МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ ТА ЕКОНОМІКИ ПРАЦІ

Конспект лекцій з дисципліни «Методика викладання основ економіки»

підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст»

галузь підготовки – 0305 «Економіка та підприємництво»

напрям підготовки – 7.030505 «Управління персоналом і економіка праці»

Чернігів, 2011

ЗМІСТ

Тема 1. Економічна освіта в системі економічної культури суспільства. Проблеми організації економічної освіти в Україні

1.1 Економічна освіта в системі економічної культури суспільства.

1.2 Проблеми організації економічної освіти в Україні

1.3 Ступеневий принцип неперервної економічної освіти

Тема 2. Методика підготовки лекційних, практичних та семінарських занять з економіки. Етапи підготовки та умови ефективності

1. Лекція як організаційно-методична форма навчання

2.2 Конспект як форма активізації методики викладання економічних дисциплін

2.3 Особливості методики проведення практичних і семінарських занять

Тема 3. Економічні ігри та методика їх використання в навчальному процесі

1. Навчальні економічні ігри та їх класифікація.

2. Розробка ЕГ та аналіз негативного досвіду і можливих помилок

3. Етапи розробки економічної гри

3.4 Основні фактори ефективності економічних ігор

Тема 4. Організація самостійної роботи при вивченні економічних дисциплін

4.1 Самостійна робота як методична проблема

4.2. Форми активізації самостійної роботи

4.3. Технічні засоби та комп’ютеризація навчання

Тема 5. Контроль і оцінювання результатів навчання

1. Поняття та методи контролю

5.2 Методика оцінювання й оцінки

5.3 Тест – форма навчання, контролю та оцінювання знань

5.4 Модульно-рейтингова система оцінювання

Тема 6. Особливості викладання основ економіки для різних вікових груп

6.1 Методика викладання економіки для школярів

6.2 Методика викладання економічних дисциплін у вузі

6.3 Особливості викладання економічних дисциплін для дорослих

Тема 7. Особливості поширення прогресивних методик викладання

7.1 Особливості поширення прогресивних методик викладання

7.2 Аналіз причин несприймання більш ефективних прийомів викладання

7.3 Психолого-педагогічна неповторність викладача

Тема 1. Економічна освіта в системі економічної культури суспільства. Проблеми організації економічної освіти в Україні.

1. 1 Економічна освіта в системі економічної культури суспільства.

1.2 Проблеми організації економічної освіти в Україні

1.3 Ступеневий принцип неперервної економічної освіти

1.1 Необхідність визначення в Україні національного шляху до економічно організованого суспільства потребує розуміння як українського менталітету, так і специфіки нашої економічної культури, хоч створити більш-менш ґрунтовний її образ нині досить важко. У цих питаннях, проте, вельми важливим є розумне співвід­ношення патріотизму та запозичення зарубіжного досвіду.

За умов адміністративно-командної системи люди вступили лише у виробничі відносини, що зовсім не рівнозначно економічним. Економічна поведінка (мотивації, мислення, вчинки) існувала тільки в домашньому господарстві, де більш-менш вдало будувалися ринкові відносини.

Витратне господарювання виховувало майже в усіх соціаль­них групах утриманство, недбалість, марнотратство та ін. Часто-густо такі настанови маскувалися традиційними національними цінностями: гостинністю, безкорисливістю тощо. Поряд з цим часто відкидалися такі цінності, як ощадливість, намагання заробити, які безпідставно ототожнювалися зі скупістю, жадібністю. Тяжіння до добробуту, заробленого чесною працею, часто називалося куркульською, приватновласницькою психологією, підприємництво й діловитість — наживою та орієнтацією на буржуазні стандарти життя.

Усе це створювало такий тип господарського життя, який краще назвати антиекономічним або абсурдно економічним. Виникає запитання: чи здатна наша надто деформована структурно економіка ефективно функціонувати згідно з правилами ринкових відносин?

За період так званої перебудови в сфері соціальної психології сталися певні зміни, але вони ще недостатні.

Поступово руйнується менталітет «радянської людини», що ґрунтувався на ідеї патронату держави. Більшість населення починає усвідомлювати, що кожна людина має сама домагатися успіхів, а держава та уряд лише гарантують і захищають права і свободи своїх громадян. Особливо помітні зміни відбуваються в мисленні та поведінці молоді, що дає надію на підвищення рівня економічної культури суспільства в майбутньому.

Людина, що є носієм економічної культури, виявляє цю куль­туру через вчинки. А здобуває культуру значною мірою через освіту й виховання.

Кожна нація бажає щастя своїм дітям. Кожне економічне піднесення супроводжувалося змінами в освіті. У цьому плані цікаво звернути увагу на особливості підготовки економічної еліти в розвинених країнах. Актуальним є не тільки усвідомлення культурних особливостей, а й розробка методології добору позитивного іноземного досвіду в галузі освіти і виховання. У розробці концепції економічної освіти в Україні слід вивчати відповідний досвід інших країн. Але в кожній справі треба виходити зі своїх національних можливостей, бути патріотами своєї Батьківщини.

Від того, наскільки ефективною буде допомога дітям та підліткам щодо поглиблення їхніх економічних знань, багато в чому залежить майбутнє України.

Поєднання етики й економіки може здаватися неможливим поєднанням протилежностей. Але в українській, російській, англій­ській, німецькій (може й в інших мовах) слово «добро» може бути як матеріальним (майно), так і моральним терміном^*. Аналіз походження інших моральних категорій засвідчує їхній зв’язок з економічними категоріями.

У всіх економічних формаціях економічна поведінка людини дуже жорстко регулювалася її матеріальними потребами, але нині на перший план виходить і дещо інше, наприклад, питання взаємозв’язку економіки та екології. Ми вже зрозуміли, що природу не можна нескінченно використовувати. В цьому теж виявляється економічний закон межі. Отже, суспільство, тобто наші діти і ми, має обмежити деякі свої апетити: перейти до платного природокористування, відмовитись від деяких продуктів і товарів (наприклад, виробів з хутра і шкіри диких звірів, слонової кістки та ін.), пропагувати здоровий спосіб життя тощо.

Дуже важливо виходити з національного менталітету та моральних цінностей. Уже минув етап орієнтації суто на Захід. У нашій країні формується новий тип економічної культури, і економічна освіта відіграватиме в цьому провідну роль.

Для створення в Україні економічно організованого сус­пільства необхідно, щоб система економічної освіти як складова культури була адекватна вимогам управління за умов ринкових відносин. Всі ці елементи мають бути між собою в певній гармонії.

