- •Література, її завдання і найважніші ціхи
- •Із секретів поетичної творчості
- •Сьогочасне літературне прямовання
- •Дещо про творчість поетичну
- •Іван Нечуй-Левицький (1838–1918)
- •Зі скарбниці критичної думки
- •Кайдашева сім’я
- •«Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького в контексті національного виховання
- •Панас Мирний (1849–1920)
- •Зі скарбниці критичної думки
- •Хіба ревуть воли, як ясла повні?1
- •Частина перша
- •Польова царівна
- •Дитячі літа
- •Тайна-невтайна
- •Дізнався
- •Частина друга
- •Частина третя
- •Нема землі!
- •З легкої руки
- •Сон у руку
- •Наука не йде до бука
- •Новий вік
- •Старе — та поновлене
- •Лихо не мовчить
- •Так оце та правда?!
- •Неволя України у творах Панаса Мирного
- •Іван Карпенко-Карий (1845–1907)
- •Зі скарбниці критичної думки
- •Мартин Боруля
- •Дія перша
- •Дія друга
- •Дія четверта
- •Український театр у XIX столітті
- •Михайло Старицький (1840–1904)
- •Зі скарбниці критичної думки
- •Гетьман
- •Облога Буші
- •Іван Франко (1856–1916)
- •Зі скарбниці критичної думки
- •Сікстинська мадонна
- •Легенда про вічне життя
- •Декадент
- •Мойсей1
- •Перехресні стежки
- •Франко незнаний
- •Іван Франко1
- •Старе й нове в сучасній українській літературі
- •Борис Грінченко (1863–1910)
- •Зі скарбниці критичної думки
- •Каторжна
- •Дзвоник
- •Богдан Лепкий (1872–1941)
- •Із циклу «Із записної книжки» Ходить вітер очеретом
- •Із циклу «Весною» Час рікою пливе…
- •Під Різдво
- •Вона там є...
- •Лодко на голубих хвилях
- •Незглибиме синє море
- •Місячна ніч
- •Михайло Коцюбинський (1864–1913)
- •Зі скарбниці критичної думки
- •Тіні забутих предків
- •На камені
- •Цвіт яблуні
- •Імпресіонізм чи реалізм?
- •Ольга Кобилянська (1863–1942)
- •Зі скарбниці критичної думки
- •Малорусские писатели на Буковине
- •Василь Стефаник (1871–1936)
- •Зі скарбниці критичної думки
- •Камінний хрест
- •Моє слово
- •Синя книжечка
- •Виводили з села
- •Лесева фамілія
- •Вона — земля
- •Побожна
- •Словничок діалектних слів, що зустрічаються у творах Василя Стефаника
- •Трагічний ритм життя і творчості Василя Стефаника
- •Неоромантизм
- •Леся Українка (1871–1913)
- •Зі скарбниці критичної думки
- •Лісова пісня
- •Спис діячів «Лісової пісні»
- •Слово про Лесю Українку
- •Поетеса зламу століть
- •Микола Вороний (1871–1938)
- •Зі скарбниці критичної думки
- •Іванові Франкові
- •Серце музки
- •Інфанта1
- •Старим патріотам
- •Неминуча мета
- •Ти не любиш мене...
- •Блакитна панна
- •Євшан-зілля
- •За Україну!
- •До моря
- •Відозва до українських письменників1
- •Посланіє
- •Олександр Олесь (1878–1944)
- •Зі скарбниці критичної думки
- •Чари ночі
- •Моїй матері
- •Колискова
- •По дорозі в Казку Картина перша
- •Картина друга
- •Картина третя
- •Журба і радість олександра олеся
- •Володимир Винниченко (1880–1951)
- •Зі скарбниці критичної думки
- •Письменник світового масштабу
Серце музки
Пам’яті М. Лисенка
І
Серце музки спинилось... Чуєте — серце музки! Серце, що ритмами билось, Вже заніміло навіки.
