Структура лицевої та зворотної сторін тканин

Структура поверхні тканини (фактура) суттєво впливає на зовнішній вигляд та властивості тканин. Більшість тканин виробляють з гладкою поверхнею, вид якої обумовлюється переплетенням, щільністю та пряжею, яка була використана. До таких тканин відносяться білизняні (полотно, мадаполам), платтєві (ситець, поплін, шотландка, кашемір та інші), підкладкові (саржа, сатин, атлас), костюмні (трико, габардин) і так далі. Деякі тканини мають однакові лицеву та зворотну сторони (полотно, рогожка, поплін та інші), гладку та рівну поверхню (при полотняному переплетенні та однаковій товщині основи та утоку), поперечний рубчик на поверхні (при полотняному переплетенні та потовщеному утоку), діагоналевий рубчик (при саржевому переплетенні). Деякі тканини можуть мати різні за фактурою лицеву та зворотну сторони (сатин, атлас), з лицем більш гладким завдяки подовженим перекриттям та більшої щільності однієї з систем ниток.

Тканини ворсових переплетень мають ворс на лицевій поверхні, який може бути різним по висоті, суцільним або фігурним, розташованим вертикально, пригладженим або фігурно запресованим.¶

Структура поверхні гладких тканин може бути різноманітною, якщо використовується пряжа та нитки різних видів: тонкі та товсті, пряжа фасонного кручення, нитки крепового кручення та різної термостабільності, які після термообробки створюють гофрировану поверхню. Структура поверхні тканин залежить також і від характеру оздоблення. Так, начісні тканини можуть мати ворс різної висоти, пишний, запресований, закатаний або піднятий, односторонній або двосторонній. Поверхня увалених тканин створюється шаром звалених волокон різного ступеня ворсистості. Своєрідну структуру поверхні мають тканини, які пройшли спеціальні оздоблення: гофрирування, флокірування, тиснення.

Фактура лицевої поверхні тканини впливає на її зовнішній вигляд, зносостійкість, теплозахисні властивості, що обумовлює призначення тканини.

Від цього ж залежать і процеси обробки тканин в швейному виробництві: наприклад, при розкрої тканин в рубчик або з ворсом необхідно слідкувати, щоб рубчик або напрямок ворсу мали чітке направлення; це викликає більші відходи, ніж при розкрої тканин з рівною поверхнею.

Залежно від виду переплетення та щільності тканини вона може мати різну опорну поверхню, від характеру та площі якої залежить зносостійкість тканини. У одних тканин опорна поверхня створюється уточними нитками (сатин, молескін), у інших - основними нитками (ластик, атлас, поплін), у третіх - групами основних та уточних ниток, що чергуються (полотно, саржа, ро- гожка).Чим більш довгі перекриття на поверхні тканини, тим більша площа її опорної поверхні (сатин, атлас). Чим більша площа опорної поверхні тканини, тим більш рівномірно розподіляються зусилля стирання, тим повільніше зношення тканини. При перегріванні під час волого-теплових оброблень перш за все пошкоджуються ділянки волокон та ниток, що виступають, тобто опорна поверхня тканини, що відображається на її експлуатаційних властивостях.

Лицеву сторону тканин визначають за такими ознаками: за наявністю більш чіткого друкарського малюнку, за наявністю орієнтованого ворсу, за малюнком ткацького переплетення (у тканин саржевого переплетення на лицевій стороні діагональ більш випукла і, якщо розглядати тканину за напрямком ниток основи, іде знизу уверх зліва направо; сатинове та атласне переплетення створюють гладку лицеву поверхню; ворсові переплетення створюють ворсисту поверхню і так далі); за наявністю чіткого жакардового візерунка.

Залежно від фактури та колористичного оформлення тканини розподіляються на рівносторонні та різносторонні.

Рівносторонні тканини - це тканини, у яких лицева та зворотна сторони однакові (полотно, сукно, бостон, поплін, шотландка та інші.)

Різносторонні тканини - це тканини, у яких лицева та зворотна сторони різні за будовою та оформленням. Такі тканини, в свою чергу, можуть бути розподілені на однолицеві та дволицеві.

До однолицевих відносяться тканини, у яких зворотна сторона поступається лицевій або за будовою, або за оформленням, або і за тим, і за іншим. Зворотна сторона таких тканин не може використовуватися на видимих частинах виробу. Це такі тканини, як вельвет, деякі драпи, бобрик, сатин та інші.

До дволицевих відносяться тканини, у яких лицева та зворотна сторони різні за будовою та оформленням, але обидві сторони можуть бути використані як лицеві. Це такі тканини, як креп- сатин, габардин та інші.

