Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Універ.освіта.doc
Скачиваний:
7
Добавлен:
11.11.2019
Размер:
18.41 Mб
Скачать

2. Історія появи університетів як специфічної освітянської системи у світі та Європі

Історія розвитку університету як специфічної освітньо-виховної системи свідчить про те, що механізми утворення визначаються конкретно-історичною ситуацією. Університет виступає як своєрідна модель культури, що складається з багатьох різноманітних пластів.

У XIX столітті під впливом реформ В. фон Гумбольдта в Пруссії виникає ідеальна, класична модель університету. Формування нової моделі відбувається водночас з підйомом національних прагнень і підвищенням значення держави. Учені одержували від влади безпрецедентні інституційні можливості, держава зобов’язувала університети підтримувати національну культуру, допомагати у формуванні національних символів, особистості громадян. В основі нової моделі університету була його залежність від суспільства і культури, що визначали форму, завдання, функції університету, висуваючи до нього вимоги.

Гумбольдт розумів університет як елітарний вищий навчальний заклад, де відбувається синтез освіти і науки за умови університетської автономії, що включає повну академічну волю. Новий університет став виконувати три функції, виступаючи водночас професійним, культурним і дослідним інститутом. Класична, ідеальна гумбольдтська модель університету на кілька десятиліть, аж до середини XX століття, визначила розвиток вищої університетської освіти.

Україна, будучи європейською країною за географічною та іншими ознаками, відстала від інших держав континенту не тільки в соціально-економічному і політичному відношенні, але й у відношенні освіти. Якщо в Європі перші університети були відкриті в XII - XIII століттях, то в Україні це відбулося тільки в XVII столітті.

Українські університети відрізнялися від західних не тільки за часом виникнення. Якщо європейські університети були автономними установами, де розвивалася вільна академічна думка, то в Україні склалася інша традиція. На відміну від західноєвропейської культури, де професійна школа розвивалася на базі університетської освіти, витоки українських і російських університетів знаходяться у професійній школі.

Учені стверджують, що відмінністю класичних університетів було навчання на основі фундаментальних наукових досліджень. Такий дуже важливий принцип закладено як основу для створення кращих університетів України. У перш за все таких як: Київський національний університет імені Тараса Григоровича Шевченка, який було засновано в 1834 році; Львівський національний університет імені Івана Франка (1661 рік); Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна (1804 рік); Львівський технічний університет "Львівська політехніка" (1844 рік); Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана (1906 рік); Харківська національна юридична академія імені Ярослава Мудрого (1804 рік); Національний університет Києво-Могилянська академія (1615 рік); Одеський національний університет імені І.І. Мечникова (1865 рік) та деякі інші університети, що зробили вагомий внесок у розбудову нашої держави і завдяки яким і сьогодні в Україні розбудовується держава нового демократичного типу, спільнота якої завжди прагнула до того, щоб Україна стала заможною, високорозвиненою Європейською державою [131,132].

З виникненням вищих навчальних закладів неуніверситетського типу (технічних, педагогічних, сільськогосподарських та інших інститутів) значення університетів зростало. Інтенсивний соціально-економічний і політичний розвиток України на початку XX століття не встиг позначитися на розвитку вищої освіти. У середині XX століття виникла нова соціокультурна ситуація, що змінила модель університетської освіти. Як помітив А. Вебер у праці «Університет і історична ситуація», університет розростається у величезну організацію, що сильно відрізняється від «ідеальної» моделі Гумбольдта. Глибина соціальних змін призвела до революційних перетворень як у структурі знання, так і в самих університетах.

У 40-50-і роки XX століття відзначається надзвичайне піднесення радянської університетської освіти. Успіхи науки в дослідженні космосу, у розвитку ядерної енергетики, інші досягнення підняли престиж вищого, а більшою мірою університетської освіти, на максимальну висоту. Водночас на Заході починається перша хвиля диференціації вищої освіти, коли разом із традиційною університетською освітою розвивається неуніверситетський сектор.