МОЗ УКРАЇНИ

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА АНАТОМІЇ ЛЮДИНИ

Підготували: професор Левицький В.А.

доцент Клипич Я.І.

доцент Гречин А. Б.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

з анатомії людини

для студентів очної форми навчання

за спеціальністю «Фармація» - 14.03.01

Івано-Франківськ – 2012

«МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ З АНАТОМІЇ ЛЮДИНИ» обговорені та затверджені на засіданні методичної комісії з медико-біологічних дисциплін Івано-Франківського національного медичного університету.

Протокол №____ від __________2012 року.

Передмова

Анатомія як наука. Анатомією називають науку про особливості будови живого людського організму. Проте, в більшості випадків, вивчати її доводиться на трупах, так як далеко не всі структури можна розглянути, не спричинивши шкоди живому організмові. Необхідно мати на увазі, що навіть ті знання про тіло, які тримані після його смерті, необхідно пристосовувати до живого організму, враховуючи його функціонування в цілому.

Анатомія відноситься до біологічних (від грецьких слів – bios – живий і – logos – наука) наук, тобто таких, які вивчають живе в навколишньому просторі. Всі біологічні науки поділяються на морфологічні (morphos – форма) – ті, які вивчають будову живих організмів та фізіологічні – ті, які вивчають процеси, що відбуваються в живих організмах. Анатомія, звісно ж, відноситься до першого розділу.

На початкових етапах свого розвитку анатомія була чисто описовою наукою, що не вимагало особливого контакту з іншими науками. Надалі вчених стала цікавити не лише сама форма, але і причини, які її викликали. Почалося вивчення людського організму в процесі ембріонального розвитку (онтогенез) та історичного розвитку (філогенез). Тут, до речі, вчені побачили закономірність: етапи онтогенезу багато в чому є відображенням філогенезу. Вплив на розвиток живого організму має, безумовно, і середовище, в якому він перебуває. Яскравим прикладом такого пристосування є дихальні органи, які у риб, що споживають розчинений у воді кисень, мають вигляд зябер, а у наземних тварин – перетворюються в легені для вдихання кисню з повітрям.

Галузі анатомії. У зв'язку з активним розвитком анатомії як науки протягом століть в ній стали вирізняти різні галузі в залежності від тих завдань, які ставили перед собою дослідники. Однією з них є вже згадувана вище описова анатомія, що назавжди залишиться основою морфологічної науки.

Функціональна анатомія має завданням дослідити будову у зв'язку з функцією того чи іншого органу і намагається пояснити форму саме функцією.

Топографічна анатомія розглядає кожну частину тіла в комплексі. Тобто, береться до уваги взаємне розташування окремих частин тіла та всіх анатомічних структур, які містяться в цих частинах (органів, судин, нервів, оболонок та ін.). Ця галузь є важливою в практиці, особливо хірурга, який під час операції чітко уявляє собі, які анатомічні утворення він знайде в межах тієї частини тіла, яку оперує.

Вікова анатомія визначає зміни, які виникають в організмі послідовно з віком і проявляються в зміні форми, розмірів та положення органів. Для цього проводиться вивчення різних вікових груп: від новонародженого до глибокої старості.

Пластична анатомія вивчає форму, розміри і пропорції частин тіла в різних його положеннях. Особливо активно ця галузь використовується в мистецтві (живопис, скульптура та ін.).

Патологічна анатомія (патоморфологія) займається вивченням змін, які виникають в організмі під час різноманітних патологічних процесів (захворювань).

Методи дослідження анатомії. Одним з основних методів дослідження в анатомії є препарування. Це найдревніший метод, яким користувалися з моменту виникнення анатомії як окремої науки. Доречі, своєю назвою анатомія зобов'язана саме цьому методу, адже грецьке слово anatemno, що означає розтинаю і дало поштовх для цієї назви. Незважаючи на те, що даний метод є основним, він має ряд недоліків. Найістотнішим з них є те, що препарування можливе лише до певної межі, поки ми можемо стежити неозброєним оком за об'єктом препарування.

