Вищи навчальні заклади України в системі її інтеграції до Європейського простору вищої освіти.

Література [16, 18, 20, 67, 131]

1. Вищий навчальний заклад: історія виникнення і становлення, мета та головні завдання його діяльності

Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» № 2984-III (із змінами та доповненнями від 19 січня 2010 р.) вищий навчальний заклад - освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність.

Перші університети з’явилися ще у середньовіччі в Європі та арабському світі. Широко відомі такі найбільші ВНЗ як Болонський університет, що розташований в італійському місті Болонья і заснований у 1088 році; Оксфордський університет - найбільш старий англомовний вищий навчальний заклад (заснований у 1117 році, розташований у місті Оксфорд, Велика Британія); група паризьких університетів, відомих як Сорбонна, де студенти навчаються з 1215 року [67].

В Україні вищими навчальними закладами є технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія і університет. Найпоширеніші назви для ВНЗ III-IV рівнів акредитації - університет, академія та інститут.

Структура ВНЗ склалася ще у середні віки. Тоді в європейських університетах професори об’єднувалися за факультетами (від латинського "facultas" - "можливість, здатність"), тобто за групами людей, здатних викладати ту чи іншу дисципліну. Розподіл ВНЗ за факультетами зберігся і до наших днів.

Сьогодні факультет – це підрозділ ВНЗ, що готує фахівців за однією або декількома спорідненими спеціальностями [67]. Керує факультетом декан.

В університетах і академіях факультети можуть виділятися у внутрішньовузівські інститути (наприклад, Інститут філології Київського національного університету). Факультети, у свою чергу, розподіляються на кафедри, що здійснюють підготовку студентів у межах більш вузької спеціалізації. Керує ВНЗ ректор.

Цікаво знати, що……………..

найстаріший ВНЗ України - Львівський національний університет імені Івана Франка. 16 січня 1661 року за наказом польського короля Яна II Казиміра єзуїтській колегії у Львові було присвоєно "статус академії і титул університету" з правом викладання всіх дисциплін і присвоєння вчених степенів.

Слід зазначити, що мета і головні завдання діяльності ВНЗ України, їх правовий статус, рівні акредитації, типи та структура управління висвітлено у розділі V Закону України «Про вищу освіту» - «Вищі навчальні заклади».

У вищих навчальних закладах державної і комунальної форм власності кількість студентів, прийнятих на перший курс на навчання за державним замовленням, повинна становити не менше ніж 51% від загальної кількості студентів, прийнятих на навчання на перший курс.

Таблиця 1

Мета і завдання діяльності внз України

Із рис. 1. ми бачимо, що ВНЗ України за формою власності поділяються на чотири види: державні, комунальні, приватні та ті, що перебувають у власності АРК.

Обов'язковою умовою діяльності ВНЗ в Україні є наявність у вищого навчального закладу ліцензії на право здійснення освітньої діяльності, в якій зазначаються назва напряму навчання, спеціальності, освітньо-кваліфікаційний рівень та обсяги підготовки, термін дії ліцензії, а також назва та юридичні адреси вищого навчального закладу та його відокремлених структурних підрозділів (філій). Необхідний для ВНЗ сертифікат про акредитацію напрямів та спеціальностей, за якими навчаються студенти.

Акредитовані вищі навчальні заклади в установленому порядку можуть створювати навчальні та навчально-науково-виробничі комплекси, що є добровільними об'єднаннями. Усі учасники комплексу зберігають статус юридичних осіб.

2. Типи вищих навчальних закладів

Відповідно до існуючих напрямів освітньої діяльності в Україні діють вищі навчальні заклади таких типів, як: університет, академія, інститут, консерваторія, технікум (училище), коледж (рис. 1).

Університет, як багатопрофільний навчальний заклад має великий вибір навчальних програм у найрізноманітніших галузях знання. Так, наприклад, у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка – 14 факультетів, у тому числі, біологічний, географічний, геологічний, історичний, юридичний, філософський, економічний та інші. В Україні можуть створюватися класичні та профільні (технічні, технологічні, економічні, педагогічні, медичні, аграрні, мистецькі, культурологічні тощо) університети.

Академія - це ВУЗ, який готує широке коло фахівців будь-якого направлення людської діяльності. Наприклад, в Національній металургійній академії України готують фахівців на металургійному, механіко-машинобудівному, електрометалургійному та інших факультетах.

Інститут - ВНЗ, що здійснює підготовку фахівців для роботи у визначеній галузі професійної діяльності. Наприклад, Київський інститут перекладачів готує фахівців з перекладу з багатьох іноземних мов.

3. Структурні підрозділи вищого навчального закладу

Структурні підрозділи вищого навчального закладу створюються відповідно до законодавства. Структурні підрозділи можуть мати окремі права юридичної особи. На рис.1. відображені структурні підрозділи вищих навчальних закладів.

Рис. 3.1. Структурні підрозділи ВНЗ за рівнями їх акредитації

Розглянемо більш докладно основні підрозділи.

Кафедра — базовий структурний підрозділ ВНЗ (його філій, інститутів, факультетів), що проводить навчально-виховну і методичну діяльність з однієї або кількох споріднених спеціальностей, спеціалізацій чи навчальних дисциплін і здійснює наукову, науково-дослідну та науково-технічну діяльність за певним напрямом. Кафедра створюється рішенням Вченої ради вищого навчального закладу за умови, якщо до її складу входить не менше, ніж п'ять науково-педагогічних працівників, для яких кафедра є головним місцем роботи, і не менше, ніж три з яких мають науковий ступінь або вчене звання.

Керівництво кафедрою здійснює завідувач кафедри, який обирається на цю посаду за конкурсом Вченою радою вищого навчального закладу строком на п'ять років (для національного ВНЗ — строком на сім років). Із завідувачем кафедри укладається контракт.

Факультет - основний організаційний і навчально-науковий структурний підрозділ вищого навчального закладу третього та четвертого рівнів акредитації, що об'єднує відповідні кафедри і лабораторії. Факультет створюється рішенням Вченої ради вищого навчального закладу за умови, якщо до його складу входить не менше, ніж три кафедри і на ньому навчається не менше, ніж 200 студентів денної (очної) форми навчання.

Рішення про створення факультету поза місцем розташування вищого навчального закладу державної форми власності приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки, іншими центральними органами виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади.

Відділення - структурний підрозділ, що об'єднує навчальні групи з однієї або кількох спеціальностей, методичні, навчально-виробничі та інші підрозділи. Відділення створюється рішенням керівника ВНЗ, якщо на ньому навчається не менше, ніж 150 студентів.

Предметна (циклова) комісія - структурний навчально-методичний підрозділ, що проводить виховну, навчальну та методичну роботу з однієї або кількох споріднених навчальних дисциплін. Предметна (циклова) комісія створюється рішенням керівника вищого навчального закладу за умови, якщо до її складу входить не менше, ніж три педагогічних працівники.

Філія - відокремлений структурний підрозділ, що створюється з метою забезпечення потреб у фахівцях місцевого ринку праці та наближення місця навчання студентів до їх місця проживання. Філію очолює директор, який призначається у порядку, встановленому статутом вищого навчального закладу.

Інститут, як структурний підрозділ ВНЗ четвертого рівня акредитації може бути: науковим, навчально-науковим, науково-дослідним та науково-виробничим. Керівництво інститутом здійснює директор, який обирається на посаду за конкурсом строком на п'ять років.

Також можуть створюватися:

- навчально-науково-виробничі центри (комплекси, інститути), що об'єднують споріднені факультети, коледжі, технікуми, наукові, науково-дослідні, науково-виробничі й проектні інститути, дослідні станції, кафедри, наукові лабораторії, конструкторські бюро, навчально-дослідні господарства, навчально-виробничі комбінати, експериментальні заводи, фабрики, фірми, клінічні бази установ медичної освіти, полігони, технопарки, інші підрозділи;

- навчально-наукові центри (комплекси, інститути), що об'єднують споріднені факультети, кафедри, наукові лабораторії, центри, інші підрозділи, що забезпечують підготовку фахівців з певних спеціальностей (напрямів підготовки) та проводять наукові дослідження;

- науково-дослідні центри (комплекси, інститути), що об'єднують споріднені наукові лабораторії, центри, інші підрозділи за певним напрямом науково-дослідної роботи.

Бібліотеку очолює директор (завідувач). Директор бібліотеки ВНЗ третього і четвертого рівнів акредитації обирається Вченою радою вищого навчального закладу строком на п'ять років (для національного вищого навчального закладу - строком на сім років).

4. Вищи навчальні заклади України в системі її інтеграції до Європейського простору вищої освіти

У культурно-цивілізаційному аспекті, європейська інтеграція для України - це входження до єдиної сім'ї європейських народів, повернення до європейських політичних і культурних традицій. Однак, існують ряд суттєві перешкоди на шляху, а саме:

• вітчизняна структура системи освітніх рівнів;

• якісні зміни в навчальному процесі;

• змістовне наповнення навчальних програм відповідних освітніх рівнів.

При цьому, першочерговим стає забезпечення високої якості національного освітянського простору (рис. 1).

Рис. 1. Система вищої освіти України на шляху інтеграції до світового освітянського простору

Говорячи про якість освіти, в першу чергу, слід мати на увазі її дієвість - здатність використовувати набуті знання і вміння на практиці. За експертними оцінками, цим параметром ми поступаємося нашим європейським колегам найбільше.

Наявність навичок самостійної роботи та вміння планувати свій робочий час – це саме ті вміння, які повинен здобути студент під час свого навчання. Якщо раніше класична парадигма навчання вкладалася у стосунки суб'єкт-об'єкт (де суб'єктом виступав викладач, а об'єктом отримання знання був студент), то тепер студент також стає суб'єктом навчання - в результаті ми отримуємо «активну співпрацю, під час якої студент отримує знання і вміння, а викладач – майстерність».

Відомий західний політолог Т.Белл стверджував, що лише ту націю можна назвати провідною, яка створила найбільш ефективну систему вищих навчальних закладів як засобів забезпечення максимального інтелектуального, морального і фізичного потенціалу членів суспільства. Від рівня фахової готовності випускників вищої школи залежать темпи соціально – економічного розвитку регіонів України: фахівці, які мають досвід творчої діяльності, наукової дослідної роботи, - спроможні створювати нові технології у різних галузях виробництва, долати наявні в них сьогодні негативні тенденції.

У списку 200 кращих світових університетів за 2009 рік найбільш широко представлені американські ВНЗ - їх 54 з 200 можливих (кращим визнано Гарвардський університет). Вище за всіх серед британських навчальних закладів піднявся Кембріджський університет, який посів 2 місце, знову випередивши своїх одвічних конкурентів з Оксфорда (британських вузів у списку 29) (рис. 2). Незважаючи на високі позиції вузів США та Великобританії з року в рік їх наздоганяють азіатські вузи, що завойовують все більше позицій. Найвище в рейтингу серед азіатських вузів – Токійський університет, який посідає 22-гу позицію, за ним -університет Гонконгу – 24-а позиція (частка азіатських вузів у нинішньому році вже сягнула 32-х). На думку експертів, така помітна присутність азіатських навчальних закладів пояснюється масивними фінансовими вливаннями, які здійснюють уряди країн Азії в свої кращі університети.

Рейтинг внз країн світу за рівнем якості освіти, що здобувається («Топ – 200» *)

І

При складанні рейтингу враховувалася думка 9 тис. вчених і 3 тис. працедавців.

Рис. 2. П’ятірка країн світу за рівнем якості освіти, 2009 рік

Інші країни представлені не більше ніж 4 ВНЗ. Українських вузів у цьому рейтингу не опинилося. З країн СНД в рейтинг потрапили тільки два російських університети - Московський державний університет імені Ломоносова (МГУ), який посів 155-е місце і Санкт-петербурзький державний університет (СПбУ) - 168-е місце.

Ще один важливий, хоча й непрямий, параметр, що визначає якість освіти ВНЗ, - кількість студентів на одного викладача. Скажімо, у Великій Британії на кожного викладача університету припадає у середньому 18 студентів. У Франції та Сполучених Штатах воно трохи менше - 16 і 14 осіб відповідно. А ось у Японії та Німеччині ця цифра істотно менша - всього 8 студентів на одного наукового співробітника університету.

Таким чином, лідируючі позиції за кількістю кращих університетів, які здатні відкрити випускникам дорогу як до академічної кар'єри, так і до великого бізнесу, знову посідає США. Значне число престижних університетів приваблює до США велику кількість студентів з інших країн. На частку Сполучених Штатів припадає 22% усіх іноземних студентів - це найвищий показник. Друге місце у Великої Британії (11%), потім йдуть Німеччина (10%) та Франція (9%). Японія поки що не змогла заманити до своїх університетів більше 4% іноземних студентів.

Таким чином, стає зрозумілим, що у сьогоднішніх умовах «створення високої якості освітніх послуг в Україні» є першочерговим завданням уряду в сфері освіти. Саме тому необхідно знати як практичні, так і академічні показники оцінки якості роботи вузів. До найбільш вагомих з них належать:

• зростання матеріального статку (зарплати) випускників;

• кар’єрне зростання;

• зростання компаній, у яких працюють випускники;

• рівень попиту бізнесу на випускників;

• глобалізація діяльності і міжнародне визнання навчальних програм;

• академічна кваліфікованість (наукові ступені) і активність викладачів (дослідження, публікації);

• відповідність навчальних планів і програм мінливій практиці і вимогам сучасного бізнесу.

Головні критерії якості навчального процесу наведені у таблиці 2.

Погляд на ВНЗ як на соціальний інститут, який забезпечує тільки освітні послуги, давно застарів. Сучасні ВНЗ є науково-інноваційними комплексами, які активно впливають на соціально-економічний, технологічний та інтелектуальний розвиток країни, регіону міста. Освіта була і повинна бути найвагомішим важелем впливу на життя суспільства і вона сама повинна проходити еволюційний процес свого реформування і розвитку.

Таблиця 2

Головні критерії оцінки якості навчального процесу у ВНЗ.

Модернізація освіти нерозривно пов’язана з розвитком усього суспільства, характерними рисами для якого на сучасному етапі є оновлення структури і змісту вищої освіти, послідовного впровадження інноваційних технологій навчання, закріплення кредитно – модульної системи у навчальному процесі. Перед більшою частиною ВНЗ України постає розв’язання головного завдання – створити власний імідж у просторі соціальних змін суспільства, що можливо здійснити лише шляхом забезпечення високої якості вітчизняної освіти.

Завдання і форми модульного контролю знань студентів

а) складання глосарію:

• Вищий навчальний заклад (ВНЗ) – це...

• Головною метою ВНЗ є...

• Рівень акредитації ВНЗ – це...

• Вищі навчальні заклади першого рівня акредитації – це...

• Вищі навчальні заклади другого рівня акредитації – це...

• Вищі навчальні заклади третього рівня акредитації – це...

• Вищі навчальні заклади четвертого рівня акредитації – це...

• Національний вищий заклад – це ...

• Кафедра – це ....

• Факультет – це ...

• Деканат – це ...

• ВНЗ державної форми власності – це ...

• ВНЗ комунальної форми власності – це...

• Університет – це ...

• Академія – це ...

• Інститут – це...

• Коледж – це...

• Консерваторія – це ...

• Денна форма навчання – це ...

• Дистанційна форма навчання – це ...

• Екстернатна форма навчання – це ...

• Лекція – це ...

• СРС – це...

• Управління ВНЗ – це ...

• Ректорат ВНЗ – це ...

• Деканат – це ...

• Приймальна комісія ВНЗ – це ...

• Статут ВНЗ – це...

б) питання для модульного контролю знань студентів:

1. Що таке вищий навчальний заклад?

2. Що таке університет?

3. Що є метою вищого навчального закладу?

4. Якими нормативно-правовими актами регламентовано функціонування ВНЗ в Україні?

5. Які є рівні акредитації ВНЗ в Україні? Який рівень акредитації ВНЗ в якому Ви навчаєтесь?

6. Які пріоритети ВНЗ України, яким надано статус „Національний”?

7. На Вашу думку, які університети, академії, які готують економістів, фінансистів, бакалаврів, податківців, є флагманами української фінансово-економічної освіти?

8. Назвіть кращі університети, академії, школи економіки, які готують фінансистів і банкірів у таких країнах, як: Росія, США, Велика Британія, Франція, Іспанія, Італія, Німеччина, Японія, Швеція та інші.

9. У чому Ви вбачаєте процес використання кращого досвіду країн високорозвиненої ринкової економіки?

10. Хто є міністром освіти і науки в Україні на сучасному етапі?

11. Які напрями оптимізації ВНЗ України, які готують фінансиситів, банкірів, накреслені Кабінетом міністрів України і Міністерством освіти України і яка стратегія їх впровадження в процес реформування освіти України?

в) складання логіко-структурних схем:

Складіть логіко-структурну схему: Кращі університети України, Європи та світу.

г) завдання для самостійної роботи студентів:

Підготовте анотацію на статтю Б. Жебрівського "Ніякого будинку освіти не побудувати, якщо не закласти міцний фундамент". (Газета "Університетська освіта". - № 67 від 13.09.2010 р.).

д) тести:

1. Вищий навчальний заклад – це:

а) юридична особа, яка має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, бути позивачем і відповідачем у суді;

б) установа державної форми власності, яка фінансується з державного бюджету;

в) університети, академії, інститути, міжгалузеві регіональні центри підвищення кваліфікації і професійної перепідготовки кадрів;

г) усі відповіді правильні.

2. Яку кількість рівнів акредитації відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено для ВНЗ освіти в Україні:

а) 2 рівні (ІІІ і ІV);

б) 4 рівні (І, ІІ, ІІІ, ІV);

в) 3 рівні (бакалавр, спеціаліст, магістр);

г) 4 освітньо - кваліфікаційні рівні.

3. До освітньо – кваліфікаційних рівнів (ОКР) в системі університетської освіти України не відноситься:

а) молодший спеціаліст;

б) бакалавр;

в) спеціаліст;

г) магістр.

4. Вищі навчальні заклади четвертого рівня акредитації – це:

а) вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня: бакалавра, спеціаліста;

б) вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців вищого ґатунку за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня: бакалавра, спеціаліста; магістра; доктора філософії; кандидата наук; доктора наук;

в) вищий навчальний заклад, у якому готують молодшого спеціаліста;

г) вищий навчальний заклад, у якому тільки готують бакалаврів і спеціалістів.

5. Які дві тенденції домінують у структурі світової вищої освіти:

а) університетська та середня професійна освіта;

б) унітарна освіта (тільки університети);

в) бінарна або подвійна система з університетським та неуніверситетським сектором вищої освіти;

г) унітарна та бінарна системи вищої освіти.

6. Назвіть п’ять країн Європи з бінарною (подвійною) системою вищої освіти:

а) Бельгія, Франція, Швеція, Австрія, Данія;

б) Данія, Швеція, Норвегія, Ірландія, Великобританія;

в) Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія;

г) Німеччина, Франція, Австрія, Норвегія, Швеція.

7. Назвіть п’ять країн Європи з унітарною (єдиною) системою вищої освіти:

а) Італія, Іспанія, Україна, Австрія, Англія;

б) Італія, Швеція, Іспанія, Англія, Фінляндія;

в) Італія, Іспанія, Австрія, Фінляндія, Швеція;

г) Австрія, Швеція, Італія, Англія, Україна.

8. Головною метою діяльності вищого навчального закладу є:

а) забезпечення умов, необхідних для здобуття особою вищої освіти та підготовка висококваліфікованих фахівців для потреб України;

б) забезпечення обороноздатності нашої країни;

в) вивчення ринку праці та його попиту на фахівців;

г) створення умов для кар’єрного росту фахівця.

9. Які з названих показників характеризують низький рівень ВНЗ у сфері підготовки фахівців?

а) становище і можливість випускників ВНЗ знайти себе на ринку праці;

б) достатньо висока оплата праці випускників ВНЗ;

в) високий попит на випускників ВНЗ у роботодавців;

г) низький попит на фахівців і неможливість працевлаштування за спеціальністю.

10. Європейська інтеграція – це:

а) освоєння європейського ринку товарів та послуг;

б) входження до єдиної сім'ї європейських народів;

в) адаптація до європейських політичних стандартів;

г) відокремлення від європейської зони торгівлі.

Тема 9. Стандарти вищої освіти України: зміст та необхідність удосконалення

План

1. Зміст, цілі та принципи забезпечення якості університетської освіти.

2. Головні принципи, призначення і мета стандартів: рекомендації щодо їх використання в умовах Болонської системи.

3. Система стандартів вищої освіти України, їх використання в управлінні освітянським процесом.

Література [3,9,18,21,26]

1. Зміст, цілі та принципи забезпечення якості університетської освіти

Стандарт вищої освіти – сукупність норм, які визначають зміст вищої освіти, зміст навчання, засіб діагностики якості вищої освіти та нормативний термін навчання [3,9,18,21,26].

В умовах Болонської системи в Європі:

• існуватимуть європейські стандарти щодо внутрішнього та зовнішнього забезпечення якості, а також для агенцій із зовнішнього забезпечення якості;

• європейські агенції із забезпечення якості проходитимуть регулярні перевірки, один раз на п’ять років;

• особлива увага приділятиметься реалізації принципу субсидіарності, коли перевірки здійснюються переважно у межах своєї країни;

• буде створений Європейський Реєстр агенцій із забезпечення якості;

• Комітет у справах європейського Реєстру прийматиме рішення про внесення агенцій до реєстру;

• буде створено Європейський Консультативний Форум із забезпечення якості вищої освіти [8,9,18,21,26]..

За умов виконання таких завдань в Європі в освітянському просторі в майбутньому будуть такі зміни, як:

• використання узгоджених стандартів і рекомендацій гарантуватиме більш послідовне забезпечення якості на всьому Європейському просторі вищої освіти;

• вищі навчальні заклади і агенції із забезпечення якості на всьому Європейському просторі вищої освіти матимуть спільні орієнтири щодо забезпечення якості;

• завдяки Реєстру буде легше визначити професійні та надійні агенції;

• процедури визнання кваліфікацій стануть більш надійними;

• зросте довіра до роботи агенцій із забезпечення якості;

• робота Європейського Консультативного Форуму із забезпечення якості вищої освіти сприятиме більш активному обміну досвідом і думками між агенціями та іншими учасниками процесу (включаючи вищі навчальні заклади, студентів і представників ринку праці);

• зростатиме взаємна довіра між закладами освіти і агенціями;

• буде підтримано процес взаємного визнання.

Слід зробити перелік Європейських стандартів забезпечення якості, інструментарій, що всіляко сприятиме інтеграції вищої освіти до Європейського простору, який слід розділити на три групи:

• внутрішнє забезпечення якості у вищих навчальних закладах;

• зовнішнє забезпечення якості вищої освіти;

• забезпечення якості у діяльності агенцій із зовнішнього забезпечення якості.

На трьох організаційних моделях викладено зміст цих стандартів (рис. 1,2,3).

У Берлінському комюніке від 19 вересня 2003 року міністри країн-учасників Болонського процесу доручили Європейській мережі із забезпечення якості вищої освіти (ЄМЗЯ) «Через її членів та у співпраці з Європейською Асоціацією університетів (ЄАУ), Європейською Асоціацією вищих навчальних закладів (ЄАВНЗ) та Європейським студентським міжнародним бюро (ЄСМБ)» розробити «Узгоджені стандарти, процедури та рекомендації із забезпечення якості»; «вивчити можливості створення надійної системи незалежних взаємних перевірок для агенцій та установ із забезпечення якості й/або надання акредитації і звітувати, через Групу підтримки Болонського процесу, перед міністрами у 2005 році про здійснену роботу». Міністри також попросили Європейську мережу із забезпечення якості вищої освіти врахувати «професійну компетентність інших асоціацій та мереж із забезпечення якості» [21,26,31,47,98].

ЄМЗЯ привітала таку можливість зробити вагомий внесок у створення європейського виміру у сфері забезпечення якості, тим самим сприяючи досягненню цілей Болонського процесу.

Упровадження в Україні Болонського процесу та забезпечення якості вищої освіти не є суто європейською проблемою. В усьому світі зростає увага до якості та стандартів, що пояснюється швидким розвитком вищої освіти і водночас здороженням вартості освітніх послуг для держави і людей.

147

Рис.1. Європейські стандарти і рекомендації щодо внутрішнього забезпечення якості у вищих навчальних закладах [3,9,18,21,26,98].

148

Рис.2. Європейські стандарти зовнішнього забезпечення якості [3,9,18,21,26,98]

Рис. 3. Європейські стандарти для агенцій із зовнішнього забезпечення якості

[3,9,18,21,26,98].