Ох, як те серце любило — До нестерпучого болю! Як воно тяжко боліло За Україну, за волю...
Повне святої розпуки, Серце музки стискалось, Далі — не стерпіло муки— І розірвалось!..
II
Яка краса! Усе життя В акорди перелить, З високих дум і почуття Нове життя творить!
Нести любов, будити гнів, Творити чудеса... О, віщий спів, натхненний спів! Яка в ньому краса!
Хай серце, болю повне вщерть, Розірветься... нехай! Висока честь: прийняти смерть За любий, рідний край!
Висока честь: усі скарби Зложити на вівтар, — І жити в пам’яті юрби Як лицар і кобзар!
Серед братів, серед сестер, Де пісня гомонить, Співець почив, але не вмер І вічно буде жить.
Київ, 1912 р.
Інфанта1
Різьблю свій сон... От ніби вчора ми Зійшлись, — і стріча та жива. На землю тканками прозорими Лягли осінні дерева.
Акордами проміннострунними День хвилював і тихо гас. Над килимами вогнелунними Венера кинула алмаз.
У завивалі мрійнотканому Дрімала синя далечінь, — І от на обрії туманному Замиготіла ваша тінь.
Дзвінкою чорною сильветою Вона упала на емаль, А поза нею вуалетою Стелився попелястий жаль.
Ви йшли, як сон, як міф укоханий, Що виринає з тьми століть. Вітали вас — мій дух сполоханий, Рум’яне сяйво і блакить.
Бриніли в серці домінантою Чуття побожної хвали, Коли величною інфантою Ви поуз мене перейшли.
Ви усміхнулись яснозоряно Холодним полиском очей, — І я схилився упокорено, Діткнутий лезом двох мечей.
Освячений, в солодкій муці я Був по той бік добра і зла... А наді мною Революція В червоній заграві пливла.
Накидано 1907 р. Викінчено 1922 р.
Старим патріотам
(У стилі Беранже)
Хто кличе всіх за народ свій «на прю», Сам же склав руки, сидить без роботи Та тільки дбає про власну сім’ю? Ви, землячки мої і патріоти, Вам я присвячую пісню мою.
Хто каже: «Я Україну люблю», Патріотизмом обрид до нудоти, Бо він чужинець у ріднім краю? Ви, землячки мої і патріоти, Вам я присвячую пісню мою.
Хто до народу не має жалю, Пісню ж народну заводить у ноти, Що в ній народ вилив тугу свою? Ви, землячки мої і патріоти, Вам я присвячую пісню мою.
Хто завдає всім у вічі брехню, Сам же оббріхує все без срамоти, Справу громадську і власну, хатню? Ви, землячки мої і патріоти, Вам я присвячую пісню мою.
Хто на обіди, вечері й гульню Тратить свій час, бо не любить нудоти, Вічно щебече, мов пташка в гаю? Ви, землячки мої і патріоти, Вам я присвячую пісню мою.
Хто демократ, сам готовий в петлю, Тільки б поліпшити долю голоти, Вчинками ж вам нагадає свиню? Ви, землячки мої і патріоти, Вам я присвячую пісню мою.
Vae victis!1
Я знемігся, згорів... Моє серце на попіл зотліло, Мою душу самотню пожерла гадюка-нудьга, І, безсилий, хилюсь я, хоч ще молоде моє тіло... Я знемігся, згорів... Моє серце на попіл зотліло, — В нім погасла снага.
Мов свобідний орел, моя думка в просторах шугала, І я, спраглий, схилявся і пив із криниці знаття. Ні, не марно я жив, — я боровся, шукав ідеала, Мов свобідний орел, моя думка в просторах шугала — В тих просторах життя!
І мов нагла мара мені світ весь од сонця закрила, У гонитві даремній минули найкращі літа, Мрії гасли, як зорі, вломились напружені крила, І мов нагла мара мені світ весь од сонця закрила.