При цьому треба підкреслити, що культура і мораль створюються в суспільстві дуже довго, але, на жаль, надто швидко руйнуються. Завдання економічної освіти полягає в перетворенні потрібних економічних знань в економічне мислення, а далі в економічну поведінку та економічну дисципліну як окремої людини, так і суспільства в цілому.

Необхідно розглянути економічні функції, соціально-політичну відповідальність і роль підприємництва. Світовий досвід свідчить, що в тих країнах, де держава створює добрі умови для формування підприємницького прошарку, швидше досягаються успіхи в економічному розвитку країни.

То що ж таке підприємництво? Підприємництво як вид економічної діяльності в тому чи іншому вигляді існувало майже завжди. Інше питання, що то було за підприємництво, де і як воно розвивалось, як до нього ставилася офіційна влада.

Як відомо, підприємницька діяльність була в Україні дуже розвиненою. У ХVIII ст. тільки на Лівобережжі щороку відбувалося майже 400 ярмарків. Дрібна торгівля провадилася на 700 місцевих ринках. Великі ярмарки в Ніжині, Ромнах, Києві, Полтаві тривали по кілька тижнів і, безумовно, впливали на ціни європейського ринку.

У командно-адміністративній системі існувала атрофія ринкового мислення, синдром «боязні власного підприємництва». Для їх подолання потрібні роки — для молодих людей віком 18–30 років на це стане 2–3 роки, для одержання власного досвіду підприєм­ницької діяльності ще 1–2 роки. Для становлення підприємництва на бажаному рівні за розрахунками спеціалістів потрібно 8–10 років.

Отже:

1. Підприємництво — це особливий вид господарської діяль­ності, для якої обов’язковими умовами є: свобода вибору напрямків і методів діяльності; самостійність у прийнятті рішень; відпо­відальність за прийняті рішення та їхні наслідки й пов’язаний з ними ризик; орієнтація на одержання комерційного успіху, прибутку.

2. Підприємництво — це визначений стиль і тип поведінки, що складаються з таких рис, як ініціатива; пошук нетрадиційних рішень; масштабність та ризик; ділова хватка та ін.

3. Підприємництво — це особлива функція в економіці, що забезпечує: розвиток і вдосконалення господарського механізму; постійне оновлення економіки; створення інноваційного середовища; загальне збагачення населення.

Підприємець — це людина, яка спроможна несподівано для інших зробити блискучий комерційний хід на законних підставах.

Отже, підприємець — це неординарна, творча людина. Але ця неординарність випливає з великої кількості конкретних знань у фаховій галузі. Тому підприємницький ризик грунтується значною мірою на свідомому та підсвідомому розумінні конкретної ситуації, на знаннях, економічному мисленні.

Головним для підприємця є не те, що він має свій або чужий капітал, а те, як він цей капітал використовує. А це визначатиметься морально-етичними критеріями, нормами поведінки того культурного прошарку, до якого належить підприємець.

За умов раціональної економічної діяльності прибуткові підпри­ємства стають передумовою загального блага.

Необхідно добре уявляти співвідношення моральності з економічним мисленням.

Закони ринку видаються дуже «простими»:  ціну визначає попит, чим більше буде товарів, тим швидше знижуватимуться ціни і почнеться конкуренція виробників, а не споживачів.

Але неодмінною умовою дотримання цих законів є свобода підприємницької діяльності, що грунтується на певних законодавчих підвалинах і підприємницькій культурі. Рівень підприємницької культури сприяє діловим стосункам з іноземними партнерами, а відтак — розвитку економіки України. На жаль, рівень економічної культури й етики національного бізнесу нині не відповідає потребам розвитку ринкових відносин.

Підприємницька культура — це етична й поведінкова основа діяльності підприємця. Характерною рисою культури підпри­ємництва вважається те, як вона долає суспільні конфлікти.

Аналізуючи відповідальність підприємців перед суспільством, вважають за необхідне «добровільне самообмеження в прагненні до егоїстичних ідеалів заради загального блага» (швейцарець Ганс Ульрих). Успішна діяльність великих підприємств залежить від взаємодії принаймні семи змінних величин, що схематично відображені в книзі Петерса і Уотермана «В пошуках досконалості» (рис. 1.1) лежить поняття підприємницької культури.

Рис.1.1 - Взаємозв’язок елементів підприємницької культури

Одним із секретів підприємницького успіху, як це не парадоксально, дуже часто є зневага до грошей. Гроші — це не мета, а тільки засіб підприємницької діяльності. Як відомо, легше знайти гроші, ніж правильно їх використати. Підприємництво завжди передбачає велику частку ризику, велику частку непевності.

За умов конкурентної боротьби для того, щоб застрахуватися від банкрутства, можна розробити стратегію виробництва, рекламу, асортимент продукції тощо, але можна також змовитися щодо монопольної ціни. Можна вкладати гроші у благодійні справи, а можна приховувати доходи, щоб не сплачувати податки. Ось чому такою важливою є законодавча основа — ризик схибити з правильного шляху у діяльності підприємця завжди досить значний.

1.2 Система освіти, що діяла раніше, була достатньо продуманою й охоплювала ланки дошкільного виховання, загальної середньої освіти (початкова, неповна та старша школа), професійної освіти, вищої освіти, системи підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, позашкільної освіти і виховання, аспі­рантури, докторантури й забезпечення можливостей для самоосвіти. Слід визнати, що в умовах планового господарства ця система була ефективною.

Зрозуміло, що існує певний взаємозв’язок між рівнем організації освіти та соціально-економічним розвитком країни. Як відомо, освіта має випереджати розвиток економіки, з одного боку, а з іншого — саме розвиток економіки вимагає розвитку системи освіти. Так, наприклад, в процесі розвитку ринкових відносин у Польщі подвоїлась кількість студентів.

Економічна освіта (особливо для школярів) — це досить нова царина освіти, тому в процесі її формування і розвитку важливо не наробити помилок.

Зараз в Україні існують різні форми здобування економічної освіти: економічні класи в гімназіях та ліцеях; бізнес-ліцеї для учнів 8–11 класів; суботньо-недільні та вечірні заклади, створені на комерційних засадах, академія дитячого підприємництва «Ділові діти України». Діє система державних и недержавних економічних університетів і вузів, різні курси та семінари-тренінги і т.п.