Тому, якщо Європа має намір здійснити свою мету і стати найбільш динамічною і інтелектуальною економікою у світі (Ліссабонська стратегія), то європейська вища освіта буде зобов’язана продемонструвати, що вона серйозно ставиться до якості своїх навчальних програм і дипломів і має бажання запровадити заходи, які і поза її межами з огляду на таку інтернаціоналізацію вищої освіти, потребують відповідної реакції. Відданість усіх тих, хто розробляв ці пропозиції, свідчить про виникнення справжнього європейського виміру у сфері забезпечення якості, що має посилити привабливість всього того, що пропонує Європейський простір вищої освіти.

Фундаментальні принципи виконання якості університетської освіти, в умовах реформи:

а) зацікавленість студентів і роботодавців, а також суспільства загалом у високій якості вищої освіти;

б) ключова важливість автономії закладів і установ, збалансована усвідомленням того, що автономія несе із собою дуже серйозну відповідальність;

в) система зовнішнього забезпечення якості повинна відповідати своїй меті і не ускладнювати роботу навчальних закладів більше, ніж це необхідно для виконання цією системою своїх знань.

Європейська мережа із забезпечення якості вищої освіти, до якої входять більше 15 країн, у тому числі і Україна, характеризується розмаїттям політичних систем, систем вищої освіти, соціокультурних і освітніх традицій, мов, прагнень і сподівань. Саме через це тут неможливо підходити до якості, стандартів і забезпечення якості з позицій одного монолітного рішення для всіх. З огляду на існуючі відмінності, які загально визначаються як одна із славетних рис Європи, у цьому звіті відмітається вузький, жорстко регламентуючий і надмірно деталізований підхід до стандартів. При формулюванні як стандартів, так і рекомендацій перевага надається загальним принципам замість конкретних вимог. Вважається, що такий підхід може бути загально прийнятний на початковому етапі і активно сприятиме зближенню різних професійних спільнот, які складають Європейський простір вищої освіти. Загальні стандарти мають знайти широке сприйняття на національному рівні у більшості країн-учасників Болонського процесу. Однак, узагальнювальний характер принципів зумовлює те, що запропоновані стандарти і рекомендації більше фокусуються на тому, що треба роботи, аніж на тому, як їх досягти.

2. Головні принципи, призначення і мета стандартів: рекомендації щодо їх використання в умовах Болонської системи

Доручення міністрів розробити узгоджені стандарти, процедури і рекомендації щодо забезпечення якості порушило цілу низку важливих питань. «Забезпечення якості» - це загальний термін у галузі вищої освіти, який можна тлумачити по-різному, але неможливо вживати одну дефініцію, щоб описати всі контексти. Подібним чином, слово «стандарт» вживається по-різному в різних частинах Європи, від визначення вузьких регуляторних вимог до більш узагальненого позначення зразкової практики. Це слово також має різні значення в різних національних системах вищої освіти.

Розроблені стандарти і рекомендації стосуються лише трьох рівнів вищої освіти (бакалавр, магістр, доктор філософії), що визначені Болонською Декларацією, і не належать до сфери наукових досліджень і загального управління освітнім закладом [18,21,26,98,127,131].

Щодо європейських стандартів і рекомендацій внутрішнього та зовнішнього забезпечення якості вищої освіти в університетах України, то вони стосуються ключових питань у сфері якості та стандартів. Вони створені для використання вищими навчальними закладами та агенціями із забезпечення якості, що діють в європейському просторі вищої освіти.

Призначення цих стандартів і рекомендацій – надати допомогу і визначити орієнтири як для вищих навчальних закладів під час розробки своїх власних систем забезпечення якості, так і для агенцій, які здійснюють незалежні перевірки. Крім того, ці стандарти і рекомендації роблять свій внесок у створення спільної основи для діяльності як закладів освіти, так і агенцій із забезпечення якості. Проте в цьому немає жодного наміру нав’язати певну практику або розглянути запропоновані стандарти і рекомендації як такі, що жорстко регламентують і є незмінними.

У деяких країнах, що входять до ЄМЗЯ, міністерство освіти (або подібна за функціями установа) відповідає за деякі сфери, на які розповсюджуються ці стандарти і рекомендації. Там, де це має місце, міністерство (або подібна за функціями установа) повинно гарантувати наявність відповідного механізму забезпечення якості, який підлягає незалежним перевіркам.

Ці стандарти і рекомендації ґрунтуються на деяких основних принципах внутрішнього і зовнішнього забезпечення якості вищої освіти у Європейському просторі вищої освіти, а саме:

• вищі навчальні заклади несуть основну відповідальність за якість наданих ними освітніх послуг і за те, як ця якість забезпечується;

• інтереси суспільства щодо якості і стандартів вищої освіти мають бути захищені;

• потрібно розвивати і вдосконалювати якість навчальних програм в інтересах студентів та інших бенефеціарів вищої освіти на Європейському просторі вищої освіти;

• мають існувати ефективні та надійні організаційні структури, в межах яких ці академічні програми здійснюються та підтримуються;

• важливими є прозорість та використання зовнішньої фахової допомоги в процесах забезпечення якості;

• створення культури якості у вищих навчальних закладах має дістати всіляку підтримку;

• необхідно розробити процеси, за допомогою яких вищі навчальні заклади зможуть демонструвати свою відкритість та підзвітність, включаючи підзвітність за державні і приватні інвестиції;

• забезпечення якості, що гарантує відкритість та підзвітність, повністю сумісне із процесами забезпечення якості для підвищення ефективності роботи закладу;

• заклади освіти мають демонструвати свою якість як на національному, так і на міжнародному рівні;

• процеси, які застосовуються, не повинні обмежувати різноманіття та стримувати нововведення [18,21,26,82,98,112].

Призначення стандартів і рекомендацій:

• покращувати освіту, яку студенти здобувають у вищих навчальних закладах Європейського простору вищої освіти;

• допомагати вищим навчальним закладам забезпечувати і підвищувати якість своєї діяльності через якість стверджувати свої права на автономію;

• визначити основу діяльності агенцій із забезпечення якості вищої освіти;

• зробити зовнішнє забезпечення якості більш прозорим і зрозумілим для всіх, хто бере в цьому участь.

Мета стандартів і рекомендацій:

• стимулювати розвиток вищих навчальних закладів, що підтримують активну дослідницьку та освітню діяльність;

• стати джерелом допомоги для вищих навчальних закладів та інших відповідних установ у створенні своєї власної культури забезпечення якості;

• інформувати вищі навчальні заклади, студентів, працедавців та інші зацікавлені сторони про процеси, що відбуваються у вищій освіті, та про результати у цій галузі, а також підвищувати рівень їхніх очікувань;

• сприяти створенню спільної системи поглядів щодо надання вищої освіти та забезпечення її якості в межах Європейського простору вищої освіти.

Стандарти і рекомендації, запропоновані в цьому звіті, передбачають важливу роль для зовнішнього забезпечення якості, форми якого є різними залежно від освітньої системи. Це можуть біти різні типи оцінювання закладу в цілому; оцінювання навчальних програм або програм з окремих предметів; акредитація на рівні навчальної дисципліни, повного курсу або закладу в цілому; а також комбінація різних типів перевірки. Загальна ефективність різних форм зовнішнього оцінювання значною мірою залежить від наявності чітко виписаної стратегії внутрішнього забезпечення якості, що має конкретні цілі, а також від застосування освітніми закладами механізмів і методів, які забезпечують досягнення зазначених цілей [3,9,18,21,26,98].

Зовнішні агенції можуть здійснювати оцінку якості освіти з деяких причин, включаючи:

• захист національних академічних стандартів вищої освіти;

• акредитацію програм та/або закладів;

• захист користувачів;

• забезпечення громадськості перевіреною інформацією (якісною і кількісною) про програми навчання та освітні заклади;

• удосконалення та підвищення якості.

Діяльність європейських агенцій із забезпечення якості відбиватиме юридичні, соціальні та культурні вимоги того середовища, в якому вони діють. Європейські стандарти, що стосуються забезпечення якості самих агенцій із забезпечення якості, подано у Частині 3 цього розділу.

Процеси, які здійснюють агенції із зовнішнього забезпечення якості, будуть залежати від їхніх цілей і запланованих результатів. Процедури, що їх застосовують агенції, які зосереджуються на підвищенні якості, можуть відрізнятись від тих, які передбачають, у першу чергу, серйозний «захист споживача». Стандарти відбивають зразковий досвід зовнішнього забезпечення якості з усієї Європи, але вони не дають детальних вказівок щодо того, що саме треба перевіряти, чи як треба здійснювати зовнішню перевірку. То є сферою національної автономії, хоча обмін інформацією між агенціями та установами влади вже призводить до появи подібних елементів.

Можна назвати окремі загальні принципи зразкового досвіду, на яких грунтуються процеси зовнішнього забезпечення якості:

• необхідно поважати автономію закладу;

• процеси зовнішнього забезпечення якості мають, у першу чергу, служити інтересам студентів та інших зацікавлених сторін, наприклад, представників ринку праці;

• необхідно, у разі можливості, використовувати результати власної діяльності закладів із внутрішнього забезпечення якості.

П

Причини, з яких агенції здійснюють оцінку якості освіти

Європейська асоціація із забезпечення якості вищої освіти у своїх звітах стверджує, що стратегія, політика і процедури повинні мати офіційний статус і бути доступними для широкого загалу. Вони також повинні передбачати участь студентів і інших зацікавлених сторін у процесі забезпечення якості. На її погляд, офіційно визначені політика і процедури забезпечують загальну структуру, в межах якої вищі навчальні заклади можуть розробляти свою систему забезпечення якості і відслідковувати її ефективність. Політика і процедури також сприяють визнанню з боку громадськості права закладу на автономію. Політика містить заяви про наміри та головні засоби, за допомогою яких вони будуть досягнуті.

Очікується, що програма дій реалізації Болонського процесу включатиме:

• відношення між викладанням та науково-дослідною роботою у закладі;

• стратегію закладу щодо якості і стандартів;

• організацію системи забезпечення якості;

• відповідальність кафедр, шкіл, факультетів та інших організаційних одиниць та осіб за забезпечення якості;

• залучення студентів до забезпечення якості;

• способи втілення політики її моніторингу та перегляду [7,23,114].

Створення та функціонування Європейського простору вищої освіти принципово залежить від того, чи зможуть вищі навчальні заклади України на всіх рівнях своєї організації забезпечити таку ситуацію, коли їхні навчальні програми матимуть чітко визначені результати навчання; від готовності, бажання і здатності персоналу забезпечити викладання та створити такі умови, які б допомогли студентам досягти тих результатів; а також від наявності повного, своєчасного і відчутного визнання внеску у здійснювану роботу тієї частини персоналу, яка демонструє видатну майстерність, прекрасні фахові знання, відданість справі. Як стверджує у своєму звіті Крістіан Тюн, Президент Європейської мережі забезпечення якості вищої освіти: «Усі вищі навчальні заклади повинні прагнути до вдосконалення та покращення освіти, яку вони пропонують студентам своєї і зарубіжних країн».

В умовах Болонського процесу навчальні заклади повинні мати офіційний механізм затвердження, періодичного перегляду та моніторингу своїх навчальних програм і дипломів. Довіра до вищої освіти в Україні з боку студентів та інших зацікавлених сторін виникає та підтримується, скоріш за все, завдяки ефективній діяльності із забезпечення якості освіти, яка гарантує ретельність у розробці навчальних програм, регулярність моніторингу і періодичність перегляду цих програм, забезпечуючи таким чином їхню актуальність та попит на них. На сучасному етапі реформування університетської освіти передбачає, що забезпечення якості програм включатиме:

• розробку та публікацію чітко сформульованих очікуваних навчальних результатів;

• уважне ставлення до побудови освітньо-кваліфікаційної програми – переліку дисциплін та їхньої організації і змісту;

• особливі вимоги до різних форм навчання (наприклад, денної, вечірньої, заочної форм, дистанційного навчання, навчання за допомогою електронних ресурсів), а також до різних типів вищої освіти (наприклад, академічної, професійно-технічної, професійної);

• наявність відповідних навчальних ресурсів;

• формальні процедури затвердження програм органом, який не здійснює викладання за цією програмою;

• моніторинг успішності та досягнень студентів;

• регулярний періодичний перегляд програм (за участі зовнішніх експертів);

• регулярне спілкування з працедавцями, представниками ринку праці та іншими відповідними організаціями;

• участь студентів у діяльності із забезпечення якості [7,23,114].

Оцінювання знань студентів передбачає послідовне використання оприлюднених критеріїв, правил і процедур. Це один з найважливіших елементів вищої освіти. Результати оцінювання мають значний вплив на майбутню кар’єру студентів. Тому важливо, щоб оцінювання завжди проводилося професійно, і при цьому бралися до уваги наявні знання про процеси тестування та екзаменаційні процеси. Оцінювання також надає важливу інформацію навчальним закладам про ефективність викладання та підтримку студентів.

Очікується, що процедури оцінювання студентів:

• будуть розроблені як такі, що здатні визначити, якою мірою будуть досягнуті заплановані навчальні результати та інші цілі програми;

• відповідатимуть своєму призначенню, тобто забезпечуватимуть діагностичний, поточний або підсумковий контролю;

• матимуть чіткі й оприлюднені критерії виставлення оцінок;

• здійснюватимуться особами, які розуміють роль оцінювання у набутті студентами знань і вмінь, пов’язаних з їхньою майбутньою кваліфікацією;

• братимуть до уваги всі можливі наслідки екзаменаційних правил;

• матимуть чіткі правила, що регулюють випадки відсутності студента через хворобу чи інші поважні обставини;

• гарантуватимуть належну безпеку процесу тестування і його відповідність до задекларованих навчальним закладом процедур;

• підлягатимуть адміністративним перевіркам, що встановлюватимуть точність здійснення виписаних процедур.

Крім того, студенти мають бути чітко поінформовані про стратегію оцінювання, яка застосовується щодо їхньої навчальної програми; про те, які іспити чи інші методи оцінювання будуть застосовані до них; чого від них очікують; а також про те, які критерії будуть використані при оцінюванні їхньої успішності.

Викладачі університетів - найважливіший навчальний ресурс, доступний для більшості студентів. Важливо, щоб викладачі прекрасно знали і розуміли свій предмет; мали необхідні вміння і досвід для того, щоб ефективно передавати студентам свої знання і розуміння предмета в різних ситуаціях навчання; а також щоб вони мали доступ до інформації про те, як інші оцінюють їхню роботу. Навчальні заклади повинні використовувати такі процедури відбору та призначення на посаду, які дозволяють переконатися у тому, що новий викладач обов’язково має щонайменше базовий рівень компетентності. Для викладачів повинні створюватись умови і можливості для вдосконалення фахової майстерності, а також атмосфера, в якій вони цінують свої професійні вміння. Навчальні заклади мають надавати слабким викладачам можливість удосконалити свої професійні вмінні до прийнятного рівня, але також мати механізми усунення з посад тих викладачів, які продовжують демонструвати свою професійну непридатність.

Навчальні заклади повинні гарантувати, що наявні ресурси, які забезпечують навчальний процес, є достатніми і відповідають змісту тих програм, які пропонує заклад. Окрім своїх викладачів, студенти покладаються на цілий спектр ресурсів, які допомагають у навчанні. Ці ресурси включають як бібліотеки і комп’ютери, так і індивідуальну допомогу різних консультантів. Навчальні ресурси та інші механізми підтримки повинні бути легкодоступними для студентів, розробленими з урахуванням їхніх потреб і здатними реагувати на відгуки тих, хто ними користується. Заклади повинні постійно відслідковувати, переглядати і вдосконалювати ефективність служб підтримки, доступних для студентів.

Навчальні заклади повинні гарантувати, що вони збирають, аналізують і використовують відповідну інформацію для ефективного управління своїми навчальними програмами та іншою діяльністю.

Самопізнання – це відправна точка для ефективного забезпечення якості. Важливо. щоб навчальні заклади володіли засобами збору й аналізу інформації про свою власну діяльність. Без цього вони не знатимуть, що працює добре, а що потребує уваги, або ж про результати інноваційної діяльності. Інформаційна система, яка забезпечує моніторинг якості і відповідає потребам конкретного навчального закладу, залежатиме до певної міри від місцевих умов, а де очікується, що вона щонайменше відбиватиме:

• досягнення студентів та показники їхньої успішності;

• можливості випускників влаштуватися на роботу та результати працевлаштування;

• задоволення студентів навчальними програмами, які вони виконують;

• ефективність роботи викладачів;

• характер студентського складу;

• наявні навчальні ресурси та їхню цінність;

• ключові показники діяльності цього навчального закладу.

Навчальним закладам варто також порівнювати себе із подібними закладами, що діють на теренах Європейського простору вищої освіти та поза його межами. Це дозволяє скласти більш повне уявлення і дізнатись про інші засоби поліпшення якості діяльності закладу.

3. Система стандартів вищої освіти України, її складові

Систему стандартів вищої освіти України складають державний стандарт вищої освіти, галузеві стандарти вищої освіти та стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів.

Стандарти вищої освіти є основою оцінки якості вищої освіти та професійної підготовки, а також якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів незалежно від їх типів, рівнів акредитації та форм навчання.

Державний стандарт вищої освіти містить такі складові:

• перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями;

• перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями;

• вимоги до освітніх рівнів вищої освіти;

• вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти;

• перелік вищих навчальних закладів України.

Галузеві стандарти вищої освіти містять такі складові:

• освітньо-кваліфікаційні характеристики (ОКХ) випускників вищих навчальних закладів;

• освітньо-професійні програми підготовки (ОПП);

• засоби діагностики якості вищої освіти.

Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів містять такі складові:

• перелік спеціалізацій за спеціальностями;

• варіативні частини освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників вищих навчальних закладів;

• варіативні частини освітньо-професійних програм підготовки;

• варіативні частини засобів діагностики якості вищої освіти;

• навчальні плани;

• програми навчальних дисциплін.

Перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, вимоги до освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки, погодженим із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі праці та соціальної політики [7,23,98,114].

Освітньо-кваліфікаційна характеристика випускника вищого навчального закладу відбиває цілі вищої освіти та професійної підготовки, визначає місце фахівця в структурі галузей економіки держави і вимоги до його компетентності, інших соціально важливих якостей, систему виробничих функцій і типових завдань діяльності й умінь для їх реалізації.

Освітньо-кваліфікаційні характеристики випускників вищих навчальних закладів затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі праці та соціальної політики.

Освітньо-професійна програма підготовки визначає нормативний термін та нормативну частину змісту навчання за певним напрямом або спеціальністю відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, встановлює вимоги до змісту, обсягу та рівня освіти й професійної підготовки фахівця. Освітньо-професійні програми підготовки затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки. Нормативний термін навчання за освітньо-професійною програмою підготовки встановлюється відповідно до визначеного рівня професійної діяльності.

Нормативний термін навчання за освітньо-професійною програмою підготовки молодшого спеціаліста для осіб, які мають повну загальну середню освіту та освітньо-кваліфікаційний рівень кваліфікованого робітника за спорідненою професією, зменшується на один рік.

Нормативний термін навчання за освітньо-професійною програмою підготовки бакалавра для осіб, які мають освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за відповідною до напряму підготовки бакалавра спеціальністю, може зменшуватися до двох років.

Нормативний термін навчання за освітньо-професійною програмою підготовки магістра для осіб, які мають освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста за відповідною спеціальністю, не може перевищувати одного року.

Якщо вищий навчальний заклад має відповідні угоди з навчальними закладами іноземних держав, що передбачають взаємовизнання документів про вищу освіту за умови інших термінів навчання, такі терміни можуть бути встановлені відповідним центральним органом виконавчої влади, що має у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Засоби діагностики якості вищої освіти визначають стандартизовані методики, які призначені для кількісного та якісного оцінювання досягнутого особою рівня сформованості знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних та громадянських якостей. Засоби діагностики якості вищої освіти в Україні використовуються для встановлення відповідності рівня якості вищої освіти вимогам стандартів вищої освіти і затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки [7,21,23,114].

Слід акцентувати увагу і на тому, що стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів включають:

• перелік спеціалізацій за спеціальностями: ВНЗ визначають спеціалізації за спеціальностями, за якими здійснюється підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів молодшого спеціаліста, спеціаліста та магістра. Назви спеціалізацій за спеціальностями відображають відмінності у засобах, умовах та продуктах діяльності в межах спеціальності;

• варіативні частини освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників вищих навчальних закладів;

• варіативні частини освітньо-професійних програм підготовки;

• варіативні частини засобів діагностики якості вищої освіти.

Варіативні частини освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників вищих навчальних закладів, освітньо-професійних програм підготовки та засобів діагностики якості вищої освіти забезпечують підготовку фахівців за спеціалізаціями за спеціальностями з урахуванням особливостей суспільного поділу праці в Україні та мобільності системи освіти щодо задоволення вимог ринку праці. Відповідно до закону України «Про вищу освіту» зміст варіативних частин освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників вищих навчальних закладів, освітньо-професійних програм підготовки, засобів діагностики якості вищої освіти, навчальних планів, програм навчальних дисциплін визначається вищим навчальним закладом у межах структури та форми, що встановлені уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

• навчальні плани: визначають графік навчального процесу, перелік, послідовність та час вивчення навчальних дисциплін, форми навчальних занять та терміни їх проведення, а також форми проведення підсумкового контролю;

• програми навчальних дисциплін: визначають їх інформаційний обсяг, рівень сформованості вмінь та знань, перелік рекомендованих підручників, інших методичних та дидактичних матеріалів, критерії успішності навчання та засоби діагностики успішності навчання.

Завдання і форми модульного контролю знань студентів

а) складання глосарію:

• Стандарт вищої освіти – це ...

• Система стандартів вищої освіти – це ...

• Державні стандарти вищої освіти – це ...

• Галузевий стандарт вищої освіти – це ...

• Освітньо – кваліфікаційна характеристика (ОКХ) – це ...

• Освітньо – професійна програма (ОПП) – це ...

• Стандарти вищих навчальних закладів (ВНЗ) – це ...

• Навчальний план – це ...

• Освітньо – кваліфікаційний рівень (ОКР) вищої освіти – це...

• Закон України „Про вищу освіту” – це ...

• Вища освіта – це ...

• Базова вища освіта – це ...

• Повна вища освіта – це ...

• Молодший спеціаліст – це ...

• Бакалавр – це ...

• Спеціаліст – це ...

• Магістр – це ...

• Якість вищої освіти – це ...

• Кваліфікація – це ...

• Зміст вищої освіти – це ...

• Професійна підготовка – це ...

• Освітня діяльність – це ...

• Акредитований вищий навчальний заклад – це ...

• Державна політика в сфері освіти – це ...

• Принципи державної політики в сфері освіти – це ...

б) питання для модульного контролю знань студентів:

1. Що таке Стандарт вищої освіти?

2. Які стандарти вищої освіти в Україні Ви знаєте і в якому законі України вони прописані?

3. Зробіть перелік головних складових стандартів вищої освіти в Україні.

4. Що є державним стандартом вищої освіти в Україні?

5. Що складає систему стандартів вищої освіти в Україні?

6. Які стандарти будуть існувати і використовуватися в системі вищої освіти в умовах Болонського процесу?

7. Зробіть перелік Європейських стандартів, упровадження яких в освітянський простір уможливить підвищення рівня освіти в Європі і Україні.

8. Які Ви знаєте Європейські стандарти і рекомендації щодо внутрішнього забезпечення якості освіти?

9. Які Ви знаєте Європейські стандарти щодо зовнішнього забезпечення якості освіти?

10. Що є для Вас Європейські стандарти для агенції із зовнішнього забезпечення якості університетської освіти? Які критерії оцінки якості освіти в Болонського процесу використовують країни-учасники?

11. Що Ви знаєте про організації такі, як: ЄМЗЯ (Європейська мережа із забезпечення якості вищої освіти); ЄАУ (Європейська асоціація університетів)? Які функції та завдання вони виконують?

12. Чи входить університет, в якому Ви навчаєтесь, до ЄАУ?

13. Які принципи досягнення високого рівня якості вищої освіти в умовах Європейського простору є фундаментальними?

в) складання логіко-структурних схем:

Складіть логіко-структурну схему: Система стандартів вищої освіти України (державні, галузеві, вищих навчальних закладів).

г) завдання для самостійної роботи студентів:

Підготуйте доповідь відповідно до теми статті Віктора Януковича "Державі дуже потрібні освічені люди, які будуватимуть сучасну країну". (Газета "Університетська освіта". - № 65-66 від 09.09.2010 р.).

