлення обсягів ВВП для економістів є певною проблемою тому, що неможливо врахувати:

• продукцію, що виробляється домогосподарствами для власного споживання

• товарообіг тіньової економіки

• обсяги бартерних операцій.

Питання 4. Методи обчислення ввп.

Як вимірюють ринкову вартість усього обсягу національного виробництва? Щоб повніше відповісти на це запитання, уявімо гіпотетичну економіку, в якій усі фірми виробляють лише одне благо — хліб — за допомогою одного фактора виробництва — праці. Для випікання хліба, що його продають домогосподарствам, фірми наймають працівників. Отже, праця надходить від домогосподарств до фірм, а хліб — від фірм до домогосподарств. На рисунку 1 показано спрощену схему кругопотоку, яка відбиває ділові операції, що відбуваються у цій гіпотетичній економіці між домогосподарствами і фірмами. Внутрішній прямокутник відображає рух ресурсів і продуктів між домогосподарствами і фірмами, а зовнішній — рух грошей. Домогосподарства купують хліб у фірм. Фірми використовують частину виторгу від продажу хліба для виплати заробітної плати, а залишок виторгу становить прибуток власників фірм. Отже, в економіці видатки на хліб ідуть від домогосподарств до фірм, а дохід у формі зарплати і прибутку — від фірм до домогосподарств.

Д оходи

П раця

Домогосподарства

Фірми

Т овари (хліб)

В идатки

Рис. 1 Схема кругопотоку ділових операцій між домогосподарствами і фірмами

Цей приклад дає змогу зрозуміти, що валовий внутрішній продукт можна обчислити двома методами: по-перше, як суму видатків на купівлю хліба; по-друге, як суму доходів.

У національній економіці сукупні видатки на купівлю товарів і послуг та її сукупний дохід мають дорівнювати одне одному. В кожній діловій операції є дві сторони – покупець і продавець. Видатки покупців на купівлю товарів і послуг становлять доходи їхніх продавців.

Отже, в національній економіці, з одного боку, ВВП можна визначити як суму видатків основних покупців – споживачів, фірм, уряду та іноземцем – на купівлю кінцевих товарів та послуг. З іншого боку, ВВП обчислюють як суму доходів, створених у процесі виробництва - зарплати, ренти, процента та прибутку.

ВВП обчислюється трьома методами:

• Виробничим методом, як суму доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва товарів і послуг

• Методом кінцевого використання (за витратами ), як суму видатків покупців на придбання товарів і послуг

• Розподільчим методом (за доходами), як суму грошових доходів, отриманих від виробництва продукції у цьому році..

Згідно з виробничим методом ВВІІ обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом субсидій.

Цей метод дає змогу виявити співвідношення і роль різних галузей економіки у створенні ВВП.

ВВП = Σ (ВВ - МВ) + (ПП - С)

Де ВВ — валовий випуск окремих галузей;

МВ — матеріальні витрати окремих галузей;

ПП — продуктові податки;

С — субсидії,

(ПП - С) — чисті продуктові податки.

Податки на продукти ПП — це податки, які стягуються пропорційно до кількості, або вартості товарів і послуг, що виробляються, продаються або імпортуються підприємствами - резидентами. До них відносять ПДВ, акцизи, податки на окремі види послуг (на послуги транспорту, зв’язку, страхування, рекламу, дозвілля, спортивні заходи, тощо) мито.

Субсидії на продукти С — це субсидії, що надаються підприємствам - резидентам із державного бюджету з метою відшкодування постійних збитків, які виникають у зв'язку з тим, що продажна ціна на окремі види продукції складається нижче від середніх витрат виробництва; субсидії на експорт, імпорт та ін.

Згідно із методом кінцевого використання (за витратами) ВВП обчислюється як сума окремих елементів сукупних витрат, здійснених всередині країни і пов’язаних зі створенням кінцевого продукту та послуг. Для цього використовують таку формулу:

ВВП = C+I+G+X

Де C — споживчі витрати домашніх господарств, тобто населення;

І — валові інвестиції приватного сектора економіки

G—державні закупівлі товарів і послуг з метою задоволення загальносуспільних потреб;

X —чистий експорт, тобто різниця між експортом і імпортом товарів та послуг (X = ЕX – ІM.)

Споживчі витрати (C) домашніх господарств охоплюють видатки на придбання товарів поточного, довгострокового користування та оплату споживчих послуг. Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств включають:

1. Витрати на купівлю споживчих товарів та послуг

2. Споживання товарів і послуг, отриманих у натуральній формі як оплату праці, подарунків, тощо

3. Споживання товарів і послуг, що вироблені домашніми господарствами для особистого кінцевого споживання

4. Споживання товарів і послуг, що куплені резидентами даної країни за кордоном під час відряджень, туристичних поїздок тощо, за виключенням аналогічних закупок нерезидентів даної країни.