Вже діють у Києві та в Україні школи, де за спеціально розробленими програмами проводяться уроки з економіки для 1, 2, 3, 4, 5 класів. Є цікаві економічні ліцеї та бізнес-школи. Можлива також організація (на базі університету) на комерційно-спонсорських засадах груп з поглибленим вивченням основ економіки та обов’язковими практичними заняттями. Велику освітню роботу здійснює академія дитячого підприємництва «Ділові діти України», яка проводить українські бізнес-турніри для школярів.

В Україні діє кілька зарубіжних благодійних програм. Так, фонд «Відродження» сприяв впровадженню методики викладання економіки «Junior Achivement Inc», яка дуже поширена в американських школах. Цей курс є прекрасним зразком методичного забезпечення викладання: дуже цікавий і змістовний підручник, задачник, ділові ігри, набір контрольних тестів. Відомі також школи ЮНЕСКО, програми «Новий день» та інші.

Центр економічної освіти (ЦЕО, м. Харків) як незалежна некомерційна організація в галузі економічної освіти, що підтримується міжрегіональними фондами «Відродження» та «Євразія», почав досить плідну роботу з проведення стартових семінарів для вчителів економіки середніх шкіл України, розробки нових комп’ютерних програм типу економічної гри «Меком» (Моделювання економіки та менеджменту), розробки навчальних посібників, бізнес-тренінгів для працівників фірм та банків.

В Україні вже досить добре відомий зарубіжний досвід викладання економічних дисциплін. Потрібно з почуттям глибокої вдячності визнати, що діючі в нашій країні фонди «Відродження», «Тасис», «Євразія» та інші здійснюють велику організаційно-методичну та фінансову підтримку розвитку економічної освіти. Семінари, конференції, навчальні посібники, безумовно, допомагають викладачам.

Але існують певні межі використання зарубіжного досвіду в вітчизняній педагогічній практиці. Аналізуючи чудові закордонні підручники та методичні розробки, викладач натрапляє в практиці на багато протиріч та розбіжностей як при вирішенні економічних ситуацій, так і при відповідях на іноземні економічні тести, іншу мотивацію поведінки в економічних іграх тощо.

Наприклад, якщо іноземним вчителям немає потреби пояснювати, що таке «приватизація», «роздержавлення» і таке інше, то для наших вчителів та школярів — це поки що проблема. Ми в захваті від американських комп’ютерних ігор, але повинні пам’ятати про тисячі українських сільських шкіл, де тих комп’ютерів і не бачили.

Головне, що іноземні методики викладання не враховують особливості національної психології та культури України, не кажучи вже про те, що німці навчають нас «по-німецькому», американці — «по-американському», шведи — «по-шведському» і т.д.

Культура як етнопсихологічний феномен дуже неоднозначно реагує на вторгнення іншої національної психології та соці­ально-етнічних норм поведінки. В нашому суспільстві поняття «власність», «конкуренція», «бізнес» і т.п. ще формуються, але розвиватись вони можуть тільки на ґрунті національної культури та релігії. Інтервенція іноземних знань та психології поведінки в культуру може її тільки викривити або навіть зруйнувати, якщо не виявити в цьому питанні поміркованості, обережності та методичної майстерності. Зрозуміло, що розробка національної концепції економічної освіти, стратегії і тактики її реалізації можлива тільки силами національної викладацької еліти.

Зміна соціально-економічних умов (економічна криза та перехід до нової економічної системи) призвела до кризи у сфері вищої і середньої освіти в Україні. Ця криза спричинена багатьма факторами: застарілою системою освіти; «відпливом умів» з науки та освіти; соціальною незахищеністю викладачів та учнів; недостатнім фінансу­ванням; падінням престижності освіти та професії викладача; зміною попиту на робочу силу та ін.

На жаль, найбільшим гальмом у справах економічної освіти є відсутність необхідного фінансування, професійно підготовлених викладачів економіки та стандартів економічної освіти. зрозуміло, що це тимчасове явище. Але на певний час доведеться вдаватися до послуг комерційних освітніх закладів.

Для розробки методики викладання економіки дуже важливо визначитися в тому, що таке економіка, що становить її зміст і суть.

Економіка як складова соціального середовища. Економіка — одна з найважливіших і найцікавіших складових усього суспільного механізму. І хоч економіка, як то кажуть, не має ні кольору, ні запаху, ні смаку, вона справляє колосальний вплив на розвиток людської цивілізації.

У літературі економіка розглядається як філософська категорія, як виробничо-матеріальний базис суспільства, як народне господарство країни та його складові. «Лице» економіки визначається суспільним ладом. В економіці є «дійові особи» (підприємства, організації, театри і т.ін.). економіка — це жива система, в неї свої закони, принципи і обмеження.

Економіка як наука. Лауреат Нобелівської премії з економіки Мілтон Фрідман дав таке визначення: «Економіка — наука, що чарує. І найбільш привабливою її робить те, що її фундаментальні принципи такі прості, що можуть бути записані лише на одному аркуші паперу і так, що кожен зможе зрозуміти їх. А проте мало хто їх розуміє».

Є різні визначення економіки як науки.

1. Економіка — це наука, що вивчає об’єктивні закони і категорії суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання; методи і форми організації та управління виробництвом.

2. Економіка — система знань про методи ефективного господарювання.

3. Економіка — суспільна наука, яка описує і аналізує вибір суспільства за обмежених ресурсів для задоволення потреб.

Предметом економіки є економічні зв’язки і відносини у сфері суспільної діяльності.

Об’єктом дослідження економіки як науки є суспільне виробництво в усіх його проявах.

Головним завданням економічної науки, завданням економістів-професіоналів є вивчення й оцінка ефективності господарювання на різних рівнях, у різноманітних конкретних умовах, цілеспрямоване економічне регулювання виробничих, розподільчих та обмінних процесів у суспільстві, створення передумов для подальшого зростання ефективності праці.

Методологія економічної науки передбачає дослідження і пізнання фактів, принципів і теоретичних закономірностей, що визначають економічну політику держави та економічну поведінку людей. Вона сприяє вирішенню таких питань, як економічне підне­сення, економічна свобода, зайнятість, розподіл прибутків, рівень цін та ін.

Зрозуміло, що економічне мислення та економічна поведінка існують об’єктивно, але питання їх формування та розвитку є дуже складними. Якщо теоретичне формулювання цих цілей майже не викликає спротиву, то практична реалізація цих положень — дійсно проблема.

Економіка, на відміну від техніки, медицини, біології, географії, математики, фізики тощо, має невидимий механізм дії. Проте життя видає на поверхню наслідки дії економічних механізмів: гроші, товари, ціни, безробіття, інфляцію та ін.