д) тести:

1. Стандарти вищої освіти – це:

а) основа оцінки якості вищої освіти та професійної підготовки, а також якості освітньої діяльності ВНЗ;

б) нормативно-правові акти, які регламентують механізм вищої освіти в Україні;

в) система указів Президента України щодо реформування вищої освіти;

г) компоненти ВНЗ стандарту вищої освіти.

2. Метою стандартизації вищої освіти є:

а) задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів суспільства на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів;

б) відбиття сучасних тенденцій розвитку освіти;

в) модернізація стандартів різних галузей діяльності суспільства;

г) оптимізація навантаження на викладачів технічних наук.

3. Головними принципами реалізації стандартизації вищої освіти є:

а) диверсифікація, випереджуваність, безперервність, інформатизація;

б) адаптація, оптимізація, підпорядкованість, субсидіарність;

в) обґрунтованість, справедливість, ефективність, самостійність;

г) повнота, прозорість, публічність, збалансованість.

4. Стратегія стандартизації вищої освіти полягає в такому:

а) відбиття сучасних тенденцій розвитку різних галузей країни;

б) створення єдиних підходів до формування змісту вищої освіти;

в) всебічне комплексне вивчення проблем сучасної економіки України;

г) державне управління та регулювання виробничої сфери.

5. Яким органом влади затверджуються державні стандарти вищої освіти:

а) Кабінетом Міністрів України;

б) Верховною Радою України;

в) Міністерством вугільної промисловості;

г) Міністерством транспорту та зв’язку.

6. На кого покладається відповідальність за відповідність рівня підготовки студента вимогам державних стандартів вищої освіти?

а) Міністра фінансів України;

б) Президента України;

в) Декана факультету;

г) Завідувача кафедри;

д) Міністра освіти і науки України.

7. «Сукупність норм, що визначають вимоги до освітнього, освітньо – кваліфікаційного рівня» - це визначення:

а) державного стандарту вищої освіти;

б) галузевого стандарту вищої освіти;

в) місцевого стандарту вищої освіти;

г) компоненти навчального закладу.

8. Зміст освітньо – кваліфікаційної характеристики визначається для кожного освітньо – кваліфікаційного рівня:

а) Міністром фінансів України;

б) Міністерством освіти України;

в) Державною атестаційною комісією;

г) управлінням методичним забезпеченням.

9. До освітньо – кваліфікаційних рівнів (ОКР) у системі університетської освіти України в умовах Болонського процесу не належать:

а) молодший спеціаліст;

б) бакалавр;

в) спеціаліст;

г) магістр.

10. Нормативні навчальні дисципліни визначаються:

а) вищим навчальним закладом (ВНЗ);

б) освітньо – професійною програмою підготовки (державним стандартом освіти);

в) Вченою радою університету;

г) навчально-методичною комісією факультету.

11. До системи стандартів вищої освіти в Україні не відноситься:

а) державні стандарти;

б) галузеві стандарти;

в) стандарти вищої освіти ВНЗ України;

г) стандарти середніх спеціальних навчальних закладів;

д) освітньо-кваліфікаційні характеристики (ОКХ) конкретних спеціальностей; освітньо-професійні програми(ОПП); навчальні плани; програми навчальних дисциплін.

12. До галузевих стандартів вищої освіти в Україні належать:

а) освітньо-кваліфікаційні характеристики (ОКХ) випускників ВНЗ;

б) освітньо-професійні програми (ОПП) підготовки фахівців;

в) засоби діагностики якості вищої освіти;

г) засоби контролю якості вищої освіти;

д) механізм ліцензування спеціальностей.

13. До стандартів ВНЗ України не належать:

а) перелік спеціалізацій за спеціальностями;

б) варіативні частини освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників ВНЗ;

в) варіативні частини освітньо-професійних програм підготовки фахівців;

г) навчальні плани спеціальностей і програми навчальних дисциплін;

д)рішення Кабінету Міністрів України, пов’язані з реструктуризацією ВНЗ.

14.Освітньо-кваліфікаційна характеристика (ОКХ) використовується при:

а) визначенні первинних посад випускників вищих навчальних закладів та умов їх використання;

б) визначенні об’єкту, цілей освітньої та професійної підготовки;

в) визначенні змісту навчання як бази для опанування новими спеціальностями, кваліфікаціями;

г) атестації випускників вищих навчальних закладів і сертифікації фахівців та визначенні їх кваліфікації;

д) визначенні кваліфікації фахівців;

е) усі відповіді правильні.

15. Освітньо-кваліфікаційна характеристика спеціальності „Фінанси і кредит” у Донецькому національному університеті відбиває:

а) цілі професійної підготовки фінансистів і банкірів з вищою освітою;

б) місце майбутнього фахівця в структурі галузей економіки держави;

в) навички, уміння, типові завдання та компетентності в сфері економіки, фінансів і кредиту;

г) галузь знань, освітній рівень, кваліфікацію і назву посад, які має право обіймати фахівець напряму „Фінанси і кредит”;

д) усі відповіді правильні.

16. Які стандарти вищої освіти не затверджує Міністерство освіти і науки України?

а) освітньо-кваліфікаційні характеристики (нормативна частина) з усіх напрямів спеціальностей і освітньо-кваліфікаційних рівнів;

б) освітньо-професійні програми (нормативна частина);

в) засоби моніторингу і діагностики якості вищої освіти;

г) механізм ліцензування спеціальностей;

д) навчальні плани спеціальностей.

17. Призначення Європейських стандартів і рекомендацій у сфері вищої освіти полягає в тому, щоб:

а) покращувати освіту, яку студенти здобувають у ВНЗ Європейського простору вищої освіти;

б) допомагати ВНЗ забезпечувати і підвищувати якість своєї діяльності через спроможність і якість стверджувати свої права на автономію;

в) визначити необхідність і основу діяльності агенцій із забезпечення якості вищої освіти;

г) зробити зовнішнє забезпечення якості ВНЗ країн-учасників Болонського процесу більш прозорим, зрозумілим для всіх, хто бере в цьому участь;

д) усі відповіді правильні.

18. Мета Європейських стандартів не полягає в тому щоб:

а) стимулювати розвиток ВНЗ, які активно реалізують сучасні проекти в освітянській і науковій діяльності;

б) стати могутнім джерелом допомоги для ВНЗ та інших відповідних установ у створенні своєї власної культури забезпечення якості вищої освіти;

в) сприяти створенню спільної системи поглядів щодо надання вищої освіти та забезпечення її якості в межах Європейського простору освіти;

г) інформувати вищі навчальні заклади, викладачів та студентів, працедавців та інші зацікавлені сторони про процеси, що відбуваються у вищій освіті, про результати і здобутки в цій сфері;

д) не сприяти впровадженню Європейських стандартів у сферу вищої освіти у ВНЗ Європи і України.

3.2. Друга частина модуля: організація фінансово-економічної освіти (вступ до спеціальності)

Тема 10. Фінансово-економічна освіта на сучасному етапі: стан, досягнення, модернізація та проблеми розвитку

План

1. Організація фінансово-економічної освіти в Україні: механізми її реалізації

2. Мета і завдання розвитку фінансово-економічної освіти на сучасному етапі

3. Структура знань і умінь фахівця з вищою економічною освітою відповідно рівнів

4. Головні напрями в структурі знань і умінь фахівця з фінансів і кредиту

5. Головні принципи модернізації та розвитку фінансово-економічної освіти в Україні в умовах Болонського процесу

6. Концепція створення ефективного механізму розвитку фінансово-економічної освіти в Україні в умовах її інтеграції до Європейського простору

Література [2, 3, 4, 24, 72, 118, 134, 373]

1. Організація фінансово-економічної освіти в Україні: механізми її реалізації

У сучасних умовах питання підготовки спеціалістів високого рівня в галузі економіки, фінансів та банківської справи є першочерговими. Сьогодні велика кількість навчальних закладів, як державних, так і приватних, надають широкий спектр освітніх послуг в сфері фінансів та кредиту. На сучасному етапі гостро постає питання не кількості, а якості підготовки майбутніх фахівців, тому що на висококваліфікованих економістів, зокрема, з фінансів та кредиту, попит буде завжди в усіх підрозділах народногосподарського комплексу країни.

Українські навчальні заклади готують фахівців для фінансової системи підприємств різних галузей, банківських та біржових установ, страхових компаній за такими головними принципами: урахування інтересів держави і особистості; оновлення змісту і якості освіти відповідно до вимог часу; поступальність та безперервність навчально-виховного процесу; варіантність освіти, диференціація та індивідуалізація змісту, методів, форм навчально-виховної роботи.

Проаналізувавши наявну потребу у фінансистах та банкірах на ринку праці, Міністерство фінансів України дійшло висновку про необхідність підготовки фахівців зі спеціальності «Фінанси і кредит» для його обслуговування за такими основними спеціалізаціями: державні фінанси; фінансовий менеджмент; фінанси підприємств; казначейська справа; податки та оподаткування; страховий менеджмент; бюджет та бюджетний облік.

Перш за все, необхідно чітко усвідомити вимоги, яким має відповідати майбутній фінансист: готовність до активної творчої професійної діяльності; сформований широкий світогляд; упевненість у своїх силах; поєднання широких професійних здібностей з моральними якостями; високий духовний і культурний рівень; мати систему знань з міжнародної економіки та володіти в сфері фінансів та кредиту кращим досвідом закордонних країн; безперервне поповнення своїх знань; володіти сучасними інформаційними технологіями і системами; використовувати інноваційні методи та в своїй професійній діяльності; володіти двома або трьома іноземними мовами.

Для успішної підготовки фінансистів також важливо розробити розширену сукупну структуру діяльності фахівця, окреслити головновні завдання діяльності за спеціальністю. На основі цієї структури формується система умінь, необхідних для розв’язання типових завдань, із визначенням рівня сформованості кожного з них.

У таблиці 1 подано вимоги до вмінь фахівців за різними спеціальностями.

Таблиця 1

Вимоги до умінь фахівців за деякими спеціальностями [72]

Підготовка фахівців в умовах багатоступеневої системи освіти потребує постійного удосконалення всієї системи професійної освіти, у тому числі, викладання спеціальних дисциплін.

До напрямків фахової підготовки слід віднести:

• виявлення зв`язку сфери особистості із особливостями структури діяльності (знання, уміння, навички);

• формування розвитку мотивів, інтересів, особливостей емоційно-вольової сфери, професійно важливих якостей фахівця у конкретній професійній діяльності протягом її опанування.

Чинники, що характеризують особливості розвитку особистості професіонала у вищій школі, можна визначити, спираючись на зміст цих напрямків. До таких чинників належать:

• формування індивідуально-притаманних шляхів розв`язання професійних завдань;

• формування професійних мотивів особистості;

• формування правильного співвідношення змістовних професійних мотивів (інтерес до професії, потреба самореалізації) та адаптивних (престиж професії, розмір заробітку) [119].

Важливою складовою підготовки у вищій школі є формування професійної свідомості. Багато дослідників відзначають, що професію не слід плутати із спеціальністю, що закріплюється в кваліфікаційних документах і визначається через предмет діяльності. Професія – поняття значно ширше. Професія - це діяльність, що має власну мету, власний продукт, свої норми та засоби, що у своєму результаті детерміновані соціальною функцією і технологією тієї сфери громадського життя, яку така діяльність обслуговує. Тому формування професійної свідомості протягом навчання має спиратися на розуміння професії у широкому значенні.

В умовах вищої школи така стадія професійного самовизначення як професійне навчання, не може ігнорувати особливості особистості і різні прояви індивідуальності студентів. За С.Л. Рубінштейном, проблема самосвідомості є, насамперед, проблемою визначення свого способу життя. У такому разі, професійна свідомість – визначення способів професійної діяльності. Дотепер актуальними залишаються висновки Н.Н.Нечаєва про те, що вузівська підготовка повинна бути спрямована на системне формування професійної свідомості [119].

До структурних компонентів професійної свідомості психологи відносять: - професійні знання; професійні цінності; програми професійних дій; оперативні моделі як суб`єктів професійної діяльності, так і самого процесу праці як цілісної системи; образ "Я" самого суб`єкта праці.

Наявність знань сама не визначає успішності професійної діяльності. Набагато важливіше, щоб суб`єкт діяльності вмів самостійно набувати їх і застосовувати на практиці. Знання, уміння і навички розглядаються тільки як найважливіший засіб розвитку особистості фахівця, а не як мета навчального процесу. На етапі навчання, професійної адаптації формується також індивідуальний стиль діяльності майбутнього фахівця, що ґрунтується на його індивідуально-психологічних характеристиках. Ефективний розвиток особистості та формування професійної свідомості сприяють тому, що включення вчорашнього студента у систему виробничих та соціальних відносин проходить без розчарувань, криз та конфліктів [119].

Ефективність і якість праці фахівця з фінансів і кредиту залежать від багатьох чинників, серед яких виділимо три найважливіших, а саме: здоров'я, професійні можливості й здібності (компетентність), гармонійну взаємодію з навколишнім середовищем (включаючи об'єкт управління) та володіння сучасними інформаційними технологіями і системами.

2. Мета і завдання розвитку фінансово-економічної освіти на сучасному етапі

Метою розвитку системи фінансово-економічної освіти в Україні в умовах Болонського процесу є набуття такої якості освіти, що відповідає потребам особистості студента, вимогам суспільства та забезпечує інтеграцію у світовий освітянський простір. Вона передбачає формування і розвиток фінансової культури і свідомості особи і суспільства, фундаменталізацію та індивідуалізацію підготовки фахівців з вищою освітою, професіоналізацію підготовки фахівців в сфері фінансів, грошового обігу та кредиту по окремим навчальним програмам, зміст яких буде відповідати потребам ринкової економіки.

Завдання сучасної фінансово-економічної освіти полягають у:

• створенні умов для самореалізації особи як активного і високопрофесійного члена суспільства, здатного свідомо включатися в економічне, політичне та соціальне життя країни;

• задоволенні потреб суспільства і держави у фахівцях вищого ґатунку для фінансово-кредитної системи;

• підготовці висококваліфікованих фахівців в сфері економіки, які професійно здатні оцінювати економічні, фінансові та соціальні процеси в державі;

• формуванні у свідомості членів суспільства засад системного фінансово-економічного мислення, що дасть їм можливість опанувати знаннями, вміннями та навичками фінансового менеджменту як на макро - так і на мікро рівні;

• розвитку університетської фінансово-економічної науки як основи досягнення високої якості освіти та впровадження її результатів в практику фінансово-банківської системи нашої держави;

• забезпеченні відкритості та доступності якісної вищої фінансово-економічної освіти не тільки в Україні, а й за її межами;

• розвитку змісту вітчизняної фінансово-економічної освіти та його науково-методичного забезпечення на рівні вимог;

• нарощуванні сучасного високопрофесійного кадрового потенціалу професорсько-викладацького складу та підвищенні його іміджу і соціального статусу в суспільстві;

• формуванні фінансово-економічного механізму функціонування вищих навчальних закладів освіти в Україні;

• вдосконаленні механізму управління системою підготовки фінансистів та банкірів на основі інноваційних підходів;

• створення ефективного механізму взаємовідносин "ВНЗ - випускник - роботодавець" на основі партнерства і взаємної вигоди;

• безперервності фінансово-економічної освіти протягом усього життя громадянина та фахівця;

• наступності ступенів навчання, урізноманітненні типів і видів навчальних установ і варіативності навчальних програм, що забезпечують фундаменталізацію і індивідуалізацію навчання, академічну мобільність осіб, які навчаються по спеціальності 0508 "Фінанси і кредит" в університетах та інших освітніх закладах на рівні кращих Європейських Стандартів;

• вихованні в майбутніх фахівців цілісного соціально-економічного світосприйняття і сучасного наукового світогляду;

• формуванні кадрового потенціалу фінансистів та банкірів для сталого економічного, соціального та духовного розвитку України; забезпеченні високого рівня життя народу і національної безпеки держави, яка включає фінансову і економічні безпеки [72, с. 17].

3. Структура знань і умінь фахівця з вищою економічною освітою відповідно рівнів

У процесі організації та реалізації навчальних процесів необхідно враховувати низку вимог, головними з яких є дотримання принципів безперервності освіти та організованості навчання. Процес зміни виробничої ситуації безупинний за своєю природою і тому суб'єкт управління також повинен мати можливість зміни свого професійного багажу, структури знань.

З метою підвищення ефективності освітянського процесу всю структуру знань і умінь фахівця доцільно подавати у вигляді низки рівнів: інформаційного, алгоритмічного, методичного, методологічного, загальносистемного й філософського. На першому рівні фахівець володіє тільки інформацією про певну галузь знань і практичними вміннями, що допомагають йому зорієнтуватися в будь-якій сфері людської діяльності.

На другому рівні знань фахівець володіє добре сформованою системою обробки інформації, що визначає його діяльність у професійній сфері. Він може нею скористатися, виконуючи будь-яке завдання, процедура вирішення якого відповідає одному з наявних у нього алгоритмів. Діяльність такого фахівця можна інтерпретувати як роботу складної інформаційно-пошукової системи.

Третій рівень знань складніший. Він вимагає вміння не тільки працювати з методиками, тобто з набором послідовних, розгалужених, багатоваріантних алгоритмів вирішення задачі, але й своєчасно на професійному рівні приймати компетентні управлінські рішення.

Умінням створювати самі методики, алгоритми вирішення складних технічних і управлінських задач володіють фахівці четвертого рівня знань. Вони створюють узагальнені і найбільш складні методи вирішення задач, що, як правило, пов'язані з роботою об'єктів управління в майбутньому, у перспективі.

Фахівці з п'ятим рівнем знань розробляють інформаційні матеріали (огляди, звіти, лекції, доповіді і т. ін.). Від спрямованості мислення цих фахівців багато в чому залежить характер дій фахівців попередніх рівнів, а, отже, і соціально-економічна ефективність технічних, організаційних та інших управлінських рішень.

Під час організації та методичного забезпечення навчальних та інформаційних процесів потрібно цілеспрямовано враховувати необхідність формування цих рівнів та системність знань у фахівців різної кваліфікації. При цьому слід неухильно дотримуватися правила: формуючи будь-який рівень знань, необхідно обов'язково навчати елементів знань нижчих рівнів. Тільки тоді можна говорити про системність знань фахівця в сфері його професійної діяльності.

Заходи удосконалення структури спеціальностей та спеціалізацій в сфері фінансово-економічної освіти. Для оптимізації диференціації та інтеграції спеціальностей вищої фінансово-економічної освіти в Україні відповідно до тенденцій розвитку фінансово-економічної освіти та вимог практики необхідно:

• розробити новий перелік економічних спеціальностей, максимально наближений до переліку наукових спеціальностей та практики;

• вжити заходів щодо поетапного переходу в Україні до нового інтегрованого напряму підготовки й переліку економічних спеціальностей відповідно до Болонського процесу;

• розвивати спеціалізації та магістерські програми як засіб реагування на вимоги практики, віддзеркалення регіональної специфіки та реалізації науково-педагогічного потенціалу вищих навчально-освітніх закладів.

Таким чином, розвиток системи фінансово-економічної освіти повинен бути направлений на:

• оптимізацію мережі вищих навчальних закладів; удосконалення управління вищою фінансово-економічною освітою; посилення економічної підготовки фахівців у неспеціалізованих вищих навчальних закладах; запровадження основ економічної підготовки у учнів на рівні середньої освіти.

4. Головні напрями в структурі знань і умінь фахівця з фінансів і кредиту

У процесі базової освіти та в системах підвищення кваліфікації фінансистам, банкірам, управлінцям в цій сфері необхідно прищеплювати такі вміння як:

• формувати і виділяти близькі й далекі цілі, заради яких існує й функціонує не тільки фінансова і банківська система держави, але й держава в цілому;

• знаходити засоби, методи і інструменти, шляхи досягнення близьких і далеких цілей;

• враховувати людський фактор в управлінні фінансово-банківською системою в умовах ринкової економіки;

• визначати власні можливості та можливості свого колективу під час формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на всіх рівнях управління фінансовим забезпеченням соціально-економічного розвитку держави;

• оцінювати будь-яке управлінське рішення з огляду на його соціальну та економічну ефективність;

• виробляти й підтримувати в собі почуття відповідальності за результати своєї діяльності, прищеплювати його підлеглим;

• складати, своєчасно та професійно виконувати власні й колективні плани;

• цілеспрямовано розвивати та ефективно використовувати структуру знань і умінь підлеглих;

• постійно забезпечувати інноваційний характер професійної діяльності;

• моделювати різні варіанти процесів, планів, ситуацій та вибирати найбільш ефективні;

• організовувати ефективну діяльність підлеглих на основі добровільної згоди і готовності до найскладніших завдань;

• зберігати психофізичну рівновагу та стійкість у складних ситуаціях та робити все для того, щоб своєчасно вирішувати завдання державної ваги;

• вміти своєчасно реагувати на зміни, які постійно виникають в сфері економіки, бізнесу, фінансів, грошово-кредитної системи та банківської сфери;

• розуміти й цінувати своїх підлеглих, оточуючих та робити все для того, щоб підвищити їх мотивацію до вибраної професії.

Оволодіння цими і багатьма іншими вміннями - мета навчання керівників, які очолюють конкретні ланки в структурах оперативного управління фінансово-банківською системою України. Таким чином, керівнику, крім оволодіння конкретними методами і прийомами практичного управління, необхідно навчатися гнучкому осмисленню ситуацій, що виникають, і виробленню рішень для їх розв'язання.

5. Головні принципи модернізації та розвитку фінансово-економічної освіти в Україні в умовах Болонського процесу

Основоположними принципами розвитку фінансово-економічної освіти в Україні на сучасному етапі повинні стати:

1. задоволення попиту на отримання освітніх послуг з боку особи, різних соціальних, професійних, етнічних груп населення країни;

2. інтеграція наукових досліджень і професійного навчання кадрів для фінансової і банківської систем;

3. фундаментальність та різноманітність освітніх програм в сфері фінансів, грошового обігу та кредиту (оподаткування; фінансова безпека держави (регіону); соціальне страхування; менеджмент в банку; управління корпоративними фінансами, тощо);

4. забезпечення безперервності економічної освіти;

5. інноваційність змісту фінансово-економічної освіти в умовах її реформування та модернізації;

6. гуманізм і демократичність фінансово-економічної освіти;

7. використання кращих надбань світового досвіду та збереження кращих вітчизняних традицій;

8. розширення міжнародного співробітництва в сфері економіки, міжнародних фінансів;

9. сталість і відкритість фінансово-економічної освіти в умовах її інтеграції в Європейський простір;

10. толерантність, суспільна злагода, високий професіоналізм та партнерство всіх учасників освітянського процесу в Європі і Світі [72, с. 17].

Ступенева система підготовки фахівців закладає основу для організації якісної фінансово-економічної освіти, її інтеграції в міжнародний освітній простір. Особливості її використання для сфери підготовки кадрів фінансової сфери потребують розгляду питання про доцільність:

• існування рівня молодшого спеціаліста для низки спеціальностей з напрямку "Фінанси і кредит";

• організації вищої економічної освіти за такими ступенями:

а) освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста (2 роки на основі повної загальної середньої освіти; 3 роки на основі загальної середньої базової освіти);

б) освітньо-професійний рівень бакалавра (4 роки);

в) освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста (1 рік на базі освіти бакалавра);

г) освітньо-кваліфікаційний рівень магістра (1 рік на базі освіти спеціаліста, бакалавра).

6. Концепція створення ефективного механізму модернізації та розвитку фінансово-економічної освіти в Україні в умовах її інтеграції до Європейського простору

Концепція створення ефективного механізму модернізації та розвитку фінансово-економічної освіти в Україні є системою органічно пов'язаних основних положень, яка поєднує всіх учасників освітньої діяльності в розумінні цілей, завдань і пріоритетів модернізації фінансово-економічної освіти. Вона відкриває широкі можливості для реалізації ініціативи і творчого потенціалу творчих колективів навчальних закладів.

Нагальна потреба в розробці Концепції створення ефективного механізму модернізації та розвитку економічної освіти в Україні обумовлена:

• подальшим уточненням і поглибленням принципів, за якими побудована система освіти в Україні, що визначені Законами України "Про освіту", "Про вищу освіту" та Національною доктриною розвитку вітчизняної освіти в XXI столітті, встановленням їх особливостей і механізмів реалізації стосовно фінансово-економічної освіти;

• урахуванням новітніх тенденцій світового розвитку освіти, інтеграції системи освіти України в європейський освітянський простір;

• впровадженням інноваційних підходів в розбудові сучасного механізму розвитку і модернізації освіти;

• розв'язанням проблем, що стримують розвиток фінансово-економічної освіти в Україні за допомогою достатнього фінансування оптимізації мережі ВНЗ, якісної підготовки докторів філософії і докторів наук [72, с. 16].

