9.4. Токарні верстати: основні частини та виконавчі поверхні, їх функції.
Токарні верстати призначені для чорнової, чистової, а деякі для викінчувальної (з точністю до 8…7 квалітетів) обробки гладких поверхонь обертання (циліндричних, конічних, торцевих і криволінійно-фасонних як внутрішніх, так і зовнішніх), а також різьб (мітчиками, плашками, іноді різцями) на заготовках, як правило, ротаційних деталей (валів, втулок, дисків тощо). В ході обробки заготовка отримує головний обертовий рух, а інструмент – рух подачі: поздовжню (паралельно до осі обертання заготовки) і поперечну (радіальну).
Токарно-гвинторізний верстат має такі функціонально важливі частини (рис.9.3):
с
79
танину 2 – це базова деталь верстата. Її встановлюють на двох тумбах 1 і 12. На ній монтують усі інші частини верстата. Станина у своїй верхній частині має дві пари поздовжніх напрямних;передню бабку 6. Вона розміщена на станині й містить коробку швидкостей 5 або її частину. На виході до неї під’єднаний асинхронний електродвигун. Вихідний вал бабки називається шпинделем; на його правому кінці кріплять пристрої для установки (базування й закріплення) заготовки: кулачковий патрон або планшайбу, а в конічному отворі – центр або консольну (шпиндельну) оправку. Шпиндель пустотілий. Це дає змогу розміщати в ньому довгу пруткову заготовку;
Рисунок
9.3 Загальний вигляд токарно-гвинторізного
верстата
супорт 7 з різцетримачем 8. У чотирипозиційному різцетримачі кріплять різці й накатний інструмент; їх разом з супортом переміщують у поздовжньому напрямку по поздовжніх напрямних станини або в поперечному – за допомогою поперечних полозків супорта. Верхня частина супорта 9 є поворотною й має додаткові полозки. Це дає змогу обробляти конічні поверхні. Привод поздовжньої й поперечної подач супорта здійснюють від шпинделя через низку зубчастих і гвинтових передач гітари 4, коробки подач 3 і фартуха 10 . Привод верхніх полозків зазвичай ручний;
задню бабку 11 з піноллю – втулкою з осьовим переміщенням. Конічний отвір пінолі використовують для розміщення в ньому центра або інструменту (свердла, зенкера, розвертки, мітчики, плашки) безпосередньо або через допоміжні інструменти – перехідні втулки чи свердлильний, плаваючий або компенсуючий патрон. Задня бабка може переміщатися по внутрішній парі напрямних станини.
Технологічні можливості токарно-гвинторізного верстата характеризують такі групи параметрів:
висота центрів (цей параметр входить у позначення моделі верстата), діаметр наскрізного отвору шпинделя й міжцентрова відстань. Вони вказують на граничні розміри заготовки, а саме: найбільший радіус під час обробки над станиною, найбільший діаметр пруткової заготовки при її розміщенні в отворі шпинделя й найбільшу довжину заготовки при її розміщенні в центрах;
розміри конічних отворів шпинделя і пінолі задньої бабки, зовнішнього конуса шпинделя та пазів різцетримача. Ці розміри визначають приєднувальні розміри токарної оснастки;
потужність привода, частоти обертання шпинделя, величини подачі і кроків різьб, які визначають можливі режимні параметри токарної обробки;
точність верстата (нормальна Н, підвищена П, висока В) вказує на точність розміщення і переміщення його виконавчих поверхонь і відтворення ними формотворних рухів, а отже, характеризує можливу точність обробки поверхонь заготовок;
кількість інструментів, які автоматично можуть змінюватися (для верстатів з ЧПК).
Верстати токарної групи мають різні технологічні можливості як щодо рівня механізації й автоматизації, продуктивності та гнучкості, так і можливості обробки заготовок різної конструкції (короткі, довгі, різних типорозмірів).
Н
Snд
Схема накатування (а) і (б) та розкатування (в) і (г) гладких поверхонь обертання, а також загальний вигляд двостоякового токарно-карусельного верстата (а) і схема обробки заготовки з використанням трьох супортів (б) представлені відповідно на рис.9.4 та 9.5.
г
в
а
б
Рисунок 9.4 – Схема накатування (а) і (б) та