Валові інвестиції (І) – це видатки на закупівлю машин та устаткування підприємствами; на будівництво; на зміни в запасах. Запаси – це вироблені, але не продані у цьому році інвестиційні та споживчі товари. Якщо на складах підприємств наприкінці року нагромадилося більше товарів, ніж їх було на початку року, то це означає, що в національній економіці впродовж року вироблено більше товарів, ніж продано. Цей приріст запасів додають до ВВП. А якщо запаси зменшуються, то величину зменшення вираховують із ВВП.

Валові інвестиції складаються із двох елементів:

І = ЧІ + А,

ЧІ — чисті інвестиції. тобто такі, які спрямовуються на приріст капіталу та запасів;

А — амортизація, тобто інвестиції, які йдуть на відновлення зношеного капіталу.

Державні закупівлі товарів і послуг (G)— це витрати уряду, місцевих органів влади на кінцеві продукти підприємств і на наймання в державний сектор працівників.. До них відносяться витрати на заробітну плату державних працівників та службовців, а також витрати, пов'язані із .закупівлею товарів і послуг колективного (суспільного) споживання у приватного сектора економіки. До державних витрат не входять трансфертні платежі, тому що такі видатки не відображають збільшення поточного виробництва і є просто передаванням державних доходів певним родинам або індивидам.

Чистий експорт (Х) – це сума, на яку іноземні видатки на вітчизняні товари і послуги (експорт) перевищують вітчизняні видатки на іноземні товари і послуги (імпорт). Проте чистий експорт може бути і від’ємною величиною.

Згідно із розподільчим методом (за доходами) ВВП — це сума усіх доходів, отриманих резидентами країни та рік. Такими доходами є:

1. заробітна плата найманих працівників, яку фірми й уряд виплачують тим, хто пропонує працю; враховують також низку доповнень до зарплати, які підприємства вносять у різні фонди;

2. рента, тобто доходи, які отримують домогосподарства і фірми від нерухомого майна, в тому числі приписану ренту за проживання у власній оселі;

3. процент, що являє собою виплати грошового доходу постачальникам грошового капіталу (виплата процентів домогосподарствам за вклади, за облігації підприємств);

4. прибуток. Він має два різновиди — доходи некорпоративного сектора (доходи підприємств, що перебувають в одноосібній власності) та прибуток акціонерних підприємств.

ВВП як сума доходів містить іще два види виплат, що не є доходом:

5. непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизний збір, ліцензійні платежі, мито та ін.);

6. амортизаційні відрахування (показують обсяг капіталу, спожитого у процесі виробництва впродовж року).

Найпоширенішими з наведених методів обчислення ВВП є метод кінцевого використання та виробничий метод. Вибір країною методів обчислення ВВП визначається особливостями її статистики. Усі катоди обчислення ВВП дають однаковий результат, бо те, що витрачено на купівлю продукту (видатки), є доходом для тих, хто вклав людські й матеріальні ресурси у виробництво цього продукту.

ВВП — дуже важливий показник функціонування національної економіки. Однак потрібно усвідомлювати, що він дещо занижує реальний обсяг вітчизняного виробництва. По-перше, ВВП не враховує результатів економічної діяльності в тіньовому, або підпільному, секторі національної економіки. Окремі представники цього сектора втягнуті в нелегальну діяльність — торгівля і виробництво наркотиків, лихварство і шахрайство при наданні позик. Доходи, отримані від нелегальної діяльності, зрозуміло, приховують. Проте більшість учасників тіньової економіки веде легальну діяльність, але не повідомляє про неї, щоб не сплачувати податки. За оцінками Світового банку, в тіньовій економіці України виробляється до 50% усієї продукції. В деяких державах частка тіньової економіки дуже висока. Загалом чим вищі податкові ставки і чим більша державна зарегульованість національної економіки, тим більші масштаби тіньового сектора.

По-друге, не всі вироблені в національній економіці продукти проходять стадію купівлі-продажу. Тому ВВП як вимірник ринкової вартості обсягу виробленої продукції не враховує такі продукти. Наприклад, майже в усіх країнах є залишки натурального господарства — тобто продукції, виробленої та спожитої самими домогосподарствами.

Близьким до ВВП за змістом є показник валового національного продукту (ВНП).

Валовий національний продукт (ВНП) характеризує сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, створених за певний період вітчизняними підприємствами в країні і за її межами.