Метою Концепції створення ефективного механізму модернізації розвитку фінансово-економічної освіти в Україні в умовах її реформування і модернізації є розробка механізму динамічного розвитку всіх складових системи цієї освіти з урахуванням кращого набутого вітчизняного досвіду і світових тенденцій в підготовці високоякісних фахівців з спеціальності „Фінанси і кредит”.

Концепція створення ефективного механізму модернізації та розвитку вищої професійної освіти в тому числі фінансово-економічної освіти в Україні наведена на рис. 1, основним блоками якої, є: визначення проблем в сфері вищої професійної освіти, які необхідно вирішити до 2020 року; стратегія в розв’язанні проблем; мета концепції; очікувані результати реалізації Концепції; критерії оцінки реалізації стратегії по досягненню мети.

Як бачимо, всі блоки Концепції націлені на досягнення поставленої мети через вирішення цілої низки завдань, що дозволить Україні успішно рухатись до Європейського освітянського простору, відтворювати механізм якісної освіти, рівень якої буде відповідати кращім світовим стандартам.

Сфера фінансів завжди привертала до себе підвищену увагу молодих фахівців, і не дивно, що саме туту відкриваються найблискучіші перспективи саме для тих, хто має здібності аналітично мислити, прогнозувати, виконувати складні завдання, що пов’язані з ефективним розвитком економіки, фінансової та банківської систем. Рейтинг цієї професії впродовж багатьох років залишається незмінно високим. Фінанси – це наріжний камінь всієї економіки держави. Вони інструмент впливу на економічний розвиток держави. Як відомо, гроші – одна з форм влади і сили, але наймогутнішим капіталом для особистості на сучасному етапі є фінансова освіта.

1.Недосконалість законодавчих та інших нормативно-правових актів, якими регулюються питання сфери професійної освіти.

2.Значне зниження потенціалу кваліфікованих робітників в Україні протягом останніх років.

3.Необхідність модернізації, розширення функцій професійно-технічної та економічної освіти, її трансформація в професійну освіту і навчання.

4.Потребує реформування система управління професійною фінансово-економічною освітою і навчанням.

5.Значна частина Державного бюджету використовується на навчання неконкурентних на ринку праці робітників і не сприяє їх продуктивній зайнятості.

6.Назріла необхідність автономності професійно-технічних навчальних закладів, у першу чергу, їх економічної самостійності, ефективного залучення інвестицій у розвиток системи професійної освіти і навчання, введення стимулів як для суб’єктів господарювання, так і для педагогічних працівників

1.Задоволення потреб особистості, суспільства і держави в освітніх послугах у сфері професійної освіти і навчання з урахуванням тенденцій формування вітчизняного ринку праці та світового досвіду;

2.Забезпечення рівного доступу до якісної професійної освіти і навчання впродовж життя, що сприятиме соціально-економічному зростанню країни та її безпеці;

3.Випереджальний розвиток системи професійної освіти і навчання, її ресурсного забезпечення.

Упровадження безперервної високоякісної професійної освіти, а також її інтеграція до світового освітянського простору

Рис. 1. Концепція створення ефективного механізму модернізації та розвитку вищої професійної освіти в Україні [24, 72]

Г

184

• перспектива швидкого кар’єрного зростання в реальному секторі економіки;

• престижність і перевага випускника на ринку праці;

• високий професіоналізм і вміння володіти новітніми інформаційними і освітніми технологіями;

• унікальність в фундаментальних і професійних знаннях відповідно часу;

• професія «фінансист» - безпрограшний вибір свого майбутнього;

• «Фінанси і кредит» - це сучасна і престижна спеціальність в умовах ринкової економіки і бізнесу, володіючи якою Ви без проблем знайдете своє місце в суспільстві;

• фінанси сьогодні є тією сферою економіки, яка дуже гостро потребує чітко вивірених і правильно організованих дій.

Завдання і форми модульного контролю знань студентів

а) складання глосарію:

• Професія – це...

• Професійна свідомість – це...

• Професійні методи особистості – це...

• Професійні знання – це...

• Професійні цінності – це...

• Фахівець – це...

• Фахівець з фінансів і кредиту – це...

• Схеми майбутньої професійної діяльності – це...

• Фінанси – це...

• Фінансова система – це...

• Бюджетна система – це...

• Казначейська система – це...

• Податкова система – це...

• Грошово-кредитна система – це...

• Гроші – це...

• Кредит – це...

• Бюджет – це...

• Фінансові відносини – це...

• Фінансові ресурси – це...

• Органи оперативного управління фінансами – це...

• Фінансовий ринок – це...

• Фінанси підприємств – це...

б) питання для модульного контролю знань студентів:

1. Яким чином Ви як студент університету пов’язані з фінансово-економічною освітою?

2. На якому факультеті Ви навчаєтесь і чому Ви обрали спеціальність „Фінанси і кредит”?

3. За якими принципами вищі навчальні заклади України готують висококваліфікованих фахівців для фінансової і банківської системи нашої держави?

4. Для яких сфер фінансової і банківської систем вищі навчальні заклади готують фінансистів і банкірів?

5. За якими спеціалізаціями готують фахівців зі спеціальності «Фінанси і кредит»?

6. Які вимоги висуваються до фахівців, які закінчили університет і здобули диплом бакалавра з „Економіки і підприємництва” напряму „Фінанси і кредит”?

7. Які головні функції і завдання притаманні: Міністерству фінансів України; Національному банку України; Державній податковій адміністрації України; Рахунковій палаті України та Державному Казначейству Україні?

8. Яким вимогам повинен відповідати майбутній фінансист і банкір?

9. Які нові сучасні технології навчання використовуються в Донецькому національному університеті при підготовці фінансистів і банкірів?

10. Які завдання поставлені перед сучасною освітою і яка стратегія їх розв’язання в умовах реформування і модернізації університетської освіти?

11. Як слід змінити механізм управління вищою фінансово-економічною освітою в Україні, щоб суттєво підвищити її якість з орієнтацією на якість підготовки таких фахівців у кращих університетах Європи і світу?

12. На Ваш погляд, яку роль відіграють державні і галузеві стандарти в підвищенні якості фінансово-економічної освіти в умовах Болонського процесу?

13. На Вашу думку, що є критеріями оцінки професіоналізму фінансиста, банкіра?

14. Що являє собою експертна оцінка якості системи освіти в Україні?

15. Які органи оперативного управління фінансами, грошовим обігом і кредитом в Україні Ви знаєте?

16. Які вимоги висуваються до фахівців з фінансів і кредиту, які закінчили магістратуру за спеціальністю „Фінанси і кредит”?

17. В яких кращих університетах і академіях України готують фінансистів, податківців і банкірів?

в) складання логіко-структурних схем:

Складіть логіко-структурні схеми:

1) Система підготовки кадрів для фінансової і банківської систем в Україні. На основі використання навчального посібника Внукової Н.М. і Успаленко В.І. «Фінанси: вступ до фаху».- Харків: Бурун і К., 2005 . –с. 5-8;

2) Класифікація економічних наук в Україні.

г) завдання для самостійної роботи студентів:

На основі вивчення інформації за темою в навчальному посібнику Внукової Н.М., Успаленко В.І. «Фінанси: вступ до фаху» та лекційного матеріалу в письмовій формі дайте відповідь на питання: «За допомогою яких критеріїв слід оцінювати професіоналізм фінансиста, банкіра»?

д) тести:

1. Який з перерахованих принципів не належить до навчального плану з вивчення дисципліни „Фінанси: вступ до спеціальності”:

а)збалансованості гуманітарної, професійної і практичної підготовки, забезпечення безперервної практичної та економічної підготовки;

б)забезпечення логічної послідовності вивчення дисципліни, що викладається, за семестрами з урахуванням взаємозалежності та взаємозабезпечення;

в)індивідуалізації навчання, розширення форм і методів самостійної роботи під час навчання;

г)посилення розгалуженості знань, заснованих на підготовці за різними напрямками спеціальності.

2. Який з перерахованих критеріїв професіоналізму фахівця з фінансів не забезпечує сприятливий психологічний клімат та не дозволяє створити кращі умови для вдосконалення професійних знань з фінансів:

а) високий рівень фінансово – правової підготовки;

б) невміння працювати в колективі;

в) володіння сучасними комп’ютерними технологіями;

г)здатність у максимально короткий термін адаптуватися до умов практичної діяльності.

3. До головних спеціалізацій підготовки магістрів у сфері „Фінанси і кредит” за оцінкою Міністерства фінансів України відноситься:

а)безпека життєдіяльності; регіональна економіка; виробничий менеджмент; мікроекономіка;

б)бюджетний менеджмент; фінансовий менеджмент; податковий менеджмент; страховий менеджмент; банківський менеджмент;

в)менеджмент; прикладна статистика; аудит; макроекономіка;

г) економічна теорія; математика; філософія; маркетинг.

4. До умінь фахівців з фінансів і кредиту не відносяться:

а) розробка і проводення фінансової політики держави в умовах ринкових відносин;

б)володіння методами визначення фінансових потреб держави й вміння використовувати їх на практиці;

в)розробка стратегії розвитку науково–технічного прогресу в державі;

г)здійснювання управління фінансами на державному і регіональному рівнях.

5. Головною метою розвитку сучасної системи фінансово – економічної освіти в Україні є:

а) формування механізму функціонування народногосподарського комплексу держави;

б) підготовка фахівців вищого ґатунку, професіоналізм і компетентність яких забезпечить ефективне функціонування фінансової і банківської систем держави;

в) формування кадрового потенціалу фахівців для забезпечення високого рівня національної безпеки держави;

г) виховання таких фахівців, рівень знань яких не відповідав би потребам фінансової та банківської систем.

6. До завдань фінансово – економічної освіти не відноситься:

а) створення умов для безперервної фінансово – економічної освіти і самореалізації особи як активного члена українського суспільства, здатного свідомо включатися в фінансово - економічне життя країни;

б) підготовка висококваліфікованих економістів, які вміють, розуміють та здатні оцінювати економічні, фінансові та соціальні процеси в державі;

в) забезпечення обороноздатності держави;

г) розвиток вузівської фінансово - економічної науки як основи для кадрового забезпечення фахівцями фінансової та банківської систем.

7. Адаптація світового досвіду, збереження кращих вітчизняних традицій та розширення міжнародної співпраці не налаштовано на:

а) реформування системи фінансово–економічної освіти в Україні;

б) розв’язання завдань з модернізації фінансово–економічної освіти в Україні;

в) реалізацію принципу розвитку фінансово–економічної освіти в Україні;

г)використання тільки вітчизняного досвіду і обмеження міжнародних зв’язків у сфері фінансово – економічної освіти.

8. До основних принципів розвитку фінансово–економічної освіти в Україні не відноситься:

а)задоволення попиту на отримання освітніх послуг з боку особи, різних соціальних, професійних, етнічних груп населення країни;

б)інтеграція наукових досліджень і професійного навчання економічних кадрів;

в) забезпечення безперервності економічної освіти впродовж життя;

г) незбалансованість інтересів громадянина, держави та ВНЗ України.

9. Вдосконалення системи управління за якістю фінансово – економічної освіти через налагодження взаємодії між органами влади, місцевого самоврядування та громадськими організаціями – це:

а) мета модернізації (розвитку) системи фінансово – економічної освіти;

б) спосіб оптимізації структури спеціальностей та спеціалізацій, що готують фахівців за напрямком фінансово – економічної освіти;

в) спосіб оптимізації мережі вищих навчальних закладів, що готують фахівців з фінансово – економічних спеціальностей;

г) стратегія удосконалення управління вищою фінансово – економічною освітою в Україні на всіх рівнях управління.

10. Чи регулюється загальними законами попиту і пропозиції, в умовах ринкової економіки, вища фінансово - економічна освіта:

а) так;

б) ні;

в) частково;

г) час від часу.

Тема 11. Науково-методичне забезпечення вищої фінансово-економічної освіти в Україні: удосконалення та розвиток його змісту

План

1. Підрозділи університету, що здійснюють науково-методичне забезпечення навчального процесу.

2. Навчально-методичний комплекс спеціальності.

3. Модель навчально-методичного комплексу дисципліни.

4. Організація контролю знань студентів.

Література [2, 3, 4, 373, 118, 134]

1. Підрозділи університету, що здійснюють науково-методичне забезпечення навчального процесу

Головними підрозділами університету, що здійснюють науково-методичне забезпечення навчального процесу є:

1. випускові кафедри;

2. суміжні кафедри, що забезпечують професійно-орієнтовану підготовку студентів;

3. лабораторії та кабінети при них;

4. наукова бібліотека; методичний кабінет;

5. редакційно-видавничий відділ;

6. центр інформаційного обслуговування;

7. центр дистанційного навчання.

2. Навчально-методичний комплекс спеціальності

Методичну базу навчального процесу складають:

1. Навчально-методичний комплекс спеціальності (нмкс):

• державні і галузеві стандарти вищої освіти;

• освітньо-кваліфікаційна характеристика спеціальності;

• освітньо-професійна програма підготовки фахівців;

• структурно-логічна схема підготовки фахівців;

• навчальний план, анотації навчальних дисциплін;

• завдання для комплексних контрольних робіт (ККР);

• наскрізна програма практики та матеріали всіх видів практики;

• програми державних іспитів та методичні вказівки з підготовки до них;

• тематики курсових, дипломних (магістерських) робіт;

• методичні рекомендації для студентів з написання курсових, дипломних і магістерських робіт.

2. Навчально-методичні комплекси дисциплін (нмкд):

• робоча навчальна програма;

• підручник, навчальний посібник (з грифом Мінвузу, без грифу), конспект лекцій;

• інструктивно-методичні матеріали до семінарських і практичних занять (теми семінарських занять, збірники завдань, ситуаційні завдання, пакети для проведення ділових ігор та інші;

• методичні вказівки до лабораторних робіт;

• методичні вказівки і тематика курсового проекту (роботи);

• методичні рекомендації до самостійної роботи студентів (СРС), опрацювання фахової літератури і теми індивідуальних завдань;

• пакет візуального супроводження дисципліни;

• тести;

• екзаменаційні питання і завдання;

• питання і завдання для контрольних робіт та індивідуальних творчих завдань;

• питання і завдання для модульних контролів з дисципліни.

3. Комплекс методичних посібників і конспектів лекцій.

4. Фонд наукової та навчальної літератури, фахових періодичних видань, нормативних матеріалів.

5. Карта методичного забезпечення спеціальності і дисциплін.

6. Пакети прикладних програм для використання у навчальному процесі.

7. Фонди електронної бібліотеки.

3. Модель навчально-методичного комплексу дисципліни

Згідно із Законами України „Про вищу освіту” від 17.01.2002 № 2984-ІІІ та „Про внесення змін до Закону України „Про вищу освіту” щодо питань студентського самоврядування” від 19.01.2010 № 1798-VI, навчально-методичний комплекс складається з 15 структурних розділів (елементів):

1. навчальна типова програма дисципліни;

2. робоча навчальна програма дисципліни;

3. програма навчальної, виробничої і переддипломної практики;

4. плани лекційних та семінарських (практичних, лабораторних занять);

5. навчальні-наочні посібники, технічні засоби навчання тощо;

6. конспект лекцій з дисципліни;

7. комплекс контрольних робіт (ККР) для визначення залишкових знань з дисципліни, завдань для обов’язкових контрольних робіт;

8. методичні матеріали до семінарських, практичних і лабораторних занять;

9. методичні вказівки щодо виконання курсових, дипломних і магістерських робіт;

10. завдання до семінарських, практичних і лабораторних занять, контрольні залікові завдання;

11. питання до екзаменаційних білетів, екзаменаційні білети;

12. методичні рекомендації та розробки викладача з дисципліни;

13. методичні матеріали, що забезпечують самостійну роботу студентів в умовах КМСОНП;

14. методичні матеріали щодо виконання контрольних робіт для заочної форми навчання;

15. методичні матеріали з модульного контролю знань студентів та критерії їх оцінювання.

Модель навчально-методичного комплексу дисципліни в умовах Болонської системи представлено на рис. 1 .

194

Теми і плани лекцій

Теми і плани семінарських занять

Методичні вказівки, контрольні завдання для студентів заочної форми навчання

Перелік законодавчих та нормативних актів

Інструктивно-методичні матеріали до самостійної роботи

Інструктивно-методичні матеріали до роботи з тестами, питаннями

Зміст завдань модульного контролю знань (питання поточного контролю, тести)

Інструктивно-методичні матеріали з підготовки до іспитів

Контрольні питання до іспиту (заліку)

Інструктивно-методичні матеріали щодо виконання та захисту курсових та кваліфікаційних робіт

Тематика курсових та кваліфікаційних робіт

Матеріали з модульного контролю представлені:

• системою оцінювання знань з дисципліни за 100-бальною шкалою;

• критерії оцінювання знань (стисла характеристика обсягу і якості знань, умінь і навичок, які дозволяють студенту отримати певну кількість балів відповідно до 100-бальної шкали оцінювання);

• зразки типових завдань поточного, проміжного та підсумкового модульного контролю знань студентів;

• перелік питань, що виносяться на залік або іспит;

• приклади типових завдань, що виносяться на іспит;

• зразок екзаменаційного білета;

• зразок змісту індивідуального творчого завдання (ІТЗ);

• завдання для поточного та проміжного і підсумкового контролю знань студентів заочної та дистанційної форми навчання.

Рис. 1. Модель навчально-методичного комплексу дисципліни в умовах Болонської системи [118]

4. Організація контролю знань студентів

Організація поточного, проміжного та підсумкового модульного контролю знань повинна включати виклад змісту та „технології” оцінювання знань студентів відповідно до специфіки спеціальності, а саме – перелік різних видів навчальних робіт, що зобов’язаний виконати студент під час проведення поточного контролю, модульні завдання, питання до заліку, зміст екзаменаційних завдань, критерії їх оцінювання.

Зазначені матеріали повинні бути представлені:

• системою оцінювання знань з дисципліни за 100-бальною шкалою;

• критерії оцінювання знань (стисла характеристика обсягу і якості знань, умінь і навичок, які дозволяють студенту отримати певну кількість балів відповідно до 100-бальної шкали оцінювання);

• зразки типових завдань поточного, проміжного та підсумкового модульного контролю знань студентів;

• перелік питань, що виносяться на залік або іспит;

• приклади типових завдань, що виносяться на іспит;

• зразок екзаменаційного білета;

• зразок змісту індивідуального творчого завдання (ІТЗ);

завдання для поточного та проміжного і підсумкового контролю знань студентів заочної та дистанційної форм навчання.

Таким чином, можно зробити висновок, що науково-методичне забезпечення вищої освіти в Україні здійснюється під постійним контролем Міністерства освіти і науки України, а також під контролем науково-методичних управлінь ВНЗ України, які приділяють важливу увагу якості навчально-методичних комплексів спеціальності та дисциплін. В умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу ВНЗ приділяють велику увагу науково-методичному забезпеченню, самостійній роботі студентів, які навчаються за спеціальністю 6.030.508 „Фінанси і кредит”, і як майбутні фахівці повинні на основі фундаментальних знань самостійно вивчати та засвоювати необхідні прикладні науки, оволодіння якими пов’язане з потребами народно-господарського комплексу держави.

Завдання і форми модульного контролю знань студентів

а) складання глосарію:

• Науково-методичне забезпечення вищої фінансово-економічної освіти – це...

• Науково-методичні комплекси фінансово-економічних дисциплін – це...

• Ступенева система підготовки фінансистів і банкірів – це...

• Способи оптимізації структури спеціальностей та спеціалізацій – це...

• Оптимізація мережі вищих навчальних закладів України – це...

• Конкурентоспроможність випускників – це...

• Система управління якістю фінансово-економічної освіти – це...

• Відкритість та публічність діяльності вищих навчальних закладів(ВНЗ), що готують фахівців з фінансів та кредиту – це...

• Стандартизація вищої фінансово-економічної освіти – це...

• Сучасні тенденції розвитку фінансово-економічної освіти – це...

• Інформація фінансово-економічної освіти – це...

• Інноваційність фінансово-економічної освіти – це...

• Диверсифікація фінансово-економічної освіти – це...

• Випереджуваність у сфері фінансово-економічної освіти – це...

• Модернізація вищої освіти – це...

• ОПП – це...

• ОКХ – це...

• Шляхи підвищення якості фінансово-економічної освіти – це...

• Європейська зона вищої освіти – це...

• Проблемний семінар – це...

• Рольові ігри – це...

• Семінари-дискусії – це...

• Сучасні технології дистанційного навчання – це..

• Пакети прикладних програм – це...

б) питання для модульного контролю знань студентів:

1. Що таке науково-методичне забезпечення навчального процесу в умовах КМСОНП?

2. Які функції виконує кафедра з науково-методичного забезпечення навчального процесу?

3. Які видання є методичною літературою?

4. Що таке електронний підручник?

5. Які дисципліни Ви вивчаєте і яку методичну літературу Ви використовуєте під час підготовки до занять?

6. Що Ви маєте на увазі під науковим забезпеченням навчального процесу?

7. Яку роль відіграють державні і галузеві стнадарти в організації науково-методичного забезпечення навчального процесу?

в) складання логіко-структурних схем:

Складіть логіко-структурну схему: Структура науково-методичного управління Донецького національного університету.

г) завдання для самостійної роботи студентів:

На основі використання інформації, викладеної на сайті МОНУ "Презентація Додатка до диплома європейського зразка" підготуйте та зробіть презентацію диплома "Diploma Supplement".

д) тести:

1. Метою науково – методичного забезпечення вищої фінансово – економічної освіти в Україні є:

а) сприяння самостійній роботі студента (СРС) із засвоєння знань, умінь і навичок;

б) обґрунтування організаційно – економічного механізму функціонування сфери вищої фінансово – економічної освіти України;

в) гармонійний розвиток особистості;

г) систематизація інформаційних ресурсів.

2. Які з наведених завдань не належать до завдань розвитку науково – методичного забезпечення вищої фінансово – економічної освіти в Україні:

а) створення інформаційного банку даних;

б) формування комплексу навчально – методичних матеріалів для викладання загальноекономічних та професійних фінансових дисциплін;

в) вирішення ресурсо-екологічних проблем;

г) контроль за якістю освіти та вдосконалення майстерності викладання економічних та фінансових дисциплін у вищих навчальних закладах.

3. Що включає науково – методичне забезпечення:

а) державні стандарти освіти;

б) навчальні плани і програми;

в) підручники і навчальні посібники;

г) усі відповіді правильні.

4. До державних складових навчально – методичного забезпечення вищої фінансово – економічної освіти в Україні не відноситься:

а) державні стандарти освіти;

б) підручники і навчальні посібники з грифом Міністерства освіти;

в) навчальні програми з усіх нормативних навчальних дисциплін;

г) навчальні посібники без грифу Міністерства освіти.

5. До складових навчально – методичного забезпечення, які розробляються вищим навчальним закладом відносяться:

а) робочі навчальні плани та програми;

б) навчальні посібники без грифу Міністерства освіти;

в) контрольні завдання до семінарських, практичних і лабораторних занять;

г) усі відповіді правильні.

6. Розробка навчально – методичної документації, наскрізних програм навчання, підручників, навчальних посібників та іншого навчально – методичного забезпечення – це:

а) мета вищої фінансово – економічної освіти;

б) стратегія вищої фінансово – економічної освіти;

в) напрямки стандартизації вищої фінансово – економічної освіти;

г) інформатизаційний принцип стандартизації вищої фінансово – економічної освіти.

7. До шляхів підвищення якості вищої фінансово – економічної освіти в Україні не відноситься:

а) узгодженність чинної нормативно-правової бази України в галузі вищої освіти з Європейськими стандартами;

б) поглиблення інтеграційних процесів, розвиток партнерства і співпраці в галузі освіти;

б) впровадження сучасних інформаційних технологій;

г) зниження рівня якості підготовки кандидатів і докторів наук у ВНЗ.

8. Активними методами навчання, що використовуються під час підготовки економістів і фінансистів у ВНЗ України, є:

а) ділові і рольові ігри;

б) семінари-дискусії;

в) колоквіуми та ситуаційні вправи;

г) усі відповіді правильні.

9. До головних напрямків підвищення якості навчання шляхом упровадження у навчальний процес новітніх освітніх технологій та розвитку педагогічної майстерності не відноситься:

а) запровадження активних методів навчання;

б) розробка і впровадження сучасних технологій дистанційного навчання;

в)застосування програмно – технічних комплексів на базі комп’ютерної техніки;

г)не забезпечення студентів навчальними посібниками та підручниками.

10. Що не відноситься до системи діагностики:

а) організація національних конкурсів якості знань;

б) система поєднання поточного та підсумкового контролю знань;

в) запровадження методики складання іспитів за допомогою комплексних екзаменаційних білетів;

г) формування ненаукового мислення у студента.