Коли вчені зіткнулися з такою проблемою, то виникла ідея наповнювати кровоносні судини барвником. В подальшому в судини почали вводити речовини, які не лише забарвлювали судини але і затвердівали в них. Такий метод називається ін'єкційним. Він дає змогу досліджувати значно дрібніші судини.

Шляхом вдосконалення попереднього методу було винайдено метод корозії. Суть його зводиться до того, що після наповнення судин сумішшю, яка застигла в них, орган опускають в міцну кислоту, яка руйнує всі органічні речовини. Після цього залишається лише зліпок усіх судин певного органу.

Метод просвітлювання найчастіше використовується при досліджені розвитку плода. Для цього препарат зародка проводять через ряд розчинів, які роблять м'які тканини прозорими. В результаті можна побачити стан скелету плода. Проводячи таке дослідження з плодами різного віку, можна вивчити розвиток кісток. Якщо попередньо ввести в судинне русло плода барвник, то за допомогою такого методу можна вивчати і розвиток судин.

Досить інформативним для топографічної анатомії є метод розтину заморожених трупів. Зрізи проводяться у трьох взаємно перпендикулярних площинах. В результаті заморозки органи не зміщуються один відносно одного, що дає можливість вивчити їх взаємне розташування на різних рівнях тіла в нормі при різних фізіологічних станах та при патології. Автором цього методу є славетний вчений М.І.Пірогов.

Разом з науковим прогресом в анатомії почали з'являтися нові методи. Одним з таких став рентгенівський. Перевагою цього методу є те, що за його допомогою можна вивчити нормальну будову та різні патологічні зміни кісток, порожнистих органів та судин (за умови попереднього їх заповнення контрастними масами) у живих людей.

Широке застосування в морфології знайшов мікроскопічний метод. Основним «знаряддям» в цьому методі є мікроскоп. Під ним розглядаються препарати, виготовлені шляхом фіксації тонких зрізів тканин на предметному склі. Зрізи проводяться за допомогою спеціального приладу – мікротома. Для більшої інформативності зрізи забарвлюються різними методами (залежно від того яку саме тканину потрібно побачити). Перевагою даного методу є можливість побачити і дослідити найтоншу будову клітин і тканин.

Незважаючи на таку велику кількість методів, довгий час в анатомії існувала величезна прогалина у знаннях про тонку будову органів. Адже макроскопічний метод давав змогу вивчати лише ті структури, які можна побачити неозброєним оком, а мікроскопічний – лише дуже малі об'єкти. Отже, залишався значний проміжок між тим, що ми бачимо неозброєним оком і тим, що нам дає змогу побачити мікроскоп. Саме тому і виник макро-мікроскопічний метод, автором якого є професор Харківського університету В.П.Воробйов. Саме він вперше з'єднав методи забарвлення і просвітлення. Наприклад, для вивчення закономірності розгалуження нервів в стінках порожнистих органів вони забарвлюються спочатку у всьому організмі, а потім органи просвітлюються. Після цього в порожнині органа розміщується електрична лампочка і стінка розглядається в сильну лупу. Забарвлені нерви чітко контуруються серед просвітлених тканин і їх можна побачити аж до найменших розгалужень. Паренхіматозні органи також можна досліджувати таким методом, розрізаючи їх на невеликі, але все ж досить товсті частинки. Це дає поняття про хід нервів в органі і їх відношення до клітин органу.

Основою нормального функціонування для живого організму є процеси взаємодії з довкіллям та всередині організму. Вони виявляються різноманітними функціями, які виконуються окремими структурами організму. Так органи, що виконують споріднені функції, націлені на якийсь певний результат об'єднуються в системи органів, хоча кожен окремо має свою особливу функцію та структур, складаючись з різних тканин. Саме знання структури та функції кожного органу зокрема та їх взаємодії є важливим для фармацевта, який повинен знати і розуміти не лише дію ліку на об'єкт лікування, а і вплив його на організм в цілому.