8.3 Внесення прав на опів до статутного капіталу підприємства

Статтею 13 Закону України «Про господарські товариства» (1991) передбачена можливість використання нематеріальних активів (у тому числі ОПІВ) при формуванні статутних капіталів нових господарських товариств. Отже, інтелектуальну власність можна вносити до статутного капіталу замість майна, грошей та інших матеріальних цінностей, для чого необхідна лише добра воля всіх засновників. Використання інтелектуальної власності в статутному капіталі дозволяє:

• сформувати значний за своїми розмірами статутний капітал без відволікання коштів й забезпечити доступ до банківських кредитів та інвестицій, використовуючи інтелектуальну власність як об'єкт застави нарівні з іншими видами майна;

• амортизувати інтелектуальну власність у статутному капіталі та замінити її реальними коштами, включаючи амортизаційні відрахування на собівартість продукції, тобто капіталізувати інтелектуальну власність;

• авторам і юридичним особам — власникам інтелектуальної власності — стати засновниками (власниками) при організації дочірніх і самостійних фірм без відгалуження коштів.

Внесення прав на ОІВ до статутного капіталу замість «живих грошей» надає також:

• право на отримання частки прибутку (дивідендів);

• право на участь в управлінні підприємством через загальні збори правління;

• право на отримання ліквідаційної квоти у разі ліквідації підприємства тощо.

8.4 Уступка прав власності на опів

У тому випадку, коли власник права на ОПІВ не передбачає його використання у власному виробництві, або не збирається створювати на його основі новий бізнес чи спільне підприємство, — природним способом комерціалізації є передання прав власності на ОПІВ за договором, який, по суті, є договором купівлі-продажу. Варто мати на увазі, що при цьому передаються всі майнові права на ОПІВ. Статистика свідчить, що в 2004 р. в Україні із зареєстрованих у Держдепартаменті інтелектуальної власності 1005 договорів 623 (62%) стосуються саме передання виключних майнових прав на ОПІВ.

Після передання майнових прав у колишнього правовласника лишається тільки право на ім'я, тобто немайнове право, і повністю відсутні майнові права. Замість того, колишній правовласник отримує як винагороду — певну суму, яка дорівнює вартості майнових прав на ОПІВ.

Ключовим моментом під час передання майнових прав є визначення їх вартості. Для цього аналізують фактори, що впливають на вартість прав на ОПІВ та досліджують ринок ОПІВ з метою пошуку покупця.

8.5 Передання прав на використання опів за ліцензійним договором

Видача (продаж) ліцензії на використання ОПІВ є одним з найпопулярніших способів їх комерціалізації. Так, у 2004 році у Державному департаменті інтелектуальної власності було здійснено 340 реєстрацій (33,8% від загальної кількості) — видачі ліцензій на використання ОПІВ.

Власник прав на будь-який об'єкт промислової власності (ліцензіар) може продати ліцензію (видати дозвіл на користування об'єктом права інтелектуальної власності) будь-якій особі (ліцензіату), якщо він не хоче або не в змозі використовувати відповідний об'єкт.

Продаючи ліцензію, мають на меті отримати прибуток, не втрачаючи капіталу на виробництво продукції та освоєння ринку. Продаж ліцензії — це шлях впровадження технології на ринку без продажу товарної продукції. Доходами від продажу ліцензій юридичні або фізичні особи покривають свої витрати на наукові дослідження.

До ліцензування спонукають такі причини:

• відсутність у власника винаходу можливості фінансувати виробництво продукції, що ґрунтується на винаході;

• винахід, створений на фірмі, не відповідає профілю її основної діяльності;

• ціни, що встановлюються продавцем на продукцію, яка випускається з використанням винаходу, не сприймаються покупцями;

• закордонний імпортер не може отримати від компетентних органів своєї країни ліцензію на закупівлю продукції, що ґрунтується на використанні винаходу;

• існують урядові заборони або обмеження на імпорт певних видів продукції, до яких відноситься продукція, що ґрунтується на винаході.

Більш детальна інформація про ліцензування була викладена раніше у п'ятій темі.

8.6 Передання прав на ОПІВ за договором комерційної концесії (франшизи)

Власник патенту може отримати додатковий прибуток від використання свого ОПІВ за рахунок платежів за договором франшизи (в Україні — це договір комерційної концесії).

Франшиза, за визначенням експертів ВОІВ, — це договір, за яким одна особа (власник права — франчайзер (franchisor)), яка має розроблену систему здійснення певної діяльності, дозволяє іншій особі — франчайзі (franchisee) використовувати цю систему за винагороду, відповідно до вимог франчайзера. Система за умов франшизи (franchise) — це пакет договорів, що охоплює також права на ОПІВ, такі як: промислові зразки, фірмові найменування, торговельні марки, технології, комерційні таємниці (ноу-хау) тощо.

Франчайзі не набуває прав на ОПІВ. Ці права йому тільки ліцензуються на певний строк.

За останні роки в країнах з розвиненою ринковою економікою значно збільшився обсяг продажу товарів та послуг за умов франшизи. Так, у США франшизі надано фактично більше однієї третини всієї роздрібної торгівлі.

За договором франшизи виключні права надаються однією стороною іншій стороні на пільговій, привілейованій основі. Головна вимога власника права до користувача — діючи під фірмовим найменуванням власника права, забезпечити якість товарів (на його обладнанні у відповідності до його інструкцій) не нижче фірмової. За договором франшизи користувач сплачує винагороду власнику права у формі фіксованих одноразових або періодичних платежів, відрахувань від виручки, націнки на оптову ціну товарів, що передаються власником права для продажу, або в іншій формі, яка передбачається договором.

Франшиза сприяє розширенню бізнесу. За умов використання франшизи фірма швидко зростає. Замість створення дочірніх підприємств вона укладає ліцензійні договори із вже існуючими юридичними або фізичними особами на використання технології або торговельної марки. Франшиза надає право усім іншим відтворювати налагоджений бізнес у всіх його проявах.

Франчайзі (користувач) отримує право здійснювати свою діяльність під відомою торговельною маркою, фірмовим найменуванням і знаком обслуговування, що вже мають популярність та користуються доброю ринковою репутацією і високим діловим авторитетом. Він отримує технологію, яка відпрацьована, перевірена серійно, користується попитом і приносить прибутки. Тому йому не потрібно відвойовувати місце на ринку в жорсткій боротьбі з конкурентами, а його ризики зводяться до мінімуму.