11. До навчально-методичного забезпечення в Україні відноситься розробка:

а) навчально – методичної документації;

б) наскрізних програм навчання;

в) підручників та навчальних посібників;

г) усі відповіді правильні.

Тема 12. Сфери професійної діяльності фахівців з фінансів, грошового обігу та кредиту

План

1. Сфери професійної діяльності майбутніх фахівців з фінансів і кредиту.

2. Посади, які мають право займати фахівці зі спеціальності „Фінанси і кредит”.

3. Завдання, функції, права та обов’язки:

3.1. Міністерства фінансів України.

3.2. Державного казначейства України.

3.3. Рахункової палати України.

3.4. Державної контрольно-ревізійної служби України.

3.5. Державної податкової адміністрації України.

3.6. Національного банку України.

3.7. Пенсійного фонду України.

Література [2, 3, 4, 373, 118, 134]

1. Сфери професійної діяльності майбутніх фахівців з фінансів і кредиту

Професійна підготовка керівника в сфері фінансів і банківської справи повинна обов'язково містити в собі вивчення таких дисциплін, як Університетська освіта; Фінанси; Гроші, кредит, банки; Банківські операції; Фінанси підприємств; Бюджетна система; Податкова система; Страхування; Місцеві фінанси; Бюджетний менеджмент; Податковий менеджмент тощо. У сучасних умовах усе більшої ваги набуває курс "Основи системного підходу до розгляду складних соціально-економічних систем". Цей курс враховує, що всі системи, які оточують людину та наповнюють навколишній світ, мають певну подібність. Сфери майбутньої професійної діяльності фахівців які одержали вищу освіту зі спеціальності "Фінанси і кредит" наведено на рис. 1.

1. Державні та муніципальні фінансові органи

2. Фінансові служби підприємств

3. Банківські установи

4. Податкова служба

5. Страхові компанії

6. Фондові біржі

7. Пенсійні фонди

8. Контрольно-ревізійні управління

9. Державне казначейство

10. Інвестиційні компанії

11. Фінансові консалтингові компанії

12. Фінансові промислові групи

1. Університетська освіта

2. Фінанси

3. Гроші, кредит, банки

4. Банківські операції

5. Фінанси підприємств

6. Бюджетна система

7. Податкова система

8. Страхування

9. Місцеві фінанси

10. Бюджетний менеджмент

11. Податковий менеджмент

12. Фінансовий менеджмент

13. Інвестиції

14. Корпоративне управління

15. Управління фінансовими ризиками

16. Фінансові ризики

17. Фінансовий ринок

18. Фінансова санація

19. Національна економіка

20. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання

21. Ринок фінансових послуг

22. Фінансовий аналіз

23. Інформаційні системи і технології у фінансовій сфері

Рис. 1. Сфери професійної діяльності фахівців з фінансів, грошового обігу та кредиту та перелік дисциплін, які вивчають студенти

2. Посади, які мають право займати фахівці зі спеціальності „Фінанси і кредит”

Відповідно до освітньо-кваліфікаційної характеристики (ОКХ) та освітньо-професійної програми спеціальності 6.030508 „ Фінанси і кредит” посади, які мають право займати випускники ВНЗ України, які одержали дипломи бакалавра, спеціаліста і магістра з даної з зазначеної спеціальності приведено на рис.2. Всі випускники є економістами з фінансів і кредиту.

1. Бухгалтер

2. Бухгалтер-ревізор

3. Бухгалтер-експерт

4. Економіст

5. Економіст бухгалтерського обліку та аналізу фінансово-господарської діяльності

6. Економіст фінансової діяльності

7. Ділер (продавець цінних паперів)

8. Брокер (посередник) по цінним паперам

9. Маклер біржовий

10. Агент страховий

11. Інспектор з кадрів

12. Інспектор з інвентаризації

13. Інспектор-ревізор

14. Спеціаліст

15. Державний податковий інспектор

16. Інспектор з контролю цін

17. Податковий ревізор-інспектор

18. Інспектор з виплати пенсій

19. Інспектор з соціальної допомоги

20. Інспектор з експорту

21. Касир (на підприємствах, установах, організаціях)

22. Контролер-ревізор

23. Касир у банку

Економіст операційного відділу

• економіст з розрахункового обслуговування корпоративних клієнтів;

• економіст по прийому платежів до бюджету;

• економіст з розрахункового обслуговування приватних осіб;

Економіст по касовому обслуговуванню клієнтів:

• касир прибуткової каси банку;

• касир видаткової каси банку;

• касир вечірньої каси банку;

• касир каси перерахунку готівки

Економіст відділу банківських ресурсів:

• економіст по роботі з депозитами юридичних осіб;

• економіст по залученню вкладів населення;

• економіст з залучення міжбанківських позик;

• економіст з випуску боргових цінних паперів банку;

• економіст з перерозподілу ресурсів між установами банку;

Економіст відділу кредитування підприємств та фізичних осіб:

• економіст з короткострокового кредитування підприємств;

• економіст з довгострокового кредитування підприємств;

• економіст кредитного моніторингу;

• економіст по кредитуванню фізичних осіб;

• кредитний інспектор відділу

Економіст відділу цінних паперів:

• економіст по роботі з векселями;

• економіст по роботі з депозитними (ощадними) сертифікатами;

• економіст по роботі з корпоративними цінними паперами;

• економіст по роботі з державними цінними паперами;

Економіст валютного відділу:

- Економіст по введенню валютних юридичних осіб;

- Економіст по введенню валютних приватних осіб;

- економіст по переказу іноземної валюти за кордон;

- економіст з контролю за обов’язковим продажем валютних надходжень клієнтів

Економіст відділу трастових послуг:

• економіст з надання агентських послуг юридичним особам;

• економіст з виконання довірчих операцій фізичних осіб;

Викладач середніх навчальних закладів:

• викладач економічних дисциплін в загальноосвітніх школах;

• викладач економічних дисциплін в коледжах і ліцеях;

• викладач з економічних дисциплін в технікумі

Відповідно до внесених змін до Закону України „Про вищу освіту”, Наказу МОНУ № 1067 від 09.11.10 р. , Постанови КМУ від 27.08.10 р. № 787 на рівні Міністерства освіти і науки України і вищих навчальних закладів України на сучасному етапі проводиться значна робота щодо вдосконалення стандартів вищої освіти, які стосуються підготовки магістрів зі спеціальності „Фінанси і кредит”

Рис. 2. Посади, які мають право займати фахівці зі спеціальності „Фінанси і кредит”

3 205 . Завдання, функції, права та обов’язки:

3.1. Міністерства фінансів України.

• розроблення та проведення єдиної державної фінансової, бюджет­ної і податкової політики;

• здійснення разом з іншими органами виконавчої влади аналізу сучасної економічної та фінансової ситуації в Україні, а також пер­спектив її розвитку;

• розроблення стратегії щодо внутрішніх та зовнішніх позик держави і погашення та обслуговування державного боргу;

• розроблення проекту Державного бюджету України та прогнозних показників Зведеного бюджету України, забезпечення в установле­ному порядку виконання Державного бюджету України, контроль за дотриманням правил складання звіту про виконання Державного бюджету України та Зведеного бюджету України;

• забезпечення концентрації фінансових ресурсів за пріоритетними напрямами соціально-економічного розвитку України;

• забезпечення ефективного використання бюджетних коштів та здій­снення в межах своєї компетенції державного фінансового контролю;

• удосконалення методів фінансового і бюджетного планування, фі­нансування, а також звітності та системи контролю за витрачанням бюджетних коштів;

• розроблення і проведення державної політики у сфері виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного та напівдорогоцінного каміння;

• забезпечення впровадження єдиних методологічних засад бухгал­терського обліку та звітності.

• бере участь у розробленні прогнозних показників економічного і соціального розвитку України на поточний період та перспективу;

• розробляє проект Державного бюджету України, прогнозні по­казники Зведеного бюджету України, визначає порядок і строки подання центральними органами виконавчої влади, обласними та іншими радами, міськими державними адміністраціями матеріалів для підготовки проекту Державного бюджету України;

• подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо вдосконалення взаємовідносин між Державним бюджетом України та місцевими бюджетами;

• у межах своєї компетенції виконує Державний бюджет України, складає звіт про виконання Державного бюджету України і Зведеного бюджету України;

• удосконалює методи складання бюджету, порядок бюджетного фі­нансування, здійснює методичне керівництво у цій сфері;

• бере участь у підготовці загальнодержавних національних програм, забезпечує в установленому порядку їх цільове фінансування;

• бере участь у розробленні заходів, спрямованих на формування і реалізацію активної інвестиційної політики, розробленні

• державних інвестиційних програм і програм економічного розвитку України;

• координує діяльність центральних органів виконавчої влади, по­в'язану із забезпеченням своєчасного і повного надходження подат­ків, зборів (інших обов'язкових платежів) до Державного бюджету України та місцевих бюджетів;

• розробляє пропозиції щодо формування державної податкової по­літики, визначає порядок подання центральними та місцевими органами виконавчої влади необхідних матеріалів для проведен­ня аналізу ефективності діючої податкової системи та пропозицій щодо її удосконалення;

• прогнозує і моделює на поточний період та на перспективу податкові надходження до бюджету, готує пропозиції щодо ефективного розпо­ділу фінансових ресурсів для забезпечення державних витрат.

.

• в установленому порядку одержувати від головних розпорядників коштів державного та місцевих бюджетів, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, необхідні для складення проекту Державного бюджету України, прогнозних показників зведеного бюджету України та аналізу виконання бюджетів, що входять до складу бюджетної системи держави;

• в установленому порядку одержувати матеріали з питань надходження і використання коштів державних цільових фондів, їх кошториси та звіти;

• від центральних і місцевих органів виконавчої влади, розпорядників бюджетних коштів одержувати інформацію про здійснення внутрішнього фінансового контролю і внутрішнього аудиту;

• від центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій усіх форм власності дані, необхідні для здійснення контролю за ним і цільовим використанням бюджетних коштів;

• в установленому законодавством порядку від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

• щомісяця в установленому порядку від Голови КРУ звіти про проведення контрольних заходів;

• від органів місцевого самоврядування, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій одержувати інформацію про здійснені запозичення, в тому числі надходження від розміщення облігацій місцевих позик та надходжень від укладених договорів про отримання позик, кредитів, кредитних ліній у фінансових установах;

• від Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку одержувати інформацію про реєстрацію випуску облігацій місцевих позик та надходження від їх розміщення, а також про погашення;

• в установленому порядку від суб'єктів господарювання, яким надані ліцензії на провадження господарської діяльності, пов'язаної господарської діяльності, пов'язаної із випуском та проведенням лотерей, одержувати інформацію, необхідну для здійснення контролю за їх діяльністю;

• в установленому порядку одержувати від суб'єктів господарювання, які здійснюють операції з дорогоцінними металами, дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням, ювелірними виробами з них, інформацію, необхідну для здійснення контролю за їх діяльністю.

• спрямовувати та координувати під управлінням Кабінету Міністрів України діяльність Державного казначейства України, Головного контрольно-ревізійного управління України, Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю, Комітету України з монополії на виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів;

• організовувати виконання актів законодавства та здійснювати систематичний контроль за їх реалізацією;

• забезпечувати проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію завдань економічного та соціального розвитку України, здійснювати координацію діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади.

2. Державного казначейства України.

• організовує виконання Державного бюджету України і здійснює контроль за цим;

• здійснює управління наявними коштами Державного бюджету, у тому числі в іноземній валюті, коштами державних позабюджетних фондів та позабюджетними коштами установ і організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету;

• здійснює фінансування видатків Державного бюджету;

• веде облік касового виконання Державного бюджету, складає звітність про стан виконання Державного та Зведеного бюджетів;

• здійснює управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом відповідно до чинного законодавства;

• розподіляє між державним бюджетом та бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя відрахування від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;

• здійснює контроль за надходженням і використанням коштів державних позабюджетних фондів, позабюджетних коштів;

розробляє та затверджує нормативно-методичні документи з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів.

• організовує та здійснює виконання Державного бюджету, виходячи з принципу єдиного казначейського рахунку;

• здійснює керівництво територіальними органами Державного каз­начейства;

• веде зведені реєстри розпорядників коштів Державного бюджету України, державних цільових фондів, позабюджетних коштів та рахунків територіальних органів Державного казначейства в установах банків;

• здійснює управління доходами і видатками Державного бюджету проводить операції з наявними бюджетними коштами, в тому числі в іноземній валюті, в межах розпису доходів і видатків Державного бюджету;

• здійснює за дорученням Кабінету Міністрів України і Мінфіну опе­рації з іншими коштами, що перебувають у розпорядженні Уряду України;

• організовує та здійснює прогнозування і касове планування коштів Державного бюджету, визначає на основі чинного законодавства розміри їх поточного використання у межах затверджених на відпо­відний період видатків;

• доводить до головних розпорядників коштів і територіальних органів Державного казначейства обсяги асигнувань, що виділяються з Державного бюджету;

• організовує розподіл між державним бюджетом та бюджетами Авто­номної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя відраху­вань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України, а також перерахування місцевим бюджетам належних їм коштів від зазначених відрахувань;

• організовує та здійснює взаємні розрахунки між Державним бю­джетом та бюджетами Автономної Республіки Крим,

• веде зведений бухгалтерський облік руху коштів Державного бю­джету на рахунках Державного казначейства;

• організовує та здійснює збирання, зведення та аналіз фінансової звіт­ності про стан виконання Державного та Зведеного бюджетів, подає зазначену звітність Верховній Раді України, Уряду України та Мінфіну;

• здійснює разом з Національним банком України і Мінфіном управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом та проводить його обслуговування відповідно до чинного законодавства.

.

• відкривати в установах банків рахунки по доходах і видатках Дер­жавного бюджету;

• отримувати в банківській системі України на договірних засадах внутрішньорічний кредит у межах, встановлених законодавчим актом про Державний бюджет на відповідний рік для покриття тимчасових касових розривів Державного бюджету; проводити операції щодо розміщення державних цінних паперів, їх погашення і виплати до­ходу по них;

• проводити у міністерствах, інших центральних та місцевих органах державної виконавчої влади, на підприємствах, в установах, органі­заціях, установах банків незалежно від форм власності перевірки фінансово-бухгалтерських документів про зарахування, перера­хування і використання бюджетних коштів, а також одержувати і необхідні пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають у процесі перевірок;

• одержувати від установ банків відомості про стан поточних бюджет­них рахунків підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, які використовують кошти Державного бюджету та дер­жавних позабюджетних фондів і вимагати від посадових осіб усунення виявлених порушень установ­леного порядку виконання Державного бюджету;

• безспірно вилучати у центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств раніше надані в порядку фінансуван­ня кошти Державного бюджету, державних позабюджетних фондів у разі встановлення нецільового та неефективного їх використання;

• призупиняти проведення операцій за реєстраційними рахунками установ, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету, у разі порушення ними встановленого порядку використання бю­джетних та позабюджетних коштів.

• здійснення розподілу коштів між державним бюджетом, бюджетами АРК, областей, міст Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань та перерахуванням розподілених коштів за належністю;

• здійснення розрахунково-касового обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних з міжнародними фінансовими організаціями проектів через систему електронних платежів НБУ;

• ведення бази даних про зведеної мережі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, розподіл показників зведених кошторисів та зведених планів асигнувань.

3.3. Рахункової палати України.

• організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням ви­даткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів, за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням;

• контроль за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України; визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів;

• контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля; контроль за дотриманням законності щодо надання Україною позик та економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України;

• контроль за законністю та своєчасністю руху коштів Державного бюджету України та коштів позабюджетних фондів в установах Національного банку України та уповноважених банках;

• аналіз встановлених відхилень від показників Державного бюджету України та підготовка пропозицій щодо їх усунення, а також щодо вдосконалення бюджетного процесу в цілому;

• регулярне інформування Верховної Ради України, її комітетів про хід виконання Державного бюджету України та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій.

• здійснює контроль за виконанням законів України та прийнятих Верховною Радою України постанов, за виконанням Державного бюджету України, фінансуванням загальнодержавних програм в частині що стосується використання коштів Державного бюджету України;

• здійснює за дорученням Верховної Ради України контроль за вико­нанням Державного бюджету України за поквартальним розподілом доходів і видатків відповідно до показників цього бюджету, в тому числі видатків по обслуговуванню внутрішнього і зовнішнього бор­гу України, витрачанням коштів цільових фондів;

• перевіряє за дорученням комітетів Верховної Ради України викорис­тання за призначенням органами виконавчої влади коштів загаль­нодержавних цільових фондів та коштів позабюджетних фондів і подає за наслідками перевірки Верховній Раді України висновки щодо можливостей скорочення видатків по кожному фонду окремо та доцільності спрямування вилучених коштів на фінансування ін­ших видатків Державного бюджету України;

• контролює ефективність управління коштами Державного бюджету Державним казначейством України, законність і своєчасність руху коштів Державного бюджету, в тому числі коштів загальнодержав­них цільових фондів у Національному банку України, уповноваже­них банках та кредитних установах України;

• надає консультації органам і посадовим особам, які обираються, затверджуються або призначаються Верховною Радою України, з питань витрачання коштів Державного бюджету України. В ході проведення перевірок і аналізу стану економіки розробляє заходи з вишукування можливостей і нових джерел залучення додаткових надходжень до Державного бюджету і вносить відповідні пропозиції Міністерству фінансів України;

• здійснює за дорученням Верховної Ради України, комітетів Верхов­ної Ради України контрольні функції щодо фінансування загально­державних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля та інших програм, що затверджуються Верховною Радою України;

• контролює інвестиційну діяльність органів виконавчої влади, пере­віряє законність та ефективність використання фінансових ресур­сів, що виділяються з Державного бюджету України на виконання загальнодержавних програм.

.

• здійснювати експертно-аналітичні, інформаційні та інші види діяль­ності, що забезпечують контроль за використанням коштів загаль­нодержавних цільових фондів, коштів позабюджетних фондів, за цільовим використанням фінансово-кредитних і валютних ресурсів під час здійснення загальнодержавних програм;

• проводити фінансові перевірки, ревізії в апараті Верховної Ради України, органах виконавчої влади, НБУ, ФДМУ, інших підзвітних Верховній Раді органах, а також на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності;

• перевіряти в органах і на об'єктах грошові документи, бухгалтерські книги, звіти, плани, кошториси витрат та інші документи щодо фінансово-господарської діяльності, а також здійснювати перевірку касових операцій з готівкою та цінними паперами, матеріальних цін­ностей, а також перевірку їх обліку, зберігання і витрачання;

• отримувати від керівників установ, організацій, що перевіряються, всю необхідну документацію, інформацію про фінансово-господарську діяльність;

• отримувати від НБУ, уповноважених банків та інших кредитних установ необхідні відомості про здійснювані ними операції та стан рахунків установ та організацій, що перевіряються; від інших під­приємств і організацій - довідки, копії документів по операціях ї рахунках цих підприємств та організацій;

• організовувати і проводити оперативний контроль за використан­ням коштів Держбюджету за звітний період;

• проводити комплексні ревізії і тематичні перевірки по окремих розді­лах і статтях Держбюджету, в тому числі бюджетів цільових фондів;

• проводити експертизу проектів Державного бюджету України, а та­кож проектів законів та інших нормативних актів, міжнародних до­говорів України, загальнодержавних програм та інших документів, що стосуються питань Державного бюджету і фінансів України;

• здійснювати аналіз і дослідження порушень і відхилень бюджетного процесу, підготовку і внесення до Верховної Ради пропозицій щодо їх усунення, а також удосконалення бюджетного законодавства в цілому;

• готувати і подавати висновки до Верховної Ради та її комітетів щодо виконання Держбюджету, в тому числі доходів і видатків загально­державних цільових фондів, фінансування загальнодержавних про­грам за звітний рік;

• направляти матеріали перевірок, ревізій та обстежень Кабміну, відпо­відним центральним органам виконавчої влади, НБУ, ФДМУ, підприєм­ствам, організаціям для розгляду і вжиття необхідних заходів;

• порушувати перед Верховною Радою, Президентом України, а також органами виконавчої влади клопотання про притягнення до відпо­відальності посадових осіб, винних у порушенні законодавства, за­вданні матеріальної шкоди державі;

• щорічно не пізніше 1 грудня подавати ВРУ загальний письмовий звіт про результати виконання її доручень, проведених перевірок, ревізій та обстежень, а також про витрати на цю діяльність;

• щоквартально подавати ВРУ оперативний звіт про хід виконання Держбюджету України;

• направляти за результатами проведених заходів органам виконавчої влади, керівникам об'єктів, що перевіряються постанови та висновки для усунення виявлених порушень;

• негайно передавати матеріали перевірок або ревізій до правоохоронних органів у разі виявлення фактів корупції та інших правопорушень;

• проводити експертизу і давати висновки з приводу заходів, зазначених у ст. 27 Закону України «Про Рахункову палату України».

3.4. Державної контрольно-ревізійної служби України.

• проведення на підконтрольних установах ревізії фінансово-господарської діяльності, використання і зберігання фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильності визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, стану і достовірності бухгалтерського обліку та фінансової звітності;

• здійснення державного фінансового аудиту виконання державних (бюджетних) програм, діяльності бюджетних установ, суб'єктів господарювання державного сектора економіки та інших суб'єктів господарювання;

• розгляд листів, заяв і скарг громадян про факти порушення законодавства з фінансових питань;

• здійснення контролю за усуненням недоліків і порушень, за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, за станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в мі­ністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів;

• розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і по­рушень та запобігання їм у подальшому.

.

• організовують роботу контрольно-ревізійних підрозділів по прове­денню ревізій і перевірок, узагальнюють їх наслідки;

• проводять ревізії та перевірки фінансової діяльності, стану збе­реження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах та інших органах державної виконавчої влади, в державних фондах, в бю­джетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з Державного бюджету та з державних валютних фондів;

• проводять ревізії та перевірки правильності витрачання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном і фінансуються за рахунок державного бюджету;

• проводять ревізії та перевірки повноти оприбуткування, правиль­ності витрачання і збереження валютних коштів;

• здійснюють контроль за усуненням недоліків і порушень, виявлених попередніми ревізіями та перевірками;

• розробляють інструктивні та інші нормативні акти про проведення ревізій і перевірок;

• здійснюють методичне керівництво і контроль за діяльністю підпо­рядкованих контрольно-ревізійних підрозділів, узагальнюють до­свід проведення ревізій та перевірок і поширюють його серед контрольно-ревізійних служб, розробляють пропозиції щодо удосконалення контролю.

• ревізувати і перевіряти грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і ви­трачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, си­ровини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо);

• безперешкодно обстежувати склади, сховища, виробничі та інші приміщення для з'ясування питань, пов'язаних з ревізією або пе­ревіркою; зупиняти видаткові операції за рахунками у банках та інших фінансових установах у випадках, коли керівництво об'єкта, на якому необхідно провести ревізію або перевірку, перешкоджає працівнику Державної контрольно-ревізійної служби виконувати свої обов'язки;

• залучати на договірних засадах кваліфікованих фахівців для прове­дення контрольних обмірів будівельних, монтажних, ремонтних та інших робіт, контрольних запусків сировини і матеріалів у виробни­цтво, контрольних аналізів сировини, матеріалів і готової продукції, інших перевірок з оплатою за рахунок спеціально передбачених на цю мету коштів;

• вимагати від керівників об'єктів, що ревізуються або перевіряються, проведення інвентаризацій основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і розрахунків, у необхідних випадках опечатувати каси та касові приміщення, склади, архіви, а при вияв­ленні підробок, інших зловживань вилучати необхідні документи на строк до закінчення ревізії або перевірки, залишаючи у справах акт вилучення та копії або реєстри вилучених документів;

• одержувати від НБУ та його установ, банків та інших кредитних уста­нов необхідні відомості, копії документів, довідки про банківські операції та залишки коштів на рахунках об'єктів, що ревізуються або перевіряються, а від інших підприємств і організацій, в тому числі недержавних форм власності, - довідки і копії документів про опера­ції та розрахунки з підприємствами, установами, організаціями, що ревізуються або перевіряються. Одержання від банків інформації, що становить банківську таємницю, здійснюється у порядку та обсязі, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність»;

• одержувати від службових і матеріально відповідальних осіб об'єктів, що ревізуються або перевіряються, письмові пояснення з питань, які виникають у ході ревізій і перевірок;

• пред'являти службовим особам вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання дер­жавної власності та фінансів, вилучати до бюджету виявлені ревізіями або перевірками приховані і занижені валютні та інші платежі ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства;

• стягувати у дохід держави кошти, одержані міністерствами, відомствами, державними комітетами, державними фондами, підприємствами установами та організаціями за незаконними угодами, без встановлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства

• службові особи державних контрольно-ревізійних служб зобов'язані суворо дотримуватися Конституції, законів України, інші нормативні акти, права та інтереси громадян, підприємств, установ, організацій, що охороняються законом;

• працівники державної контрольно-ревізійної служби зобов'язані у випадках виявлення зловживань і порушень чинного законодавства передавати правоохоронним органам матеріали ревізій, а також повідомляти про виявлені порушення державним органам;

• при вилученні документів у зв'язку з їх підробкою зобов'язані негайно повідомити про це правоохоронним органам;

• зобов'язані дотримуватися комерційну і службову таємницю.

