6. Прогнозування і планування розвитку національної економіки

Одним із особливих (спеціальних) засобів реалізації економіч­них методів державного регулювання національної економіки є економічне програмування. Це, перш за все цільові державні та регіональні програми розвитку згідно Закону України "Про державні цільові програми" та інші програми національної економіки.

Метою економічного програмування (ЕП) в державі є накрес­лення та реалізація оптимального, з точки зору національних економічних інтересів, сценарію розвитку економіки.

Головними завданнями економічного програмування є:

• досягнення макроекономічної стабілізації і максимально ефективного використання всіх економічних ресурсів держави;

• досягнення якісних позитивних зрушень в національній еконо­міці та підвищення економічного, соціального та екологічного добробуту населення;

• підтримка вітчизняного товаровиробника і розвиток націо­нального та регіональних ринків.

Технологія складання економічних програм розвитку в націо­нальній економіці передбачає такі етапи:

1. аналіз стану розвитку національної економіки (регіону, місце­вості, локальної території);

2. виявлення проблем та їх оцінка;

3. дослідження механізмів регулювання, в тому числі ринкових та оцінка їх рівня ефективності;

4. загальна оцінка невирішених проблем;

5. концепція розвитку та побудова логістичної схеми, вирішення цих проблем;

6. накреслення механізмів (економічних, організаційних тощо) реалізації завдань, що поставлені в концепції;

7. структуризація програми.

Економічне програмування мусить бути здатним виконувати такі завдання розвитку національної економіки:

• ефективно відстоювати національні інтереси держави;

• забезпечувати ефективну реалізацію прийнятої національної стратегії, відповідної зовнішньої і внутрішньої економічної політики;

• забезпечити ефективну трансформацію економічної системи, структурну перебудову економіки і формування соціально-орієнтованих. ринкових механізмів;

• формувати внутрішній ринок;

• забезпечити інтеграцію економічного і екологічного напрямів розвитку;

• забезпечити відродження економіки та її послідовний і стабільний розвиток;

• забезпечити збереження і розвиток інтелектуальних ресурсів країни;

• сприяти консолідації суспільства, розвитку соціального партнерства.

У цілому, економічне програмування є інструментом здійснення державної економічної політики в національній економіці. Економічне програмування розвитку регіонів національної економіки є елементом регіональної політики держави (РПД). Зараз в системі РПД необхідно вирішити такі аспекти:

• вирівнювання рівнів розвитку регіонів;

• децентралізація механізмів розвитку;

• місцеве самоврядування.

Прогнозування в національній економіці займає важливе місце, оскільки дає змогу отримати об'єктивну оцінку того, що може відбутись, виходячи з аналізу внутрішніх та зовнішніх чинників, що впливають на її розвиток.

Прогнозування може розглядатись в двох аспектах: як самостійна форма регулювання на базі застосування методів економетрії тощо; як певний етап у системі макроекономічного планування.

Прогнозування в національній економіці може бути частковим або узагальнюючим.

До часткових прогнозів належать: прогнози наслідків від соціально-економічних чи екологічних подій; виробничі прогнози; науково-технічні (інноваційні) прогнози; прогнози стосовно платіжного балансу держави тощо.

Водночас узагальнюючі прогнози охоплюють велику територію дослідження або секторальну площину національної економіки. Найбільш узагальненим є "Державний прогноз соціально-еконо­мічного розвитку України", який за своєю сутністю є довготерміновим прогнозом (на 10-15 років) і включає аналіз, оцінку і прогнозні індикатори та пропорції розвитку національної еконо­міки на довгу перспективу. Такий прогноз є орієнтиром для реалізації того чи іншого сценарію розвитку в середньостроковому періоді (5 років) та на короткотермінову перспективу (2-3 роки).

Процес економічного прогнозування в державі мусить базува­тись на аналізі таких компонентів: ресурсів (економічні, соціальні, матеріальні, природні, фінансові); соціально-економічної та екологічної ситуації; економічної державної політики; механізмів організаційної системи управління; нормативно-правового забезпечення; фінансового забезпечення тощо.

В економічному прогнозуванні використовують такі методи: математичні; інтуїтивні; соціологічних досліджень; моделювання.

Особливе місце в системі планування займає індикативне (рекомендаційне) планування. Сутність цього планування полягає в тому, що уряд опосеред­ковано впливає на розвиток національної економіки через механізми:

1. Методи координації діяльності суб'єктів госпо­дарювання;

2. Методи інформування суб'єктів господарювання про перспек­тивні наміри уряду;

3. Методи збалансованості економічної, соціальної та екологічної діяльності в національній економіці.

Особливе значення в системі планування в національній економіці належить бюджетному плануванню.

Бюджетне планування - науково обґрунтований процес визначення джерел формування і напрямів використання бюд­жетних коштів. Зміст бюджетного планування визначається функціями, які воно виконує:

• відображення бюджетної політики держави;

• вибір напрямів бюджетного фінансування, виходячи з необхід­ності раціонального фінансування економічних і соціальних суспільних програм;

• здійснення необхідного рівня перерозподілу бюджетних ресур­сів для досягнення темпів і пропорцій розвитку економіки та підвищення добробуту населення;

• встановлення раціональних форм мобілізації доходів бюджету та їх оптимальної структури.

Об'єктом бюджетного планування є бюджетна діяльність держави, державних установ та органів, бюджетних організацій; предметом - бюджетні ресурси та їх рух у процесі економічного відтворення.

Організаційні засади складання проекту державного бюджету встановлені статтею 96 Конституції України та статтею 32 Бюджет­ного кодексу.

Науково-аналітичною стадією розробки проекту бюджету є бюджетне прогнозування. На відміну від бюджетного планування, воно не має нормативного характеру і здійснюється шляхом застосування таких методів:

1. екстраполяції;

2. економіко-математичного моделювання;

3. експертних оцінок.

Бюджетне прогнозування залежно від терміну поділяється на:

1. короткострокове (до 1 року);

2. середньострокове (1-5 років);

3. довгострокове (5-10 років).

Етапи бюджетного прогнозування:

1. постановка завдань і цілей;

2. збір та аналіз інформації;

3. вибір моделі прогнозування;

4. прийняття рішень щодо оптимізації показників бюджету на основі результатів моделювання.