Валовий національний продукт підраховується за національним принципом. ВНП обчислюється як валовий внутрішній продукт і відрізняється від нього на величину, яка дорівнює сальдо розрахунків із зарубіжними країнами (прибутки, зарплата).

Надходження за фактори

з-за кордону

Платежі за

фактори решті світу

ВНП = ВВП + -

У переглянутому варіанті СНР 1993 року ВНП називається валовим національним доходом (ВНД).

У закритій економіці за відсутності зовнішніх потоків товарів і капіталів ВНП і ВВП рівні. Але в дійсності певна частина створених у країні факторних доходів (від капіталу, робочої сили і землі) може являти собою власність іноземців, тому в складі ВНП такі доходи не враховуються, але вони включаються у ВВП. Разом з тим доходи, отримані громадянами даної країни за кордоном, враховуються у ВНП, але не входять до обсягу ВВП.

Відмінності між ВВП і ВНП незначні, але дозволяють оцінити вплив іноземних держав на розвиток економіки країни. В країнах, що розвиваються, ВВП, як правило, більший від ВНП, це означає, що країнам доводиться сплачувати розвиненим країнам великі проценти за зовнішні позики. І навпаки, для розвинутих країн характерним є протилежне співвідношення.

Факторні доходи не містять доходів, отриманих із-за кордону в порядку перерозподілу (наприклад, подарунки, гуманітарна допомога). Ці доходи (трансферти) враховує валовий національний дохід наявний (ВНД_н).

Трансферти, отримані з-за кордону

Трансферти, сплачені за кордон

ВНД_н = ВНД + -

Обчислення обсягів ВВП і ВНП не лише полегшує міжнародне зіставлення темпів і рівнів економічного розвитку різних країн, а й дає змогу поглибити макроекономічний аналіз.

У СНР існує також низка інших взаємопов’язаних макроекономічних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) - це ВВП, зменшений на величину амортизаційних відрахувань(А):

ЧВП = ВВП - А.

ВВП як вимірник загального обсягу виробництва має значний недолік: крім вартості кінцевої продукції він включає також кошти, які направляються на відшкодування вартості обладнання, яке зношується в процесі виробництва.

Національний дохід (НД) – це весь дохід, зароблений упродовж року власниками факторів виробництва (праці, капіталу, землі), що є резидентами певної держави, незалежно від того, де ці ресурси використовуються – у власній країні чи за кордоном.

НД = ВНП - амортизація - непрямі податки на бізнес

Національний дохід можна також прямо одержати додаванням усіх факторних доходів резидентів – заробітної плати, ренти, процента та прибутку. Національний дохід можна розглядати як показник, скільки коштує суспільству отримання обсягу національного виробництва.

До останнього часу в економічній літературі вважалося, що національний дохід — це новостворена вартість, яка створюється тільки у сфері матеріального виробництва (промисловості, сільському господарстві, будівництві, на транспорті, у торгівлі і громадському харчуванні (частково), у сфері зв'язку (частково)). Це звужений підхід до національного доходу, який не враховує внесок працівників сфери нематеріального виробництва.

Нині вже загальновизнано, що частину національного доходу створюють працівники сфери послуг. В економічно розвинутих країнах більше половини працюючих зайнято у сфері послуг, тому в них основну частину доходів заробляють шляхом надання послуг. У нашій країні вирішальна роль у виробництві національного доходу залишається за матеріальним виробництвом. Головним напрямом розвитку останнього є перехід від екстенсивного до інтенсивного типу виробництва.

У вітчизняній практиці національний дохід поділяють на фонд споживання і фонд нагромадження.

Фонд споживання — це та частина національного доходу, яка забезпечує задоволення матеріальних і культурних потреб людей і потреб суспільства загалом (на освіту, оборону і т.д.).

Фонд нагромадження — це та частина національного доходу, яка забезпечує розвиток виробництва.

Наступний показник — особистий доход (ОД) – дохід домашніх господарств, який охоплює їх первинні (зарплата) та вторинні доходи (дивіденди, проценти, рента, премії тощо).

• Внески на соцстрах

• Податок на доході підприємства

• Прибуток, що використовується для розширення виробництва

ОД = НД – + трансфертні платежі

Безподатковий дохід (БД) – розраховується як різниця між особистим доходом і особистими податками (прибутковий податок з громадян та деякі неподаткові платежі державі). Це кінцевий показник системи національного рахівництва і використовується на споживання та заощадження.

БД = ОД – ОП

Де ОП - особисті податки (прибутковий податок, податки на особисте майно, на спадщину та ін.