3.5. Державної податкової адміністрації України.

• здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів) а також неподаткових доходів, установлених законодавством;

• внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;

• прийняття нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

• формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб;

• роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;

• запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним за коном до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

• контрольні:

• за додержанням законодавства про податки, інші платежі, валютні операції, порядку розрахунків із споживачами з використанням електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем товарно-касових книг, лімітів готівки в касах та за її використанням для розрахунків за товари, роботи, послуги;

• за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприєм­ницької діяльності та ліцензій, патентів, інших спеціальних дозволів на здійснення окремих видів підприємницької діяльності;

• за додержанням виконавчими комітетами сільських і селищних рад порядку прийняття і обліку податків, інших платежів від платників податків, за своєчасністю і повнотою перерахування цих сум до бю­джету;

• за своєчасним поданням платниками податків бухгалтерських зві­тів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших доку­ментів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, за до­стовірністю цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів;

• проводить перевірку фактів приховування і заниження сум подат­ків, інших платежів;

• подає до господарських судів позови до підприємств, установ, ор­ганізацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в дохід держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільо­вими фондами за рахунок їх майна (базова ланка);

• облікові:

• здійснює облік платників податків, інших платежів;

• виявляє і веде облік надходжень податків, інших платежів;

• здійснює реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; надає фізичним особам картку з ідентифіка­ційним номером;

• веде Єдиний банк даних про платників податків - юридичних осіб;

• здійснює облік векселів, що видаються суб'єктами підприємницької діяльності при здійсненні операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах, та щомісяця подає інформацію про це місцевим органам державної статистики; здійснює контроль за погашенням векселів; видає суб'єктам підприємницької діяльності дозволи на відстрочення оплати (погашення) векселів зазначених операцій (базова ланка); нормотворчі, інформаційні методологічні:

• застосування фінансових санкцій до суб'єктів підприємницької діяльності за порушення законодавства про виробництво й обіг спирту етилового, коньячного, плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів;

• здійснення заходів по вилученню та знищенню або передачі на промислову переробку алкогольних напоїв, знищенню тютюнових виробів, що були незаконно вироблені чи зна­ходились у незаконному обігу;

• забезпечує виготовлення марок акцизного збору, їх зберігання, продаж та організовує роботу, пов'язану зі здійсненням контролю за наявністю цих марок на пляшках (упаковках) алкогольних напо­їв і на пачках (упаковках) тютюнових виробів під час їх транспор­тування, зберігання і реалізації.

.

• здійснювати на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та у громадян перевірку грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, товарно-касо­вих книг, показників електронних контрольно-касових апаратів і комп'ютерних систем, що застосовуються для розрахунків за готівку зі споживачами, та інших документів незалежно від способу подання інформації (включаючи комп'ютерний), пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів, наявності свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, спеціальних до­зволів (ліцензій, патентів тощо) на її здійснення, а також одержу­вати від посадових осіб і громадян у письмовій формі пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час перевірок; пере­віряти у посадових осіб, громадян документи, що посвідчують особу, під час проведення перевірок з питань оподаткування; викликати посадових осіб, громадян для пояснень щодо джерел отримання до­ходів, обчислення і сплати податків, інших платежів, а також про­водити перевірки достовірності інформації, одержаної для внесення

• до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;

• одержувати безоплатно від підприємств, установ, організацій, вклю­чаючи Національний банк України та його установи, комерційні бан­ки та інші фінансово-кредитні установи (у порядку, передбаченому законодавством для розкриття банківської таємниці), від громадян - суб'єктів підприємницької діяльності довідки, копії документів про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки під­приємств, установ і організацій незалежно від форм власності та громадян про поточні та вкладні (депозитні) рахунки, інформацію про наявність та обіг коштів на цих рахунках, у тому числі про не надходження у встановлені терміни валютної виручки від суб'єктів підприємницької діяльності;

• входити в будь-які інформаційні системи, зокрема комп'ютерні, визначення об'єкта оподаткування;

• одержувати безоплатно необхідні відомості для формування інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів від підприємств незалежно від форм власності, включаючи комерційні банки, про суми дохо виплачених фізичним особам, і утриманих з них податків, від органів, уповноважених проводити державну реєстрацію;

• видавати спеціальні дозволи (ліцензії, патенти тощо) на здійснення деяких видів підприємницької діяльності;

• одержувати безоплатно від митних органів щомісяця звітні дані про ввезення на митну територію України імпортних товарів справляння при цьому мита, інших платежів та інформацію про експортно-імпортні операції, що здійснюють резиденти і нерезидент від органів статистики - дані, необхідні для використання їх у проведенні аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств установ, організацій всіх форм власності;

• вимагати усунення виявлених порушень податкового законодавства і законодавства про підприємницьку діяльність, контролювати їх ви конання.

• дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій;

• забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій;

• повною мірою використовувати надані їм права;

• за невиконання або неналежне виконання посадовими особами органів державної податкової служби своїх обов'язків вони притягаються до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та матеріальної відповідальності згідно з чинним законодавством;

• збитки, завдані неправомірними діями посадових осіб органів державної податкової служби, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету;

• посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати комерційної та службової таємниці.

3.6. Національного банку України.

1) розробляє Основні засади грошово-кредитної політики, публікує їх в офіційних виданнях та подає щорічно до 15 вересня до Верховної Ради України для інформування;

2) здійснює контроль за проведенням грошово-кредитної політики;

3) здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї;

4) затверджує Регламент Ради Національного банку України;

5) подає до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України щорічно до 1 квітня відомості про частину прогнозованого прибутку до розподілу поточного року, яка підлягатиме перерахуванню до Державного бюджету України, для включення до проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік;

6) затверджує щорічно до 15 вересня кошторис доходів та витрат Національного банку на наступний рік і подає до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України відомості про частину прогнозованого на

наступний рік прибутку до розподілу, яка підлягатиме перерахуванню до Державного бюджету України;

7) приймає рішення про збільшення розміру статутного капіталу Національного банку;

8) затверджує річний план проведення аудиторських перевірок структурних підрозділів Національного банку;

9) визначає до 1 листопада звітного року аудиторську фірму, яка має досвід у проведенні аудиту за міжнародними стандартами аудиту, для проведення аудиту фінансової звітності Національного банку;

10) розглядає аудиторський висновок та затверджує до 30 квітня наступного за звітним року річну фінансову звітність Національного банку, звіт про виконання кошторису доходів та витрат Національного банку та розподіл прибутку до розподілу за звітний рік, публікує затверджену Радою Національного банку річну фінансову звітність Національного банку на офіційному сайті Національного банку.

.

Основна функція:

Згідно зі статтею 99 Конституції України, прийнятою в 1996 році, основною функцією центрального банку держави - Національного банку України - є забезпечення стабільності грошової одиниці - гривні.

Інші функції:

• відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

• монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

• виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

• встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

• організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

• визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

• визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

• здійснює банківське регулювання та нагляд;

• веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

• веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем.

1. бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

2. визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;

3. здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

Правління Національного банку:

1) приймає рішення:

• щодо надання пропозицій Раді Національного банку стосовно розроблення Основних засад грошово-кредитної політики;

• щодо економічних засобів та монетарних методів для реалізації Основних засад грошово-кредитної політики;

• щодо організації системи рефінансування;

• щодо визначення та здійснення валютно-курсової політики, валютного регулювання та управління золотовалютними резервами;

• щодо функціонування платіжних систем та організації розрахунків;

• про емісію валюти України та вилучення з обігу банкнот і монет;

• про встановлення та зміну облікової та інших процентних ставок Національного банку;

• про диверсифікацію активів Національного банку та їх ліквідності;

• щодо лімітів позабалансових зобов'язань Національного банку;

• про формування резервів та покриття фінансових ризиків Національного банку;

• щодо мінімального розміру золотовалютних резервів Національного банку;

• про встановлення лімітів операцій на відкритому ринку, які здійснює Національний банк;

• про перелік цінних паперів та інших цінностей, придатних для забезпечення кредитів Національного банку;

• про умови допуску іноземного капіталу до банківської системи України;

• про встановлення економічних нормативів для банків;

• про розмір та порядок формування обов'язкових резервів для банків;

2) подає на затвердження Раді Національного банку річний звіт Національного банку, проект кошторису доходів та витрат на наступний рік та інші документи і рішення відповідно до статті 9 цього Закону; надає на вимогу Ради Національного банку для інформування бухгалтерські, статистичні та інші необхідні для виконання її завдань відомості щодо діяльності Національного

банку та банківської системи України;

3) визначає організаційні основи та структуру Національного банку,

затверджує положення про структурні підрозділи та установи Національного банку, статути його підприємств, порядок призначення керівників підрозділів, підприємств та установ;

4) затверджує штатний розпис Національного банку та форми оплати праці;

5) розробляє та подає на затвердження Раді Національного банку методику визначення заробітної плати Голови Національного банку та його заступників;

6) установлює порядок надання банківських ліцензій банкам, інших ліцензій юридичним особам на здійснення окремих банківських операцій, а також інших ліцензій та дозволів у випадках, передбачених законом.

• дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій;

• забезпечувати виконання своїх функцій;

• повною мірою використовувати надані їм права;

• за невиконання або неналежне виконання посадовими особами своїх обов'язків, такі особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та матеріальної відповідальності згідно з чинним законодавством;

• збитки, завдані неправомірними діями посадових осіб, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету;

• посадові особи зобов'язані дотримувати комерційної та службової таємниці.

3.7. Пенсійного фонду України.

• участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування;

• забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, що здійснюються з коштів Пенсійного фонду України;

• ефективне використання коштів Пенсійного фонду України, здійснення в межах своєї компетенції контрольних функцій, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів Пенсійного фонду України.

• бере у межах своєї компетенції участь у розробленні прогнозних показників економічного і соціального розвитку України та проекту Державного бюджету України;

• планує доходи та видатки Пенсійного фонду України, розробляє проект бюджету Пенсійного фонду України та подає його в установленому порядку на затвердження Кабінету Міністрів України, складає звіт про виконання бюджету Пенсійного фонду України;

• прогнозує і моделює надходження коштів до бюджету Пенсійного фонду України та ефективний розподіл фінансових ресурсів Пенсійного фонду України для забезпечення соціальних виплат;

• розробляє і в установленому порядку подає пропозиції щодо встановлення або зміни ставок страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

• організовує, координує та контролює роботу органів Пенсійного фонду України щодо:

• забезпечення додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про пенсійне забезпечення;

• повного та своєчасного обліку платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

• забезпечення збирання та акумулювання страхових внесків, інших надходжень до бюджету Пенсійного фонду України відповідно до законодавств;

• стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не сплачених сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

• призначення і виплати пенсій.

• забезпечення повного та своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, що здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України;

• проведення перевірок правильності сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, призначення та виплати пенсій, інших виплат, що фінансуються за рахунок коштів Пенсійного фонду України;

• обліку коштів Пенсійного фонду України, ведення статистичної та бухгалтерської звітності;

• здійснює в межах своїх повноважень контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України;

• здійснює перерозподіл коштів Пенсійного фонду України між регіонами з метою забезпечення фінансування виплати пенсій, інших виплат, що фінансуються за рахунок його коштів;

• організовує та забезпечує персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, забезпечує автоматизовану обробку інформації у системі Пенсійного фонду України;

• здійснює відповідно до законодавства та міжнародних договорів України переказування пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які постійно проживають в Україні.

.

• отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ним функцій, передбачених законодавством;

• проводити планові, а також у передбачених законодавством випадках позапланові перевірки на будь-яких підприємствах, в установах, організаціях та у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів, пов'язаних із нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (у тому числі письмові) з питань, що виникають під час таких перевірок;

• вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій і фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності усунення виявлених порушень законодавства про порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, здійснення фінансових операцій з коштами Пенсійного фонду України та порядок їх використання;

• вилучати в установленому законодавством порядку у підприємств, установ, організацій і фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності документи, що підтверджують приховування (заниження) розміру заробітної плати (доходу) та інших виплат, на які нараховуються страхові внески, або порушення порядку використання коштів Пенсійного фонду України;

• порушувати відповідно до законодавства справу про банкрутство підприємства, установи, організації або вносити пропозиції щодо скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності в разі систематичної несплати ними страхових внесків;

• застосовувати фінансові санкції, передбачені законом;

• стягувати з платників страхових внесків несплачені суми страхових внесків;

• порушувати в установленому законом порядку питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

• укладати договори про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

• одержувати кредити в установах банків;

• здійснювати інші права, передбачені законодавством.

• до 1 квітня наступного за звітним періодом року складати річний звіт про виконання бюджету Пенсійного фонду, подавати його правлінню Пенсійного фонду і Наглядовій раді Пенсійного фонду, а після його затвердження - офіційно оприлюднювати;

• щорічно до 1 серпня складати проект бюджету Пенсійного фонду на наступний рік та подавати його на затвердження правлінню пенсійного фонду;

• здійснювати функції щодо призначення (перерахунку), забезпечення своєчасного та в повному обсязі фінансування і виплати пенсій та надання соціальних послуг;

• здійснювати адміністративне управління Накопичувальним фондом;

• здійснювати матеріально-технічне забезпечення роботи правління Пенсійного фонду і Наглядової ради Пенсійного фонду;

• здійснювати в межах своєї компетенції контроль за дотриманням страхувальниками та застрахованими особами вимог закону;

• здійснювати підготовку та офіційне оприлюднення щорічних актуарних розрахунків фінансового стану системи загально-обов’язкового державного пенсійного страхування;

• забезпечувати організацію і своєчасне внесення відомостей про страхувальників і застрахованих осіб до системи персоніфікованого обліку;

• здійснювати контроль за достовірністю поданих страхувальниками і застрахованими особами відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку.

З авдання і форми модульного контролю знань студентів

а) складання глосарію:

• Верховна Рада України - це...

• Кабінет Міністрів України - це...

• Рахункова Палата України - це...

• Міністерство фінансів України - це...

• Національний банк України - це...

• Комерційні банки - це...

• Державна податкова адміністрація - це...

• Контрольно-ревізійна служба України - це...

• Державне казначейство України - це...

• Міністерство праці і соціальної політики України - це...

• Пенсійний фонд України - це...

• Фонд загальнообов’язкового соціального страхування у разі безробіття - це...

• Фонд загальнообов’язкового соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійного захворювання - це...

• Страхові кампанії - це...

• Місцеві органи влади - це...

• Аудиторська палата - це...

• Державна Комісія з цінних паперів та фондового ринку - це...

• Фінансові відділи підприємств - це...

• Фонд державного майна - це...

• Інвестиційні компанії - це...

• Вищі навчальні заклади - це...

• Галузеві міністерства і відомства - це...

• Фінансист - це...

• Банкір - це...

• Економіст - це...

• Фінансовий менеджер - це...

б) питання для модульного контролю знань студентів:

1. Які фінансові інституції функціонують в Україні?

2. Яка основна функція Верховної Ради України?

3. Які функції та повноваження покладено на Державне Казначейство України?

4. Які функції та повноваження покладено на Міністерство фінансів України? За що воно відповідає?

5. Наведіть функції та повноваження Рахункової палати України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства праці, Міністерства економіки та ін. міністерств і відомств народногосподарського комплексу України.

6. Яке призначення Пенсійного фонду України?

7. Назвіть органи оперативного управління фінансами в Україні.

8. Які функції покладено на Національний банк України?

9. Яку роль відіграють Національний банк і комерційні банки в управлінні фінансами?

10. Які функції й операції виконують комерційні банки?

11. Які фінансові інституції входять до групи Світового банку?

12. Зробіть порівняльний аналіз інвестиційної, консалтингової та лізингової компаній?

13. Що таке фондова біржа?

14. Які обов’язки фінансових посередників на фінансовому ринку?

15. Які функції виконують страхові компанії?

16. Які функції покладені на Аудиторську палату та аудиторські фірми?

17. Як взаємопов’язані та чим різняться фінансовий ринок і ринок фінансових послуг?

в) складання логіко-структурних схем:

Складіть логіко-структурні схеми: Функції, завдання, права та обов’язки:

1) Державного казначейства України;

2) Державної контрольно-ревізійної служби України;

3) Державної податкової адміністрації України;

4) Рахункової Палати України;

5) Міністерства фінансів України;

6) Пенсійного фонду України.

г) завдання для самостійної роботи студентів:

Підготуйте анотацію на статтю "Стратегія та сучасні тенденції розвитку університетської освіти України в контексті Європейського простору" (див. сайт: htthp: www.mon.gov.ua/).

д) тести:

1. До професійної свідомості фахівця не належить:

а) професійні знання вміння та навички, що відповідають вимогам ОКХ і паспорту спеціальності;

б) висока компетентність за фахом;

в) індивідуальний стиль діяльності;

г) уміння вирішувати конкретні завдання за фахом та приймати управлінські рішення;

д) неспроможність фахівця своєчасно приймати науково-обгрунтовані і ефективні професійні рішення.

2. До структур професійної діяльності фахівців у сфері фінансів і кредиту не відноситься:

а) Міністерство фінансів України і підпорядковані йому структури;

б) Державне Казначейство України і підпорядковані йому структури;

в) Контрольно-ревізійна служба України і підпорядковані їй структури;

г) Національний банк України і його підпорядковані структури;

д) Пенсійний фонд України і його підпорядковані структури;

е) Міністерство з надзвичайних ситуацій і Міністерство транспорту і зв’язку України.

3. Чи має право працювати фінансист у таких сферах фінансової системи України як:

а) Державні фінанси;

б) Страхування;

в) Фінансовий ринок;

г) Фінанси підприємств усіх форм власності;

д) усі відповіді правильні.

4. До головних функцій Міністерства фінансів України не відносяться:

а) розробка і проведення єдиної державної фінансової бюджетної і податкової політики;

б) проведення моніторингу і діагностики економічної і фінансової ситуації в державі і перспектив її соціально-економічного розвитку;

в) розробка проекту Державного бюджету України і прогнозних показників зведеного бюджету України;

г) контроль за мобілізацією податків, зборів та внесків до бюджетної системи та Державних фондів цільового призначення;

д) забезпечення казначейського обслуговування Державного і місцевих бюджетів.

5. Майбутній фінансист та банкір в умовах ринкової економіки не повинен відповідати таким вимогам як:

а) бути готовим до творчої професійної діяльності;

б) мати здібність приймати управлінські рішення в сфері формування, розподілу та використання фінансових ресурсів;

в) мати розвинені аналітичні здібності та вміти використовувати сучасні інформаційні системи, технології і методи в сфері управління фінансами на державному, регіональному рівнях і на рівні суб’єктів господарювання;

г) широкий світогляд і професійне володіння державною мовою;

д) не прагнути підвищувати свій професійний рівень і не володіти економічною і фінансовою ситуацією в державі.

6. Магістр з фінансів і кредиту – це:

а) фахівець, який на основі кваліфікації бакалавра або спеціаліста набув поглиблені професійні знання і уміння інноваційного характеру в сфері банківської, фінансової, бюджетної, податкової систем і має певний досвід їх застосування для вирішення проблем у певній сфері фінансово-кредитних відносин;

б) фахівець, який розв’язує типові завдання в сфері економіки і фінансів;

в) фахівець у сфері обліку і аудиту, який закінчив ВНЗ і здобув кваліфікацію спеціаліста;

г) фахівець, який в майбутньому буде працювати тільки в сфері бізнесу і буде виконувати типові завдання з маркетингу.

7. Дайте відповідь на питання: „Чи може магістр з фінансів і кредиту працювати в таких структурах, як”:

а) Верховна Рада України;

б) Кабінет міністрів України;

в) Рахункова Палата України;

г) Комісія з цінних паперів та фондового ринку;

д) усі відповіді правильні.

8. Які з названих структур не підпорядковані Міністерству фінансів України:

а) Державне Казначейство України;

б) Державна податкова адміністрація;

в) Пенсійний фонд України;

г) Фонд державного майна;

д) Контрольно-ревізійна служба України.

9. У яких із наведених міжнародних фінансових і економічних організацій магістр з фінансів і кредиту не може працювати провідним фахівцем:

а) Світовий Банк;

б) Міжнародний валютний фонд (МВФ);

в) Міжнародна фінансова корпорація (МФК);

г) Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР);

д) Міжнародна організація з атомної енергетики (МАЕ);

е) ЮНЕСКО.

10. Які з названих департаментів не є складовими Національного банку України:

а) Департамент монетарної політики;

б) Департамент валютного регулювання;

в) Департамент готівкового грошового обігу;

г) Департамент інспектування банків

д) Департамент методологічного забезпечення банківського регулювання та нагляду;

е) Департамент державного бюджету.

3.3. Третя частина модуля: студентське самоврядування та соціально-культурна інфраструктура університету

Тема 13. Бібліотека університету: порядок та правила користування її фондами

План

1. Бібліотека: історія виникнення і становлення, мета та головні завдання її діяльності.

2. Види бібліотек.

3. Організаційно-економічні основи функціонування вітчизняних університетських бібліотек.

4. Головні функції бібліотек вищих навчальних закладів.

5. Управління бібліотекою та її структура.

6. Права та обов’язки університетських бібліотек.

7. Новітні інформаційні системи та технології: їх використання у створенні інформаційного простору бібліотеки.

Література [16, 100,105,117,118,123]

1. Бібліотека: мета та головні завдання її діяльності, історія виникнення і становлення

Бібліотека (грец. βιβλιοθήκη, від βιβλίον «книга» и θήκη «сховище»)- культурно-освітній заклад, що здійснює збирання друкованих і рукописних матеріалів, проводить їх опрацювання і відображення у каталогах, організовує відповідне їх зберігання, збереження і обслуговування ними читачів. Бере свій початок з III тис. до н.е. як сховище пам’яток шумерської культури, де зберігалися десятки тисяч глиняних дощечок з клинописними текстами у Месопотамії, систематизовані за змістом дощечки розташовували у ящиках або закритих корзинах і до них додавали своєрідні катологи – етикетки, що визначали зміст текстів.

Традиційне значення слова бібліотека — колекція книг, або приміщення, де зберігаються книги. Закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» [1] подає таке визначення: бібліотека - інформаційний, культурний, освітній заклад (установа, організація) або структурний підрозділ, що має упорядкований фонд документів, доступ до інших джерел інформації та головним завданням якого є забезпечення інформаційних, науково-дослідних, освітніх, культурних та інших потреб користувачів бібліотеки.

Бібліотека, як структурний підрозділ вищого навчального закладу III-IV рівнів акредитації, забезпечує літературою та інформацією навчально-виховний та науковий процес вищого навчального закладу і діє на підставі Положення про бібліотеку, що затверджується керівником вищого навчального закладу.

Своєю діяльністю бібліотека сприяє реалізації державної політики у галузі освіти і культури, дотримуючись принципів гуманізму і демократизму, пріоритету загальнолюдських цінностей і моралі.

Слід зазначити, що державна освітня політика, у першу чергу, повинна бути спрямована на забезпечення суспільства знаннями, необхідними для соціального розвитку. Для досягнення цієї мети держава здійснює узгодження різних суспільних процесів, що впливають на підготовку і відтворення фахівців, які ці знання застосовують.

Більшість стратегічних освітніх завдань тісно пов’язані з діяльністю бібліотек як важливої ланки академічного та наукового процесів. Саме бібліотека ВНЗ є тією творчою лабораторією, від ресурсів та послуг якої багато в чому залежить якість і зміст навчання та наукових досліджень.

Таблиця 1

Головні завдання бібліотек

Екскурс в історію виникнення та становлення бібліотек. Виникнення бібліотек сягає своїм корінням ІІІ тис. до н.е., - у часи, коли бібліотека виконувала функцію сховища пам’яток шумерської культури, де зберігалися десятки тисяч глиняних дощечок з клинописними текстами у Месопотамії.