Ринкова економіка в розвинених країнах сформувалася в цілісну систему тільки внаслідок створення в її надрах суспільних регуляторів конкурентної поведінки економічних суб’єктів.

Ці регулятори гарантують свободу економічної діяльності кожному суб’єкту, але зумовлюють практичну неможливість монополізації економіки окремими суб’єктами або їх угруповуваннями. Ефективні системи господарського механізму балансують як власні інтереси особистості, так і інтереси суспільства, спираючись на правову систему (право власності); культуру підприємництва; систему обліку.

Дуже важливо зрозуміти, що економічна освіта здобувається не для престижу, а для практичної економічної діяльності. Викладач економіки повинен усвідомлювати, що економіка як система існує не у вакуумі, а в культурній сфері нації. За словами А. Ейншейна, «економіка змінюється зі змінами нашого мислення». Ось чому у викладанні економіки дуже важливо користуватися елементами економічної психології.

Перехід до нових економічних відносин потребує не тільки розуміння, а й прискореного розвитку економічного мислення людей. У процесі викладання економіки в школі важливою проблемою є зміна економічної поведінки дитини в напрямку розвитку в неї підприємливості, діловитості, ощадливості, працьовитості та інших ціннісних орієнтацій, які грунтуються на економічному способі мислення. Слід повернутися до думки Адама Сміта: той, хто заробляє більше грошей для себе і своєї сім’ї, одночасно створює умови для збагачення всього суспільства. Національний дохід і національне майно не є романтичними та загадковими явищами. Одержав більший прибуток — збільшив прибуток нації. Накопичив 1000 доларів — збільшив валютний запас нації і т.д. Діти мають розуміти, що власність — це і багатство, і великий клопіт, а заздрість та жадібність — і пороки, і фактори, згубні для економіки.

Тривалий час потреба в формуванні економічного мислення була відсутня, тому що за умов адміністративно-командної економіки нічого не треба було вирішувати самому, а людина не почувала себе безпосереднім учасником економічних відносин. Їй не треба було впливати на хід економічних подій, не треба було виявляти творчу активність, здійснювати вибір свого місця в економічній системі.

За ринкових відносин людина починає усвідомлювати не тільки цінність свободи вибору, а й відповідальність, що з вибором зв’яза­на. Приймаючи рішення зайнятися бізнесом чи працювати за наймом, людина вибирає свою долю і долю своїх дітей.

Тому економічне мислення — не просто багаж економічних знань, а здатність їх засвоїти, використати в практичному житті, іншими словами, це формування моделі економічної поведінки.

Серйозною помилкою нашої економічної освіти була і є орієнтація на освіту та навчання знанням, а не мисленню та поведінці в реальному житті. Вивчення економіки вже в школі повинно формувати ядро мотиваційного механізму економічно розумної поведінки молодої людини за умов ринку. Ось чому ми вважаємо дуже важливим і принциповим обговорення проблем економічної освіти у взаємозв’язку з проблемами економічної культури, мислення та поведінки. У процесі вивчення курсу МВОЕ майбутній викладач повинен мати власну думку і форму її вираження в методиці викладання.

Україна, яка робить перші кроки в реформуванні економіки, стикається з безліччю проблем, що треба вирішувати вперше. Нам необхідно засвоювати уроки ринку, не повторюючи чужих помилок, не роблячи власних. Відомо, що японці, які вважають себе учнями американців, дуже уважно вивчали всі відомі концепції менеджменту і ... створили свою. Так треба зробити і нам. Майбутньому вчителю необхідно продумати крок за кроком, як логічно, простою, зрозумілою мовою розповісти про найбільш важливі та складні економічні категорії, розкрити дивовижний світ економіки.

Таким чином, метою економічної освіти як складової економічної культури суспільства можна вважати створення бази для достатнього рівня економічного мислення та економічної поведінки на різних стадіях підприємництва.

Завданням курсу «Методика викладання основ економіки» є філо­софське осмислення економіки майбутнім викладачем (еконо­містом) з метою формування в учнів економічного способу мислення через відбір матеріалу та форм його подання, розробку методики контролю навчання тощо.

Отже, аналізуючи вимоги до економічної культури, до основних характеристик підприємця (власника) і менеджера (найманого службовця), а також власника і менеджера в одній особі, можна дійти справедливого висновку, що їхня економічна освіта потребує різного рівня економічного мислення та поведінки. Але підготовка нижчого рівня завжди є підґрунтям економічної освіти вищого ґатунку.

У педагогічній літературі триває полеміка про співвідношення освіти, навчання та виховання. Навчання завжди зв’язано з вихованням: чим ефективнішою є освіта, тим надійнішим є виховний ефект навчання. Зараз на перший план виходить завдання саморозвитку, самоосвіти, саморегулювання, мобільності особистості, її здатності до швидкої перебудови у відповідь на зміну соціально-суспільних обставин.

Звичайно, жодна освіта не здатна передбачити всі ситуації, які людині судилося пережити. Але в процесі навчання необхідно забезпечити потенційні ресурси особистості для самоорієнтації та саморегулювання в різних ситуаціях. Виховання — це не рух у один бік — від вихователя до вихованців. Воно є єдністю самовиховання вихователів і вихованців, їхнього взаємовпливу.

1.3 Немає сумніву, що у процесі викладання педагогічного циклу Вам не один раз пояснювали суть процесу навчання. Проте на кожному рівні педагогічної підготовки, а також через власне розуміння кожним викладачем поняття «освіта» ця суть постійно збагачувалась та поглиблювалась. Тому і ми не зможемо встояти перед спокусою висловити своє бачення цього таємничого процесу.

Традиційне трактування освіти полягає в тому, що освіта — це процес перетворення засвоєних у навчанні знань, умінь, навичок у властивості особистості, коли знання стають переконаннями, їх обсяг — ерудицією, уміння та навички — звичками та професійною майстерністю.

Освіта складається з навчання як процесу викладання й учіння та виховання — як функції навчання і як функції середовища (сім’я, релігія, навчальний заклад).

Якщо розглядати процес навчання як передачу (активну чи пасивну) знань, способів діяльності, досвіду мислення та досвіду соціального спілкування або діяльності, то процес учіння — це засвоєння цих знань та способів діяльності. Причому учіння не збігається із засвоєнням, хоча прагне до такого збігу.

Як відомо, глобальною метою освіти є засвоєння загальнолюдської та національної культури. Нині до нашої культури входить блок нової для нас економічної культури. Реальне економічне життя випереджає наші знання у галузі економіки, ставить масу проблем, які потрібно вирішувати вперше і негайно. Однією з них є економічна поведінка молоді.

