Неоромантизм

Неоромантизм — художній напрям, що утвер­дився в європейській і американській літературі в кінці XIX — на початку XX століття. Неоромантизм характерний для творчості таких письменників, як Р. Кіплінг, Дж. Конрад, Р. Сті-венсон, Дж. Лондон. Неоромантики змальовували виняткову, яскраву індивідуальність, яка не сприймає непривабливу дійсність, вступає в конфлікт з оточенням, бореться проти духовного рабства.

До специфічних рис суто української неоро- мантики можна віднести те, що вона вивела поняття нації за межі тільки селянства, акцен­тувала на провідній ролі інтелігенції. Вершиною української неоромантики вважається творчість Лесі Українки, Ольги Кобилянської та Михайла Коцюбинського. Неоромантичні мотиви притаманні також творам Олеся Гончара, Миколи Вороного та Степана Васильченка.

Леся Українка (1871–1913)

Як я умру, на світі запалає Покинутий вогонь моїх пісень, І стримуваний пломінь засіяє, Вночі запалений, горітиме удень.

Леся Українка

Від часу Шевченкового «Похо-вайте та вставайте, кайдани порвіте» Укра­їна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хорої дівчини...

Іван Франко

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) — видатна поетеса, драматург, прозаїк, літературний критик, публіцист, перекладач, фольклорист, громадський діяч. Народилася 25 лютого 1871 року в Звягелі (нині — Новоград-Волинський) в родині україн­ських інтелігентів. Завдяки матері, Ользі Драгомановій-Косач (яка увій­шла в історію літератури під ім’ям Олени Пчілки), дівчинка рано прилучається і до літературної творчості, і до національної справи. Великий вплив на формування світогляду Лесі Українки справив материн брат, видатний український політичний і культурний діяч Михайло Драгоманов. Серед родинного оточення Косачів були найвизначніші українські митці — М. Старицький, М. Лисенко, І. Франко. Захворівши на туберкульоз, письменниця не змогла відвідувати школу, але завдяки самоосвіті та сприянню родини здобула різно­сторонні і глибокі знання.

Леся Українка залишила багату і різноманітну творчу спадщину. Поетичні збірки «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902); ліро-епічні поеми «Роберт Брюс, король шотландський» (1893), «Давня казка» (1893), «Віла-посестра» (1911); філософсько-психологічні драматичні твори — «Одержима» (1901), «В катакомбах» (1905), «Кассандра» (1907), «У пущі» (1909), «Оргія» (1913) стали яскравими свідченнями незнищенності українського поетичного слова.

Творчість Лесі Українки багато в чому визначає розвиток модерністських тенденцій у літературі XX століття. Її неоромантична, символістська поезія та драматургія означили на рубежі віків увагу до нових цінностей, нових філософських, буттєвих проблем, зокрема зосередження на внутрішньому світі людини, на індивідуальній психології, яка менше опосередковується суспільними впливами.

У драмі-феєрії «Лісова пісня» (1911) Леся Українка звертається до прадавніх джерел світовідчуття, міфологічної пам’яті народу, створює глибокий за ідейним змістом твір, виходить на рівень філософ­ського осмислення та поетичного розкриття вічних проблем. Актуаль­ні суспільно-національні й морально-етичні питання розглядає письменниця у замовчуваній у радянські часи драмі «Бояриня» (1910).

Померла Леся Українка 1 серпня 1913 року в грузинському містечку Сурамі, похована на Байковому кладовищі у Києві.