У Стародавньому Єгипті для рукописних книг почали використовувати папірус. Стебла його у формі свитків використовували як основу для рукописних книг. Назва „папірус” поширилася і на сам рукопис. У VII ст.. до н.е. папірусні свитки з’явилися у Греції, а потім у стародавньому Римі. Порівняно з глиняними дощечками папірус забезпечував рукописним документам більш компактну форму, але він був ламким і недовговічним, тому провадилися дослідження у пошуках нових матеріалів для виготовлення книг.

Бібліотеки у Стародавньому Єгипті вважали зосередженням мудрості. Існували вони здебільшого при храмах. При багатьох бібліотеках навчалися писарі, які вели облікові записи коштів, господарських операцій.

Бібліотеки вперше з'явилися на Сході. Зазвичай, першою бібліотекою називають зібрання глиняних табличок, приблизно 2500 рік до н. е., знайдене в храмі вавилонського міста Ніппур. У одній з гробниць поблизу єгипетських Фів був виявлений ящик з папірусами часу II перехідного періоду (XVIII - XVII ст. до н. е.). У епоху Нового царства Рамзесом II було зібране близько 20 000 папірусів. Найвідоміша давньосхідна бібліотека - зібрання клинописних табличок з палацу царя Ассірії VII століття до н.е. Ашшурбаніпала в Ніневії. Основна частина табличок містить юридичну інформацію. У древній Греції перша публічна бібліотека заснована в Гераклії тираном Клеархом (IV століття до н. е.).

Найбільшою бібліотекою стародавнього світу є бібліотека царя Ассирії Ашшурбаніпала. Він зібрав літературу на кількох мовах. У ній зберігалися медичні трактати і граматичні довідники, книги релігійного змісту і міфи, літописи ассирійських царів, записи астрологічних спостережень. Найбільшим центром античної книжності стала Александрійська бібліотека (створена в III ст. до н.е. Птолемеєм I), що була центром освіти всього світу еллінізму.

У середні віки осередками книжності були монастирські бібліотеки, при яких діяли скрипторії. Там переписувалося не лише Священне писання і вигадування Отців Церкви, але і твори античних авторів. В епоху Ренесансу видатні діячі буквально полювали за грецькими і латинськими текстами, що зберігалися в монастирях. Через дороговізну манускриптів і трудомісткість їх виготовлення книги приковувалися до бібліотечних полиць ланцюгами.

Поява книгодрукування внесла великі зміни до вигляду і діяльності бібліотек, що тепер суттєво відрізнялися від архівів. Бібліотечні фонди починають нестримно розростатися. З поширенням писемності в Новий час зростає також число відвідувачів бібліотек. У випадку, якщо посаду обіймали працівники з професійною освітою, що відрізнялася від головного профілю діяльності, їм встановлювався розряд оплати праці, відповідний будь-якому наявному рівню освіти.

Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського, Київ

8. Німецька Бібліотека, Берлін, Франкфурт, Лейпциг, Німеччина (Deutsche Bibliothek, Berlin, Frankfurt, and Leipzig, Germany);

9. Канадська бібліотека і архів, Оттава, Канада (Library and Archives Canada, Ottawa, Ontario);

10. Національна бібліотека Китаю, Пекін (National Library of China, Beijing).

Бібліотека Конгресу, Вашингтон, США

Слід відзначити, що:

1. Бібліотека Конгресу може похвалитися зібранням понад 32 мільйонів книжок, записів, фотографій, карт і рукописів більш ніж 460 мовами світу. Розташована бібліотека на Капітолії у Вашингтоні та є одним із найстаріших муніципальних закладів США. Будівля складається з трьох величезних частин і нагадує замок. Вона є найбільшою бібліотекою не лише у США, а й в усьому світі. Таку бібліотеку важко обійти й побачити за один день. Проект бібліотеки Конгресу – цифрова бібліотека, у якій зібрані оцифровані версії цінних матеріалів з історії і культури. Офіційне відкриття проекту відбулося 21 квітня 2009 року. Головні цілі Світової цифрової бібліотеці: сприяння міжнародному і міжкультурному взаєморозумінню; розширення обсягу та різноманітності культурного змісту в Інтернеті; надання ресурсів для педагогів, учених і усіх зацікавлених осіб; розширення можливостей установ-партнерів для скорочення розриву в цифрових технологіях усередині країни.

2. Гарвардська бібліотека складається з більш ніж 80 унікальних окремих бібліотек, подібних до Бібліотеки Орхідей Оака Еймза чи Музичної бібліотеки Лоеба. Всього тут зберігається 16 мільйонів друкованих видань. Ви не студент Гарварду? Однак все одно маєте право доступу до архіву бібліотеки через Інтернет.

3. Бостонська громадська бібліотека. Бостон – райське містечко для студентів, адже тут найбільш розгалужена бібліотечна мережа. Центральна бібліотека знаходиться у двох будівлях і має 27 філіалів нині. Щорічно у бібліотеці діє близько 50 різних програм, влаштовується майже 150 виставок.

4. Британська бібліотека є сховищем понад 13 мільйонів книг, 920 тисяч найменувань газет і журналів, трьох мільйонів аудіозаписів та 57 мільйонів патентів. Британська бібліотека – найбільша у Європі.

Бібліотека створена в 1753 році на основі книжкового зібрання сера Ханса Слоуна, до якого віносилися англосаксонські та литинські середньовічні манускрипти. У 1823 р. книжкове зібрання поповнилося бібліотекою Георга III.

5. Єльська університетська бібліотека розташована у 22 приміщеннях, має штат понад 600 робітників. Її колекція налічує понад 13 мільйонів томів, починаючи від електронної бази й закінчуючи стародавніми папірусами. Пишається ж бібліотека своїм найбільшим зібранням британського мистецтва за межами Великобританії, Єльським центром британського мистецтва – картинами, малюнками, скульптурами, рідкісними книгами та Єльською колекцією вавилонського мистецтва, однією з п’яти найбільших у світі.

6. Нью-Йоркську громадську бібліотеку було засновано у 1884 році. Тоді, мабуть, ніхто не сподівався, що вона включатиме 4 дослідницькі, 5 центральних та 83 місцеві бібліотеки. Нині Нью-Йоркська бібліотека – одна з найбільш розгалужених книгозбірень світу. Щорічно її послугами користуються 16 мільйонів читачів. Щодо архіву, то у ньому понад 20 мільйонів книжок і 31 мільйон інших найменувань таких, як аудіозаписи, фільми, відеокасети, карти, картини, малюнки, газетні вирізки десятками мов. Бібліотека щотижня додає до свого асортименту більше 10 тис. найменувань.

7. Національна бібліотека ім. Вернадського налічує понад 15 мільйонів примірників книг, штат – близько 900 працівників. Унікальними зібраннями є найбільша колекція слов’янської письменності та єврейського фольклору. У бібліотеці зберігаються тези докторських дисертацій, а сама бібліотека обмінюється матеріалами з 1,5 тис. науково-дослідних центрів та 80 бібліотеками світу. До того ж з 1964 року з ініціативи ООН до бібліотеки надходять публікації ООН російською та англійською мовами. Заснована 2(15) серпня 1918 року як Національна бібліотека Української держави, з 1988 року носить ім'я В. І. Вернадського.

Обсяг фондів — близько 15 млн. одиниць зберігання. Це унікальне зібрання джерел інформації, що включає книги, журнали, периодичні видання, карти, ноти, образотворчі матеріали, рукописи, стародруки, газети, документи на нетрадиційних носіях інформації. Бібліотека має найповніше в державі зібрання пам'яток слов'янської писемності та рукописних книг, архіви та книжкові колекції видатних діячів української й світової науки та культури. Складові фондів - бібліотечно-архівна колекція "Фонд Президентів України", архівний примірник творів друку України з 1917 р., архівний фонд Національної академії наук України.

Щорічно до фондів надходять 160-180 тис. документів (книг, журналів, газет тощо). Бібліотека комплектується всіма українськими виданнями, отримує примірники дисертацій, які захищаються на території України, веде міжнародний книгообмін з понад 1500 науковими закладами і бібліотеками 80 країн світу. До бібліотеки як депозитарію документів і матеріалів ООН в Україні надсилаються публікації цієї організації та її спеціалізованих установ. З 1998 р. здійснюється цілеспрямоване комплектування електронними документами, з 2005 - вибіркове архівування науково-інформаційних ресурсів Інтернет.

Пошуковий апарат бібліотеки має у своєму складі систему бібліотечних каталогів та картотек і фонд довідково-бібліографічних видань обсягом 200 тисяч примірників. Цей фонд містить документи нормативного характеру (закони, укази, постанови тощо), енциклопедії, тлумачні словники, довідники, бібліографічні посібники. Систему бібліотечних каталогів і картотек складають генеральний алфавітний каталог, читацькі алфавітний і систематичний каталоги та понад 30 каталогів і картотек підрозділів бібліотеки. З 1994 р. наповнюється електронний каталог, з 1998 - загальнодержавна реферативна база даних "Україніка наукова". У локальних інформаційних мережах бібліотеки знаходиться 700 комп'ютерів; на Інтернет-порталі - 3,5 млн. бібліографічних і 320 тис. реферативних записів, а також 300 тис. повних текстів документів; у Інтернет-середовищі - 700 тис. публікацій. Універсальними інформаційними ресурсами бібліотеки користується близько 500 тис. читачів, яким щорічно видається до 5 млн. документів. Щодня бібліотеку відвідує 1-2 тис. науковців, фахівців, аспірантів і студентів.

8. Національна бібліотека Німеччини створена завдяки об’єднанню колись центральних у Східній та Західній Німеччині бібліотек Лейпцига та Франкфурта. Після падіння Берлінської стіни ці дві книгозбірні було об’єднано з німецьким музичним архівом у Берліні (Deutsche Musikarchiv). Нині Національна бібліотека налічує більше 13 мільйонів найменувань книжок німецьких авторів, книг, виданих у Німеччині, перекладів німецьких книжок та творчості німецьких авторів, що проживали за межами країни періоду 1933-1945 рр.

9. Канадська бібліотека і архів. Завдання бібліотеки та архіву – документувати й зберігати всю писемну спадщину і бути джерелом знань для усіх канадців. Канадська бібліотека і архів містять матеріали з історії Канади (документи, поштові матеріали, урядові записи тощо). У ній близько 350 тис. творів мистецтва – картин 16 сторіччя, малюнків, 21,3 мільйона фотографій та понад 71 тис. годин повнометражних і короткометражних фільмів, починаючи з 1897 року. Також у бібліотеці більш ніж 3,18 мільйона мегабайт електронного матеріалу і найбільша колекція канадської фольклорної музики.

10. Національна Бібліотека Китаю: на 1,8 мільйонах квадратних метрів розмістилося більше 24 мільйона примірників. Тут зберігається не лише найбільша колекція китайської літератури, а й одне з найбільших зібрань зарубіжної. Тут близько 270 тис. рідкісних книг, 1,6 тис. витворів стародавнього мистецтва, 35 тис. частин манускриптів і кістки з письменами.

До списку найбільших бібліотек світу належать бібліотеки із загальним обсягом фондів більш як 12 млн. одиниць зберігання. Інформацію щодо одиниць зберігання, бюджету бібліотеки, кількість відвідувачів на рік наведено у таблиці 2.

Таблиця 2

Найбільші бібліотеки світу

2. Види бібліотек

За загальною класифікацією є такі види бібліотек: національна бібліотека; регіональна; публічна; спеціальні; бібліотеки для сліпих; університетські, інститутські, шкільні бібліотеки, наукові; спеціалізовані (рис. 1.).

3. Організаційно–економічні основи функціонування вітчизняних університетських бібліотек

У своїй діяльності бібліотека керується Конституцією України, Законами України "Про освіту", "Про вищу освіту", "Про бібліотеки і бібліотечну справу", "Про національну програму інформатизації", підзаконними нормативно-правовими актами, статутом і правилами внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу та Положенням про бібліотеку.

Вищий навчальний заклад забезпечує правові, організаційні, фінансові та матеріальні умови, необхідні для функціонування бібліотеки, зокрема, належне зберігання, використання і поповнення її фондів, комп'ютеризацію та технічне оснащення бібліотеки. Загальне методичне керівництво бібліотекою вищого навчального закладу здійснює Науково-методична бібліотечна комісія Міністерства освіти і науки України.

Порядок доступу до бібліотечних фондів та інформаційних ресурсів, перелік основних послуг і умови їх надання визначаються правилами користування бібліотекою, що затверджує ректор вищого навчального закладу і складаються на основі Типових правил користування бібліотекою.

Положення про бібліотеку ВНЗ визначає рівень базисних вимог до бібліотеки вищого навчального закладу (далі - бібліотеки) і підлягає конкретизації щодо профільних, регіональних, організаційних особливостей та змісту роботи бібліотеки кожного конкретного вищого навчального закладу.

4. Головні функції бібліотек вищих навчальних закладів

Головні функції бібліотек вищих навчальних закладів наведено у таблиці 3.

Таблиця 3

Головні функції бібліотек вищих навчальних закладів

4. Управління, структура, штати та матеріально – технічне забезпечення

Керівництво бібліотекою здійснює директор (завідувач), який підпорядковується ректору (проректору) і є членом Вченої ради вищого навчального закладу.

Директор (завідувач) бібліотеки обирається Вченою радою вищого навчального закладу терміном на п'ять років (для національного вищого навчального закладу - на сім років) і затверджується наказом ректора.

Керівництво вищого навчального закладу забезпечує гарантоване фінансування і комплектування бібліотечних інформаційних ресурсів (згідно з чинними нормами забезпечення літературою навчального процесу) за рахунок загального і спеціального фондів, виділяє бібліотеці відповідно до чинних норм необхідні службові й виробничі приміщення, забезпечує комп'ютерною технікою, технічним обладнанням і устаткуванням тощо.

Працівники бібліотеки призначаються і звільняються наказом ректора за поданням директора (завідувача) бібліотеки.

Структура та штатний розклад бібліотеки визначаються на основі типових, затверджуються ректором вищого навчального закладу за поданням директора (завідувача) бібліотеки і мають забезпечувати повноцінне функціонування бібліотеки, сучасний рівень інформаційного та бібліотечно-бібліографічного обслуговування користувачів, надання їм можливості використання необхідної комп'ютерної техніки, доступу до електронних БД, Інтернету тощо.

Директор (завідувач) у межах своїх повноважень несе відповідальність за організацію роботи бібліотеки, результати її фінансово-господарської діяльності, стан і збереження фонду та іншого майна; видає розпорядження та накази, обов'язкові для всіх працівників бібліотеки.

Забороняється використовувати приміщення бібліотеки для робіт, не передбачених завданнями бібліотеки. Забороняється переміщення бібліотеки без надання їй рівноцінного упорядкованого приміщення для обслуговування користувачів бібліотеки, роботи працівників, зберігання бібліотечних фондів (ст. 27 Закону України "Про бібліотеки та бібліотечну справу").

Структура класичної бібліотеки приведена на рис. 2.

Відділ наукового комплектування

Відділ автоматизованої обробки документів

Відділ електронних ресурсів

Відділ каталогізації

Рис. 2. Структура класичної бібліотеки

Завдання, зміст роботи, взаємозв'язки, права і відповідальність структурних підрозділів бібліотеки визначаються відповідними положеннями, Положенням про бібліотеку і правилами користування бібліотекою. Правила користування бібліотекою розробляються на підставі Положення про бібліотеку ВНЗ і затверджується ректором (проректором) вищого навчального закладу.

Річні плани та звіти про роботу бібліотеки, затверджені ректором (проректором) вищого навчального закладу, подаються у встановлені терміни до обласних (зональних) методичних центрів та Наукової бібліотеки Київського національного університету імені Тараса Шевченка (методичний відділ) – центру головного органу Науково-методичної бібліотечної комісії Міністерства освіти і науки. Бібліотечні працівники несуть відповідальність за збереження бібліотечного фонду та майна бібліотеки відповідно до чинного законодавства. Бібліотека залучає читачів до управління бібліотекою і до оцінки її діяльності.

Для узгодження діяльності бібліотеки з навчально-виховною та науковою роботою вищого навчального закладу та надання їй дієвої допомоги у розв’язанні актуальних питань бібліотечної діяльності на правах дорадчого органу створюється Бібліотечна рада, до складу якої входять як представники факультетів, так і провідні af[sdws бібліотеки. Склад Ради затверджується ректором вищого навчального закладу за поданням директора (завідувача) бібліотеки.

З метою розвитку демократичних основ та колегіальності у розв’язанні основних бібліотечних питань створюються професійні ради - методична, рада дирекції, ради молодих спеціалістів тощо. Бібліотечні працівники повинні мати спеціальну бібліотечну або іншу вищу освіту відповідно до профілю вищого навчального закладу. Коло посадових обов'язків бібліотечного працівника визначається на підставі посадових інструкцій, затверджених керівництвом вищого навчального закладу. Посадові оклади встановлюються з урахуванням кваліфікаційних вимог, виходячи з чинних схем посадових окладів, передбачених чинним законодавством.

Режим роботи бібліотеки встановлюється ректором відповідно до внутрішнього трудового розпорядку вищого навчального закладу.

З метою збереження бібліотечних фондів, дотримання санітарно-гігієнічних норм та вимог з охорони праці співробітників бібліотеки раз на місяць проводиться санітарний день.

6. Права та обов’язки університетських бібліотек

Бібліотека має право:

• Визначати зміст та форми своєї діяльності залежно від завдань, зазначених у Положенні про бібліотеку.

• Представляти вищий навчальний заклад у різних установах і громадських організаціях, брати безпосередню участь у роботі наукових конференцій, нарад, семінарів з питань бібліотечної та інформаційно-бібліографічної діяльності як в Україні, так і за її межами.

• Ознайомитись з навчальними планами, програмами та тематикою науково-дослідної роботи вищого навчального закладу. Одержувати від його структурних підрозділів матеріали та відомості, необхідні для розв’язання поставлених перед бібліотекою завдань.

• Розпоряджатися виділеними бібліотеці асигнуваннями: встановлювати посадові оклади на основі чинних схем у межах фонду оплати праці, використовувати економію фонду оплати праці і частину коштів, одержаних від господарської діяльності, на встановлення доплат та надбавок співробітникам бібліотеки, а також на їх матеріальне заохочення.

• Розробляти структуру, штатний розклад бібліотеки, здійснювати в установленому порядку підбір та розстановку кадрів.

• Визначати згідно з правилами користування бібліотекою види і розмір компенсації за збитки, завдані користувачем бібліотечному фонду, обладнанню та іншому майну бібліотеки.

• Надавати користувачам додаткові платні послуги згідно з чинним законодавством.

• Самостійно розпоряджатися прибутками від господарської діяльності, у тому числі від надання платних послуг, а також майном, що придбане за рахунок цих прибутків згідно з чинним законодавством.

6. Новітні інформаційні системи та технології: їх використання у створенні інформаційного простору бібліотеки

В умовах глобалізації інформація є важливим економічним, політичним та соціальним ресурсом людства, і ступінь розвитку та її доступність підносить рівень і якість ви­щої освіти. Зростання обсягів інформації вимагає її якісної переробки, но­вих форм роботи. Цей процес супроводжується значними змінами в усіх сферах людської діяльності і бібліотечна - не виняток.

Накопичений досвід у сфері вищої освіти свідчить про те, що інформаційне забезпечення є важливою ланкою навчального процесу будь-якого вузу. Цю роль традиційно виконує бібліо­тека вищого навчального закла­ду. Наскільки її інформаційний простір відповідає запитам ко­ристувачів, настільки успішною стає навчальна та науково-дос­лідна робота закладу. Саме від чіткої структури інформаційного простору бібліо­теки залежить створення необхідних для книгозбірні набору інструментів, використання яких дозволить за­безпечити кожному студенту та науковцю вузу опера­тивний доступ до матеріалів та документів бібліотеч­ного фонду, а бібліотекарям реалізувати нові форми роботи з користувачами. Надійність процесу обслуго­вування в бібліотеці визначається не кількістю послуг, що надаються, а тим, наскільки повно і якісно вони за­довольняють інформаційні потреби. Інакше кажучи, приступаючи до роботи, необхідно мати соціально ко­рисний за змістом і формою перелік бібліотечно-біблі­ографічних послуг [117].

Відмітні особливості бібліотеки ВНЗ передбачають флрмування фонду документів двух напрямах: змістовому і кількісному. Що стосується змістового аспекту формування бібліотечного фонду, то важливим принципом є його профілювання, тобто відповідність навчальним планам і програмам спеціальностей з яких готує ВНЗ фахівців. Як відмічається у статті К. Левківського, заступника директора Інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОН України: „Політика комплектування бібліотек повинна бути корінним чином змінена і направлена на придбання конкретних і необхідних документів, матеріалів, видань, а не на їх нагромадження... Необхідно забезпечити придбання тих конкретних видань, які необхідні для виконання конкретних індивідуальних планів навчального процесу студентів та фундаменталізації і індивідуалізації процесу їх навчання” [105,123].

Підвищення соціальної та інформаційної ролі бібліо­тек у сучасній освітній діяльності диктує необхідність формування нових методів організації інформаційно­го простору бібліотеки вузу, що реалізується на базі комп'ютерних технологій. Спостерігаючи за процесом автоматизації бібліотек вищих навчальних закладів Києва, Харкова, Львова, Дніпропетровська, Донецька, робимо висновок про те, що вже закладено кон­цептуальні основи інформатизації на якісно новому рівні, і в цьому напрямку ведеться активна робота.

Нова концепція побудови сучасної бібліотечної сис­теми базується не лише на автоматизації окремої біб­ліотеки. Її головна мета - створення єдиного всеукра­їнського інформаційного простору та інтеграція до сві­тового бібліотечного інформаційного простору. Для до­сягнення цієї мети необхідно розв’язати такі завдання:

• створення бібліотечно-бібліографічної інформації та публікаційних текстів в електронному вигляді;

• забезпечення доступу через Інтернет до бібліогра­фічної інформації і повнотекстових баз даних (БД);

• забезпечення електронних засобів пошуку і обслу­говування запитів на інформаційні ресурси бібліотеки [117].

Із розвитком комп'ютерних і телекомунікаційних технологій інформаційний простір бібліотеки буде розширюватися до міжбібліотечного, міжрегіонально­го, а з часом його межі стануть ще ширшими [55, с. 17].

Інформатизація означає впро­вадження нових технологій, еле­ментів, що підвищують якість і ефективність праці бібліотекарів та якнайшвидший доступ і отримання інформації читачами [117].

Автоматизація бібліотеки — складний процес, що впливає на всі сфери життєдіяльності бібліотеки, і то­му повинна проводитися дуже обережно. Це не тільки установка системи обробки даних, а і питання розвит­ку та адаптації робочого процесу з метою найбільшого використання переваг, які надають інформаційні сис­теми. [118, c. 23].

Система автоматизації бібліотеки складається, як правило, з низки етапів і вибору послідовності їх роз­робки, адаптації і реалізації залежить цілком від пот­реб міжбібліотечного інформаційного центру.

Із створенням електронного каталогу в комп'ютери­зованих бібліотеках значно підвищується якість і швидкість пошуку, ефективність роботи бібліотекарів за мінімальних витрат на комплектування і оброб­ку. Електронний каталог (ЕК) — головна база даних бібліотеки, яка містить описи всіх видів документів. Таких, як книги, брошури, методичні посібники, нав­чальні матеріали, періодичні видання, дисертації, ав­тореферати дисертацій тощо.

Комп'ютерні технології надають бібліотекам уні­кальний шанс розвитку нових напрямків у їх діяльнос­ті. Створення баз даних електронного каталогу, під­тримуючи усі класичні підходи до каталогізації доку­ментів, надає користувачам більш широкі можливості для пошуку, створює додаткові, нетрадиційні пошуко­ві елементи, дозволяє читачам пошук за декількома елемента­ми одночасно.

Автоматизація та впровадження нових інформацій­них технологій дозволяє бібліотеці ВНЗ розширити сферу послуг. Разом із традиційними бібліотечними послуга­ми, наша бібліотека має можливість надавати сервісні послуги: відправ­лення або приймання повідомлень електронною поштою; користуван­ня послугами Інтернет; пошук ін­формації у всесвітній електронній мережі на замовлення; запис інфор­мації на електронні носії; друк на принтері; комп'ютерний переклад тексту; ска­нування; копіювання.

Це надає бібліотеці можливість розширити доступ фа­хівцям до науково-технічної ін­формації, використовуючи сторон­ні ресурси. У цілому, використання сучасних технологій в обслуговуван­ні користувачів не тільки підвищує ефективність використання ресурсів бібліотеки і полегшує шлях користу­вача до інформації, надає престиж, привабливість бібліотеці. Автомати­зація бібліотечних процесів вимагає змін не тільки в технології, але й у змістовних аспектах бібліотечної ро­боти. Змінюються позиція бібліотеки та її активність у стосунках з читача­ми, переглядаються вимоги до біблі­отечного сервісу, індивідуальним формам інформаційного забезпечен­ня і, як наслідок, показникам якості професійної роботи.