У наш час молоді люди швидко засвоюють деякі принципи ринкових відносин, механізми економічного способу мислення, але, на жаль, дуже часто навчаються в тіньової економіки.

Особливо турбує відсутність розуміння тісного зв’язку між економікою і моральністю. І це треба обов’язково врахувати у викладанні економічних дисциплін.

Основна мета економічного виховання — формування у людей ощадливості, економності, розважливості, діловитості, організо­ваності: «Дбайливо і уважно рахуй гроші, хазяйнуй економно».

Специфіка виховної дії на людину цілісної системи економі­чного виховання визначається тим, що вона діє на кожну людину протягом усього її життя; охоплює всі боки економічного життя і діяльності людей. При цьому діє тенденція: чим вищий рівень освіти працівника, тим важливіший для нього відповідний рівень економічного виховання.

Механізм економічної системи освіти включає три етапи: засвоєння економічних знань; перетворення економічних знань у переконання та установки; набуття вмінь реалізовувати знання в економічній дійсності. Ефективність економічного виховання залежить від раціонального здійснення кожного етапу окремо.

Засвоєння економічних знань визначається рівнем теоретичної розробки економічної теорії, правильним відбором знань для засвоєння, рівнем теоретичної та методичної підготовки викладачів, інтересом учнів до економічної теорії, поєднанням різних ефективних форм навчального процесу.

Другий етап — перетворення економічних знань у переконання — найскладніший.

Як відомо, кожній людині передовсім потрібний характер, а потім певні професійні знання, так само і випускнику школи потрібні не тільки певні економічні знання, а й певні підприєм­ницькі риси характеру.

Базові знання — це ті інструменти економічного мислення, якими ми користуємося при аналізі й вирішенні економічних проблем, закономірності, а також способи розрахунків та розкриття різних економічних питань. Ясно, що одні поняття дуже просто можна пояснити на будь-якій стадії навчання, інші можна давати лише у комплексі, а треті треба тільки назвати для загального розвитку.

Завдання викладача економіки — створення якісного підприєм­ницького середовища для ринкового механізму. Як свідчить досвід, асами підприємництва та стратегічного менеджменту можуть стати тільки 2–5 % людей; великими підприємцями — 8–10 %, дрібними підприємцями — майже 20 %, але 70 % людей мають набути в школі такого обсягу знань, щоб стати економічно культурними (рис. 1.2).

Рис. 1.2 - Орієнтовний розподіл людей за рівнем економічної діяльності

Коли роздивлятися цей рисунок стосовно обсягу знань і вмінь, піраміду треба перевернути, і чим вищий рівень підприємницької діяльності, тим більш тривала підготовка до неї. Така ж тенденція і щодо співвідношення магістрів і бакалаврів.

Але вихідною базою економічної культури всіх випускників буде сім’я і школа. Тому роль базової підготовки є визначальною.

Людина навчається економіці все життя, тому що економіка — це середовище, в якому ми живемо.

Отже, стратегія і тактика викладання економічних дисциплін передбачає розробку ре­комендацій щодо обсягу та по­слідовності викладання навчального матеріалу, вироблення критеріїв оцінки ступеня його засвоєння, організації нав­чального процесу та його методичного забезпечення.

Тема 2. Методика підготовки лекційних, практичних та семінарських занять з економіки. Етапи підготовки та умови ефективності

2. Лекція як організаційно-методична форма навчання

2.2 Конспект як форма активізації методики викладання економічних дисциплін

2.3 Особливості методики проведення практичних і семінарських занять

2.1 Лекція (від лат. lectio) означає читання. Коли книга була дуже рідкісною і коштовною (щоправда, зараз вона коштовна теж), читання з коментарями (як і диспути) були важливим джерелом здобування знань (особливо релігійних). Позитивні якості лекцій:

1. Лекція (порівняно з підручниками) має значно більші можливості врахування специфіки аудиторії, новітніх наукових досягнень.

2. Живе слово, інтонації, міміка та жести викладача створюють неповторне емоційне забарвлення, справляють емоційний вплив на слухача.

3. Прямий контакт з аудиторією посилює увагу слухачів.

4. Під час лекції можлива критична оцінка матеріалу.

5. Лекція дає можливість економити час: за дві академічні години студент отримує інформацію, на самі тільки пошуки якої довелося б витратити набагато більше часу. Лекція активізує і викладача. Живий контакт з аудиторією є неодмінною умовою продуктивного викладання.

6. Лекція має особливе професійно-педагогічне значення для тих студентів, які готуються до професійної діяльності викладача.

Ясна річ, що позитивні якості лекцій (уроків) не забезпечуються автоматично. Коли викладач десятки років читає по давно вже пожовклих конспектах, слухач матиме стільки ж можливостей дізнатися про новітні досягнення науки і техніки, скільки сліпий про довколишні краєвиди. Коли викладач занадто самозакоханий і не цікавиться постійно роботою своїх колег, він може «читати» те, що вже давно було висвітлено іншими, в інших курсах. Якщо він надто палкий прихильник «чистої науки», його лекції будуть декларативними, далекими від практики, від самостійної роботи студентів.

За структурою лекції поділяються на вступні, тематичні, заключні, оглядові, установчі.

Лекція (урок) дає початок процесу навчання, визначає шляхи здій­снення всіх видів і форм навчання і встановлює їхній взаємозв’язок.

Якість лекції (уроку) залежить від теоретичного рівня, методики подання базових теоретичних положень і закономірностей, що лежать в їх основі, чіткого уявлення про співвідношення необхідної та надлишкової інформації, вивільнення навчального часу на проблемний теоретичний аналіз провідних ідей у поєднанні з аналізом реальних ситуацій тощо.

Рис. 2.1 - Види уроків-лекцій і форми їх активізації

Критерієм професійної підготовки викладача є вміння:

— чітко визначити мету викладання курсу;

— розробити взаємозв’язок тем та розділів (модулів) курсу;

— визначити обсяг основних знань та навичок з кожної теми;

— допомогти учням засвоїти навчальний матеріал.

Лекцію-урок інформаційного типу студент може підготувати самостійно. А для створення лекції проблемного типу викладачу необхідно:

— вказати на наявні в матеріалі проблемні питання;

— створити умови, за яких студент (учень) може побачити, сформулювати й вирішити проблему;

— розробити дійові форми контролю за результатами самостійного вирішення проблеми.