9. ЩІЛЬНІСТЬ ТА ЗАПОВНЕННЯ ТКАНИН

Щільність тканин характеризується абсолютною кількістю основних або уточних ниток, які розташовані на відрізку тканини довжиною 100 мм. Визначають щільність окремо по основі і по утоку. Тканини можуть бути рівнощільними, тобто мати однакову щільність і по основі і по утоку, та нерівнощільними, з різною щільністю по основі та утоку. Співвідношення абсолютних щільностей визначає форму чарунки тканини. При збільшенні щільності по основі нитки зсуваються в вертикальному напрямку, при збільшенні щільності по утоку - в горизонтальному напрямку. Внаслідок цього чарунки стають несиметричними і витягуються в тому чи іншому напрямках. Форма чарунки тканини є одним з основних параметрів, які визначають схожість або відмінність властивостей тканини в долевому та поперечному напрямках.

Визначають щільність за допомогою лупи підраховуванням кількості ниток на відрізку тканини довжиною 100 мм, або 10 мм, 20 мм, 50 мм з наступними відповідними перерахунками. Існує спеціальний прилад для визначення щільності тканин ВПТ-1.

При однаковій фактичній щільності тканин ступень їх заповнення нитками може бути різним залежно від товщини ниток. Для порівняння тканин за характеристикою щільності використовують показники відносної щільності: лінійні заповнення та наповнення тканини нитками, а також поверхневе заповнення, які враховують товщину ниток, з яких виготовлена тканина.

Лінійне заповнення (Е₀, Еу, %) показує, яка частина довжини тканини уздовж основи або утоку заповнена поперечниками паралельно розташованих ниток без урахування їх переплетення з нитками перпендикулярної системи. Лінійне заповнення визначають, як відношення фактичної щільності (П₀, П_у) до максимально можливої, яка теоретично може бути розташована без зминання ниток, зсувів та проміжків на тій же самій довжині. При визначенні щільності на довжині Ь = 100 мм - максимальну щільність П_тах визначають, як відношення довжини до діаметру нитки СІ.

100

п шах =

й

Лінійне заповнення розраховують за формулою:

-77 -100

Е_а,_у = °'^у ^ = й? • и юо (%);

^ ^ •

а — »

31,6 С

де: (і - діаметр нитки;

С - коефіцієнт, якій дорівнює:

для бавовняної пряжі - 83 - 100;

для вовняної - 74 - 80;

для віскозної штапельної - 80;

для віскозних ниток - 83;

для ниток шовку-сирцю - 100 і так далі.

₌ ⁷⁷ . _{шо (%)}

31,6 • С

При Е = 100% вся поверхня тканини заповнена нитками, така щільність називається максимальною. Лінійне заповнення тканин може коливатися від 25% до 150%. Якщо лінійне заповнення перевищує 100%, нитки сплющуються, або розташовуються зі зсувом.

Лінійне наповнення показує, яка частина довжини тканини уздовж основи або утоку зайнята поперечниками обох систем ниток з урахуванням їх взаємного переплетення. Лінійне наповнення характеризує ступень ущільнення переплетення.

З максимальною щільністю виробляють пальтові та деякі костюмні тканини. Більшість тканин виготовляється щільністю 35-70%. Щільність тканин визначається їх призначенням.

Поверхневе заповнення (Е₈, %) характеризується відношенням площі тканини, яка заповнена проекціями основних та уточних ниток, до всієї площі тканини і визначається за формулою:

Е₈ = Е₀ + Еу - 0,01 Е₀Е_У (%)

Поверхневе заповнення визначають для тканин, лінійні заповнення яких не перевищують 100%.

Більшість тканин виробляють з більшою щільністю по основі.

Об’ємне заповнення показує, яку частку об’єму тканини складає об’єм ниток основи та утоку. Визначають об’ємне заповнення Е_у (%) за формулою:

Еу =^100 (%);

V

• _т

т

V_н = —-— об’ємна маса ниток і тканини;

₌ ; т_Т = т_н; Еу = • 100 (%) •

де: У„ та У_т - відповідно - об’єми ниток та тканини;

ш_н та ш_т - маси ниток та тканини;

Ь_н та Ь_т - об’ємні маси ниток та тканини.

Загальна пористість тканини характеризується об’ємом тканини, який незаповнений волокнами, і визначається в процентах.

Щільність та заповнення тканин впливають на їх товщину, масу, теплозахисні властивості, повітряпроникливість, міцність, формостійкість та інші якості. Одяг, виготовлений з щільних тканин, не зминається, краще зберігає форму. Завдяки високої пружності щільні тканини погано розпрасовуються та неспрасо- вуються при ВТО.

Раціональна щільність - це така щільність, яка сприяє прояву найкращих властивостей тканини при раціональному та економічному використанні волокнистої сировини.