Бібліотека нині стала важливим ресурсним центром інформації в університеті. Сучасний студент краще володіє комп'ютером, ніж бібліографічними знаннями. Тому електронний ката­лог, вносячи елементи гри, більше спонукає студентів до творчого пошуку, на противагу традиційним папе­ровим каталогам, і сприяє підвищенню їх бібліогра­фічної грамотності. Ці БД можна використовувати не лише як довідково-пошуковий апарат. Вони дають змогу створювати списки рекомендованої літератури в автоматичному режимі, дозволяють робити висновки про книгозабезпечення дисциплін літературою, самі виступають цінними бібліографічними ресурсами [117].

Розвитку інформаційної культури студентів сприяє вивчення курсу „Університетська освіта”, в якому студенти, що навчаються на першому курсі набувають знаннь з «Основ бібліотечних знань та бібліографії». Перші ж заняття показали зацікавленність сту­дентів у набутті саме таких знань і змінили їх став­лення до бібліотеки на краще [117].

Упровадження автоматизації в бібліотеках має три вектори:

• Державна політика, спрямована на інформа­тизацію суспільства.

• Користувачі, які вимагають більш повної та якісної інформації. Сучасна бібліотека, яка праг­не задовольнити ці потреби, не може існувати лише за рахунок власного інформаційного потенціалу, тому виникає потреба взаємодії у створенні і викорис­танні загальних інформаційних ресурсів.

• Внутрішні причини: збільшення інформаційного потоку, трудомісткість ручної обробки. Бібліотекам необхідне швидке забезпечення інформацією спожи­вача, тому що з часом велика кількість інформації втрачає свою актуальність.

Завдання і форми модульного контролю знань студентів

а) складання глосарію:

• Бібліотека – це...

• Бібліотека у Стародавньому Єгипті – це...

• Найбільша бібліотека Стародавнього Єгипту – це...

• Книгодрукування – це...

• Державні бібліотеки – це...

• Національні бібліотеки – це...

• Університетська бібліотека - це...

• Наукова бібліотека - це...

• Фонди бібліотеки – це...

• Універсальні фонди бібліотеки – це...

• Бібліографія – це...

• Бібліографічні джерела інформації – це...

• Праці відомих представників економічної думки – це...

• Статистичні матеріали – це...

• Науково-дослідна література – це...

• Монографія – це...

• Науково-популярна література – це...

• Методична література – це...

• Навчальні посібники - це...

• Довідкова література - це...

• Каталог - це...

• Систематичний каталог - це...

• Алфавітний каталог - це...

• Бібліографічний запис - це...

• Реферат - це...

• Структура і організація бібліографії - це...

• Інформаційно-пошукові системи - це...

• Управління бібліографічними фондами - це...

б) питання для модульного контролю знань студентів:

1. Що таке бібліотека: її цілі та завдання в умовах інформатизації та комп’ютеризації освітньої галузі?

2. Які Ви знаєте правила користування бібліотекою університету та науковими бібліотеками?

3. Яким чином складається бібліографічний опис літературних джерел?

4. Що включає робота з алфавітним та систематичним каталогами бібліотеки?

5. Що являє собою алфавітно–предметний покажчик?

6. У чому полягає суть довідкового апарату книги?

7. Яке призначення електронного каталогу?

8. Що таке оформлення читацької вимоги, її структура та роль?

9. У чому полягає суть роботи з навчальною та спеціальною літературою?

10. Як відбувається пошук інформації в довідковій літературі?

11. У чому проявляється специфіка роботи з періодичними виданнями?

12. Що таке «раціональне читання»?

13. Які Ви знаєте методи «активного читання»?

14. Запропонуйте власні рекомендації щодо використання методів «активного читання».

15. Яким чином відбувається пошук інформації в Internet?

16. Які Вам відомі найбільші пошукові сервери та правила користування ними?

в) складання логіко-структурних схем:

Складіть логіко-структурну схему: Структура бібліотеки Донецького національного університету.

г) завдання для самостійної роботи студентів:

Підготуйте анотацію на статтю Сергія Юрія "Ми не регіональні, а класичні університети в регіоні". (Газета "2000". - розділ „Освіта”від 17.09.2010 р.).

д) тести:

1. Первинна роль бібліотек:

а) закрите книгосховище;

б) загальноосвітня підготовка;

в) книгосховище для вільного користування;

г) творча лабораторія.

2. Першими бібліотеками, створеними у дореволюційній Росії, були:

а) хати-читальні;

б) бібліотеки гімназій;

в) бібліотеки російських монастирів;

г) особисті бібліотеки заможних дворян.

3. Коли в Росії з'явилися публічні бібліотеки:

а) у XVII ст.;

б) у 2-й половині XIX ст.;

в) у XVIII ст.;

г) у 1-й половині XIX ст.

4. Національні бібліотеки – це:

а) бібліотеки, розташовані у столиці держави;

б) бібліотеки з літературою тільки державною мовою;

в) найбільші бібліотеки країни, що виконують роль державних (національних) книгосховищ;

г) бібліотеки, що забезпечують навчально – виховний процес.

5. Які види каталогів використовуються у наукових і навчальних бібліотеках:

а) алфавітний та систематичний;

б) каталог періодики;

в) електронний каталог;

г) усі відповіді правильні.

6. Призначення вузівських бібліотек - забезпечити:

а) студентів підручниками;

б) літературою навчально-виховний процес і науково-дослідні роботи кафедр і лабораторій;

в) духовне зростання студентів;

г) дозвілля студента.

7. Метою створення Фонду електронних документів є надання доступу до:

а) нових підручників та посібників;

б) документів з елементами мультимедіа;

в) електронних книжок та журналів;

г) усі відповіді правильні.

8. До методів виховної роботи бібліотек ВНЗ не належить:

а) виставки нової літератури, періодичних видань;

б) конкурси;

в) відвідування концертів;

г) круглі тематичні столи.

9. До складу вступної частини книги не відноситься:

а) вступна стаття;

б) передмова;

в) вихідні дані книги;

г) історико - біографічний нарис.

10. Система нумерації структурних підрозділів основної частини видання буває:

а) наскрізна;

б) роздільна;

в) індексована;

г) усі відповіді правильні.

11. Бібліотека університету в загальній соціально-культурній структурі розглядається як:

а) складова в структурі університету;

б) повністю самостійна установа;

в) частково самостійна установа;

г) відкрите акціонерне товариство.

Тема 14. Соціально-культурна інфраструктура університету

План

1. Складові соціально – культурної інфраструктури вищого навчального закладу.

2. Характерні особливості складових соціально-культурної інфраструктури університету.

3. Концепція виховної роботи в університеті.

1. Складові соціально – культурної інфраструктури вищого навчального закладу

Високий рівень організації навчального процесу у ВНЗ забезпечується використанням сучасних методичних та інформаційних технологій, розвинутою соціально–культурною інфраструктурою університету, яка, як правило, досить розвинута. До неї належать: профспілковий комітет працівників; профспілковий комітет студентів; студентський клуб; актовий зал; конференц–зал; музей вищого навчального закладу; бібліотека; читальні зали; комп’ютерні класи; редакційно–видавнича лабораторія; спортивний зал (спортивний комплекс); тренажерні зали; медичний центр; кав’ярня; буфети – їдальні; гуртожиток (рис. 1.).

Рис. 1. Складові соціально – культурної інфраструктури вищого навчального закладу

2. Характерні особливості складових соціально - культурної інфраструктури університету

Розглянемо більш детально окремі складові соціально – культурної інфраструктури університету:

1. Профспілкові комітети як працівників, так і студентів вирішують соціальні проблеми, надають у разі необхідності відповідну допомогу, стоять на захисті прав тих, хто працює та навчається. Відповідно до ст. 23 Міжнародної Декларації прав людини: „профспілки потрібні людині для захисту її інтересів”, тобто створення та функціонування профспілкових комітетів є необхідним заходом захисту законних прав людини [40].

Слід відзначити, що сам механізм захисту інтересів людини, його праці визначається колективним договором, ініціатором укладання якого завжди виступає профспілка і на підставі якого здійснюється регулювання й узгодження соціально – економічних, виробничих і трудових відносин та такі питання, як:

• підвищення заробітної плати і недопущення боргів по ній;

• посадові оклади, доплати, надбавки, премії, компенсаційні виплати, матеріальна допомога;

• тривалість, черговість і перенос відпусток, додаткові відпустки, ведення трудових книжок, звільнення з ініціативи роботодавця, тощо.

• Крім того, до компетенції профспілки входить:

• атестація робочих місць і компенсація за несприятливі умови праці;

• відповідальність за проведення планових медичних оглядів;

• попередження порушень і контроль за виконанням законодавства про працю і охорону праці;

• контроль за виконанням колективного договору, тощо.

У сучасних умовах тільки через профспілки можна одержати реальну можливість захистити свої законні права і інтереси. Законом України „Про професійні спілки, їхні права і гарантії діяльності” профспілкам надані широкі права, реалізуючи які, вони можуть стати могутньою організацією, що забезпечує розвиток демократії в країні та становлення соціальної правової держави.

2. Студентський клуб є центром проведення святкових вечорів, зустрічей із творчими колективами та цікавими людьми, концертів. У клубі, як правило є гуртки художньої самодіяльності та творчі колективи, вступивши до якого студент зможе повністю розкрити свої здібності та таланти.

Діяльність клубу сприяє всебічному формуванню культурного розвитку університетської молоді, розкриттю її талантів та творчих здібностей.

Цікавим є і той факт, що….

найчастіше саме із лав самодіяльних колективів виходять багато студентів, які і після закінчення вищого навчального закладу продовжують займатися артистичною діяльністю, але вже на професійній сцені.

3. Спортивне життя вищих навчальних закладів є частиною їх соціального життя, фізичної культури і однією із складових загальної системи виховного педагогічного процесу. Фізична культура спрямована на: зміцнення здоров’я студентства та працівників ВНЗ, підвищення їх морально–вольових та інтелектуальних здібностей, гармонійне формування особистості та є одним із найважливіших чинників підвищення соціальної, професійної і трудової активності.

Головна мета фізичного виховання та спорту у сфері вищої освіти - виховання в студентів, що навчаються у ВНЗ потреби самостійно оволодівати знаннями, уміннями й навичками управління фізичним розвитком людини засобами фізичного виховання та навчання застосовувати набуті цінності в життєдіяльності майбутніх фахівців.

У відповідності із Положенням «Про організацію фізичного виховання і масового спорту у вищих навчальних закладах», затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України від 23.01.06 № 4, завданнями фізичного виховання та масового спорту у вищих навчальних закладах є:

• формування в студентської молоді основ теоретичних знань, практичних і методичних здібностей (умінь і навичок) з фізичного і спортивного виховання, фізичної реабілітації, масового спорту як компонентів їх повноцінної, гармонійної та безпечної життєдіяльності;

• набрання студентською молоддю досвіду в застосуванні здобутих цінностей впродовж життя в особистій, навчальній, професійній діяльності в побуті і в сім’ї;

• забезпечення в студентської молоді належного рівня розвитку показників їх функціональних та морфологічних можливостей організму, фізичних якостей, рухових здібностей, працездатності;

• сприяння розвитку професійних, світоглядних та громадянських якостей студентів;

• підготовка та участь студентів у різноманітних спортивних заходах.

Систему спортивного життя слід розглядати, як один із видів педагогічно – виховної, поза навчальної та самостійної роботи студентства і працівників ВНЗ. Структура та складові системи спортивного життя у ВНЗ постійно вдосконалюються та мають різнопланові зовнішні зв’язки, у тому числі й міжнародні. Головні складові спортивної інфраструктури у ВНЗ представлені на рис. 2.

Рис. 2. Головні складові структури спортивної інфраструктури у ВНЗ

Таким чином до спортивної інфраструктури у ВНЗ відносяться: басейни, спортивні зали або спортивні комплекси, тренажерні зали, медичний центр, тощо.

3. Музей або музейний комплекс є невід’ємною частиною життя ВНЗ. Експонати музею, як правило, відбивають історію створення та розвитку ВНЗ, знайомлять відвідувачів з тими видатними викладачами, вихователями, науковцями, хто свого часу працював в стінах ВНЗ та зробив свій вагомий внесок в його історію. Головну частину фондів складають матеріали з історії ВНЗ, що розкривають діяльність, традиції, динаміку розвитку, його наукову та культурну спадщини, сьогодення.

Архівні фонди музею активно використовуються у навчальному процесі. Вони викликають інтерес істориків та краєзнавців. Музей здійснює також і освітні програми. В межах його стін проводяться зустрічі із відомими мистецтвознавцями, краєзнавцями, різноманітні тематичні та художні виставки, камерні музичні і поетичні вечори, зустрічі з цікавими людьми.

Робота працівників музею має високе призначення – збереження для майбутніх поколінь історичної та культурної спадщини ВНЗ. Розуміння історії, традицій, мистецтва зміцнює на краще якість життя людини, дає привід для міркувань. Адже дуже важливо розуміти світ, в якому живеш.

3. Актовий зал та конференц-зал в актовій залі ДонНу проходить урочисте засідання, присвячене випуску магістрів

3. Бібліотека ВНЗ забезпечує студентів, науково – педагогічних працівників та співробітників необхідною навчальною, науковою, методичною та художньою літературою. Структура бібліотеки складається із відділів.

   7. Комп’ютерні класи. На сьогоднішній день лабораторії кафедр університету укомплектовані сучасною комп'ютерною технікою, а при кафедрах працює комп'ютерний клас, укомплектований сучасними комп'ютерами. При потребі використовується мультимедійний проектор. Всі комп'ютери підключені до локальної мережі.

Технічні можливості комп’ютерного класу дають змогу використовувати нові технології в системі освіти, зокрема користуватися програмами для проведення модульних контролів. Окрім цього, студенти мають можливість виконувати самостійну роботу та проводити пошук інформації у мережі Інтернет. Також, в комп’ютерному класі є можливість ознайомитися з теоретичними матеріалами дисциплін, що викладаються на кафедрі.

3. Концепція виховної роботи в університеті

Потреба у впровадженні нової концепції виховної роботи обумовлена необхідністю приведення виховного впливу у відповідність до нової системи ціннісних орієнтацій та соціальних нормативів, які визначають духовний розвиток України на порозі третього тисячоліття. Саме людина, її права, обов'язки та потреби мають перебувати у центрі уваги держави та суспільства. Стратегічною метою демократичної держави є ідея олюднення усього простору соціальних відносин. Домінуючою тенденцією виховного впливу є свідома діяльність студента, що керуються критеріями знання, професіоналізму, усвідомленням власної відповідальності як за себе, так і за суспільство в цілому. Саме завдяки виховній роботі у ВНЗ готується нова генерація української інтелігенції, ядро національної інтелектуальної еліти.

Загострення соціально-економічних проблем, недосконалість правової та нормативної бази, відсутність дієвих механізмів державної підтримки молоді в період її соціального становлення та розвитку значно ускладнили процеси відновлення інтелектуального потенціалу трудових ресурсів держави, негативно позначившись на матеріальному становищу молодої сім'ї, здоров'ї, фізичному та духовному розвитку молодих громадян, і, як наслідок, призвели до зростання безробіття серед молоді, загострення криміногенної ситуації в Україні.

В таких умовах саме виховна робота, яка повинна обов’язково проводиться у вітчизняних ВНЗ, повинна захистити майбутніх фахівців від негативних для їх фізичного, морально-психологічного розвитку факторів та сформувати гуманістичні цінності орієнтації студентів, а розробка і реалізація Концепції виховної роботи в університеті має стати обов’язковою складовою навчально-виховного процесу, що, в свою чергу, сприятиме відродженню українського суспільства, дозволить виховати національну еліту здатну вирішувати назрілі проблеми в умовах глобалізації і посилення конкуренції між державами та націями.

До основних блоків (складових) Концепції виховної роботи в університеті слід віднести такі, як (рис. 3):

• організація виховної роботи;

• мета і завдання виховної роботи;

• основні принципи виховної роботи;

• основні структурні елементи і напрямки виховної роботи.

В організації виховної роботи університет має керуватися: Конституцією України, загальною декларацією прав людини, Законом України „Про вищу освіту”, Указом Президента України „Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян” від 27.04.1999р; Національною доктриною розвитку освіти України y ХХІ столітті. Перелічені вище документи є основою розробки Концепції виховної роботи в університеті.

Головною метою виховної роботи в університеті є всебічний гармонійний розвиток і формування позитивних якостей особистості: свідомого патріотизму, високої духовності, моральної чистоти, художньої культури, фізичної досконалості. Досягнення цієї мети забезпечується високим рівнем навчальної роботи, а також постійним вдосконаленням системи виховної роботи у вищому закладі освіти.

Основні завдання виховної роботи:

• виховання сумлінного та відповідального ставлення до виконання своїх обов’язків усіма учасниками навчального процесу;

• формування рис громадянина України, національної свідомості та людської гідності, любові до рідної землі, родини, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності в будь-який час стати на захист Батьківщини, глибокого розуміння громадянського обов'язку, поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки, державної мови;

• створення умов для вільного розвитку особистості, забезпечення реалізації творчих ідей, самовиховання і самовдосконалення, вияву індивідуальних здібностей, обдарованості і талантів, самореалізації в сфері наукової, професійної, художньо-естетичної, спортивно-оздоровчої діяльності;

• формування гуманних рис особистості: щирості, людяності, справедливості, доброзичливості, милосердя, позитивної налаштованості, сприймання громадянських та загальнолюдських цінностей;

• забезпечення повноцінного розвитку молоді, охорона і зміцнення її фізичного, психічного та духовного здоров'я, формування здорового способу життя.

Основними принципами виховної роботи є такі загальнонаукові принципи, як:

• фундаментальність;

• безперервність;

• системність;

• гуманізація і демократизація процесу виховання студентів;

• культурне виховання: зв'язок з історією народу, його мовою, культурними та прогресивними родинними традиціями, з народними мистецтвом);

• диференціація та індивідуалізація виховного процесу: врахування фізичного, психічного, соціального, духовного, інтелектуального розвитку студентів, стимулювання активності та розкриття їх творчої індивідуальності;

• виховання студентів у колективі та через колектив: співвідношення вимогливості до студентів з повагою до їх гідності та турботою про них;

• зв'язок виховання з життям, трудовою діяльністю народу;

• опора на позитивне в особливості та колективі.

Реалізація основних принципів і цілей виховання в університеті здійснюється за рядом пріоритетних напрямів, а саме:

• Інтелектуальне (професійне) виховання. Підготовка та проведення навчально-виховного процесу повинно слугувати взірцем сумлінного фахового ставлення до виконання своїх професійних обов’язків. Даний напрям нерозривно пов’язан з навчанням та науковою роботою, створює умови для вільного розвитку особистості, забезпечення реалізації творчих здібностей, самовиховання і самовдосконалення, для вияву обдарованості і талантів, для самореалізації молоді у сферах наукової, професійної, освітньої діяльності.

• Громадянське (національно-патріотичне) виховання. Здійснюється у тісній взаємодії з вивченням гуманітарних та економіко-соціальних дисциплін, проходженням військової підготовки, у співпраці з радами ветеранів війни та праці університету, інститутів, факультетів. Формує високий ідеал служіння народові, готовність до трудового та героїчного подвигу в ім'я процвітання української держави, формує громадянина-патріота з глибоким розумінням громадянського обов'язку, спонукає до інтелектуального та фізичного вдосконалення, вивчення бойових та трудових традицій, героїчних сторінок історії українського народу.

• Правове виховання. Формує риси громадянина України: національну свідомість і людську гідність, готовність у будь-який час стати на захист Батьківщини, глибоке розуміння і відповідальне ставлення до громадянського обов'язку, повагу до Конституції України, Законів України, державної символіки, державної мови.

• Моральне виховання. Формує потребу поводити себе згідно із загальнолюдськими моральними нормами, наслідування кращого досвіду попередніх поколінь, традицій сім'ї, родини, народу з урахуванням найкращих положень релігійної та світових морально-ціннісних концепцій.

• Художньо-естетичне виховання. Формування естетичних знань, художньо – естетичної освіченості, поглядів, смаків, почуттів, ідеалів, які ґрунтуються на національній естетиці та кращих надбаннях цивілізації, активна участь кожного студента в естетичному житті, вироблення вмінь творити прекрасне в повсякденному житті.

• Трудове виховання. Нерозривно пов’язане з професійним та правовим вихованням. Становлення висококваліфікованого фахівця, готового до самовідданої праці на благо суспільства, трудового колективу, власної родини, обізнаного і компетентного. Культивування кращих рис української ментальності, господарської відповідальності, підприємливості та ініціативи, поваги до власної і людської праці, її результатів.

• Фізичне виховання. Спрямоване на розвиток досконалого фізичного стану, адаптованості до зовнішнього середовища, пристосування до умов праці та здорового відпочинку, збереження репродуктивного й фізичного здоров’я.

• Екологічне виховання. Формування екологічної культури, оволодіння знаннями та практичним вмінням раціонального природокористування; виховання почуття відповідальності за природу як національне багатство та співучасті у її збереженні.

До основних форм виховної роботи слід віднести: словесні, практичні, наочні, активні (рис.4).

Окремий ряд форм виховної роботи призначений і для самих вихователів: викладачів, співробітників, кураторів, громадських активістів:

• семінари з питань виховання для професорсько-викладацького складу, методистів, кураторів, фахівців з виховної роботи;

• обмін досвідом педагогічної та лекторської майстерності та професійною інформацією;

• співпраця з державними структурами, закладами, об'єднаннями, організаціями, які втілюють державну політику з питань виховання молоді;

• створення власних дієвих проектів виховної роботи;

• впровадження нових сучасних форм і методів виховної роботи.

Механізми реалізації концепції виховної роботи в університеті наведено на рис. 5.

• кошти державного бюджету;

• кошти, залучені факультетами, інститутами;

• спонсорські кошти;

• кошти, зароблені під час студентських акцій, ярмарок, виставок-продажів.

Рис. 5. Механізми реалізації концепції виховної роботи в університеті

Завдання і форми модульного контролю знань студентів

а) складання глосарію:

• Інфраструктура – це...

• Бібліотека – це...

• Профспілка студентів – це...

• Стипендія – це...

• Підвищена стипендія – це...

• Інтереси студентів – це...

• Профспілковий комітет викладачів та працівників – це...

• Студентський клуб – це...

• Спортивний комплекс – це...

• Спортивний комплекс університету – це...

• Спортивне життя – це...

• Спортивно-оздоровчий комплекс – це...

• Їдальня, кав’ярня, комплекс харчування в університеті – це...

• Гуртожиток – це...

• Соціальна допомога студентові – це...

• Студентське містечко – це...

• Колективний договір – це...

• Соціально-економічні відносини в університеті – це...

• Механізм захисту інтересів людини (студента) – це...

• Трудові відносини в університеті – це...

• Премія – це...

• Матеріальна допомога – це...

• Міжнародна декларація прав людини – це...

• Соціально-правова держава – це...

• Творчий колектив студентів в університеті – це...

б) питання для модульного контролю знань студентів:

1. Які існують форми організації діяльності студентів у позааудиторний час?

2. Які на Ваш погляд треба створити умови для розвитку творчих здібностей студента?

3. Що таке самостійна робота студента (СРС): коли і як вона повинна проходити?

4. Які роль і місце СРС у засвоєнні студентом навчального плану?

5. Яку частину загального обсягу навчального часу студента може становити самостійна робота?

6. Де може виконуватися самостійна робота студента?

7. Що для Вас культурний відпочинок?

8. Яка роль викладача в організації дозвілля та культурного відпочинку студента?

9. Зробіть перелік основних спортивно – масових заходів, які Ви вважаєте обов’язковими?

10. У чому полягає суть Концепції виховної роботи в Донецькому національному університеті?

11. Яка виховна роль газети «Університетські вісті»?

12. Дайте визначення поняття «інфраструктура».

13. Які Ви знаєте складові інфраструктури ДонНУ?

14. У чому полягає призначення та роль редакційно-видавничої лабораторії?

15. Яким чином наявність в університеті комп’ютерних класів, бібліотек, читальних зал сприяє розвитку та поглибленню знань студента?

16. Правила проживання у гуртожитку ДонНУ.

в) складання логіко-структурних схем:

Складіть логіко-структурну схему: Соціально-культурна інфраструктура Донецького національного університету (див. сайт університету).

г) завдання для самостійної роботи студентів:

Накресліть ЛСС „Соціальна структура Донецького національного університету”.