Отже, основне призначення лекції — це гнучке управління пізнавальною діяльністю учнів, що сприяє становленню їхньої особистості.

У сучасних умовах роль лекції-уроку як основної форми передачі навчального матеріалу суттєво змінюється. Вона все більше виконує проблемно-установчу функцію, що забезпечує керування пізнавальною діяльністю учнів у процесі самопідготовки.

Жодного шаблону в структурі лекцій не може бути. Викладач спирається тільки на зміст самого матеріалу, на знання методики викладання, на власний досвід і досвід інших викладачів.

Методика проведення лекцій складається з підготовки уроку як складової навчального курсу, розробки системи контролю за якістю навчального матеріалу, а також самоконтролю і контролю за якістю викладання з боку навчальної частини закладу освіти.

Готуючись до лекції викладач економіки аналізує зміст матеріалу, виділяє головне та другорядне, формулює головну тезу. Теза має бути чітко, однозначно сформульована, не містити в собі двозначностей та залишатись незмінною весь час її доказу. Для доказу обираються аргументи, правдивість яких не викликає в слухачів сумнівів.

Важливо виокремити головну проблему не тільки однієї лекції (уроку), а й цілої теми або розділу, а потім її послідовно доводити на кожній лекції, підводячи слухачів поступово до головного висновку.

Переконливість засобів, що використовує викладач, підви­щується у таких випадках:

1. Конкретність виражальних засобів (слово, жест, приклад).

2. Особливості теми — чим вище ступінь абстракції при описуванні образу, тим менша сила впливу.

3. Мовна динаміка (м’якість та сила голосу).

4. Музика (особливо ритмічна).

Оцінюючи методику викладання, необхідно звернути увагу на структуру лекції (уроку), вміння викладача глибоко і зрозуміло викласти матеріал, використати наочні посібники і технічні засоби навчання, пробудити інтерес та активізувати пізнавальну діяльність учнів, увійти в контакт з аудиторією, сподобатись учням манерою поведінки та ін.

При підготовці навчального матеріалу дуже важливо визначити його обсяг, розподілити на основний і другорядний, знайти засоби розвиваючої навчальної діяльності.

Розробка структури лекції — це форма творчої методичної майстерності. Справжній викладач завжди готується до лекції, розробляє конспект, виділяє опорний матеріал, враховує міжпред­метні зв’язки, можливі запитання учнів, тренує своє ораторське мистецтво.

Викладачу потрібно знати, як готуватись до уроку чи лекції.

Вважається, що мінімально необхідними дидактичними матеріалами для викладання теми є такі, що забезпечують:

1. Ефективне використання часу (план заняття);

2. Ефективне засвоєння матеріалу (база знань, наочність, актуалізація знань, активність, самостійна робота);

3. Ефективний зворотний зв’язок (тестовий контроль.)

Основні терміни і поняття в економіці сприймаються та засвоюються досить легко, якщо наявні чітка наукова аргументація, доступний виклад, добре продуманий розподіл за розділами і темами, зручний та інформативний ілюстративний матеріал (таблиці, графіки, діаграми, малюнки тощо).

Для закріплення знань в кінці кожної теми можна дати комплекс основних питань з даної теми, навчальні завдання і тести. Крім того, викладач в кінці теми формулює основні положення і висновки, наводить приклади з повсякденного життя, різні розрахунки і вправи. Можна дати типові зразки розв’язування задач тощо.

Краще писати тези уроку короткими фразами і давати якнайбільше цікавих життєвих прикладів. Кращий урок або лекція — це такі, коли вже в процесі лекції слухач розуміє основне.

Ніколи не копіюйте навіть найблискучішого викладача!

Будьте самим собою!

Як відомо, і уроки, і лекції відрізняються за структурою, за методичними прийомами, за інтелектуальним рівнем, за стилем, за результатом. Викладачі створили велику кількість оригінальних, нетрадиційних, дотепних, а головне — ефективних прийомів та методик. Наприклад, міжпредметні спарені уроки. Їхня суть полягає в творчому осмисленні того самого навчального матеріалу з погляду різних наук і створенні узагальненої картини явищ, що вивчаються. Доцільні спарені уроки вчителів економіки й історії, економіки й правознавства, економіки й психології, еконо­містів-теоретиків і бізнесменів-практиків, економіки й екології та ін.

Але до якого б типу лекція не належала, у ній завжди мають бути реалізовані всі ланки процесу навчання:

— постановка пізнавального завдання (що буде вивчатися);

— мотивація (чому це треба вивчати, знати й уміти);

— відбір змісту, встановлення послідовності його викладання;

— використання методичних засобів і дидактичних прийомів.

Для сприймання навчальної інформації дуже важливим є її структурування й оформлення.

У структуру методичного забезпечення уроку (лекції) можуть увійти:

1. Опорний конспект-схема уроку.

2. Перелік основних понять, що треба повторити для розуміння теми уроку.

3. Перелік та пояснення основних економічних понять і концепцій даної теми або модель засвоєння бази знань з теми.

4. Визначення, якому матеріалу слід приділити особливу увагу, які можливі труднощі та помилки можуть виникнути в учнів при засвоєнні теми.

5. Запитання (з правильними відповідями), тестові запитання різного типу, завдання, задачі, графіки, ситуації для аналізу, рольові вправи тощо.

6. Ілюстраційний блок.

7. Що повинен знати та вміти учень з даної навчальної теми.

У порядку самоаналізу або аналізу лекції (уроку) іншого викладача спробуйте відповісти на три таких найважливіших запитання:

•  чи не забагато я даю матеріалу?

•  чи розкриваю я зміст матеріалу?

•  чи має ця інформація зв’язок з життям, з економічною реальністю ринкових відносин?

Для кожного викладача, особливо початківця, всі ці причини можуть мати значення. Тому можна порекомендувати майбутнім викладачам НАВЧИТИСЬ РОЗРОБЛЯТИ конспекти-схеми.

При механічному запам’ятовуванні в перші півгодини людина забуває 40 % одержаної інформації. Наступного дня зберігається 34 %, через три дні — 25 %, а через місяць — 21 % одержаної інформації. Як стверджують спеціалісти, для повного закріплення знань необхідно зробити не менше 300 зворотних зв’язків (треба дискутувати, обговорювати ідеї, малювати, розповідати, тобто робити все, щоб не забути).

Викладач, го­туючи навчальний матеріал, має пам’ятати, що коли обсяг інформації, що є у його розпорядженні, взяти за 1, то на уроці (лекції) він може передати учню ледве третину цього обсягу. Учень (рис. 2.2) зрозуміє шосту частину, а пам’ятатиме і вмітиме не більше 1/12.

