1.2.2 Еволюція авторського права і суміжних прав

Після винаходу Гуттенбергом у XV столітті друкарського верстата різко зріс обсяг продажів, а, отже, і дохід друкарів і продавців. Тому автори книг порушили питання про захист своїх прав. Унаслідок цього в Англії в 1709 році парламентом був прийнятий відомий Статут королеви Анни — перший закон про авторське право. Закон забезпечував автору виключне право друкувати і публікувати книгу протягом 14 років від дати першої публікації, а також передавати це право торговцю.

Наприкінці XVIII століття був закладений фундамент французької системи авторського права. На відміну від англійської системи, у французькій права автора інтерпретуються як авторські права, якими автор користується все життя. Однак і в Англії і у Франції авторські права розглядалися, по суті, як майнові права.

Наступний імпульс розвитку авторського права додали філософи Німеччини, зокрема Еммануїл Кант. Вони бачили в авторському праві не просто форму власності, що забезпечує економічну вигоду для автора, а щось більше — частину своєї особистості. Зрештою, ця ідея призвела до створення системи немайнових або моральних прав, тобто інтелектуальної власності.

1.2.3 Еволюція інтелектуальної власності в Україні

До 1991 року в Україні, як і у всьому колишньому Радянському Союзі, через переваги суспільної форми власності та пануючої соціалістичної ідеології не було спеціальних законів про охорону інтелектуальної власності, а правове регулювання відносин у цій сфері забезпечувалося, в основному, підза-конними актами. Винятками були розділ IV — «Авторське право» і розділ VI «Винахідницьке право» Цивільного кодексу УРСР, а також «Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції», затверджене постановою РМ СРСР від 21.03.1973 р.

Загальне законодавство закріплювало можливість широкого використання результатів творчої праці громадян в інтересах держави і суспільства. Після проголошення у 1991 році незалежності України почалося формування спеціального законодавства, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності.

Принциповим моментом у розбудові законодавства про інтелектуальну власність стало прийняття у 1996 році Конституції України, яка у ст. 41 проголосила: «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності».

За роки незалежності створено 10 спеціальних законів України з питань інтелектуальної власності. Багато норм, що регулюють правовідносини у сфері інтелектуальної власності, містяться у загальних законах.

Завершальним акордом у розбудові законодавства України у сфері інтелектуальної власності стало прийняття у 2003 році Верховною Радою України Цивільного кодексу України, книга IV якого має назву «Право інтелектуальної власності».

Міжнародні конвенції та договори, до яких приєдналася Україна — це також важливе джерело права інтелектуальної власності.

1.3 Місце і роль інтелектуальної власності в економічному і соціальному розвитку держави