Рис. 2.2 - Співвідношення інформації для викладача і для учня

Такий ККД вчителя пояснює, чому найважливішим у педагогіці є принцип «знати потрібне, давати головне».

Велике значення при підготовці уроку має вибір раціо­нального співвідношення лекцій (уроків) і самостійної роботи учня. Студенти значно вище оцінюють не стільки саму майстерність лектора, скільки його слушні поради щодо організації самостійної роботи.

2.2 Насамперед дамо відповідь на запитання: «Чи необхідно конспектувати лекції?»

Як свідчать психологи, в пам’яті людини залишається:

10 % — того, що вона слухає;

50 % — того, що вона бачить;

90 % — того, що вона робить.

Навіть при дуже уважному слуханні засвоюється до 20 % інформації, а в процесі діяльності — 90 %. Отже, конспектувати потрібно. А як саме?

Ще в 1968 р. в Угорщині були видані підручники з фізики, де кожний розділ закінчувався невеликим графічним конспектом матеріалу. Мета таких міні-конспектів — узагальнити засобами графічного моделювання основні думки і логічні зв’язки навчального матеріалу. З 1971 р. у Франції в багатьох підручниках в кінці розділу дається «вигляд дошки» (те, що має намалювати на дошці вчитель, пояснюючи новий матеріал).

В Україні у вищій школі вперше методика створення опорних конспектів почала працювати в Київському інституті народного господарства з 1977 р. Опорні конспекти були розроблені доцентом Л.Л. Вікторовою, автором цієї книжки та іншими викладачами кафедр загальної теорії статистики, економіки праці, технології, бухгалтерського обліку в сільському господарстві тощо.

Дидактичні основи розробки та використання конспектів-схем. Конспект-схема — це своєрідна координатна сітка, або «канва» знань, які студент (учень) вже має в даній галузі. Конспект-схема дозволяє, використовуючи одну методичну основу, варіювати (залежно від складу аудиторії) обсяг і характер навчального матеріалу.

конспекти-схеми відображують логіку навчального предмета, тобто послідовність змісту, порядок вивчення, зв’язки елементів і частин курсу. Правильно розроблені конспекти-схеми встановлюють також зв’язок курсу з іншими предметами і, що дуже важливо, дають можливість зменшити обсяг формальних знань, наголошуючи на провідних ідеях і поняттях.

Розробляючи конспект-схему, треба завжди пам’ятати про встановлення оптимальних співвідношень між описовим матеріалом, те­оретичними узагальненнями і конкретними прикладами з практики.

Конспекти-схеми як форму унаочнення навчання можна використовувати у вигляді роздаткового матеріалу як на лекції, так і до неї і після неї (а іноді і замість неї). Їх можна малювати на дошці або проектувати через мультимедійні пристрої тощо. Крім схеми-конспекту, викладач має розробити відповідну методику опитування і проведення практичних занять залежно від мети використання конспекту: аби уникнути формалізму, конспекти потрібно переглядати та доповнювати. Дуже важливо уникати одноманітності у методиці користування схемами та диференціювати навчальні завдання студентам за складністю, що зростає.

Це потребує застосування спеціальної системи опитування та контролю знань з використанням конспектів-схем. Форми використання конспектів-схем викладача різноманітні:

1. для первісного засвоєння основ теми;

2. для роботи з підручником і спеціальною літературою;

3. для контролю знань;

4. для повторення й доповнення тем;

5. для встановлення внутрішньопредметних і міжпредметних зв’язків.

Не прагнучи до прямого запам’ятовування конспекту, студент має працювати з ним в різних формах самостійної та аудиторної роботи.

Дуже важливо, щоб методика використання конспекту-схеми була щоразу новою, не давала студенту можливості звикнути до форм контролю й опитування. Так, якщо на початковій стадії застосування конспектів-схем викладач сам пояснює схему, її основні блоки, то в наступних лекціях він може дати завдання скласти план лекції за конспектом, доповнити конспект, знайти у ньому заплановану викладачем «неточність» тощо.

Під час самостійної роботи студента конспект-схема й методичні вказівки з відповідної теми є орієнтиром у роботі з підручником та спеціальною літературою. Реферування наукових статей також можна виконувати у вигляді конспекту-схеми.

Перевіряючи знання студентів, можна дати завдання розкрити зміст окремого блоку конспекту, навести змістовний приклад тощо. Як показав досвід, студенти широко користуються конспектами-схемами при повторенні матеріалу перед колоквіумом, заліком, діловою грою, екзаменом. Під час колоквіумів, заліків та екзамену користуватися конспектами-схемами забороняється.

Слід, проте, визнати, що конспект-схема, розроблений викладачем, як і сама лекція, це певною мірою нав’язана ним його власна логіка розуміння предмета. Якщо студенти користуватимуться лише конспектом-схемою, в них може виникнути спрощене розуміння питання. Але майстерність викладача в тому й полягає, щоб наповнити формальну схему живим змістом, фактами, проблемами тощо. За відповідної організаційної підготовки конспект-схема дає змогу виділити час для обговорення проблемних питань і вирішення практичних завдань. Досвід показує, що конспект-схема — добрий допоміжний засіб для запам’ятовування й первісного засвоєння основ навчальних курсів.

Складання конспекту — це вміння, яке не може виконуватись автоматично. Конспектування як мета читання активізує процес засвоєння.

Вивчення психологічних особливостей сприйняття інформації показало, що при конспектуванні лекцій різного ступеня складності переробка та фіксація інформації відбуваються в плані її згортання з опорою на найбільш інформативні поняття. При цьому людина сприймає та запам’ятовує інформацію відповідно до уявного кола спілкування, де будуть застосовані отримані відомості.

Найважливіша ознака будь-якого мислення — незалежно від його індивідуальних особливостей — це вміння виділяти суттєве, самостійно приходити до все нових узагальнень. Коли людина думає, вона не обмежується констатацією того чи іншого факту або події. Мислення йде далі, заглиблюючись у сутність даного явища та відкриваючи загальний закон розвитку всіх більш або менш однорідних явищ.

Складання студентом логічного конспекту-схеми однієї з тем (звичайно найважливішої, але не найскладнішої) є різновидом розумової діяльності студента для засвоєння знань, їхнього застосування, структурно-графічного конструювання.

Конспект-схему студента можна вважати узагальненим засобом «перетравлювання» у мисленні студента інформації з теми. Цей засіб дозволяє виявити причинно-наслідкові зв’язки, самостійно навчатися тощо.

Для складання конспекту-схеми студенту рекомендується:

1. визначити обсяг матеріалу, який має бути включений до конспекту-схеми;

2. чітко уявити зв’язок даного матеріалу з попереднім та наступним розділами курсу;

3. визначити, де знайти додаткову інформацію і як її використати;

4. увесь матеріал, що підлягає схематичному аналізу, розподілити на окремі частини (блоки), виділивши моменти, які необхідно зрозуміти, знати, запам’ятати;

5. встановити логічні зв’язки між цими блоками;

6. продумати варіанти графічного зображення блоків;

7. детально продумати кожний фрагмент конспекту-схеми;

8. виділити у ньому основні опорні слова, проблеми, формули, факти;

9. показати їхній взаємозв’язок;

1. продумати символіку та графічну форму зображення;

2. розробити перший варіант конспекту-схеми;

3. обговорити його з викладачем і колегами;

4. остаточно доопрацювати конспект-схему;

5. апробувати свій конспект у студентській аудиторії.

Складання конспекту-схеми — трудомісткий процес. Дуже складними є добір інформації та форма її зображення, що має нести не тільки інформативне, але, по можливості, й психологічне навантаження. Розуміння кожного пункту підготовки логічних конспектів-схем приходить тільки з практикою. Не треба доводити схематизм до ідіотизму! Це означає, що далеко не все можна і треба формалізувати схемою. Неприпустимо перетворювати конспект на збірник графічних головоломок або «звикати» до якогось одного методичного засобу.

2.3 В економічній підготовці учням треба передати знання про економіку як систему, спосіб економічної діяльності. якщо у практиці дві перші вимоги досить добре розроблені, то досвід мислення (особливо творчого, продуктивного) та досвід соціального спілкування при використанні традиційних форм занять формується недостатньо активно. У цьому плані особливо важливо підкреслити, що як досвід творчої діяльності, так і досвід соціального спіл­кування не можна пояснити традиційним інформаційно-ілюстра­тивним типом навчання. Для цього потрібні специфічні форми взаємодії викладачів та учнів — проблемні та імітаційно-ігрові форми навчання. Якщо виходити з відомого принципу «знати, щоб навчитися робити», то практичні й семінарські заняття є найважливішими, бо саме вони відповідають на запитання «що робити?» і «як це зробити?». крім того, семінарські заняття зближують вчителя і учня, згуртовують учнівський колектив, виховують демократичний стиль спілкування.

Спеціалісти визначають такі види семінарських занять (рис. 2.3):

просемінари — це своєрідні практикуми для підготовки студентів до самостійної роботи з першоджерелами, складання конспектів, тез доповідей тощо;

семінари, які мають безліч різновидів: запитань і відповідей (відповіді оцінюються); розгорнута бесіда; коментоване читання; дискусія; конференція; вирішення проблемних завдань; заняття на виробництві; прес-конференція; «мозковий штурм»; спецсе­мінари; наукові студентські (або учнівські) семінари за спе­ціалізацією.

Семінаріум (лат. — seminarium) означає розсадник (а семінарист? може, квітка?). В античних школах заняття проводилися у вигляді диспутів, повідомлень тих, хто навчається, коментарів та висновків викладача. Семінарські заняття, як вважає А.М. Алексюк, означають дискусію з окресленої проблеми і виникли на заміну середньо­вічного диспуту. Мета таких дискусій — навчити студентів логічно висловлювати і обгрун­товувати свої думки з якоїсь проблеми. У XVІІ ст. семінарські заняття використовувались при підготовці філологів з метою інтер­претації текстів, а пізніше — для вивчення теології та юриспруденції. Кажуть, що така форма дискусій була дуже поширена в Києво-Могилянській академії, куди приїздили на диспути вчені з різних країн світу. Методика проведення семінарів та практичних занять (які, до речі, в Київському університеті з 1874–1875 р. вперше за­провадив професор М.Г. Авенаріус), на мій погляд, навіть складніша, ніж методика лекцій.

Традиційно вже склалося, що шкільну систему навчання називають «класно-урочною», а вузівську — лекційно-семінарською. Але нині семінари, як і лекції, все більше впроваджуються в шкільну практику з її традиційною класно-урочною системою. І це дуже корисно для розвитку учнів.

Добре організований семінар не тільки закріплює знання та вміння учнів, а й розвиває в них творчі здібності, вміння слухати іншого і самому аргументовано висловлювати свої думки, розвиває логічне мислення й комунікативні здібності учнів і студентів.

Викладачу буває легше прочитати лекцію, ніж ефективно провести семінар. Втім у сучасному навчанні межі між лекцією і семінаром стираються. В практичному занятті викладач кожного разу має справу з новими учнями, їхньою підготовленістю, питаннями, проблемами тощо. Крім того, на відміну від лекції, навчальний ефект тут має прийти раніше. На жаль, у великій масі учні пасивні на лекції (вони пишуть, слухають, мовчать). Практичне заняття — це зовсім інше. Тому управління пізнавальною діяльністю вимагає більшої майстерності, якщо викладач не зводить роботу зі студентами до рівня опитування за конспектом лекції, письмових контрольних робіт або зачитування рефератів.

Дискусія — це одна з найдавніших форм організації навчання. Тому викладання теми і почнемо з методики її проведення. Як форма навчання вона потребує певної методичної підготовки. Тому викладач економіки, як і кожна освічена людина, повинен володіти методикою ведення дискусії. Розглянемо таку ситуацію. Відбувається обговорення економічного проекту. Обговорення починається зі взаємних уклонів та люб’язностей. Зауваження дрібні, не торкаються суттєвих питань. Аж раптом хтось порушує негласний порядок і висловлює свою рішучу незгоду. І тут вибухає суперечка. Тепер не можна впізнати ораторів. Ведучий не може впоратися з їхніми емоціями. Думка працює у всіх. Виникла творча атмосфера! Як правило, користь від таких обговорень буває значною, оскільки учасники обговорення наближаються до істини через глибоке усвідомлення проблеми.

Як зробити обговорення проблем творчим? Для цього потрібні доброзичливі взаємини в колективі, повага до думки кожного, готовність винести будь-яке серйозне питання на колективне обговорення.

Викладач має бездоганно володіти навичками «творчого слухання», бути прикладом щодо цього для своїх учнів, навчити їх такому вмінню, бо воно потрібне кожній людині і на все її життя.